Отчет про навчально-економічну практику в «Про іпотечні облігації»

Для кожного  випуску звичайних іпотечних  облігацій формується окреме іпотечне покриття.

До складу іпотечного покриття звичайних іпотечних  облігацій не можуть включатися іпотечні активи, зобов`язання боржників за якими  забезпечені іпотекою об`єктів незавершеного  будівництва або іпотекою майнових прав.

Управління  іпотечним покриттям звичайних  іпотечних облігацій покладається на управителя. Управителем може бути банк або небанківська фінансова  установа, яка отримала ліцензію на управління іпотечним покриттям, видану Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку. Управителем  не може бути особа, пов`язана з емітентом.

Емітент виконує грошові зобов`язання за звичайними іпотечними облігаціями  за рахунок доходів від іпотечного покриття та за рахунок іншого свого  майна. Право емітента використовувати  доходи від іпотечного покриття та кошти, отримані від розміщення звичайних  іпотечних облігацій, на будь-які  цілі на власний розсуд не обмежується  за умови, що емітент продовжує належним чином виконувати зобов`язання за звичайними іпотечними облігаціями.

Четвертий розділ Закону дає характеристику особливостей структурованих іпотечних облігацій.  В цьому розділі постає питання розуміння терміну спеціалізована іпотечна установа.

Спеціалізована  іпотечна установа - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є придбання іпотечних активів (їх продаж у випадках, передбачених цим Законом і проспектом емісії) та випуск структурованих іпотечних  облігацій у порядку, встановленому  цим Законом.

Спеціалізована  іпотечна установа може формувати в  порядку, встановленому Державною  комісією з цінних паперів та фондового  ринку, єдине іпотечне покриття для  здійснення кількох випусків структурованих іпотечних облігацій з різними  умовами випуску.

Управителем іпотечного покриття структурованих іпотечних  облігацій може бути банк або небанківська фінансова установа, яка отримала ліцензію на управління іпотечним покриттям, видану Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Управителем не може бути особа, пов`язана з емітентом  та з особами, які відступили спеціалізованій  іпотечній установі права за іпотечними активами у складі іпотечного покриття.

Також цим  розділом регулюються: особливості виконання зобов`язань за структурованими іпотечними облігаціями, управління іпотечним покриттям структурованих іпотечних облігацій, заміна управителя, зберігання документів щодо іпотечного покриття, витрати і винагороди управителя, загальні збори власників структурованих іпотечних облігацій.

У п’ятому  розділі йде мова про державне регулювання, нагляд та контроль у сфері іпотечних облігацій.

Функції державного  регулювання,  нагляду  та  контролю  у сфері випуску  та обігу іпотечних облігацій  і діяльності фінансових установ  здійснюють:

1. щодо   випуску   та  обігу  іпотечних  облігацій,  іпотечного покриття  та  діяльності управителя іпотечним покриттям - Державна комісія  з  цінних  паперів  та фондового  ринку;
2. щодо діяльності банків - Національний банк України;
3. щодо діяльності  фінансових  установ,  які  не  є банками,  - спеціально уповноважений   орган   виконавчої   влади   у   сфері регулювання ринків фінансових послуг.

 Державні   органи   здійснюють  повноваження,  встановлені частиною першою цієї статті,  в межах  їх  компетенції  згідно  із законодавством.

Інформацію   про   власників   іпотечних  облігацій  надає Державній комісії  з цінних паперів та фондового  ринку  особа,  яка веде облік  прав власності на іпотечні облігації, у строки, порядку та формі,  що встановлені Державною комісією з цінних  паперів  та фондового  ринку.

І нарешті  шостий розділ Закону «Про іпотечні облігації» дає прикінцеві положення.

Таким чином  проаналізувавши даний закон  можна зробити висновок, що даний  закон як має певні свої недоліки так і певні протиріччя.[1]

Відповідно до законопроекту іпотечними облігаціями є облігації, виконання зобов'язань по яких забезпечене іпотечним покриттям. Іпотечна облігація засвідчує право її власника на здобуття номінальної власності такої облігації і грошового доходу по ній в порядку, встановленому законопроектом і проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань по іпотечній облігації надає її власникові право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

Одне  лише це визначення викликає масу питань. По-перше, дане визначення не узгоджується із загальним визначенням «облігації», яке закріплене в Законі України  «Про коштовні папери і фондову біржу». Він свідчить, що облігація засвідчує  внесення її власником грошових коштів, і це, мабуть, повинно бути закріплено в законопроекті. По-друге, не зовсім ясним представляється поняття  іпотечного покриття. Відповідно до законопроекту, іпотечним покриттям є іпотечні активи і інші активи, що забезпечують випуск іпотечних облігацій. Про те, які ще активи можуть виступати забезпеченням іпотечних сертифікатів, в законопроекті не йдеться.

