Підстави прийняття рішення про повідомлення про підозру

 

 

ПЛАН

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

 

1. Поняття повідомлення про підозру…………………………………………...3

2. Підстави прийняття рішення  про повідомлення про підозру……………….8

 

Висновки…………………………………………………………………………12

Список використаних джерел…………………………………………………..13

Додаток …………………………………………………………………………..15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність дослідження питання про поняття та підстави повідомлення про підозру обумовлена потребами науки кримінального процесуального права та правозастосовної діяльності щодо вдосконалення національного кримінального процесуального законодавства та кримінально-процесуальної форми, а також щодо однозначного розуміння вченими та практичними робітниками нових юридичних термінів та інститутів.

Повідомлення про підозру є новим інститутом кримінального процесуального права України, а аналіз його законодавчого врегулювання дозволяє зробити висновок, що КПК України містить деякі протиріччя, прогалини, які ускладнюють застосування національного кримінального процесуального законодавства.

Аналіз сучасних наукових досліджень українських вчених (зокрема, Ю.П. Аленіна, А.В. Андрейчук, В.Г. Гончаренко, В.О. Гринюк, І.Г. Івасюк, О.В. Іващенко, О.В. Капліної, Т.В. Лукашкіної, О.С. Мазур, В. Фаринника, О.В. Фараон, Л.В. Юрченко та ін.) дозволяє зробити висновок, що поняття та підстави повідомлення про підозру неоднозначно трактується в юридичній літературі. Серед вчених немає єдиного підходу щодо розуміння даного питання.

Крім того, аналіз кримінального процесуального законодавства України дозволяє зробити висновок, що, нажаль, визначення терміну «повідомлення про підозру» законодавець не надає ні в ст. 3 КПК України, де надано визначення основних термінів КПК, ні в статтях 276-279 (глава 22 КПК), 481 КПК України, які регулюють інститут повідомлення про підозру.

Мета даного дослідження — на підставі аналізу наукових досліджень та національного кримінального процесуального законодавства з'ясувати поняття та підстави повідомлення про підозру у кримінальному провадженні України.

 

1. Поняття повідомлення  про підозру

 

Стаття 276 КПК встановлює, що повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК, у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених КПК запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, інститут повідомлення про підозру став своєрідною заміною інституту пред’явлення обвинувачення на стадії досудового розслідування, оскільки за чинним кримінальним процесуальним законодавством обвинувачений як учасник кримінального провадження з’являється тільки наприкінці досудового розслідування з моменту складання обвинувального акту. На стадії досудового розслідування ключовою фігурою є саме підозрюваний.

В юридичній літературі правову природу повідомлення про підозру вчені розглядають в декількох аспектах: а) як інститут кримінального процесуального права (В.О. Гринюк [3, 93], І.Г. Івасюк [5], О.В. Капліна [7, 242], В. Фаринник [13] та ін.); б) як правовий акт (В.Г. Гончаренко [8, 603], О.В. Фараон [12, 204] та ін.), в тому числі, як правозастосовний акт (Т.В. Лукашкіна [10]); в) як процесуальне рішення (Ю.П. Аленін [1, 301], В.О. Гринюк [2, 96], Л.В. Юрченко [14, С.355-357]); г) як форму повідомлення (О.В. Іващенко [6, 10]).

З позицією О.В. Іващенко щодо визначення правової природи повідомлення про підозру як форми повідомлення ми не можемо погодитись, оскільки відповідно до ст. 111 КПК України, яка має назву «Поняття повідомлення у кримінальному провадженні», повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов'язковою. Разом з тим, виходячи з аналізу ст. 278 КПК України, участь особи, якій повинне бути вручене повідомлення про підозру, є обов'язковою.

Інші підходи визначення правової природи повідомлення про підозру заслуговують на увагу, та дозволяють зробити висновок, що повідомлення про підозру є багатоаспектним явищем (тобто повідомлення про підозру можна розглядати в різних аспектах).

