Вплив комунікативних здібностей на соціометричний статус дитини старшого дошкільного віку в групі

     ЗМІСТ 
 

    ВСТУП……………………………………………………………….. 

    РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ  КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ТА СОЦІОМЕТРИЧНОГО СТАТУСУ ………………………………………………………………..

       1.1. Здібності як індивідуально-психологічні особливості людини……..

    1.2. Особливості прояву та розвитку комунікативної обдарованості у дошкільному віці……………………………………….

    1.3. Поняття соціометричного статусу...............................……….. 

    РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ НА СОЦІОМЕТРИЧНИЙ СТАТУС ДОШКІЛЬНИКА В ГРУПІ……………………………………

    2.1. Виявлення рівня соціометричного статусу дітей старшого дошкільного віку………………………………………………………….

    2.2. Умови покращення соціометричного статусу у дітей старшого дошкільного віку……………………………………………… 

    ВИСНОВОК…………………………………………………………

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..

    ДОДАТКИ………………………………………………………….. 
 
 
 
 

ВСТУП 

     В умовах розбудови української державності, становлення України як демократичного суспільства на міжнародній арені, все актуальнішою постає проблема розвитку творчої особистості її громадян. У зв’язку з цим, виявлення і розвиток творчої обдарованості особистості має велике значення як для державотворення, так і для самореалізації конкретної людини.

     Кардинальні зміни, що спричиняють потребу у  розвитку і використанні творчих здібностей особистості, диктують необхідність оновлення системи освіти. Пріоритетними її напрямами, відповідно до Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття), Указу Президента України “Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки”, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу українського народу, пошуку, підтримки і стимулювання інтелектуально і творчо обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві.

     У відповідності до Конвенції про права дитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі...” (стаття 29). Під здібностями розуміються, як правило, такі особливості людини, які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність до її конкретного виду. Зараз обдарованість нерідко визначається як здатність до видатних досягнень у певній соціально-значущій сфері людської діяльності.

     Проблема  розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку мовленнєвих творчих здібностей вже з дошкільного віку.

     Дитинство передусім дошкільне - єдиний період життя, коли творчість дитини може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креатині можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого–педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

     Більшу  частину свого життя особистість  проводить в групі. І велике значення має положення, яке дитина займає в групі Виходячи з цього виникає питання: чому одні люди легко йдуть на контакт, добре приймаються в групі, інші - навпаки. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожен знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожну націю окремо і населення Землі в цілому.

     Питання про розвиток особистості дитини в дошкільному навчальному закладі (ДНЗ), про формування його особистісних якостей і психічних процесів, а також про те, наскільки комфортно почуває він себе в групі ДНЗ, нам здалися дуже важливими й актуальними, оскільки група дитячого садка - це перша ланка в системі суспільного виховання й утворення дітей. [1]. Тут дитина проводить 8-12 годин на день, тобто третину свого дитинства. Не тільки від батьків, але й від ДНЗ залежить те, наскільки дитина виявить [1].

     Проблема  розвитку соціальної компетентності дошкільника, формування соціометричного статусу дитини належить до однієї з найважливіших у дитячій психології. Це пояснюється багатьма причинами: ставлення малюка до дійсності соціальне за своєю суттю; перші шість років життя – сензитивний період для соціалізації особистості, засвоєння нею суспільно цінних еталонів поведінки, важливим надбанням дошкільного дитинства є прихильність до людей, уміння їм співпереживати; соціальна активність реалізує потребу зростаючої особистості бути суб’єктом світу природи, культури, людей, самого себе. У законі України “ Про дошкільну освіту та виховання” зазначається, що одним з основних завдань дошкільної освіти та виховання є морально – соціальний розвиток дитини з перших років її життя. У “Національній доктрині розвитку освіти” вказано, що основна мета національного виховання – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві.

     Виходячи  з актуальності проблеми, співзвучної  із загальнодержавною метою освіти, і нагальних потреб розвитку України, нами обрана тема курсової роботи: „Вплив рівня комунікативних здібностей на соціометричний статус дитини старшого дошкільного віку в групі”. Означеній проблемі присвячені монографії, створені відомими психологами Л.С.Виготським, О.В.Запорожцем, В.К.Котирло, М.І.Лісіною, Я.З.Неверович, які лишаються класичними, базовими і визначають методологічні підходи до розв’язання питання.

