Память

Кожного дня ми взнаємо багато нового, з кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людина, може бути надовго збережене в «кольорах» її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання. 
 
Процес запам'ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам'яттю. Значення пам'яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. 
 
Пам'ять зберігає нам знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання. Чим більше людина знає та вміє, тобто чим більше зберігається в неї в пам'яті, тим більшу користь вона зможе принести своєму народові, своїй Батьківщині. 
 
Пам'ять, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам'ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає — завжди вона здійснює певну психічну діяльність. 
 
Людина запам'ятовує найміцніше ті факти, події та явища, які мають для неї, для її діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначуще, запам'ятовується набагато гірше й скоріше забувається. 
 
Як відомо, спрямованість особистості виражена в її інтересах та схильностях. Інтереси людини дуже сильно впливають на пам'ять— забезпечують успішність запам'ятовування. Особливо велике значення для запам'ятовування мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишньому житті пов'язано з стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не пов'язано. Це й буде проявом вибірковості пам'яті.

Види пам'яті 
 
Закріплення і відновлення індивідуального досвіду відбувається в різноманітних формах. Пояснюється це тією обставиною, що пам'ять проявляється і обслуговує всі види різноманітної життєдіяльності людини. 
 
В основу видової класифікації пам'яті в сучасній науці покладено три основні критерії (ознаки): 1) об'єкт (предмет) запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується (в даному випадку маються на увазі такі види пам'яті, як рухова, емоційна, образна й словесно-логічна); 2) мета й способи запам'ятовування і відтворення (довільна і мимовільна пам'ять); 3) тривалість збереження в пам'яті (в даному випадку мається на увазі ко-роткочасна й довгочасна пам'ять). 
 
Рухова пам'ять. Рухова, або моторна, пам'ять проявляється в запам'ятовуванні й відтворенні рухів та їх систем. Вона лежить в основі вироблення і формування рухових навичок та звичок. 
 
У процесі опанування рухових трудових дій дуже важливе значення має їх правильна організація. Тільки за цієї умови вони можуть формуватися з певною швидкістю і легкістю та відповідати вимогам успішного виконання тієї чи іншої діяльності. 
 
Усі люди мають рухову пам'ять. Однак прояви її в кожної людини відбуваються по-різному. Ці індивідуальні відмінності залежать від двох факторів: 1) від природжених фізичних особливостей організму і 2) від ступеня правильної виучки, вправ і тренувань у виробленні рухових навичок. В результаті індивідуальних особливостей (природжених і набутих) кожна людина має свій темп, стиль руху при ходінні, письмі, в праці, грі, спорті та ін. 
 
Звичайно, ознакою доброї рухової пам'яті людини є фізична спритність, вправність у трудових операціях і інших видах практичної діяльності. 
 
Рухова пам'ять генетичне (за своїм походженням) передує іншим видам пам'яті. У дитини її перші прояви припадають на перший місяць життя. Спочатку діти засвоюють вузьке коло найпростіших рухів. Потім запам'ятовування і відтворення рухів прогресивно розширюється, захоплюючи все більше коло дедалі складніших рухів. При закріпленні й відтворенні вони все більше набувають свідомого характеру, тісно пов'язуються з процесами мислення, волі, іншими видами пам'яті. Це значить, що на різних вікових етапах якісні особливості рухової пам'яті неоднорідні. Саме в якісній перебудові й полягає її розвиток. 
 
Емоційна пам'ять. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережиті почуття. Позитивні або негативні почуття не зникають безслідно, а запам'ятовуються і відтворюються за певних умов. 
 
«Подібно до того, як у зоровій пам'яті перед нашим внутрішнім Оком оживає давно забута річ, пейзаж чи образ людини, так точно в емоційній пам'яті оживають пережиті раніше почуття. Здавалося, що вони зовсім забуті, та раптом якімсь натяк, думка, знайомий образ — і знову вас охоплюють переживання . Раз ви здатні блідніти, червоніти при одній згадці про пережите, раз ви боїтесь думати про давно минуле нещастя — у вас є пам'ять на почуття, або емоційна пам'ять»[2]. 
 
Емоційна пам'ять впливає на формування особистості людини. Вона дає змогу людині регулювати свою поведінку залежно від раніше пережитих почуттів. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають як спонукальні сили або до здійснення тієї чи іншої дії, вчинка, або до відмови від дії, якщо з нею пов'язані негативні переживання в минулому. Емоційна пам'ять — найважливіша умова духовного розвитку людини. Якби людина за-бувала почуття радості й задоволення від зробленого благородного та морального вчинку, так само як і муки сумління, спричинені поганим вчинком, то вона мала б слабку спонуку до нового здійснення благородних справ і утримання від поганих, антиморальних. 
 
Відтворені (або вторинні) почуття можуть відрізнятися від первісних як за силою, так і за характером, змістом. За силою відтворене почуття може бути слабкішим або рівним первісному. 
 
Прикладами тут можуть бути такі життєві факти, коли сильне й глибоке горе, сильна радість з часом слабішають у нашій пам'яті. Горе змінюється смутком і сумом, радість — спокійним задоволенням. Вторинне почуття може мати ту саму силу, що й первісне. Це буває тоді, коли пережите раніше почуття пов'язане з подіями й фактами, які мають життєво важливе значення.