Правовий статус сторін в цивільному процесі

Письмові пояснення дозволяють більш повніше, послідовніше та логічніше викласти обставини по справі та їм суб’єктивну оцінку. Дана форма пояснень є найбільш актуальною в складних справах, оскільки вона полегшує роботу суду під час вирішення справи. Якщо особа, ще не визначилась з правовою позицією то краще не подавати письмові пояснення так як їх буде не просто змінити.

Письмові пояснення призначенні для наведення основних аргументів по справі, правової позиції сторони, докази які її підтверджують з посиланням на норми матеріального права, а також обґрунтування заперечень проти пояснень іншої сторони.

Законодавство не забороняє особі, яка надала суду письмові пояснення виступити в суді з усними поясненнями.

Пояснення Надаються суду, а тому при поданні письмових пояснень особа не зобов’язана подавати копії для протилежної сторони.

Право подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Юридично значимої різниці між доводами та міркуваннями не має. Але якщо закон застосовує два поняття, висловимо припущення, що доводи – це логічно обґрунтовані пояснення особи щодо певних процесуальних питань, спрямовані на переконування (доведення) суду що йому слід зробити, в той час як міркування – це думка особи щодо певного процесуального питання.

За змістом коментованої норми, це право може бути реалізовано лише у стадії судового розгляду. Припускаємо, що законодавець не мав наміру обмежувати це право лише стадією судового розгляду. Жодних логічних передумов для такого рішення немає. Швидше за все, має місце термінологічна помилка, а саме ототожнення понять судовий розгляд ” і судове засідання ”. Свої доводи та міркування особи можуть висловлювати як під час досудового розгляду, так і після судового розгляду, наприклад під час розгляду зауважень на протокол судового засідання. Однак спільним є те, що доводи, міркування та заперечення проти них подаються суду в судовому засіданні.16

Право на правову допомогу. Це конституційне право, яке також має свій прояв у ЦПК України та передбачає, що будь-яка особа за власною ініціативою для захисту своїх прав та законних інтересів може використовувати адвокатів або інших фахівців в галузі права (наприклад, залучати, як представників або звертатися до них за консультацією) на будь-якому етапі розгляду цивільної справи.

Право на правову допомогу розповсюджується, в першу чергу на сторін та третіх осіб. Однак можна зробити висновок, що законодавством не заборонено використання фахівців у галузі права й іншими особами, зокрема тими яких закон уповноважив на захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Право знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти полягає в тому, що особі у будь-який час на її вимогу повинні надати журнал судового засідання для ознайомлення та зняття з нього копій. Це право визначається, як окремий випадок знайомства з матеріалами справи. Також ст. 199 ЦПК України передбачає порядок подання зауважень з приводу його неправильності чи неповноти. Строк подачі письмових зауважень становить три дні з дня проголошення рішення у справі За наслідками розгляду головуючим даних зауважень виноситься ухвала. Строк розгляду даного зауваження головуючим становить не більше трьох днів.

Право прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Як зазначає ЦПК України, зокрема ч. 1 ст. 197 ЦПК України під час провадження у справі здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів звукозапису.

До журналу судового засідання в обов’язковому порядку додається носій інформації, на якому міститься запис судового засідання (касета, диск, дискета тощо), який в визнається матеріалом справи та долучається до неї.

Закон встановлює, що для осіб, які беруть участь у справі, за їх клопотанням головуючий може прийняти рішення та розпорядитись про повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання. Роздрукування технічного запису передбачає плату відповідно до п.3 ч.4 ст.4 ЗУ «Про судовий збір».17

Сторона цивільного процесу може оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному та в касаційному порядку. Це право є конституційним та одним з основних засад судочинства в Україні.

Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень – це факультативні стадії цивільного судочинства, які передбачають уникнення неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а також скасування неправильних судових рішень та виправлення помилок судів нищестоящої інстанції.

Переходячи до спеціальних прав, слід зауважити що вони передбачені законодавцем статтею 31 ЦПК та знаходяться на вищому ієрархічному рівні ніж загальні права.

Як уже було сказано, на сторін поширюються ті ж права, що і на інших учасників цивільного процесу, однак за рахунок їх спеціального правового статусу вони наділені й іншими (спеціальними) правами в залежності в якості кого вони беруть участь у справі (позивача чи відповідача).

Крім загальних прав, позивач також володіє рядом так би мовити «основних» прав, які активно впливають на процес розгляд його цивільної вимоги, а саме:

• до початку розгляду судом справи по суті позивач має право змінити підставу або предмет цивільного позову через подання відповідної заяви;
• на будь-якому етапі розгляду справи позивач може збільшити або зменшити розмір своїх позовних вимог;
• відмовитися від цивільного позову дане права немає строкових обмежень а тому доступне для його реалізації позивачем на будь-якому етапі.

Тепер розглянемо детальніше кожне з наведених спеціальних прав позивача та надамо їм характеристику.

Отже, право змінити підставу та предмет позову. Предмет позову – це матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості – отримати певне матеріальне благо від відповідача.18

Підстава позову – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об’єктивно відображаються у поданих доказах.19

Варто зазначити, що позивач не може одночасно змінити і підставу і предмет позову. Так, як одночасна зміна підстави і предмету позову спричиняє виникнення нових позовних вимог, які потрібно належним чином оформляти за допомогою нової позовної заяви та призводить до відмови раніше заявлених позовних вимог.

