Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання

      Житлове право України:

      поняття і предмет його правового

      регулювання.

          

      Житлове право України  – це сукупність правових норм ,що регулюють  житлові правовідносини між громадянами  та громадян із державними та громадськими організаціями  у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

           Право регулювання суспільних  відносин, що виникають у процесі  вирішення житлових питань, забезпечується  комплексною галуззю права, котра  охоплює норми цивільного, адміністративного,  земельного, господарського, сімейного та інших спеціальних галузей право, об’єднання і кодифікація яких утворили нову галузь - житлове право.

           Предметом правового регулювання  житлового права України є  правовідносини, що виникають у  процесі: реалізації права на  житло; надання людині і громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального і поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що не придатні для проживання; розгляду житлових спорів та ін.

          Житлові правовідносини виникають,  змінюються і припиняються відносно  вже готового жилого будинку  чи іншого приміщення, придатного  для проживання людини. Вони неоднорідні;  більшість із них мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом.

          Усі вищеназвані житлові правовідносини  регулюються системою норм житлових  нормативно-правових актів, що  складають житлове законодавство України. 

      Житлове законодавство України:

      загальна  характеристика.

      Житловий  кодекс України. 

      Систему нормативно – правових актів , що регулюють  житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон України” Про  приватизацію державного житлового фонду” та інші закони; укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно – правові акти.

          Право громадян України на  житло  закріплено ст..47 Конституції  України. Воно забезпечується  розвитком і охороною всіх  видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового  забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом житлової площі під контролем громадськості.

1.    Конституційне  право на житло вважається  забезпеченим лише тоді, коли  громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої житлової площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім’ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.

         Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:

• забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
• належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
• зміцнення законності в  царині житлових відносин в умовах ринкової       

      економіки.

      Житловий  кодекс України прийнято 30 червня 1983р. І введено  в дію з 1 січня 1984р.

      Він складається з 7 розділів(193 статті);

      РОЗДІЛ  І.Загальні положення.

      РОЗДІЛ  ІІ. Управління житловим фондом.

      РОЗДІЛ  ІІІ. Забезпечення громадян житловим приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.

      РОЗДІЛ  ІУ. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту. 

      РОЗДІЛ  У.Відповідальність за порушення житлового законодавства.

      РОЗДІЛ  УІ. Вирішення житлових спорів.

      РОЗДІЛ  УІІ. Заключні положення.

      У  розділі І (Загальні положення) містяться  норми права, що регулюють: право  громадян України на житло; основні  завдання житлового законодавства; систему нормативно – правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.

                                            

                                                Житловий фонд України та його види.

             

      Житловий  фонд-складний інженерний комплекс, що криє в собі: жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.

            Житловий фонд на території  України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст.4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний(ЖБК); індивідуальний.

          Державний житловий  фонд –сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організації і призначаються для проживання людини і громадянина.

          Останнім часом із комерціалізацією  житлових відносин скорочується  будівництво державного житлового  фонду, створюється ринок житла,  забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.

          Громадський житловий  фонд – сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об’єднанням. Профспілкам та іншим громадським організаціям.

         Фонд  житлово  – будівельних  кооперативів  - сукупність жилих будинків, що належать житлово – будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

          Індивідуальний житловий  фонд-сукупність  жилих будинків (приміщень),  що знаходяться в особистій і приватній власності.

          До житлового фонду включаються  також жилі будинки  і приміщення , що належать державно-колгоспним  та іншим  державно-кооперативним  об’єднанням, підприємствам та організаціям. До  них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

           До житлового фонду не включаються  нежилі приміщення в жилих  будинках, що мають торговельне,  побутове та інше призначення  непромислового характеру. 

                                             

                                               Право громадян на житло і   

                                                   форми його реалізації.

        

      Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі – дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість  громадян певної країни житлом є одним із найконкретніших показників добробуту всього народу.                                                                                                                           

         Суб’єктивне  право на житло – це можливість людини і громадянина мати  житло у власності чи одержати його за договором  найму з державного чи громадського фонду. Користуватися житлом і вимагати від забов’язаних суб’єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

         Право на житло тісно пов’язане  з обов’язками інших фізичних  та юридичних осіб і державних  органів щодо створення відповідних  умов, охорони, захисту, й відтворення житлових прав людини і громадянина. Конституція України покладає на державу обов’язок  створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу  побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

         Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

         Реалізація людиною і громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

      1) активна діяльність суб’єкта, що  потребує покращення житлових  умов у процесі: надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2. утримання від дій, що порушують житлові права інших суб’єктів;
3. володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;   
4. вимоги від компетентних державних органів, громадських організацій  та посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і домагатися їх виконання.

 

      Порядок надання житла  громадянам,

      які потребують покращення житлових умов.

         

      У Конституції України зазначено: ”Громадянам, які потребують соціального  захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону “ (ст.47).

          У розділі ІІІ (Забезпечення  громадян житловими приміщеннями . Користування житловими приміщеннями) Житлового кодексу України викладено  правові норми, що закріплюють  і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

         Порядок надання житла громадянам  України в користування з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл.1 ЖК України. В ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; вік, із якого особа має таке суб’єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

         Згідно зі ст.31 ЖК України кожен  громадянин України, який потребує  покращення житлових умов, має  право одержати в користування  жиле приміщення в будинках  житлового фонду (державного і  громадського) в порядку, передбаченому  законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім’ю.

           Законом установлюється вік, із  якого громадянин України може  здійснювати своє право на  одержання житла. Дієздатність  щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

      Категоріями громадян, які визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, є:

       
- забезпечені житловою площею меншою за рівень, що визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і Українською радою профспілок;

       
- проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 

      - хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї. Перелік таких хвороб затверджується Міністерством охорони здоров’я України і Українською радою профспілок;