Соціальна політика

                         Реферат

На тему: соціальна політика

Студента ХНТУСГ

Групи 43 ТДО

Тур Дмитра Леонидовича

Соціальна політика: 
 
— діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; 
— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. 
       Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.               Соціальна політика держави включає: 
регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); 
вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; 
розподіл і перерозподіл доходів населення; 
формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; 
створення системи соціального захисту населення; 
забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.); 
— захист навколишнього середовища тощо. 
Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: 
життєздатності суспільства; 
стабілізації та розвитку суспільства; 
консолідації суспільства. 
 
 
 
Моделі соціальної політики держави 
 
Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні. 
 
Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення. 
 
Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави. 
 
Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. 
 
Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів. 
 
Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. 
 
Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення. 
 
В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. 
 
Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту. 
Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах: 
 
системної, соціально-економічної трансформації; 
 
структурної перебудови; 
 
виходу на новий щабель економічного розвитку; 
 
переходу до нового рівня цивілізації. 
 
 
 
Цілі соціальної політики перехідного періоду 
 
Стратегічного характеру: 
 
наповнення реформ соціальним змістом; 
 
розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства; 
 
активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері; 
 
забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян; 
 
створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту; 
 
стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу; 
 
забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці; 
 
гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності; 
 
формування ефективної системи соціального захисту населення; 
 
реформування пенсійної системи; 
 
розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді; 
 
зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. 
 
Поточного характеру: 
 
погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат; 
 
забезпечення прожиткового мінімуму; 
 
боротьба з бідністю, надання адресної допомоги; 
 
захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів; 
 
обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення; 
 
створення екологічно та соціально безпечних умов життя; 
 
запобігання соціальній деградації тощо. 
 
 
 
Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери: 
 
правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів; 
 
прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо); 
 
соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій; 
 
впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення; 
прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці; 
встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням; 
державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші); 
державний вплив на ціни та цінотворення; 
обов'язкове соціальне страхування в різних формах; 
пенсійне забезпечення; / 
 
розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг; 
підготовка та перепідготовка кадрів; 
організація оплачуваних громадських робіт; 
соціальне партнерство. 
Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. 
Державні соціальні гаранти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. 
Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. 
Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. 
Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення. 
Соціальна база ринкового реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності. 
У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.