3.3. Торгове (комерційне) представництво в  англо-американській  правовій системі

      Основним  джерелом регулювання торгового  представництва в англо-американському праві є судова практика.

      Підставою виникнення торгового представництва відповідно до англійського права є агентський договір. Для його укладення не вимагається наявності повної дієздатності як у самого агента, так і в особи, від імені якої він діє (принципала). Однак, недієздатність неповнолітнього агента може слугувати захистом від відповідальності перед принципалом, що випливає із загальної концепції активної правоздатності фізичної особи. Виникнення агентських відносин можливе за різних фактичних обставин. По-перше, у разі фактичного надання принципалом агенту повноважень на укладення угоди в усній формі, письмовій або договорі "за печаткою". Такі повноваження можуть бути виражені прямо або припускатися [33].

      По-друге, такі відносини можуть виникати у  випадках укладення агентом угод для принципала без попереднього доручення, однак з подальшим схваленням принципалом таких дій агента. Для того, щоб дії агента схвалили, він повинен укладати угоди, виходячи з того, що він є агентом реально існуючого принципала й угоди, які він укладає, в змозі укладати сам принципал.

      По-третє, агентські відносини можуть виникати, якщо фактичного надання принципалом  повноважень не було, однак вони припускалися. Йдеться про випадки, коли внаслідок слів чи дій принципала складається враження, що агент наділений  повноваженнями, тоді як насправді такого наслідку не передбачалося. У такому разі принципал вважається зобов'язаним за угодами, укладеними таким агентом, якщо: висновок про наявність повноважень зроблено на підставі дій (слів) самого принципала; третя особа припускає наявність у агента саме агентських повноважень та не знає про їх фактичну відсутність.

      По-четверте, агентські відносини за англійським  правом можуть виникати також у випадку  вчинення необхідних дій, якщо такі дії  були єдино доцільними за даних обставин; агент не мав часу одержати згоду принципала і діяв чесно в його інтересах. Такі дії агент виконує без розрахунку на отримання винагороди.

      Підставою виникнення представництва в комерційній (торговій) сфері за правом США є  виключно агентський договір. Норми  щодо торгового представництва закріплено в законодавстві окремих штатів, однак вони характеризуються узгодженістю.

      Агентські договори можуть укладатися в усній  або письмовій формі. Якщо ж немає  договору, то питання щодо дійсності  агентських відносин вирішується на підставі фактичних взаємин сторін. Відсутність письмового договору між агентом і принципалом не створює недійсність угод, укладених агентом в інтересах принципала. Разом з тим, якщо агент укладає від імені принципала угоду, яка потребує письмової форми або має укладатися у вигляді договору "за печаткою", то повноваження агента мають бути відображені в письмовій угоді. У деяких випадках агентські відносини виникають у результаті подальшого схвалення принципалом дій особи, яка вчинила їх задля його інтересів [33].

      У деяких сферах комерційної (торгової) діяльності закон встановлює вимоги щодо особи агента: наявність ліцензії для професійних агентів (аукціоністів, страхових агентів, адвокатів, біржових брокерів, агентів із продажу нерухомості  та ін.).

      Безпосередньо у торгівельній сфері найпоширенішими в англо-американській правовій системі є консигнаційні агенти (фактори), агенти-делькредере, брокери, агенти з виключними правами, комісійні експортні доми, аукціоністи.

      Консигнаційний  агент (фактор) має повноваження продавати та купувати товари, позичати гроші під забезпечення їх товарами; володіє товарами й товаророзпорядчими документами.

      Агент-делькредере  за додаткову винагороду гарантує принципалові надходження купівельної ціни від  покупця, а також зобов'язується відшкодувати збитки в разі невиконання покупцем цього обов'язку, тобто поручається перед принципалом за третю особу; він не відповідає, якщо оспорюється сама ціна; не несе відповідальності за дії принципала перед третіми особами.

      Брокером  є посередник, що здійснює підготовчі дії, які є необхідними для укладання угоди, готує проект договору, надсилає його сторонам для підписання та ін. Такі відносини також охоплюються поняттям представництва.

      Агент із виключними правами має виключне право продажу товарів принципала на певній території [33].

      Комісійний  експортний дім є агентом принципала – імпортера і для цього  вступає у відносини з місцевими  постачальниками.

      Аукціоніст  – це агент, якому принципал передає  товари для продажу з аукціону. 

Висновки

      Отже, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України). Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 України).

      Сторонами даного договору (повіреним і довірителем) можуть бути дієздатні громадяни  і юридичні особи; останні, коли участь у цьому договорі не буде суперечити їхній спеціальній правоздатності. Договір доручення е консенсуальним і сплатним, якщо інше не встановлено законом або договором.

      Договір доручення є договором про  представництво. Він передбачає обов'язок повіреного діяти як представник. Тому дії повіреного створюють для довірителя безпосередньо права й обов'язки, якщо вони відбуваються в межах повноваження. Сам повірений, як представник, ніяких прав і обов'язків з угод, укладених із третіми особами, не набуває.

      На  підставі договору доручення довіритель звичайно видає повіреному довіреність, щоб легалізувати його як свого представника перед третіми особами. Довіреність  визначає обсяг повноважень повіреного, зміст же доручення встановлює сам  договір. Довіреність не завжди цілком передбачає всі юридичні дії повіреного, обумовлені в договорі доручення. В одних випадках вона може бути за своїм змістом вужче, в інших ширше змісту доручення. Але для третіх осіб юридичне значення має довіреність, якою вони повинні керуватися.

