Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО

ТРАНСПОРТУ

 

ІНСТИТУТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КАДРІВ

 

Кафедра "Облік і аудит"

 

 

КУРСОВа робота

 

з дисципліни «Управлінський облік»

 

 

 

 

Розробила:

слухач групи ОА-14

Черевань І.С.

 

Перевірила:

Доцент Ревуцька Л.Є.

 

 

Харків – 2016

 

 

 

ТЕМА 8. АНАЛІЗ БЕЗЗБИТКОВОСТІ В СИСТЕМІ «ДІРЕКТ-КОСТ»

 

Введення.

Розділ 1. Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації.

1.1. Фактори рентабельності  і завдання аналізу беззбитковості.

1.2. Інструменти аналізу  беззбитковості.

1.3. Моделювання як основний  прийом аналізу беззбитковості.

Розділ 2. Характеристика системи «директ-кост».

2.1. Класифікація і поведінка  витрат в системі «директ-кост».

2.2. Метод вищої і нижчої  точок обсягу виробництва.

2.3. Відображення інформації  про витрати і результати.

Розділ 3. Використання облікової інформації системи «директ-кост» в обліковій практиці.

3.1. Система обліку змінних витрат («директ-кост») та її вплив на величину фінансових результатів діяльності організації.

3.2. Закріплення в обліковій політиці елементів системи «директ-кост».

4. Розрахункова частина.

Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації.

1.1. Фактори рентабельності  і завдання аналізу беззбитковості.

 

      Аналіз  беззбитковості - аналітичний метод, який допомагає визначити величину беззбиткового обігу щодо підприємства і за видами продукції з подальшим розробленням заходів для досягнення і подолання межі беззбитковості в короткостроковому періоді.

Мета аналізу беззбитковості виробництва - встановити, що буде з фінансовими результатами, якщо визначений рівень продуктивності або обсяг виробництва зміняться.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на залежності між змінами обсягу виробництва і змінами витрат та їх впливом на кінцевий фінансовий результат - прибуток від продажу продукції.

     Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого — створити умови для самофінансування підприємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток — це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття. За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

(+) чиста виручка від реалізації (–) змінні (пропорційні витрати)

(=) сума покриття (–) постійні витрати (=) прибуток

Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою «direct — costing». Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. При цьому можна використати такий алгоритм розрахунку прибутку:            

Пn = N(p – v) – F,       (11.1.)

де Пn — прибуток від реалізації n одиниць продукції (грн.); N — кількість реалізованої продукції (шт. або інші натуральні одиниці); p — оптова ціна одиниці продукції (грн); v — умовно змінні витрати на одиницю продукції (грн); F — умовно постійні витрати на виробництво та збут реалізованої продукції (грн).

Основним недоліком системи простого директ-костингу є те, що за її використання сукупні постійні витрати враховуються без розподілу в розрізі окремих їх видів, груп продукції, центрів затрат, структурних підрозділів тощо. У разі виробництва багатьох видів продукції та наявності кількох центрів затрат такий підхід не дає можливості об’єктивно оцінити ефективність виробництва окремих видів продукції.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. На рис. 11.4 наведена структурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування, яка може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ і т. д. Приклад розрахунку суми покриття за системою багатоступінчастого директ-костингу наведено в табл. 11.4. 

 

Рис. 11.4. Структура постійних (фіксованих) затрат  
у розрізі окремих рівнів .

     Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

    До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Показник характеризує прибутковість виробничого капіталу і виражає у відсотках величину валового прибутку, що припадає на суму середньорічної вартості основних виробничих засобів і матеріальних оборотних активів. При аналізі вивчають динаміку цього показника стосовно базового періоду порівняння і виявляють причини зміни, а також вплив чинників на відхилення показників. Залежно від того, який показник приймається для оцінки прибутку і завдань, які ставляться перед аналітиком, кількість чинників може бути різною. Так, вихідну формулу помножують на обсяг чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і отримають модель взаємодії двох нових чинників: прибутковість реалізації продукції та фондовіддачі авансованих засобів (останній може бути деталізований на фондовіддачу та оборотність матеріальних оборотних активів). Величину впливу факторів виявляють прийомом ланцюгових підстановок.Аналіз рентабельності основних активів Показник характеризує прибутковість використання основного капіталу. На відміну від показника рентабельності загальних активів, інвестованих у дане підприємство, який є узагальнюючим, даний показник є частковим. Розраховується як відношення прибутку до середньої вартості основних активів. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.В чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку.Основні активи (капітал) - вартість необоротних (основних засобів, довгострокових та нематеріальних) активів. У складі необоротних активів - власні й орендовані, але не включають засоби, що знаходяться на консервації, зарезервовані та надані в оренду. При обчисленні коефіцієнта прибутковості беруться середні показники капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та середня вартість основних активів (зв’язок обернений). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованих основних активів як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням. Іноді при аналізі формулу розрахунку модифікують (розвивають). Так, наприклад, чисельник і    ,,  ,mзнаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий.mnbbbbvbml дохід, виручку від реалізації продукції). Рентабельність в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності основних активів. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування. При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів. Факторний аналіз рентабельності власного капіталу Показник характеризує рівень прибутковості, авансованого власниками капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю інвестованого власниками капіталу. Розраховується як відношення прибутку

до середньої вартості власного капіталу. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

У чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку. У знаменнику - середні показники власного капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.

   Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та середня вартість власного капіталу (зв’язок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого власного капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням.

     При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

    Іноді при аналізі з метою переходу до нової якості факторної моделі основну формулу розрахунку модифікують (розвивають). Наприклад, для одержання нової двофакторної моделі чисельник і знаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий дохід (виручку від реалізації продукції)). Рентабельність власного капіталу в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності власного капіталу

    Аналогічним чином факторну систему розширюють до трьох-, чотирьох-, п’ятифакторних моделей. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування.

Факторний аналіз рентабельності фінансових вкладень При наявності у суб’єкта господарювання вільних грошових засобів він може вкласти їх в цінні папери. Основними видами цінних паперів є акції та облігації. Підприємства – тримачі цінних паперів одержують певні доходи (дивіденди, проценти, курсові різниці). Доходи від цінних паперів вивчаються як при внутрішньому, так і при зовнішньому аналізі. У звіті про фінансові результати вони відображаються за статтями “Дохід від участі в капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Втрати від участі в капіталі”, “Інші витрати”. Фінансовий результат від фінансових інвестицій визначають: прибуток (збиток) = доходи – витрати.

 

1.2. Інструменти аналізу  беззбитковості.

    Показник рентабельності фінансових вкладень характеризує відносний рівень прибутковості авансованого у цінні папери капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю, інвестовану у фінансові активи. Розраховується як відношення прибутку від фінансових вкладень до фінансових витрат (інвестицій). Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та інвестицій (зв’язок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням. Факторами другого порядку є обсяг фінансових вкладень, структура портфеля цінних паперів, зміна рівня доходності цінних паперів, динаміка курсових різниць. При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

    Для акціонерів (власників) підприємства показниками рентабельності фінансових вкладень є рентабельність власного капіталу, доходність однієї акції, співвідношення ціни та доходності акції.

Потужним інструментом для прийняття рішень є аналіз беззбитковості виробництва. Скориставшись ним, менеджер може відповісти на питання, що виникають під час змін напряму діяльності, а саме: який вплив на прибуток справить зниження ціни реалізації, який обсяг продажу потрібен для покриття додаткових постійних витрат, пов'язаних з передбаченим розширенням підприємства, скільки людей треба найняти тощо. Менеджер постійно приймає рішення щодо зміни ціни реалізації, розміру змінних і постійних витрат, придбання і використання ресурсів. Якщо він не зможе зробити точний прогноз рівня прибутків і витрат, його рішення завдадуть шкоди компанії.

 

Розділ 2. Характеристика системи «директ-кост».

2.1. Класифікація  і поведінка витрат в системі «директ-кост».

 

« Директ-костинг » - система управлінського обліку, що базується на категорії змінних (або часткових) витрат. Цю систему не позбавлена недоліків, однак має певні переваги проти системою повного обліку, і розподілу витрат.

Директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу та покриваються за рахунок доходу підприємства (Рис. 1). 
Необхідно відмітити, що в даному випадку мова йде про класичний варіант директ-костинг. Оскільки на даний час існує багато інших його різновидів, де калькулювання ведеться не за змінними витратами, а, наприклад, за "витратами продукту" чи виробничими витратами тощо, але при всіх варіантах калькулюється неповна («часткова», «обмежена») собівартість. 
Сформулюємо основні ознаки директ-костингу: 
- собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми; 
- управлінський і фінансовий облік інтегровані; 
- в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.  
Як вже зазначалось, в основі організації основі управлінського обліку за методом директ-костинг лежить поділ витрат по відношенню до обсягу виробництва на постійні і змінні. 
Виробнича собівартість виготовленої і реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається. 
За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. 
Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді (Рис. 2.). 
Однак, складність розробки методу точного розподілу витрат полягає в тому, що витрати, які є змінними в одному випадку, в іншому можуть бути постійними. Поділ постійних і змінних витрат ґрунтується на ряді припущень, які необхідно враховувати для попередження помилкового використання результатів витрат. 
Поділ виробничих витрат на постійні і змінні для облікових працівників промислових підприємств США, Австралії та країн Західної Європи - явище не нове. На початку XX ст. Генрі Гесс провів чітке розмежування між постійними і змінними витратами. З того часу розроблялись різні метоли поділу виробничих витрат на постійні і змінні. Серед них метод вищої-нижчої точки (High-Low Points Approach), метод аналізу облікових даних (Accounting Approach), статистичний метод (Statistical Approach) тощо. 
Наприклад, заробітна плата оператора обладнання - це змінні витрати, але при угоді про гарантовану річну плату вона може відноситись до постійних витрат. Витрати на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось залежно від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними залежно від виду діяльності. 
Щодо постійних витрат, то слід також відмітити, що відмова від розподілу цих витрат дозволяє уникнути використання умовних баз або коефіцієнтів розподілу, які обов'язково містять елемент суб'єктивності та цілком можуть призвести до викривлення реальної картини співвідношення доходів та витрат за окремими підрозділами або продуктами (роботами, послугами) підприємства. Це викривлення, в свою чергу, може призвести до помилок при оцінці ефективності діяльності підрозділів або рентабельності продуктів (робіт, послуг) та прийнятті управлінських рішень. 
Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим кожен підприємець здійснює класифікацію виробничих витрат на власний розсуд.