Для того щоб змінити підставу або предмет позову, необхідно звернутися до суду з відповідною заявою оформленою в письмовому вигляді. З цього випливаю що реалізація цього права шляхом подання усної заяви не тягне за собою виникнення правових наслідків. Для того, що реалізувати дане право позивач може звернутися до суду з клопотання про оголошення перерви для щоб позивач склав відповідну заяву.

Як уже зазначалося, змінити підставу або предмет позову можна тільки до початку розгляду справи по суті, моментом який анулює це право позивача буде момент проголошення судом у залі судового засідання позовної заяви. Ця норма створена для усунення можливості позивачем зловживати своїм процесуальним правом. Якщо позивачем була подана заява після початку розгляду справи по суті, то вона залишається без розгляду і повертається назад позивачу.

Дане право для позивача має тактичне значення, так, як відповідач будує свій захист на основі тих позовних вимог, які були вказані в позовній заяві, а дана зміна вимагає від відповідача використання нової тактики захисту та нових аргументів щодо доведення своєї точки зору. В законодавстві також відсутні заборони щодо кількості можливих разів зміни предмету чи підстав позову. Цей прийом дозволяє відкрити всі «карти» відповідача та в майбутньому використати їх проти нього шляхом ставлення найбільш незручних для захисту вимог.

Право збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Збільшення (зменшення) розміру позовних вимог – це зміна позивачем ціни первісно заявлених вимог. Розмір позовних вимог визначається у відповідності до ст. 80 ЦПК. Зміна розміру позовних вимог може бути викликана уточненням розрахунку ціни позову, частковим виконання спірного зобов‘язання відповідачем, тактичними міркуваннями.20

Тактичне значення цього права полягає в тому, що через його застосування можна мінімізувати судовий збір, який позивач сплачує при поданні позовної заяви. Відповідач в свої чергу будуватиме свій захист однаково, як проти малих так і проти великих позовних вимог, а це надасть можливість позивачу зрозуміти на що в своїх запереченнях опирається відповідач.

Хоча цивільне процесуальне законодавство своїм змістом закріплює теорію про те, що зміна ціни позову не спричиняє зміни підстави позову так, як дані елементи є непов’язаними між собою, однак це не так ці елементи взаємозалежні, а тому зміну ціни позову завжди супроводжується зміною підстав позову.

Право позивача відмовитись від поданого ним цивільного позову. Відмова від позову – це волевиявлення позивача, яке полягає у відмові від заявлених ним позовних вимог. Воно може бути реалізованим на будь-якій стадії цивільного процесу. Однак існує негативна сторона відмови позивача від позову, вона викликана тим, що позивач в майбутньому позбавляється права звертатися до суду з аналогічними позовними вимогами.

У разі відмови позивача від своїх позовних вимог при умові що дана відмова надходить від представника суд зобов’язаний перевірити лише чи уповноважений представник на виконання даної дії. Але якщо відмова від позову законного представника суперечить інтересам особи, яку він представляє, то суд відмовляє у ній.

До спеціальних прав відповідача, як сторони цивільного провадження, з урахуванням його процесуального статусу належить така низка спеціальних прав,які виражаються в наступному:

1. право подати заперечення проти позову;
2. право пред’явити до відповідача зустрічний позов;
3. право визнати позов повністю, або частково.

Варто розглянути детальніше кожне з перелічених прав та охарактеризувати їх, з метою виявлення в чому полягає їх суть.

Отже, право визнання позову в повній мірі, або лише його частини. Це одностороннє бажання відповідача, яке спрямоване на врегулювання спірних відносин між ним та позивачем.21 Однак, дане право суттєво різниться від права позивача відмовитись від позову тим, що визнання позову за умов, що воно було прийнято судом не припиняє розгляд справи, а тягне за собою винесення рішення по задоволенню позовних вимог. Однак існують випадки коли визнання позову суперечить закону та порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в такому випадку суд зобов’язаний відмовити у визнанні та продовжити судовий розгляд.

У своїх правових позиціях ВС України вказує на те, що у разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. Слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з частиною першою статті 61 ЦПК звільняє позивача лише від доведення цих обставин.22

Одним з основних прав відповідача є право на пред’явлення зустрічного позову до позивача. Зустрічний позов виступає, як матеріально – правова вимога відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.23 Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину.

Тактика зустрічного позову ґрунтується на давно відомому прийомі: найкраща оборона – це напад.

Зустрічний позов може бути пред’явлений лише до первісного позивача (або одного з співпозивачів). 

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову (ч.2 ст.113 ЦПК). Правова природа зустрічного позову в тому, що він робить неможливим розгляд первісного позову без зустрічного, оскільки направлений на зарахування вимог або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову, або коли виникають з одних правовідносин. Тому на нього не поширюються правила виключної підсудності.

Крім того, зустрічний позов в обов’язковому порядку повинен бути вручений позивачу, який повинен мати час для подання можливих заперечень проти позову. Попереднє судове засідання заново проводити не потрібно, оскільки ЦПК цього не передбачає, проте, щодо зустрічного позову можуть здійснюватися процесуальні дії, направлені на підготовку цього позову до розгляду, зокрема, забезпечення доказів, забезпечення позову, призначення експертизи тощо.

За загальним правилом, зустрічний позов може подаватися тільки з тих вимог, які допускають об’єднання в одне провадження та підлягають розгляду за одним видом цивільного судочинства.