Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

     Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності – відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній і наркологічній  ситуації в країні.

     Принцип континуальності – це забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку й удосконалення профілактичної діяльності.

     Принцип солідарності – це солідарна міжвідомча взаємодія між державними і суспільними  структурами з використанням  системи соціальних замовлень.

     Принцип легітимності припускає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології і довірливої підтримки більшістю населення.

     Принцип полімодальності і максимальної диференціації припускає гнучке застосування в профілактичній діяльності різних підходів і методів, а не центрування тільки на одному методі чи підході [43].

     Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обґрунтовані та своєчасно зроблені дії, які спрямовані:

     - на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних  колізій у окремих індивідів і груп ризику;

     - на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

     Відомо, що практика профілактичної роботи знаходиться в постійному розвитку. Проте можна виділити деякі основні моменти, що стосуються її змістовної частини. Повсякденне життя рясніє стресовими чинниками, але, оскільки вони непомітно нагромаджуючись, володіють, так званим, кумулятивним ефектом, жоден з них окремо не може вважатися причиною тієї або іншої складної соціальної проблеми.

     Як  вважала М.А. Галагузова, методи профілактики мають системний характер, тобто, вони направлені на викорінювання джерел стресу як в самій людині, так і в соціальному та природному середовищі і одночасно — на створення умов для придбання людиною необхідного досвіду вирішення проблем, які виникають [46].

     Служби  профілактики прагнуть не стільки реагувати  на ці проблеми, скільки запобігти  їх появі. Вони звернені до здорових громадян, що ще не вступили в смугу непередбаченої життєвої кризи або непередбачених проблем, які виникають в результаті несподіваних подій (наприклад, проблеми, з якими стикаються діти після розлучення батьків). Така установка на роботу із здоровим клієнтом припускає надання диференційованих послуг, що враховують мотиви клієнта, його відносини з соціальним працівником і джерела винагороди останнього. Взаємостосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні будуватися на основі взаємної пошани, з розумінням того факту, що кожний з них вносить свій посильний внесок в рішення даної проблеми.

     Методи  профілактики звичайно включають навчання людей новим навикам, які допомагають  їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров’я. У той же час робота відповідних служб націлена на такі зміни соціального середовища, щоб  підтримувати і стимулювати нормальну життєдіяльність людини. Системний підхід враховує всі ці взаємопов’язані чинники. Традиційні методи надання допомоги в переважній більшості можуть бути використані і для профілактики  (наприклад, тренінг позитивного життєвого настрою був розроблений для терапевтичних цілей, але він широко використовується для підтримки корисних соціальних навиків) [46].

     Профілактика  передбачає вирішення ще не виниклих проблем. Тому одні профілактичні заходи вживаються задовго до їх виникнення, а інші – безпосередньо перед виникненням проблеми. Служби профілактики покликані знаходити оптимальні рішення як для досягнення поставлених цілей, так і для запобігання передбачених проблем, – в цьому і полягають цінність і значення профілактики.

     Для забезпечення скоординованої профілактичної діяльності різних органів, організацій  і установ, узгодження різних форм профілактики в планах слід передбачати створення  ради профілактики.

     Разом з тим в даний час між теорією профілактики і практикою профілактичної діяльності відчувається помітний розрив, що перш за все негативно впливає на ефективність і результативність соціальної роботи. Тому сьогодні виникла гостра необхідність розробляти, систематизувати методи і напрями профілактичної роботи, оцінювати і аналізувати інформацію з цієї проблеми в різних галузях знань.

     Профілактична робота, як вважала М.А. Галагузова, проводиться на трьох рівнях:

      - в межах держави, тобто стосовно  всіх громадян;

      - в колективах і групах;

      - індивідуально з певною особою [46].

     Як  видно, загальна профілактика відповідає першому та другому рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем.

     Кожному рівню профілактики притаманний  певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб:

      а) проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях;

      б) проведення профілактичної перевірки. Таку перевірку в силу нормативних  актів щодо належного функціонування певного об’єкта можуть проводити  широке коло суб’єктів;

      в) направлення письмових повідомлень про усунення виявлених недоліків. Під час проведення профілактичної перевірки про результати її здійснення складається акт;

      г) встановлення посиленого режиму несення  служби по охороні громадського порядку  на певній території;

      д) здійснення профілактичних операцій і  рейдів;

      е) соціальний патронат, під яким розуміють  комплекс заходів державної та іншої  підтримки і допомоги особам, що її потребують.

     Комплексне  планування соціальної профілактики –  одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.

     Комплексне  планування соціально-педагогічної профілактики переслідує наступні основні цілі:

     - скорочення і в перспективі  повну ліквідацію асоціальної  поведінки громадян;

     - обмеження і в подальшому ліквідацію випадків антигромадської поведінки громадян і посадовців, тобто порушень соціальних норм, що шкодить суспільству і спричиняє протиправні діяння, які сприяють їх здійсненню;

     - подолання негативних сторін суспільного розвитку, які сприяють негативним явищам;

     - усунення недоліків і прорахунків  в діяльності органів управління, господарських організацій, суспільних  формувань, культурно-виховних і  медичних установ;

     - боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом, поступове викорінення негативних форм поведінки в сім’ї, на виробництві, в суспільному житті, тощо;

     - розвиток і вдосконалення позитивних  соціальних процесів, які протидіють  антигромадській поведінці громадян  і сприяють дотриманню державної  і трудової дисципліни;

     - підвищення рівня свідомості та організованості громадян, формування пошани;

     - виховання екологічної дисципліни, підйом екологічної культури і знань в цій області.

