Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації

 

2.2. Метод вищої і нижчої  точок обсягу виробництва.

 

   Метод вищої-нижчої точки (метод абсолютного приросту, мінімаксний метод) - це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності. Тобто цей метод використовує вищу і нижчу точки. Вища точка визначається як точка, яка відповідає найбільшому випуску чи найвищому рівню діяльності. Нижча точка визначається як точка з найменшим випуском чи найнижчим рівнем діяльності.

Даний метод є найпростішим і досить розповсюджений за кордоном.

Суть цього методу полягає в тому, що ми проводимо лінію функції витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки. Але якщо інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їхнім фактором.

2.3.Відображення інформації про витрати і результати

    Ефективність управління економікою залежить передусім від якості отриманої інформації, цінність якої визначається придатністю комплексно характеризувати діяльність складних за своєю структурою об'єктів, зокрема сучасних підприємств. Показники, що кількісно характеризують зміни на підприємстві, формуються у звітності, яка узагальнює первісний масив даних про їх господарську діяльність. Ключове місце серед видів звітності посідає фінансова, яка, виходячи з даних бухгалтерського обліку, повинна повно і всебічно характеризувати фінансовий стан та кінцеві результати діяльності підприємства.

    Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

   Метою складання Звіту про сукупний дохід є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

   До фінансової звітності підприємства відносяться Баланс, Звіт про сукупний дохід, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал. Фінансова звітність повинна розкрити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсько-фінансової діяльності підприємства .

  Фінансова звітність відображає фінансові результати операцій та інших подій, об’єднуючи їх у відповідні групи за економічними характеристиками. Виділяють п’ять груп елементів фінансових звітів.    Активи, зобов’язання та власний капітал безпосередньо пов’язані з визначенням фінансового стану в балансі підприємства, а доходи і витрати пов’язані з оцінкою діяльності, відображеною в Звіті про сукупний дохід.

   Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна та квартальна) звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного періоду.

   Для визначення фінансового результату підприємства в звіті необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображають в бухгалтерському обліку у момент їх виникнення, а не в момент надходження або сплати грошей (спосіб нарахування).

  При способі нарахування дохід у Звіті про сукупний дохід відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язань, які приводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників). Витрати відображаються у звіті в момент вибуття активу або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам) .

   Особливість відображення в бухгалтерському обліку з 1 січня 2000 р. фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства в тому, що протягом року фінансовий результат визначається оперативно в Звіті про сукупний дохід, а в бухгалтерському обліку він відображається заключними записами по підсумку за звітний рік. У графі 4 Звіту про фінансові результати наводяться дані за аналогічний період минулого (попереднього) року.

    З метою правильного визначення в Звіті фінансових результатів та недопущення помилок в економічному змісті окремих аналітичних рахунків і відповідних статей звіту нижче наводимо їх зміст в послідовності рядків Звіту про сукупний дохід.

   У статті “Непрямі податки та інші вирахування з доходу” відображається сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (надані знижки, вартість повернених товарів та інші обов’язкові збори).

   “Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

    У статті  “Інші операційні доходи” відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

  У статті “Інші операційні витрати” наводяться: собівартість реалізованих оборотних активів (крім готової продукції, товарів і фінансових інвестицій); відрахування на створення резерву сумнівних боргів і сума списаних безнадійних боргів; витрати від знецінення виробничих запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних операційних витрат; інші витрати, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства. У цій статті також відображається належна до сплати за звітний період відповідно до чинного законодавства сума єдиного податку, плата за спеціальний торговий патент і сума єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських виробників.

   У статті “Інші доходи” відображаються: дивіденди, відсотки, доходи від участі в капіталі та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць; інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

   У статті “Інші витрати” відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу; витрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, немайнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

   У статті “Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції” показується збільшення або зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції підприємства. Показник про зменшення залишків наводиться в дужках.

