Малярные работы

   Готові  столярні вироби (віконні рами і  двері), що надходять на будівництво  іноді мають дефекти (нагелі, або  дерев’яні цвяхи, що виступають), які  треба усунути в процесі підготовки до фарбування. До прооліфлювання поверхні дефекти усувають сталисками, циклями та шліфуванням. Під час висихання деревини великі сучки виступають над поверхнею, порушуючи шар фарбової плівки, а іноді й зовсім випадають, тому при підготовці поверхні їх треба вирубати, а на його місце вставляють кусок деревини тієї самої породи.

   Суміші  для підготовки поверхонь і методи їх нанесення такі самі, що й при  підготовці оштукатурених поверхонь  під олійні фарбування. Перед використанням  оліфу можна підігріти, щоб вона краще просочила деревину під  час прооліфлювання.

   Грунтувальну суміш наносять щіткою і нею остаточно розтушовують її вздовж волокон деревини.

   При підготовці дерев’яної поверхні під  поліпшене фарбування, крім згаданих вище операцій, після шліфування підмазаних місць виконують одне суцільне шпаклювання  поверхні з шліфуванням і зніманням  пилу, грунтування і перше фарбування з флейцюванням і шліфуванням кожного шару.

   Флейцюють грунтувальний шар щіткою. Флейцем, рухаючи її вздовж волокон деревини, а після висихання його шліфують. Так само і обробляють шар першого фарбування. Підготовлена поверхня не повинна мати подряпин, смуг від щітки та інших дефектів. Якість роботи залежить від якості матеріалів та від акуратності і послідовності виконання кожної операції.

   Металеві  поверхні фарбують тільки неводними  фарбувальними сумішами. Фарбування захищає метал від корозії  і використовується з санітарно-гігієнічною  і декоративною метою. Фарбування металу буває простим і поліпшеним.

   При підготовці під просте фарбування металу поверхню очищають, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують підмазані місця  і грунтують (перше фарбування). Поверхню очищають металевими щітками, знімаючи плівку іржі, окалини, а також рештки штукатурного розчину і клейових фарб, якщо вони є, а потім прооліфлюють. Радіатори чистять і прооліфлюють перед встановленням на місце, оскільки з боку стіни це важко зробити.

   Очищаючи  поверхні металевих покрівель, з  них спочатку знімають пил і сміття. Якщо листи покрівлі не були прооліфлені, то їх очищають від іржі металевими щітками.

   Очищену поверхню покривають оліфою з домішками  невеликої кількості густо тертої олійної фарби (50-100 г фарби на 1 л. оліфи). Оліфу розтушовують так, що не було потьоків.

   Після висихання оліфи місця стиків  окремих елементів металевих  конструкцій підмазують. Для підмазування фальцових з’єднань і латок сталевої покрівлі застосовують підмазувальну пасту іншого складу.

   Склад підмазувальної пасти для металевих поверхонь.

   Оліфа – 1

   Сурик залізний сухий – 1

   Крейда  мелена просіяна – 4.

   Спосіб  приготування: сурик залізний перемішують  з сухою крейдою, а потім затирають  на оліфі до утворення пластичної пасти.

   Підмазані місця шліфують, а всю поверхню грунтують (перше фарбування). Фарбувальну суміш розташовують щіткою, рухаючи її вздовж окремих елементів металевої конструкції. Підготовляючи старі металеві покрівлі під фарбування, з них змітають пил, сміття. Металевими щіткам зчищають іржу і стару олійну пліву.

   При підготовці металевих поверхонь  під поліпшене фарбування додатково  виконують суцільне шпаклювання. До складу олійної шпаклівки рекомендується додавати залізний або свинцевий  сурик.

