Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

РЕФЕРАТ 
 

     Дипломна  робота: 95 с., 5 таблиць, 2 рисунки, 4 додатки, 52 джерела.

     Мета  дослідження – обґрунтувати зміст, форми та напрями профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх.

     Реалізація  поставленої мети передбачає розв’язання  таких основних завдань:

1. класифікувати різні теоретичні підходи до аналізу такого поняття як профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх;
2. прослідити основні етапи формування адиктивної поведінки в неповнолітніх;
3. розглянути основні напрями, види профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх  у загальноосвітній школі;
4. оцінити ефективність діяльності соціального педагога з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх;
5. розробити рекомендації, які б сприяли поліпшенню профілактики адиктивної поведінки.

     Об'єктом  дослідження є профілактична діяльність соціального педагога.

     Предметом дослідження є зміст, форми та напрями профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх.

     Матеріали даної роботи можуть знайти застосування в організації структури профілактики  адиктивної поведінки особистості, для поліпшення функціонування соціальних служб для молоді і психологічних служб освітніх закладів з профілактики  адитивної поведінки неповнолітніх.

     АДИКТИВНА ПОВЕДІНКА, ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА, ОСОБИСТІСТЬ, ПІДЛІТКИ, ПРОФІЛАКТИКА АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ, СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

 

ЗМІСТ 
 

 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Актуальність  дослідження зумовлена тим, що під час різких змін економічного та політичного стану суспільства посилюються різноманітні негативні явища, до яких належить і поява адиктивної поведінки в неповнолітніх. Відповідно до статистичних даних, а також результатів соціологічних досліджень поширення в Україні вживання наркогенних речовин і пов'язаним з цим злочинності набуло характеру епідемії. Слід також враховувати той факт, що офіційна статистика не відбиває реальних масштабів поширення наркотизму в українському суспільстві у зв’язку із значною латентністю цього явища [].

     Останнім  часом в Україні спостерігається тенденція до збільшення проявів негативної поведінки серед підлітків та молоді. За несприятливими умовами сьогодення середовище неповнолітніх спрямовано на прилучення до нікотину, алкоголю, наркотичних препаратів. Щорічна кількість наркозалежних в нашій державі, за даними Міністерства внутрішніх справ, збільшується в середньому на 10 – 15%, при цьому більший відсоток  з них складає молодь у віці до 30 років [].

     Багато  недоліків у вихованні неповнолітніх  є наслідком того, що не існує  належної системи профілактики  проявів таких видів девіантної поведінки як адиктивна поведінка. Процес профілактики виступає як процес залучення особистості до соціально-культурного середовища з обов‘язковим проведенням корекційних заходів.

     Вивченню  проблем профілактики адиктивної поведінки присвячено цілу низку робіт вітчизняних і зарубіжних науковців: А. Вілкса, А. Габіані, Л. Галагузової, Л. Кессельмана, О. Кондратьєва, Б. Левіна, М. Левіна, Г. Лукачер, Н. Мокшанцевої, М. Позднякової, В. Попова, О. Поступного, І. Пятницької, І. Рущенка, Г. Сіласте, В. Соболєва, В. Чудновського .

     Слід  підкреслити, що на сьогодні відсутні монографічні дослідження профілактики адиктивної поведінки, яка перебуває в процесі свого формування, не визначені етапи її інституціоналізації  та перспективи розвитку. Крім того, досі не існує єдиного підходу до визначення понять “адиктивна поведінка ” та “профілактика”. Це, в свою чергу, призводить до неузгодженості напрямків, форм та методів діяльності тих організаційних утворень, на які покладений обов’язок протидіяти поширенню проявів адиктивної поведінки.

     Все вищесказане й обумовило обрання  нами теми дипломного дослідження «Профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх».

     Мета  дослідження –– обґрунтувати зміст, форми та напрями  профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх.

     Реалізація  поставленої мети передбачає розв’язання  таких основних завдань:

• класифікувати різні теоретичні підходи до аналізу такого поняття як профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх;
• прослідити основні етапи формування адиктивної поведінки в неповнолітніх;
• розглянути основні напрями, види профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх  у загальноосвітній школі;
• оцінити ефективність діяльності соціального педагога з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх;
• розробити рекомендації, які б сприяли поліпшенню профілактики адиктивної поведінки.

     Об'єкт дослідження - профілактична діяльність соціального педагога

     Предмет  дослідження – зміст, форми та напрями  профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх.

     Гіпотеза  дослідження - використання обґрунтованих і ефективних методів соціальної профілактики в діяльності соціального педагога освітніх закладів сприяє попередженню адиктивної поведінки неповнолітніх.

     Вибір методів дослідження зумовлений метою та завданнями роботи. В основу дипломного дослідження покладено такі методи, як загальнонаукові: історико-порівняльний метод, метод системного аналізу, емпіричні: анкетування, інтерв'ю та метод аналізу статистичної інформації.

     Теоретичну  основу дослідження склали праці вітчизняних педагогів і психологів І.С. Булах, І.Д. Звєрєвої, Н.В. Заверико, А.Й. Капської, Р.В. Овчарової, В.М. Оржеховської, О. Пилипенко, В. Синьова.

