Постпрото(нео)бібліографія в концепції В.О. Фокеєва

Міністерство  культури і туризму України

Харківська  державна академія культури 
 
 

кафедра бібліографознавства та

інформаційно-бібліографічної  діяльності 
 

Контрольна  робота

з навчального  курсу «Електронна бібліографія»

за темою:

«Постпрото(нео)бібліографія в концепції В.О. Фокеєва» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2011 

     Зміст

     стор. 

Вступ           3

Розділ 1. Бібліографія Валерія Олександровича Фокеєва   5

Розділ 2. Постпрото(нео)бібліографія      7

Висновки                  13

Список  використаної літератури              15

Вступ 

     Намагаючись зрозуміти нові віяння у науці варто звернутись до минулого. Так доцільно було б зробити і розглядаючи нове поняття у бібліографії постпрото(нео)бібліографії. Тому звернемось до генезису бібліографія як науки.

     Зародки бібліографії можна віднайти ще у період далекі часи виникнення писемності. Тоді окремі згорнуті дані додавались в текст, зараз ми б назвали їх латенною (скритою) бібліографію. З розвитком суспільства розвивались, збільшувалась кількість документ них масивів, з’явилась ціла низка бар’єрів: часових, просторових, кількісних, якісних та ін. На допомогу прийшли бібліотека та бібліографія. Давні переписувачі виконували певним чином і бібліографічну роботу – почали вводити в текст елементи, які дозволяли потім ідентифікувати цей текст. Даний період Фокеєв визначає як прабібліографічний, тобто ранньо-бібліографічний[3]. В цей час знання про книги (тобто бібліографічні) було однією з головних ознак вченості.

     Та  все ж як наука бібліографія почала розвиватись тільки з виникненням  книгодруку, виникненням «вторинної структури» книги (довідково-пошукового апарату), тобто афінної бібліографії. Це стало поштовхом до створення самостійних бібліографічних праць, які відображали структуру знань того часу. Почали розвиватись і внутрішньо-наукові спеціалізації, формуватись структура бібліографічної продукції, оформлюватись різні види бібліографії. Так виокремились загальна, спеціальна, універсальна, галузева та інші види бібліографії. Сфера діяльності бібліографії поширювалась спочатку тільки на текстові документи, але з часом додавались і інші види носіїв інформації. Процес включення у сферу діяльності бібліографії нових носіїв інформації активізувався у другій половині ХХ століття[6]. Науково-технічний прогрес вніс розлад у систему бібліографування: документна продукція з’являлась швидше ніж кадрові ресурси встигали її оброблювати. Виникали прогалини у ретроспективній бібліографії, а поточна виходила зі значною затримкою[8].

     Розглянувши основні етапи розвитку галузі людської діяльності, яка виконує функції посередника між документами та користувачами інформації, можна переходити і до дослідження її сучасної форми - постпрото(нео)бібліографії.

     Розділ 1. Біографія Валерія  Олександровича Фокеєва 

     Валерій Олександрович Фокеєв народився 15.07.1940 у с. Радищева Ульяновської обл.). Це відомій бібліограф, бібліографознавець, історик книги, бібліотечної справи та бібліографії, журналіст, педагог, доктор педагогічних наук (1997), професор, член-кореспондент (1993), дійсний член, віце-президент відділення інформаційної культури Міжнародної академії інформатизації при ООН (1997), співголова секції з бібліографії Російської бібліотечної асоціації (2001-2004 рр.) [8].

     Валерій Олександрович закінчив бібліотечний факультет (1966) та аспірантуру (1970) МГИК. Працював у редакції районної газети «Голос ударника» (1959-1961), методистом Ставропольського і Краснодарського країв бібліотек (1965-1967), завідував кафедрами бібліотекознавства та бібліографії, викладав в Хабаровському державному інституті культури (1971-1973), Мінськом державному педагогічному інституті, Мінськом інституті культури (1974-1981). З жовтня 1981 р. працював в ГБЛ (нині ФДМ РДБ) - зав. сектором теорії, методики та організації бібліографії, був провідним науковим співробітником, завідувачем сектора історії книги, бібліотечної справи та бібліографії, головним науковим співробітником[12]. Одночасно в 1990 р. йому присуджується звання доцента, а у 1997 р. - професора МГИК (МГУКИ), Самарської державної академії мистецтв і культури. У 1998 - 2001 - провідний редактор журналу «Бібліографія», з 2003 - консультант журналу «Світ бібліографії».

     Основні напрямки наукової діяльності: теорія бібліографії, біобібліографія, історія  книжкової та бібліотечної справи, бібліографії 20-30-х рр.. ХХ ст..; Історіографія і бібліографія вітчизняного бібліографознавства; динаміка, закономірності розвитку, проблеми викладання галузевої бібліографії; інформаційна культурологія, російське бібліографознавство, електронна бібліографія.