   До  початку роботи, залежно від ї  обсягів, слід змочити фарбувальний агрегат і перевірити його роботу в холосту. Для цього компресор  встановлюють у коридорі чи на сходовій площадці будинку так, аби не було потреби часто переносити його з  одного приміщення в інше і закріплюють, що він не рухався. До патрубка на масло  вологі віддільнику або в деяких компресорах на ресивері приєднують повітряний шланг. Другий кінець цього  шланга приєднують до повітряного патрубка редуктора, розміщеного на фарбонагнітальному бачку. Другий повітряний шланг приєднують одним кінцем до другого патрубка редуктора, а другим – до повітряного патрубка на рукоятці фарборозпилювача. Для подачі фарбувальної суміші до фарборозпилювача один кінець матеріального шланга приєднують до патрубка, біля головки розпилювача, а другий – до патрубка на кришці фарбонагрітального бачка. Кришку закривають і притискують скобами, перевіряють надійність кріплення шлангів і наявність масла в картері компресора. Після цього вмикають агрегат в електричну мережу.

   Роботу  фарбувального агрегату контролюють  за показаннями манометрів на компресорі і редукторові фарбонагнітального бачка. Компресор повинен працювати при тиску не більше як 0,4 МПа, Тиск повітря, що подається на фарборозпилювач залежно від в’язкості сумішей встановлюють 0,2-0,3 МПа. При перевірці робото агрегату вхолосту стежать, що у місцях приєднання шлангів не проходило повітря.

   До  початку механізованого фарбування, крім перевірки самого агрегату, треба  перевірити в’язкість фарбувальної суміші. Під час механізованого фарбування клейові суміші повинні бути більш  в’язкими, ніж при роботі вручну. В’язкість клейової суміші за віскозиметром  ВЗ-4 має бути 35-40 с, а при перевірці  на склі за довжиною потьоку краплини – 2,0-2,5 см. Щоб клейову суміші зробити  густішою, до неї добавляють спеціально приготовлені суміш.

   Склад суміші для згущення клейової фарби:

   (на 10 л. клейової суміші)

   Мило  господарське – 20 г.

   Оліфа-оксоль – 10-15 г.

   Вода  – 200-240 г.

   Спосіб  приготування: нарізане дрібною стружкою мило розчиняють у киплячій воді. Коли мильний розчин охолоне до температури 70-80^оС, у нього швидко перемішуючи вливають оліфу. Цю суміш (емульсію) добавляють у фарбувальну суміш не пізніше, як за добу до її застосування.

   Олійні  суміші, навпаки, для механізованого фарбування повинні бути рідшими, ніж  для роботи щітками. Тому до початку  роботи їх розбавляють розчинниками. В’язкість олійної суміші за віскозиметром  ВЗ-4 має бути 30-35с.

   Фарборозпилювач утворює на поверхні рівномірно пофарбований відбиток. Тому під час роботи його пересувають не колоподібними рухами, а в горизонтальному або вертикальному  напрямку. Для забезпечення рівномірного покриття поверхні фарбою потрібно, щоб  кольорові смуги трохи перекривали  одна одну. Фарборозпилювач тривають у правій руці перпендикулярно до поверхні на відстані 25-30 см. від неї.

   Маляру  категорично забороняється порушувати такі правила:

1. працювати без манометра або запобіжного клапана на компресорі і фарбонагнітальнорму бачку, а також при їх несправності;
2. працювати при тиску, більшому за нормативний для даного агрегату;
3. роз’єднувати шланги або інші деталі на агрегаті, коли він перебуває під тиском;
4. усуваючи несправності під час роботи агрегату;
5. працювати без спецодягу і захисних окулярів;
6. фарбувати приміщення легкозаймистими фарбами при наявності відкритих джерел вогню;
7. фарбувати отруйними і леткими фарбами без забезпечення належної вентиляції в приміщенні;
8. застосовувати бензол і етилований бензин для миття забруднених деталей агрегату або розведення фарб;
9. приступати до роботи з агрегатом без заземлення двигуна компресора;
10. збирати або ремонтувати електрообладнання агрегату;

   Для виконання більшості будівельних  робіт (малярних) потрібна узгоджена  робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад для фарбування приміщення треба підготувати поверхні, приготувати малярні суміші, подати їх на робочі місця, пофарбувати поверхні.