     Матеріалом  дослідження та теоретичним підґрунтям послужили роботи вітчизняних і зарубіжних  з аналізу структури і функцій профілактичної діяльності (О. Бандурка, В. Галіна, К. Ігошев, В. Кудрявцев, Б. Лазарєв, А. Музика, І. Шмаров).

     Практичне значення даної роботи полягає в тому, що її результати можуть знайти застосування в організації структури профілактики адиктивної поведінки особистості, для поліпшення функціонування соціальних служб для молоді і психологічних служб освітніх закладів з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ 
 

      1.1. Визначення сутності поняття адиктивної поведінки неповнолітніх 

     Поведінка, що характеризує різні види хімічної залежності має назву адиктивної поведінки. В перекладі з англійської (addictive behaviour – хибна залежність, негативна пристрасть, залежна від наркогенних засобів поведінка). Ця поведінка, на думку багатьох соціальних педагогів виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов’язаних з цим проблем [18].

     Відомо, що термін «адиктивна поведінка» був запропонований американським дослідником В. Міллером у 1984 році [49]. Поширений для використання у вітчизняній наркологічній практиці С.А. Кулаковим та А.Є. Лічко для означення зловживань індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості у нього психофізичної залежності. Потім його зміст було доповнено і перенесено у психолого-педагогічну практику для означення ситуацій, які пов'язані зі зловживанням різноманітними речовинами, які змінюють психофізичний стан особистості, ще до сформованості хвороби та визначають відхилення у її поведінці.

     Першу класифікацію адиктивної поведінки запропонував Ц.П. Короленко. Саме стійка соціальна дезадаптація особистості є провідним критерієм розмежування адикції та нормального захоплення чимось, якою-небудь діяльністю [4].

     Я.І. Гілінський зазначав, що адиктивна поведінка є «однією з форм девіантної поведінки - поведінки, яка відрізняється від загально визначеної норми психічного здоров'я, права, культури чи моралі» [1, 176].

     Л.М. Завацька  визначала, що «поведінка, яка передує різним видам хімічної залежності» має назву адиктивної [17, 149]. Автором також проаналізовано, що ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовині обумовлює пов’язані з цим проблеми. В залежності від різновиду вживаного неповнолітнім ін токсиканту можна виділити наступні види хімічної залежності: наркоманію, токсикоманію, алкоголізм [17].

     Як  вважала О.В. Змановская, найбільш адиктивні відхилення у поведінці людини, що пов'язані зі зловживанням наркогєнними речовинами, ще до сформованості залежності відбиває термін «адиктивна поведінка» [16].

     Згідно  з інформацією Міністерства охорони  здоров'я та Міністерства внутрішніх справ України, на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх  перебуває більше 3 тисяч підлітків, схильних до зловживання наркотиків.

     Серед зареєстрованих майже з діагнозом «наркоманія» 90% - молодь до 30 років. Тенденція зростання кількості неповнолітніх осіб з адиктивною поведінкою свідчить про необхідність її профілактики широким колом фахівців різних профілів - соціальне - психологічного, педагогічного, медичного, правового [37].

     Вивчення  поняття «адиктивна поведінка», на нашу думку, нерозривно пов'язане з аналізом поняття «наркоманія». Вперше визначення наркоманії було дано в 1952 році Всесвітньою організацією  охорони здоров'я: «… наркоманією вважається стан періодичної або хронічної інтоксикації, шкідливої для людини і суспільства, викликаної неодноразовим вживанням наркотику (природного або штучного)» [37, 44]. Тоді ж були виділені основні властивості наркоманії:

     - непереборне бажання або потреба продовжувати приймати наркотик і діставати його будь-якими способами;

     - прагнення збільшувати дози;

      - залежність психічного (психологічного), а іноді і фізичного характеру  від впливу наркотику.

     Проте і це визначення не було остаточним. Так, французький дослідник А. Поро запропонував таке визначення наркоманії: «Наркоманія – аморальний і тривалий потяг, що виявляється певними особами до токсичних речовин, властивості яких вони пізнали випадково або в результаті навмисних пошуків заспокійливого ефекту, або дії, що викликає ейфорію. Потяг незабаром стає звичкою і веде до поступового збільшення доз» [33, 36]. У даному визначенні вже чітко вказується, що наркоманія розглядається автором не тільки як хвороба, що супроводжується клінічними симптомами, але і як соціальне явище, що порушує норми моралі, які склалися в суспільстві.

     Медики, у свою чергу, визначають наркоманію лише як різко виражений потяг до наркотичних засобів [5, 128]. Проте дане визначення наркоманії, на наш погляд, відбиває лише медичний аспект споживання наркотичних засобів і не виражає дане явище у всій розмаїтості його проявів. Тому деякі автори поряд із медичним аспектом виділяють соціально-політичний, правовий, економічний, відзначаючи при цьому, що термін «наркоманія» може застосовуватися як у широкому смислі, так і в інших (правовому, соціальному і т.д.) значеннях самостійно [43, 12].

     Беручи  до уваги те, що наркоманія містить  у собі багато аспектів – соціальний, медичний, юридичний, психологічний – цілком природно, що універсального визначення наркоманії не існує.