     Розробив  когнітографічну. концепцію бібліографії, висунув своє обґрунтування бібліографічної функцій, законів, закономірностей, принципів[10]. Ввів у науковий обіг поняття: «бібліографічне знання», «постпрото(нео)бібліографія», «електронна бібліографія». Ініціатор і учасник дискусій 1980-90-х рр.. в журналі «Бібліографія» з проблем бібліографічної науки і практики. Автор оглядів бібліографічних посібників за 1991-1995 рр.(«Бібліографія російської бібліографії»). Проводив роботу з упорядкування бібліографічної термінології, створення термінологічних словників і стандартів з бібліографічної діяльності.

     Під керівництвом та за участю Фокеєва  в РДБ виконувалися дослідження  «Основні тенденції розвитку вітчизняного бібліографознавства», «Формування  єдиної системи бібліографічної  діяльності бібліотек», «Історія бібліотечної справи і бібліографії в Росії», «Бібліографічна діяльність РДБ»;сформовані БД «Діячі вітчизняної бібліографії», «Бібліотечна справа і бібліографія Росії: Літопис подій».

     Валерій Олександрович Фокеєв - автор понад 300 робіт, серед яких монографії, навчальні, довідкові, бібліографічні посібники. Науковий редактор більш ніж 30 видань, зокрема, збірників наукових праць «Питання бібліографознавства і бібліотекознавства» (1976), «Питання бібліографознавства» (1983, 1990, 2000), «Питання інформаційної культури» (1995, 1997), серії навчальних посібників ІПО Профиздат «Сучасна бібліотека» (2001-2003). Був членом редколегій журналів «Бібліотекознавство», «Світ бібліотек», «Бібліографія», ряду збірників навчив праць, інформаційних видань[12]. Член дисертаційних Рад при МДУКМ (1997 - 2000), МГУП (з 2001 р.), ФДМ РДБ (з 2001 р.), Білоруського державного. університету культури (2000 - 2003). Ветеран праці, нагороджений медаллю «Пам'яті 850-річчя Москви».

     Розділ 2. Постпрото(нео)бібліографія  

     Новий подих бібліографії почався з залученням до її діяльності засобів комп’ютерної техніки. Використання електронно-бібліографічних ресурсів призвело до ускладнення та удосконалення бібліографії як соціального інституту, до інформаційно-технологічної революції у цій галузі, до появи електронної бібліографії. Згідно В.О. Фокеєва електронна бібліографія це «трикутна формула». До неї він включає бібліографічні знання в електронному середовищі; специфічний соціальний інститут та електронно-бібліографічну діяльність[2]. З цього можна зробити висновок, що електронна бібліографія надає можливість користувачу не просто отримати доступ до тексту, а сам текст лише у документ ній формі, але отримати і бібліографічну, фактографічну, повнотекстову інформацію. Крім того часто бібліографічний запис і текст розміщуються поряд, а перехід від одного запису до іншого спрощується гіперсилками. Так сучасна бібліографія перетворюється на багатоелементну структуру, що включає в себе і класичні бібліографічні об’єкти – друковане видання, електронна книга, твори мистецтва, тобто весь спектр сучасного поняття «документ» [9]. На перший погляд здається, що таким чином бібліографія розчиняється у інформаційно-комунікаційному середовищі. Та потрібно розуміти, що бібліографія, як неодмінний елемент пізнавальної, комунікаційної, соціально-культурної діяльності набуває нового, удосконаленого значення. Ця наука забезпечує і документальний рівень інформації, і стає засобом, який збирає весь інформаційний потік у єдину інформаційно-електронну мережу[5]. Зараз поряд з традиційними бібліографічними покажчиками все більшого поширення набувають електронні бази бібліографічних даних, бібліографічна інформація на сайтах, електронній пошті та ін. Фокеєв вважає, що процес використання поряд з традиційними технологіями електронних технологій виробництва, розміщення, збереження, пошуку, систематизації уявлень, поширення бібліографічної інформації значно перетворює бібліографію в соціально, соціокультурно, технологічно розвинену науку[6]. Наразі складання бібліографічних покажчиків для бібліографа спростилось, а читачі отримують простішу для використання бібліографічну інформацію – у машиночитаній формі.

     Отож, у зв’язку з переходом бібліографії друкованої продукції на якісно вищий  рівень було б логічно називати її постбібліографією. Така думка бібілографознавця Фокеєва. Він вважає, що це сучасна бібліографічна реальність, нова за своїм характером бібліографія - комп'ютеризована постбібліографія XX ст. яка виникла «після» традиційної бібліографії, їй характерні нові якості та властивості і одночасно - протобібліографія третього тисячоліття[11]. Постбібілографія є неначе кінцівкою розвитку класичної бібліографії, як соціального інституту в його традиційному розумінні. «Пост» у слові «постбібліографія» вказує на те, що справжня бібліографічна реальність настала «після» традиційної (класичної) бібліографії,успадкувавши від неї і найважливішу соціокультурну місію забезпечення доступу до джерел знання - цінностей культури і виправдала себе технологію даної діяльності. «Прото» ж у свою чергу - частина складного слова, яка вказує на первинність, початок явища, джерело, передвістя[7]. Деякі бібліографознавці малі певні сумніви, вони не розуміли як же тоді можна буде називати бібліографію після наступної видозміни. Фокеєв же впевнено стверджує, що сучасна і майбутня бібліографія – це пост бібліографія ХХ століття, і одночасно – протобібліографія третього тисячоліття. На зміну традиційної бібліографії прийшла нова, більш ефективна.

