Соціологія релігії

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний інститут

Кафедра соціології

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему

"Соціологія  релігії"

 

 

 

 

виконала студентка 3 курсу

групи СЛ-312

Полонська Аліна

 

 

 

Київ - 2015

План

Вступ

1. Соціологія релігії — як  частина соціології

1.2  Соціологічні методи аналізу  релігії

2. Соціологія релігії — одна  з багатьох наук, що займаються  вивченням релігійного феномена

2.1. Соціологія релігії та інші науки про релігію

2.2. Соціологія релігії та феноменологія

2.3. Соціологія релігії і теологія

Висновок

 Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Соціологія релігії – це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. За об’єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії.

Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук відрізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження. Соціологія релігії – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає генезис, соціальні функції, місце і роль релігії в суспільстві, її структуру. Релігія розглядається як соціальна підсистема в загальному соціальному контексті, досліджуються взаємозв’язки релігійних групп, спільностей, інститутів з іншими суспільними групами та інститутами.

 

1. Соціологія релігії  — як частина соціології

Соціологія релігії — це частина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує вироблені соціологією поняття та методи для аналізу окремих соціальних феноменів, таких як сім'я, політика, освіта тощо. Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто він вивчає релігію доступну для спостереження, емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини (індивідів та груп): як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що лежить в основі ритуальних дій тощо. Для соціолога релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософа, наприклад, для нього суттєве значення має не питання про те, чи істинні вони чи хибні, а питання про те, як ці вірування — поряд з релігійними організаціями — впливають на поведінку людини. Проблема полягає у тому, щоб виявити мотивацію людських дій. За цих умов не обов'язково вірування впливають на поведінку: індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку поза віруваннями і навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чи інших обставин дії, що суперечать офіційному вченню. Але це зовсім не відміняє того факту, що соціальна дія — це дія осмислена, тобто у її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, сповідання і переваги, що надаються індивідуумами та групами. Таким чином, релігія як предмет соціологічного аналізу — це сукупність структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях, система регуляторів соціальних зв'язків, зразків поведінки тощо — система структур і відносин з приводу релігійного феномену, саме на ньому "зав'язаних". Тому одна із головних проблем соціології релігії — проблема визначення того, що відноситься до поняття "релігія".

Якщо виходити з класифікації соціологічних знань за "їхніми рівнями — конкретно-соціологічні дослідження; теорії середнього рівня, що вивчають ту чи іншу соціальну підсистему; загально-соціологічні теорії, що пояснюють суспільство як цілісну систему, — то соціологія релігії відноситься до числа соціологічних теорій середнього рівня. Вона добуває емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соціологічної теорії.

Являючись частиною соціології, соціологія релігії використовує напрацьовані нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і всередині неї — окремих соціальних феноменів (сім'я, клас, економіка тощо). Застосування соціологічного інструментарію та соціологічних методів у вивченні релігії виявилось виправданим і ефективним насамперед для пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігії як однієї з соціальних підсистем виявилась у тому факті, що на основі аналізу релігійного феномена стало можливим виявлення багатьох загально-соціологічних параметрів, визначення підходів і розробка найважливіших методів, обґрунтування зміни парадигм соціального пізнання.

З історії соціології бачимо, що такі визначні вчені, як Е.Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зіммель, Б.Малиновський виступили у своїх працях одночасно і як основоположники соціології у цілому, і як родоначальники та класики соціології релігії.*

Місце, що належить соціології релігії у "просторі" соціологічного значення, таке, що і сьогодні теоретичні розробки класиків у царині соціології релігії відносяться до того обов'язкового для соціологічної освіти стандарту, який необхідний для будь-якого соціолога поза залежністю його спеціалізації.

 

1.2  Соціологічні методи  аналізу релігії

Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією в дослідженні соціальних явищ узагалі: опитування і статистичний аналіз; спостереження та експеримент; порівняльний аналіз; аналіз письмових джерел, історичних документів.

Одним з найважливіших є метод опитування, що проводиться або у вигляді стандартизованого інтерв’ю, коли питання задає інтерв’юер, або у формі заповнення анкети респондентом. Респондентам задають питання про їхню релігійну належність, про те, як часто вони відвідують церкву, моляться, якою мірою знають віровчення, як ставляться до окремих його моментів, тобто питання, що дають змогу судити про характер і ступінь релігійності.

Ще одним методом емпіричних досліджень є спостереження. Воно може бути стандартизованим, коли соціолог має у своєму розпорядженні певну програму дослідження і по спеціальній процедурі фіксує виділені їм показники. Може також застосовуватися включене спостереження, коли дослідник живе чи працює в середовищі тих, кого вивчає. Цей метод використовувався, зокрема, останнім часом соціологами, які вивчали нові релігійні духи. Цей метод має очевидні переваги, оскільки дає можливість виявити обставини, доступні тільки за умови участі в діях, що спостерігаються.

Метод експерименту, застосований в інших областях соціологічного дослідження, у соціологічному вивченні релігії майже не застосовувався, оскільки релігія торкається глибоких, таємних почуттів особистості, що за етичних мотивів не повинні ставати об’єктом маніпулювання ні за якою метою.