      Предметом договору доручення юридичні дії  повіреного, найважливіше місце серед  яких займають угоди, що однак не виключає здійснення повіреним у процесі  виконання доручення деяких фактичних  дій (наприклад, коли повірений відвідує яку-небудь установу з метою наведення довідок). Однак фактичні дії не мають самостійного характеру, будучи підлеглими меті виконання юридичних дій. Внаслідок свого підсобного значення фактичні дії не складають предмета договору доручення, а лише сприяють його виконанню. Предметом договору можуть бути тільки правомірні дії. Відповідно до ч. 2 ст. 1000 ЦК договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

      Час здійснення дій повіреним визначається угодою сторін. Не встановлює закон для договору доручення й особливих розпоряджень щодо його форми. Тому, виходячи з загальних правил про форму угод (ст. 205-208 ЦК України), договір доручення може бути укладений в усній чи письмовій формі.

      Договір доручення має строго особистий  характер: його необхідною передумовою  є наявність взаємної довіри сторін. Для довірителя велике значення має  особистість повіреного, а для  повіреного особистість довірителя. Якщо один з них утратив довіру до іншого, то договір втрачає свою необхідну якість; подальше зберігання доручення може завдати шкоди інтересам сторін, тому кожній з них надано право розірвати договір. Саме тому за загальним правилом повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення особисто (ст. 1005 ЦК України).

      Таким чином, значення договору доручення  полягає в тому, що він сприяє придбанню і здійсненню прав і  виконанню обов'язків, коли одна особа  для досягнення цієї мети має потребу  в сприянні іншого.

      Основним  обов'язком повіреного є здійснення юридичних дій від імені довірителя в точній відповідності з вказівками останнього. Повірений може відступити від указівок довірителя: 1) якщо це необхідно в інтересах довірителя; 2) якщо повірений не міг попередньо запросити довірителя або не одержав в розумний строк відповіді на свій запит. У цьому випадку повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки повідомлення стало можливим.

      Як  вже зазначалося, повірений зобов'язаний виконати доручення особисто. Не вважається відступом від цього обов'язку залучення повіреним помічника з метою здійснення деяких фактичних дій. Від використання помічника варто відрізняти випадок, коли повірений заміщає себе іншою особою замісником. Повірений вправі передати виконання доручення іншій особі при наявності однієї з наступних умов: 1) якщо він уповноважений на це договором; 2) якщо повірений був вимушений до цього обставинами (хвороба, нещасний випадок тощо) і при цьому має на увазі охорону інтересів довірителя.

      Про передоручення, що відбулося, повірений  повинен негайно сповістити довірителя, повідомивши про замісника відомості. Повірений, що виконав ці дії, відповідає тільки за вибір замісника.

      Повірений, що не виконав цього обов'язку, відповідає за дії замісника як за свої власні. Якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії (ч. 3 ст. 1005 ЦК України).

      Повірений також повинен повідомити довірителю на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення, передати довірителю без зволікання все отримане в зв'язку з виконанням доручення, після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.

      Довіритель  же, у свою чергу, зобов'язаний: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення; прийняти без зволікання від повіреного усе виконане останнім відповідно до договору; забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не передбачено договором; відшкодувати повіреному фактичні витрати, що були необхідні для виконання доручення; сплатити повіреному після виконання ним доручення винагороду, якщо вона йому належить.

      Підстави  припинення договору доручення. До них  крім загальних основ, передбачених ЦК, віднесено: відмова довірителя або  повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерть довірителя або повіреного (ч. 1 ст. 1008). Особливо варто звернути увагу на можливість одностороннього припинення договору за вимогою кожної зі сторін без указівки навіть мотивів ці вимоги. Це обумовлено сугубо довірчим характером відносин між ними. При цьому дане правило носить імперативний характер, і угода сторін про відмовлення від цього права вважається недійсною.

      Цим договір доручення відрізняється  від більшості інших договорів, що не можуть бути припинені по односторонній  заяві без поважної причини. Однак, якщо повірений відмовився від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений  можливості інакше забезпечити свої інтереси, повірений зобов'язаний відшкодувати заподіяні припиненням договору збитки (ч. 3 ст. 1009).

      Якщо  договір доручення припинений до того, як доручення виконане цілком, довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з  виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Однак це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).

      У випадку смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані сповістити довірителя про припинення договору доручення  і вжити заходи, необхідні для  охорони майна довірителя. Зокрема, вони повинні зберегти гроші, речі, документи довірителя, а потім передати їх йому. Такі ж обов'язки лежать на ліквідаторі юридичної особи, що була повіреним (ст. 1010 ЦК України).

      З огляду на те, що договір доручення  припиняється зі смертю повіреного, то зазначений обов'язок спадкоємців не є договірним, а покладається на них законом в інтересах довірителя; права й обов'язки повіреного, внаслідок особистого їхнього характеру, не можуть перейти на спадкоємців, крім права на винагороду і на відшкодування витрат. Тому довіритель зобов'язаний виплатити спадкоємцям повіреного суми, що належали йому.