     Валерій Олександрович Фокеєв надає наступне тлумачення терміну. Постпрото(нео)бібліографія - нетрадиційна сучасна бібліографія інформатизованих компонент соціокультурного комплексу фіксованого знання, комунікації та ціннісної орієнтації в інформаційних потоках і масивах (джерелах інформації, знання), формуючий інформаційну (книжкову) культуру[6;4].

     Принцип відмежування постпрото(нео)бібліографії від інших областей пізнання, інформаційної  комунікації, ціннісної орієнтації, культури полягає у забезпечені  сучасними інформаційними технологіями інтелектуального доступу до фіксованих текстів, тобто доступ на рівні ідеального образу тексту, зафіксований на сучасній мові бібліографічної інформації. Інтелектуальний доступ значно відрізняється від безпосередньо-документального (наприклад, до книги у відкритому фонді бібліотеки). Засіб інтелектуального доступу – бібліографічна інформація, яка може містити відомості про текст, який підлягає бібліографуванню, незалежно від їх наявності безпосередньо в об'єкті бібліографування, його оцінку, інтерпретацію, вказувати на різноманітні зв'язки з іншими текстами, елементами універсуму людського знання. Інтелектуальний доступ до текстів сотні років здійснювався методами традиційної бібліографії, які в наш час доповнюються (витісняються) сучасними комп'ютерними технологіями і засобами зв'язку.

     Протобібліографія є початковим етапом новітньої інформаційної  цивілізації, що зароджується інформаційно-познаватальная та ціннісно-орієнтовна інфраструктура прийдешньої розвиненої системи  соціальної, у т. ч. наукової, комунікації XXI ст. Фахівці стверджують, що не можна передбачити як буде розвиватись бібліографія надалі, але будь-якому випадку будуть потрібними засоби для трансляції знань, ідеального доступу до знань, засоби для захисту від несанкціонованих доступів до знань. Існують думки, що саме цю роль і буде відігравати бібліографія у майбутньому, але це вже буде зовсім інша бібліографія, незвична для наших сучасників. Наразі досі існує, і ще надовго збережеться проблема незнання всього фонду документів, виданих до XXI ст. Бо величезні документні масиви минулих століть в даний час не можуть одразу бути введені в електронні версії. Тому цілком зберігають своє значення традиційні бібліографічні ресурси і технології[4]. Сучасна бібліографія - структурно складне утворення, що включає в себе як традиційні, так і електронно-бібліографічні засоби і продукти, новітні інформаційні технології.

     Разом з тим постпрото(нео)бібліографія аж ніяк не аморфне, а доцільне складноструктуроване явище. Зміна технологій діяльності - достатня причина для виділення  етапу (періоду) її розвитку. Відомі філософи вважають, що епохи різняться не тим, що, а тим, як проводиться. Це судження потребує уточнення стосовно постіндустріальній епосі. Вона значно відрізняється від попередніх і номенклатурою виробництва і його технологією[2]. Однак обмежуватися лише вказівкою на технологічний фактор при поясненні явища постпрото(нео)бібліографії було б невірно. Друге її підстава - соціокультурна. Настала нова стадія розвитку соціуму, яка характеризується глибокою трансформацією всіх форм суспільного життя, включаючи науку і соціальне управління на базі науково-технічної революції.

     Потрібно  зазначити, що на даному етапі розвитку електронна бібліографія також разюче відрізняється від класичної. Так  зникла проблема типології видів, суперечки стосовно функцій відійшли у минуле, бо виконують занадто широкий спектр. Крім того розширився спектр бібліографічних об’єктів (нові види носіїв інформації). Змінились погляди і на класифікацію бібліографії та бібліографічної продукції. Хоча проблеми бібліографічного опису залишились, але тепер мають інше забарвлення. Взяти хоча б опис книги. Тут виникають нові принципові можливості та нові вимоги до опису і бібліографування. Зокрема, виникає необхідність переходу від лінійного опису, наскрізного, як ми звикли, до опису ієрархічного, наприклад, графічного[1]. Нові засоби інформатики породжують принципово новий підхід до самої бібліотечної справи. Сучасне електронний бібліографічний простір, що відбиває глобальну постнеокласичну науку, універсально і в той же час поліфонічно, має входи в інформаційні масиви - національно-етнічні, регіональні, релігійно-конфесійні, гендерні, партійно-політичні,ідеологічні,предметно-змістовні та інші. Гідне місце в сучасній картині світу і, відповідно, в бібліографії займають предметні області, раніше розглядалися як «лженауки», «паранауки», «псевдонауки», «квазінауки» ті інші.