Структура природно-заповідного фонду України (ПЗФ)

   Працівники  природних заповідників, розуміючи  складність цієї проблеми, часто проводять  краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.

   Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки.

              Таблиця 2.1 Біосферні та природні заповідники України

       Таблиця 2.2 Національні природні парки та їх мережа в Україні 

    Національні парки поряд із природоохоронною функцією виконують рекреаційну. Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

    Залежно від цільового призначення, природоохоронного  статусу, територіальної і ландшафтної  структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

    Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних  стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому  обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо. 
Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин. 
Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій. 
Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

    Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

   Ландшафтно-естетична  функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища. [1,2,3] 
 

         3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПЗФ ТА ВІДМІННОСТІ МІЖ НИМИ 

   ПЗФ можна  класифікувати по багатьох різних критеріях. Наприклад: 

        ▪ за передбаченою Законом категорією

        ▪ за адміністративним підпорядкуванням

        ▪ за наявністю зонування

        ▪ за наявністю адміністрації 

     Відповідно до того, хто створює  об’єкт ПЗФ та залежно від їх екологічної, наукової і історико-культурної цінності, вони можуть бути або місцевого значення (якщо створюються рішенням місцевої ради), або загальнодержавного значення (якщо створюються Указом Президента України). Деякі категорії ПЗФ (біосферні та природні заповідники і національні природні парки) можуть бути лише загальнодержавного значення, а регіональні ландшафтні парки – лише місцевого. 

   Рис. 3.1 Структура типів територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України 

   3.1 Природні заповідники 

   ПРИРОДНІ  ЗАПОВІДНИКИ (ПЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів. Основними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища. На території природних заповідників забороняється будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю самих ПЗ, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, та інше; розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву; усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, збирання колекційних та інших матеріалів. 

   3.2 Біосферні заповідники  

   БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ (БЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери Землі. БЗ належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. БЗ мають у своєму складі три функціональні зони: заповідну, що включає території, призначені лише для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів; буферну, що запобігає негативного впливу на заповідну зону, та зону антропогенних ландшафтів яка включає території традиційного землекористування, місць поселення та відпочинку. 

   3.3 Національні природні парки 

   НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ (НПП) - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Основні завдання НПП: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та відпочинку; проведення наукових досліджень природних комплексів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи. На території НПП виділяють функціональне зонування: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для ПЗ; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти та об'єкти комунального призначення парку. Відпочинок на території НПП організовується спеціальними підрозділами їх адміністрації. 
 
 
 

   3.4 Регіональні ландшафтні  парки 

   РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ (РЛП) - природоохоронні  рекреаційні установи місцевого  чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. На РЛП покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для туризму і відпочинку. На території РЛП може проводитися зонування, аналогічне як для територій НПП. 

   3.5 Заказники 

   ЗАКАЗНИКИ - природні території (акваторії), цінні  для збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Положення про кожен конкретний заказник готується індивідуально. Все, що прямо не заборонено у Положенні – не забороняється. Зонування териториторія заказника не має.