   У статті “Чистий прибуток (збиток)” відображається чистий прибуток або чистий збиток - різниця між сумою чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і сумою всіх витрат. Сума всіх витрат збільшується на суму зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції або зменшується на суму збільшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції.

  Заповнення Звіту про сукупний дохід при відсутності належно організованого аналітичного обліку доходів і витрат можливе тільки за вибірковими даними із облікових регістрів і первинних бухгалтерських документів. У зв’язку з тим, що точність вибіркових даних про доходи і витрати не може бути системно перевірена, то при заповнені Звіту про фінансові результати можливі помилки, що суттєво можуть вплинути на точність і об’єктивність звіту.

 

 

 

Розділ 3. Використання облікової інформації системи «директ-кост» в обліковій практиці.

3.1. Система обліку змінних витрат («директ-кост») та її вплив на величину фінансових результатів діяльності організації.

  

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Цілі обліку собівартості продукції:

а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції;

б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції;

в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень видатків витрати поділяються на змінні і постійні.

    Змінні витрати – це ті види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

    До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат. У собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними (при постійних нормах витрат сировини, матеріалів, палива, окремих видів енергії і незмінних цінах) (рис. 1). Ці витрати можуть бути розраховані на кожний вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.

Рис. 1 Залежність виробничих видатків від кількості виробленої продукції

   Постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

    До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням операцій та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

    Якщо внаслідок вивчення ринків збуту продукції з'являється можливість значного збільшення обсягу виробництва до рівня, який значно перевищує існуючі виробничі потужності, це можна вважати розширенням виробництва і може бути реалізовано тільки за умов збільшення постійних витрат. Крім того, постійні витрати можуть збільшитися (зменшитися) внаслідок якогось управлінського рішення (наприклад, кошти можуть бути використані, щоб збільшити або зменшити охорону тощо). У собівартості одиниці продукції постійні витрати змінюються обернено пропорційно зміні обсягу виробництва (рис. 1). Загальна сума постійних витрат розраховується в цілому по підприємству і його структурних підрозділах, потім залежно від технологічних умов виробництва по кожній статті витрат у калькуляції собівартості визначається їх частка, що припадає на окремі види продукції.      Ставка постійних витрат на кожному підприємстві визначається після детального аналізу витрат з урахуванням технічних і організаційних умов його роботи.

    Сума змінних і постійних витрат утворює собівартість продукції (робіт, послуг).

Залежність змінних і постійних витрат від обсягу виробництва в розрахунку на випуск і на одиницю продукції подана на рис. 1.

    Наведені схеми наочно показують, що постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуються при збільшенні обсягу виробництва. Це свідчить про те, що одним з найбільш ефективних шляхів зниження собівартості виробів є більш повне завантаження виробничих потужностей.

    Калькуляція – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції.

    Калькулювання змінних витрат  – метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

У системі калькулювання змінних витрат не тільки операційні витрати (на управління, збут та ін.), а й постійні виробничі витрати розглядають як витрати періоду і списують за рахунок прибутку. До собівартості незавершеного виробництва і готової продукції включають лише змінні виробничі витрати.

   Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень.

   Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис.2).

Рис.2 Калькулювання повних і змінних витрат

З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

3.2. Закріплення в обліковій політиці елементів системи «директ-кост».

 

   У наукових працях провідних учених представлені варіанти класифікації методів обліку витрат1.Метод - це шлях дослідження, що може характеризуватись як сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності, що підпорядковані рішенню конкретного завдання. Таким чином, метод підпорядкований меті та є лише засобом її досягнення. Вітчизняний науковець А.Ш. Маргуліс дає таке визначення витрат методу обліку витрат, не відокремлюючи його від методу калькулювання. Метод обліку витрат - це єдиний процес дослідження витрат підприємств конкретного типу на виробництво та реалізацію продукції з позицій вимірювання, аналізу, контролю та визначення собівартості виробів та робіт .