Не дається  в законопроекті і визначення поняття «Іпотечний пул», хоча за логікою  побудови нормативних конструкцій  воно ототожнюється з поняттям «Іпотечні  активи». Проте в Законі України  «О іпотечному кредитуванні, операціях  з консолідованим іпотечним боргом і іпотечних сертифікатах» ці поняття мають різні значення. Під іпотечним пулом маються  на увазі не самі іпотечні активи, а  об'єднання іпотек по іпотечних договорах. Під іпотекою в законодавстві України розуміється вигляд забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном. Судячи з усього, під іпотечними активами в законопроекті розуміється саме іпотечний пул, проте це положення бажано було б уточнити.

Законопроект  передбачає можливість випуску двох видів іпотечних облігацій: звичайних  іпотечних облігацій і структурованих іпотечних облігацій.   Під  звичайними розуміються іпотечні облігації, емітентом яких є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання  грошових зобов'язань по звичайних  іпотечних облігаціях всім своїм  майном, на яке, відповідно до законодавства, може бути обернене стягнення.

Не зайвим буде відмітити, що автори законопроекту  не врахували помилки своїх попередників, і в даному законопроекті, як і  в попередніх, передбачається, що емітентом, іпотечним кредитором може бути будь-яка  фінансова установа. Проте навряд чи такі фінансові установи, як страхові компанії або ломбарди, можуть виконувати функції по випуску іпотечних  облігацій. У зв'язку з цим виправдана була б конкретизація в законопроекті, які саме фінансові установи можуть виступати іпотечним кредитором.

Вельми  цікавою і багатообіцяючою є  пропозиція законопроекту по випуску  структурованих іпотечних облігацій. Під останніми слід розуміти облігації, емітентом яких є спеціалізована іпотечна установа, що несе відповідальність за виконання грошових зобов'язань  лише іпотечним покриттям. Але очевидно, що таке рішення спричинить велику кількість питань нормативного і правового характеру, зокрема, питань відносно податкового законодавства, пов'язаних з реалізацією даної схеми на практиці. Також викликає критику положення про те, що до спеціалізованих іпотечних установ не застосовуються вимоги відносно достатності капіталу, ліквідності, ліцензування діяльності, оскільки це ускладнить захист прав власності структурованих іпотечних облігацій.

Поза  сумнівом, такий інструмент фінансового  ринку, як іпотечні цінні папери, не можна ігнорувати. Враховуючи їх величезний потенціал, можна з упевненістю  сказати, що закон, що регламентує випуск і звернення іпотечних облігацій, просто необхідний. Саме іпотечні облігації  можуть стати основним інструментом рефінансування, оскільки вони будуть забезпечені безпосередньо нерухомістю, а іпотечні сертифікати забезпечені  всього лише зобов'язаннями позичальників.

Таким чином  Закон України «Про іпотечні облігації» є дуже важливий в сфері застосування його при наданні іпотечних облігацій. Правила виконання його повинні  забезпечувати ефективність діяльності, яка супроводжується емісією  або випуском іпотечних облігацій.

Розділ 2. Характеристика банківської діяльності

1. Сучасні системи автоматизації банків

Автоматизована банківська система – сукупність засобів, які виконують в банку операції з вкладами, кредитами і платежами.

Основні вимоги до нової АБС НБУ:

1. Система повинна мати модульну структуру, що дозволяє будувати її конфігурацію з базових модулів та підсистем, і складатися з програмних модулів для проведення операцій із цінними паперами та готівкою, обслуговування фізичних осіб, обліку основних засобів і товарно-матеріальних цінностей, управління персоналом та нарахування заробітної плати, фінансового аналізу, управління активами (пасивами), а також виробничими процесами. Передбачається можливість підключення системи “клієнт-банк”.