Важливим інструментом соціологічного дослідження релігії є аналіз письмових джерел, історичних документів. Цей метод дослідження успішно використовувався при розробці типології релігійних організацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливу протестантизму на розвиток капіталізму.

Досить строгим методом аналізу змісту різного роду документів є контент-аналіз – відокремлювання дослідником релігійних тем чи припущень, які не висловлюються чи не розглядаються у досліджуваних матеріалах. Такий аналіз дає можливість «побачити» реальну релігійну свідомість певної групи, що відрізняється від офіційного вчення.

Таким чином, соціолог має у розпорядженні різноманітні взаємодоповнюючі методи, що дають йому змогу на емпіричному рівні досліджувати релігійну поведінку, накопичуючи необхідні дані для теоретичних узагальнень.

Що стосується методів, за допомогою яких досліджує свій предмет соціологія релігії, то на сучасному етапі її розвитку все більш характерним стає методологічний плюралізм. Вона вправі і зобов’язана використовувати будь-які методи і прийоми, що виявляються найефективнішими в цій пізнавальній ситуації.

До основних понять соціології релігії належать такі: релігія, соціально-релігійні відносини, релігійна організація, релігійний соціальний інститут, релігійність, релігійна свідомість, релігійна віра,, соціальні функції релігії, сакралізація, секуляризація, атеїзм, нетрадиційні релігії.

1.3  Функції релігії

Склалися два підходи до розуміння функцій релігії.

Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаються визначити, відокремити «специфічно релігійну» функцію – функцію «фіктивного регулювання», пов’язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненням дійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в «специфічних для релігії» функціях, а у специфічності виконання релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп та індивідів.

Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.

Світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.

Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненню дійсності, а також у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняття протиріч: реальне гноблення переборюється «волею в дусі», соціальна нерівність перетворюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством «у Христі», у громаді; фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світ зла і несправедливості замінюється «Царством Божим».

Комунікативна функція. «Богоспілкування» вважається вищим видом спілкування, а спілкування з «ближніми» - другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Поза культова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.

У процесі спілкування віруючих виробляються певні правила і норми поведінки, що служать соціальними регуляторами. Це регулювання складає зміст ще однієї функції релігії – регулятивної.

Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.

Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, щоб підтримували стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узаконювали ціннісно-правову складову цього порядку.

Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням і релігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків і класів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов’язана ще одна функція релігії – інтегративна.

Інтегративна функція. Релігія може бути фактором інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.

 

2. Соціологія релігії  — як одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена

Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена у різних його аспектах. Не лише соціологи, але й історики, філологи, психологи, в принципі — усі вчені, які мають справу з людиною та її культурою, так чи інакше у своїх дослідженнях торкаються релігії. Але до релігієзнавства відносяться лише ті науки, предмет яких становить саме релігія і тільки релігія. До їх числа поряд із соціологією релігії відносяться психологія релігії, історія релігії, що являють собою самостійні наукові дисципліни.

Якщо розуміти релігієзнавство гранично широко, як сукупність усіх можливих способів усвідомлювання релігійного феномена, то до нього слід віднести поряд з науковим підходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплінами, також феноменологію релігії і теологію. Таким чином, місце соціології релігії у релігієзнавстві визначається її відношенням:

* У багатьох, якщо не у більшості, соціологів класичної епохи аналіз  релігії посідав центральне місце  у їхніх концепціях соціального  і культурного життя.

а) до інших наук про релігію;

б) до феноменології релігії;

в) до теології.

 

2.1  Соціологія релігії  та інші науки про релігію

Релігія — явище складне, багатошарове. Вона інтегрована у різні сфери життєдіяльності людини. Звідси — можливість і необхідність різних підходів, методів її досліджень, звідси — така характеристика релігієзнавства, як його багато дисциплінарність. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не ті процеси, що відбуваються у суспільстві під впливом релігії, не функції, виконувані релігією у суспільстві на відміну від моралі, права, мистецтва чи філософії, а радше суб'єктивний бік релігії, релігія у контексті людської психіки.

Попри всю відмінність, ці два підходи до вивчення релігії взаємно передбачають і доповнюють один одного.

Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрується на соціальному "вимірі" релігії, її впливові на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися і на історичні дані, але на відміну від історика його цікавлять загальні правила, зразки поведінки, способи релігійної мотивації, а не те, що складає неповторність тієї чи іншої релігії.

Загальний для всіх наук про релігію, включаючи соціологію релігії, принцип — принцип посилання на емпіричні дані. Цей конституюючий наукові знання про релігію принцип одночасно є розмежувальною рисою між науковим підходом до вивчення релігії і феноменологічним, філософським та теологічним. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не включає надприродне, обмежуючись лише емпіричними даними. Соціолог займається тим, що може бути виміряне, що можна спостерігати і підлягає перевірці. Він не може задовольнятися загальним враженням або теологічними аргументами для підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра викликає і зумовлює моральну поведінку. Лише емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і тільки маючи їх, він може будувати теоретичні моделі.