   Ланки робітників об’єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і  комплексними.

   До  складу спеціалізованої бригади  входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади  мулярів, штукатурів, теслів, малярів, тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. До складу спеціалізованих бригад входять до 15 робітників, а комплексних – до 25-30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник – бригадир, якого призначає адміністрація управління або затверджує його після обрання членами бригади. Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності за якість виконання роботи, підвищує і продуктивність. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть компресор і фарбонагнітальні бачки.

   Продуктивність  праці робітника залежить і від  правильної організації його робочого місця. Бригадир і кожний член бригади  мають заздалегідь потурбуватися  про підготовку робочого місця, кожен  робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати  іншим.

   Механізм  і матеріали на робочому місці  розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника.

   Робоче  місце маляра повинно бути добре  освітлене природнім світлом. Це дає змогу правильно підібрати  кольори фарбувальних сумішей і  якісно виконувати фарбувальні роботи. У приміщенні має бути кімнатна температура 18-20^оС.

   Дефекти неводних фарбувань:

   Іржаві  і темні плями – від різних смолистих речовин або мінеральних  масел, що не висихають, можуть приступати з нижніх шарів штукатурки. Щоб  усунути ці дефекти ділянки поверхні з іржавими плямами зачищають  пемзою і промивають 3% розчином соляної  кислоти.

   Відшарування  фарбової плівки – буває при фарбуванні забрудненої поверхні або поверхні, що раніше була пофарбована восковими  олійними сумішами. Щоб усунути цей  дефект, плівку зчищають пемзою, а поверхню промивають розчином соди або мильною водою, після чого її остаточно промивають чистою водою.

   Груба фактура  фарбової плівки утворюється  при застосуванні погано проціджених  фарбувальних сумішей. Щоб усунути  цей  дефект поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою. Сітка щілин утворюється при фарбування поверхні, на якій ще не встиг висохнути шар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою.

   Сліди від щітки залишаються на поверхні при фарбуванні її густою фарбою або  при поганому розтушуванні фарбового  шару. Щоб уникнути цього висохлу  поверхню шліфують пемзою, або шліфувальною шкуркою.

   Потьоки утворюються при застосуванні рідкої фарби і недостатнього розташування. Поверхню після висихання шліфують.

   Зморшки утворюються при поганому розтушуванні фарбової плівки через нерівномірність  її висихання. Щоб усунути цей  дефект, поверхню шліфують і фарбують.

   Стики виникають при швидкому висихання  ділянок поверхні, фарбованих з деяким інтервалом у часі. Щоб уникнути цього поверхню фарбують повторно без  перерв у роботі.

   “Крокодиляча шкіра” виникає при фарбуванні поверхні фарбою, що швидко сохне, на якій не встиг висохнути шар грунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують, шпаклюють і фарбують знову.

   Пухирі  утворюються при фарбуванні по вологій  поверхні або товстому набілу. Щоб  уникнути цього фарбову плівку у  дефектних місцях зчищають скребачкою, додають висохнути, підготовляють  і фарбують знову.

   Погана  покревність фарби спостерігається  при фарбуванні світлими сумішами по темному гнуту, колір якого значно відрізняється від кольору фарбувальної суміші. Для усунення цього дефекту  поверхню додатково фарбують.

   Приймають і перевіряють якість робіт виконаних  неводними сумішами, так само, як і при водних фарбуваннях. Якість малярних робіт повинна відповідати  таким вимогам:

   поверхні, пофарбовані олійними, емалевими  і лаковими сумішами, повинні мати однотонну фактуру;

   не  допускаються просвічування розміщення нижче шарів фарби, а також  плями, відлипніть, зморшки, потьоки, пропуски, куски плівки, помітні зернини  фарби, дефекти шліфування і сліди  від щіток;

   опорядження під цінні породи дерева і каменю повинні відповідати імітованої породи матеріалу;