     В Україні за напрямком "Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі" фахівцями центрів соціальних служб для молоді розроблено та реалізується 552 соціальних програми, зокрема з питань профілактики алкоголізму та наркоманії – 157 програм, з профілактики ВІЛ\СНІДу та венеричних захворювань – 142 програми, з профілактики правопорушень та злочинності – 140, з правової освіти – 77, з питань соціальної підтримки неповнолітніх та молоді, що повернулися з місць позбавлення волі – 36 соціальних програм. Соціальні програми відзначаються цілісністю, системним та комплексним підходом до вирішення проблем профілактики негативних явищ. Соціальна робота здійснюється як з дітьми та молоддю, так і з їхніми батьками та найближчим оточенням. У рамках програм діє широке коло спеціалізованих служб, передбачено створення реабілітаційних центрів. До реалізації програм залучені працівники освіти, інших зацікавлених організацій та установ, організовуються серії семінарів та тренінгів для підготовки волонтерів [48].

     Таким чином, профілактика адиктивної поведінки є окремим випадком загальнопрофілактичної діяльності суспільства. Профілактика адиктивної поведінки – це діяльність, яка спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин і умов наркотизму, а також на послаблення його негативного впливу на суспільство як соціальну систему.

     Теоретична  розробка даного поняття передбачає виділення видів профілактики. Трудність в однозначній класифікації видів профілактики адитивної поведінки обумовлена тим, що, як уже підкреслювалося раніше, вона містить у собі як наркоманію, так і злочинність, пов'язану з наркотиками.

     Стосовно  захворювань прийнято таку класифікацію видів профілактики:

1. первинна профілактика – соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню;
2. вторинна профілактика – це комплекс заходів щодо усунення виражених чинників ризику, які за певних умов  можуть призвести до виникнення, загострення або рецидиву захворювання;
3. третинна профілактика – це комплекс заходів щодо реабілітації хворих, які втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість відновлення трудових навичок), психологічну (відновлення поведінкової активності особистості) і медичну (відновлення функцій органів і систем) реабілітацію [9, 251].

     В юридичних науках виділяють два  види профілактики:

1. моральна профілактика – формування в членів суспільства моральної здатності до саморегуляції, правильного засвоєння узвичаєних у суспільстві норм моралі, неухильної відповідності цим нормам у своїх вчинках і діях;
2. правова профілактика – недопущення різноманітних правопорушень, виявлення причин і умов, що їх породжують [55].

     Узагальнюючи  усе вищесказане, можна зробити  висновок про те, що профілактика адиктивної поведінки містить у собі три складові: медичну, правову і соціальну профілактики. Ми вважаємо, що використовуваний у медицині розподіл профілактики на первинну, вторинну і третинну, може застосуватись також до правової і соціально-педагогічної профілактики. У результаті ми одержуємо декілька видів профілактики, що у сукупності утворюють систему профілактики адиктивної поведінки. Подібне уявлення профілактики адиктивної поведінки має широке теоретичне і практичне значення, тому що це дозволяє чітко визначити цільові групи профілактики, деталізувати форми і методи профілактичного впливу.

     Розглянемо  кожний вид профілактики більш докладно.

     Медична первинна профілактика – інформування населення про шкоду наркотиків і наслідки їхнього вживання для  організму. Медична вторинна профілактика – робота з групами ризику, схильними до вживання наркотиків. Медична третинна профілактика – лікування і реабілітація наркоманів.

     Правова первинна профілактика – правова  пропаганда серед населення. Правова  вторинна профілактика – робота з  індивідами, схильними до вчинення правопорушень. Правова третинна профілактика – робота з індивідами, які вчинили злочини, а також із засудженими.

     Соціальна первинна профілактика – формування в суспільстві нетерпимого ставлення  до вживання наркотиків, орієнтація населення на здоровий спосіб життя. Соціальна вторинна профілактика – робота з групами ризику (особи схильні до вживання наркотиків, учинення правопорушень). Соціальна третинна профілактика – ресоціалізація наркоманів і індивідів, які вчинили правопорушення, пов'язані з наркотиками.

     Як  ми можемо побачити, цільовими групами  профілактики адиктивної поведінки є:

      - здорове, законослухняне населення;

      - індивіди, схильні до вживання  наркотиків;

      - індивіди, схильні до вчинення  правопорушень;

      - наркомани;

      - індивіди, які вчинили злочини,  пов'язані з наркотиками [6, 14].

     Подану  вище систему профілактичної діяльності можна розглядати в якості ідеальної  моделі системи профілактики адиктивної поведінки особистості.  
 

     1.3. Особливості профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх 

     Попередження розглядається як більш широке поняття, а профілактика – як найважливіший компонент попередження.

     Профілактика  – це конкретно складена на відповідальному  історичному етапі суспільного  життя складна, об'єктивно зумовлена  система соціальне керованої  діяльності, що забезпечує науково-теоретичну розробку та практичну реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів та злочинності. Профілактика адиктивної поведінки молоді у системі роботи соціального педагога є елементом загальної системи соціальної профілактики наркотизму, корекційно-виховної діяльності соціального педагога, яка здійснюється на основі своєчасного виявлення умов та факторів розвитку схильності до зловживань наркогенними речовинами. Головним завданням соціального педагога у здійсненні профілактичних заходів є те, що йому необхідно визначити, який саме фактор і у співвідношенні з якими умовами він відіграє роль чинника адиктивної поведінки людини та запобігає його дії.