     У той же час психолого-педагогічні  дослідження переконливо показують  важливу роль спілкування з однолітками  у формуванні особистості дитини та її взаємин з іншими дітьми, необхідність знання того, якими повинні бути контакти з ровесниками у дітей різного віку і що має лежати в їх основі. Недостатньо розроблена ця важлива наукова проблема, а також потреби практики виховання дітей роблять актуальним вивчення у дошкільників розвитку змісту потреби у спілкуванні з однолітками як для розуміння природи та особливості комунікативної діяльності з ровесниками у дітей різного віку, так і для розробки науково обґрунтованих методів їх виховання. [3]

     Мета  дослідження – дослідити вплив  комунікативних здібностей на соціометричний статус в групі.

     Відповідно до мети визначено завдання роботи:

    1. З’ясувати поняття „здібності” як індивідуально-психологічні особливості людини в психолого-педагогічній літературі.

    2. Визначити сутність комунікативної обдарованості, особливості її прояву та розвитку у дошкільному віці.

    3. Обґрунтувати поняття ”соціометричного статусу” .

    4. Виявити рівень соціометричного статусу дітей старшого дошкільного віку.

    5. Визначити, впровадити та експериментально перевірити умови покращення соціометричного статусу  у дітей старшого дошкільного віку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  1

    ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ НА СОЦІОМЕТРИЧНИЙ СТАТУС ДОШКІЛЬНИКА 
 

    

1. Здібності як індивідуально-психологічні особливості людини

 

     Успішність  оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності великою  мірою залежать від здібностей.

      Коли  ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди обставинами життя  поставлені в однакові або приблизно  однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття “здібності”, вважаючи, що різницю в успіхах  можна цілком достатньо пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, у силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, опановують знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?

         Термін “здібності”, незважаючи  на його давнє і широке застосування в психології, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо сумувати його дефініції і спробувати уявити їхню компактну класифікацію, то вона буде виглядати так:

         1. Здібності - властивості душі  людини, що розуміються як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з існуючих визначень здібностей. На даний час ним уже практично не користуються в психології.

         2. Здібності являють собою високий  рівень розвитку загальних і  спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з’явилося і було прийняте в психології XVIII-XIX ст., почасти використовується і зараз.

         3. Здібності - це те, що не зводиться  до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і найбільше поширене. Водночас воно є найбільш вузьким і найбільш точним з усіх трьох.

         Здібності, вважав Б.Теплов, не можуть існувати інакше, як у процесі постійного розвитку. Здібність, що не розвивається, якою людина перестає користуватися на практиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо в себе і розвиваємо відповідні здібності.

      Здібності — це індивідуально-психологічні особливості  людини, які забезпечують успішне  оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності, зазначає С.Рубінштейн. Виявляючись в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, здібності, проте, до них не зводяться. Вони виступають лише як можливість розвитку цих необхідних компонентів діяльності і характеризуються динамікою оволодіння останніми — швидкістю, легкістю, глибиною, міцністю.

     Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка  не може здійснюватися без наявності  цих здібностей. Проте будь-яка  конкретна діяльність характеризується поліфункціональністю психічних процесів — пізнавальних і психомоторних.

     Тому  здібності співвідносяться з  відповідними психічними функціями  — особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах.

     Таким чином, здібності — це властивості  функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, відзначаються індивідуальною мірою розвитку і виявляються в успішності та своєрідності виконання діяльності.

     Відмінності в здібностях різних людей можуть бути якісними і кількісними. Якісні характеристики здібностей — це такі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є обов’язковою умовою успішності конкретної трудової діяльності. Саме від них залежить вибір сфери діяльності. Кількісна оцінка здібностей виявляється в ступені їх розвитку.

     Разом з тим в основі однакових досягнень  працівників можуть бути поєднання  дуже різних здібностей, коли окремі з  них виступають компенсаторами недостатньо  розвинутих здібностей. Властивість  компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших розширює можливості вибору професії і самовдосконалення в ній працівника.

     Слід  також мати на увазі, що одна психологічна якість особистості, навіть коли вона досягає дуже високого рівня розвитку, не може забезпечити високу продуктивність діяльності і бути еквівалентом здібностей. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, яка має певну структуру. Структура ця визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів роботи. У структурі конкретних здібностей виокремлюються провідні і допоміжні, які забезпечують успішність діяльності та її індивідуалізацію.

     Здібності, які сприяють досягненню високих  результатів у певній сфері діяльності, називаються спеціальними. Прикладом  їх можуть бути математичні, літературні, музикальні, підприємницькі, організаторські та інші здібності. Основне завдання особистості в цьому випадку полягає в розвитку цих здібностей, у формуванні вольових якостей для їх реалізації. Спеціальні здібності органічно пов’язані із загальними здібностями. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей, тим кращі внутрішні можливості для розвитку спеціальних здібностей.