Так, зокрема, цілком можна погодитись з позицією вчених (В.О. Гринюк, І .Г. Івасюк, О.В. Капліною, В. Фаринник та ін.), які розглядають повідомлення про підозру як інститут кримінального процесуального права, оскільки статті 276-279, 481 та ін. КПК України представляють собою уособлену сукупність групу норм кримінального процесуального права, які регулюють однорідні кримінально-процесуальні відношення, що виникають у зв'язку з діяльністю слідчого, прокурора по складанню письмового повідомлення про підозру та врученням його особі, а також наданням підозрюваному можливості захищати свої права та законні інтереси.

І нші вчені (В.Г. Гончаренко [8. 603], О.В. Фараон [12, 204]) зазначають, що повідомлення про підозру є правовим актом. Професор Ю.П. Аленін розглядає повідомлення про підозру як процесуальне рішення, що є правовим актом [8, 301].

Так, Ю.П. Аленін зазначає, що повідомлення про підозру — це одне із найважливіших процесуальних рішень, яке приймає прокурор або слідчий за погодженням із прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК) до закінчення розслідування у кримінальному провадженні. В цьому процесуальному рішенні на підставі зібраних під час досудового розслідування доказів певна особа набуває статус підозрюваного. Саме з моменту повідомлення особи про підозру між слідчим, прокурором та підозрюваним виникають кримінальні процесуальні відносини, змістом яких є конкретні права та обов'язки сторін, що врегульовані главою 22 КПК України [9, 545].

Вважаємо, що визначення правової природи повідомлення про підозру тільки як процесуального рішення є неповним, оскільки аналіз положень 22 КПК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення про підозру є кримінально-процесуальним актом, який включає і кримінально-процесуальне рішення, і кримінально-процесуальну дію.

Аналізуючи повідомлення про підозру як процесуальне рішення, зазначимо, що у юридичній літературі процесуальне рішення визначається як «правовий документ встановленої форми, в якому слідчий, прокурор, суддя або суд у межах своєї компетенції в передбаченому законом порядку роблять висновки про встановлені фактичні обставини і на підставі цих обставин і закону дають відповідь на правові питання та виражають владне волевиявлення про дії, які випливають зі встановлених обставин і приписів закону» [11, 8-9]. У цьому контексті повідомлення про підозру являє собою процесуальне рішення слідчого, прокурора про вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. Даний висновок можна зробити з аналізу норм глави 22 КПК України та ч. 1 ст. 42 КПК України, яка закріплює, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень.

Разом з тим, дане процесуальне рішення оформлюється не постановою, а процесуальним документом, що має назву «повідомлення». Це суперечить положенням ч. 3 ст. 110 КПК України про те, що процесуальні рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови. На дану прогалину національного кримінального процесуального законодавства звертали увагу деякі вчені (А.В. Андрейчук [4, 201-203], І.Г. Івасюк [5, 76-77], Т.В. Лукашкіна [11, 33], О.В. Фараон [7, 204], Л.В. Юрченко [, 356]) та висловлювали пропозицію про доцільність оформлення процесуального рішення слідчого, прокурора про визнання особи підозрюваним самостійною постановою [11, 35-36; 15, 203-205]. Вважаємо, що дана пропозиція заслуговує підтримки з боку законодавця.

Деякі вчені (Т.В. Лукашкіна [10, 33] та ін.) цілком справедливо розглядають повідомлення про підозру як правозастосовний акт, оскільки кримінальне провадження можна розглядати як складний правозастосовний процес, процес застосування норм матеріального та процесуального права.

В юридичній літературі вчені (П.С. Лупинська, П.С. Елькінд та ін.) виділяють два етапи правозастосовного процесу, першим з яких є збирання та оцінка інформації, тобто встановлення фактичних обставин, а другим — зіставлення інформації з умовами прийняття процесуального рішення та формулювання процесуального рішення [11, 150-153]. Оскільки правильне встановлення фактичних обставин є умовою прийняття законного та обґрунтованого рішення, то законодавець повинен чітко закріпити обставини, які є підставою прийняття того або іншого процесуального рішення, зокрема, рішення про повідомлення про підозру.

В такому випадку, можна виділити такі характерні ознаки кримінальних процесуальних рішень, а саме:

1) це правовий висновок із  конкретного питання, що виникло під чи розслідування чи розгляду кримінального провадження;

2) вони є індивідуальними актами  правозастосування;

3) вони є юридичними фактами, що породжують виникнення, зміну  чи припинення кримінальних процесуальних правовідносин і підтверджують наявність або відсутність матеріально-правових відносин;

4) приймаються судом, суддею, слідчим  суддею, прокурором, слідчим у межах  їх кримінальної процесуальної компетенції;

5) реалізують процесуальні повноваження  та функції суду, слідчого судді, прокурора, слідчого;

6) мають владний і обов’язковий  характер;

7) відображають рівень пізнання (доказування) обставин справи, досягнутий  на момент прийняття рішення;

8) відображають внутрішнє переконання  судді, слідчого судді, прокурора, слідчого в правомірності, своєчасності й достовірності;

9) наділені властивостями законності, обґрунтованості, вмотивованості.

Повідомлення про підозру безперечно наділене усіма вищезазначеними ознаками і за своєю природою є кримінальним процесуальним рішенням.

Таким чином, на підставі викладеного можна запропонувати наступні визначення понять «підозра» та «повідомлення про підозру». Так, підозра – це результат розумової діяльності слідчого, прокурора щодо оцінки наявних у справі доказів, які з достатньою переконливістю вказують на ймовірність вчинення кримінального правопорушення певною особою, що виражається у процесуальному документі, який складається за зазначених в законі підстав і вручається особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Підстави прийняття рішення про повідомлення про підозру

 

Аналіз національного кримінального процесуального законодавства дозволяє зробити висновок, що законодавець, на жаль, не закріпив підстави прийняття рішення про повідомлення про підозру. Замість закріплення підстав прийняття рішення про повідомлення про підозру у ст. 276 КПК України зазначені «випадки» повідомлення про підозру. Вважаємо, що підставою прийняття рішення про повідомлення про підозру є встановлені за допомогою доказів обставини, які свідчать про наявність події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та про вчинення його конкретною особою. Цілком доцільно підстави повідомлення про підозру закріпити у ст. 276 КПК України.

Таким чином, згідно ст. 177 КПК до застосування щодо особи запобіжного заходу вона повинна отримати процесуальний статус підозрюваного або обвинуваченого. Згідно ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно, застосуванню щодо особи запобіжного заходу, за винятком затримання, повинно передувати повідомлення їй про підозру, оскільки статусу затриманого особа набуває або з моменту письмового повідомлення їй про підозру, або з моменту її затримання.

Ще однією підставою повідомлення про підозру є наявність достатніх доказів, зібраних від початку розслідування, для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. В цьому разі, як зазначають автори коментаря до КПК, здійснюється найпростіша схема, яка не потребує ніяких оціночних суджень: починається розслідування, збираються докази, деяка система доказів утворює підставу для підозри певної особи, слідчий або прокурор здійснюють повідомлення про підозру, на підставі ухвали слідчого судді, суду обирається один із передбачених законом запобіжних заходів [8, с. 604]. На нашу думку, в такому випадку оцінка доказів слідчим, прокурором навпаки відіграє вирішальну роль. Слідчий, прокурор за внутрішнім переконанням оцінюють наявні у справі докази і приймають рішення про їх достатність для прийняття рішення про повідомлення певній особі про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення, чим надає їй процесуальний статус підозрюваного з усіма правовими наслідками, що витікають з цього.

Стаття 276 передбачає випадки повідомлення особи про підозру. Слід ще раз підкреслити явну некоректність такого найменування — «випадки», адже у КПК повинні бути указані підстави для прийняття такого рішення, а таке поняття, як підстава прийняття цього рішення, у КПК не згадується [10, с. 33]. При цьому у якості підстави для повідомлення про підозру повинні бути встановлені за допомогою доказів обставини, що свідчать про наявність події певного злочину та вчинення його конкретною особою [10, с. 33].