Теоретичні аспекти проблеми формування соціальної активності молоді

Тетяна Качалова

доцент кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи

НДУ імені Миколи Гоголя

Теоретичні аспекти проблеми формування соціальної активності молоді

     Формування соціальної активності молоді - одне з головних завдань сьогодення і його слід розглядати як необхідну умову розвитку і застосування підростаючим поколінням своїх творчих сил, здібностей і обдарувань у різних галузях суспільно-корисної діяльності, під час яких молода людина може пізнати і виявити себе, навчитися глибше вивчати й аналізувати явища суспільного життя, оцінювати їх. Саме у процесі діяльності у підростаючого покоління виробляється активна життєва позиція. Види соціальної активності різноманітні: навчально-пізнавальна, трудова, творча, соціально-політична, військово-патріотична, культурно-творча тощо.

       Актуальність  зазначеної проблеми полягає  в тому, що молодь відіграє важливу роль у формуванні громадянського суспільства, тому що здатна швидше, ніж інші соціальні групи опановувати нові знання, професії і спеціальності, необхідні для його розвитку. Саме молодь здатна більш прогресивно мислити, оперативно реагувати на зміни суспільному житті.

     Підвищена мобільність молоді, її специфічна позиція в суспільстві та здатність наслідувати досвід усього людства дозволяють використовувати інноваційний потенціал молодого покоління для вдосконалення сучасного суспільства. З цієї причини соціальний розвиток молоді має бути керованим процесом, що не передбачає маніпулювання їхньою свідомістю, а має на меті створення необхідних умов, добір ефективних засобів, що забезпечують успішну соціалізацію у процесі навчання й виховання сучасного молодого покоління.

     Науковці стверджують, що навчальний процес не обмежується замкненим колом наукових знань. Навпаки, саме навчання, набуття широких життєвих знань, що активно засвоюються, і є основою, на якій формується і розвивається активна життєва позиція школяра, а згодом студента. Оскільки навчальний процес систематичний, повсякденний, послідовність його запрограмована, він може і повинен прогнозувати широку соціальну мету формування особистості і її стрижневих властивостей.

     Важливо зазначити, що зв’язок навчання з життям – найважливіший канал формування активної соціальної позиції і школяра, і студента. Молодь повинна усвідомлено бачити роль науки для перетворення практики, розуміти, що сучасна наука – рушійна сила матеріального життя людини, суспільства. Через призму навчальних дисциплін студенти повинні бачити сучасність і своє місце в ній. 

     Проблема формування активної соціальної позиції цікавила багатьох учених ще за радянських часів, проте залишається недостатньо дослідженою і дотепер. Цій проблемі приділяли увагу Є. Бондаревська, А. Макаренко, В. Сластьонін, С. Шацький. Пізніше досліджували соціальну позицію особистості В. Андреєв, Ю. Бабанський, І. Лернер, Г. Щукіна та інші. Гуманізації навчального процесу та вихованню соціально активної особистості приділяють свою увагу вчені А. Бабаєв, В. Бездухов, Л. Коханович, В. Радул, С. Стрельникова.

     Активна життєва позиція неможлива без формування активності самої особистості з раннього віку. Активність як властивість особистості складається з діяльності різноманітного плану (пізнавальної, трудової, суспільної).І велике значення для її формування і розвитку має самоналаштування на навчання – внутрішня психологічна пружинка, що сприяє формуванню активної позиції особистості. У цьому сенсі основою сучасного процесу навчання є розвиток самостійності студентів, опора на їхню самостійну діяльність. Викладачу не можна налаштовувати себе на «проходження програми», головний його орієнтир – активна позиція студентства в навчальному процесі [3, с. 34].

     З точки зору психології особистості притаманні обов’язкові соціальні якості: індивідуальність, відповідальність, характер, темперамент, самоконтроль, самоаналіз, воля, цілеспрямованість, активність. Дослідники у структурі особистості виокремлюють чотири рівні, або підструктури, де соціальну детермінацію особистості представлено на третьому й четвертому рівнях: 1) біологічно зумовлена підструктура, до якої входять темперамент, статеві, вікові властивості психіки; 2) психологічна підструктура, що включає індивідуальні властивості окремих психічних процесів особистості: пам’ять, емоції, мислення, відчуття, сприймання, почуття і воля; 3) підструктура соціального досвіду, до якої входять набуті людиною знання, уміння, навички і звички; 4) підструктура спрямованості особистості, яка передбачає ряд взаємопов’язаних підструктур: бажання, схильність, ідеали, інтереси, індивідуальна картина світу і вища форма спрямованості – переконання [3, с. 37].

     Людина з народження входить до різних соціумів і виконує в них певні соціальні ролі, зумовлені цінностями певного соціуму. Кожне нове покоління засвоює досвід попередніх у вигляді соціальних цінностей і ролей. Це наслідування має системно-рольовий характер [3, с. 35]. Перебуваючи в цьому світі, людина виконує не окремі ролі, а систему соціальних ролей, оскільки наше життя побудоване у вигляді системи соціумів з їх цінностями і ролями, тобто щоб бути повноцінним членом суспільства, індивід повинен бути здатним виконувати різноманітні соціальні ролі. Саме через засвоєння соціальних ролей певних соціумів людина стає особистістю. 

     У більшості концепцій галузей знань визнано тезу про те, що активність розглядається з виокремленням її провідних характеристик з позиції певної науки. У філософії активність особистості та діяльність представлено як способи безпосереднього існування, розвитку людини та її особистості, оскільки лише в діяльності людина входить до системи суспільних відносин і організовує свою поведінку з іншими людьми. У соціальній психології активність також розглядається в нерозривному зв’язку з діяльністю особистості. Соціальна педагогіка визначає активність як одну з найважливіших соціальних якостей особистості, у структурі якої виокремлюють внутрішню активність свідомості і зовнішню практичну діяльність, яка виявляється в пізнанні обставин об’єктивної дійсності й оцінці цих обставин.

     Педагогічний словник розглядає активність особистості (віл лат. аctivus – діяльнісний) як діяльнісне ставлення особистості до світу, здатність виробляти суспільно значущі перетворення матеріального і духовного середовища на основі засвоєння історичного досвіду людства. Активність особистості виявляється у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні, формується під впливом середовища і виховання. 

     Провідні сучасні вчені виокремлюють такі види активності особистості: активність надситуативна, активність пізнавальна, активність суспільна, активність соціальна. Більш детально зупинимося на понятті «соціальна активність».

     Активність соціальна – це родове поняття відносно суспільно-політичної, трудової, пізнавальної та інших видів активності. Соціальна активність реалізовується у вигляді суспільно корисних дій під впливом мотивів і стимулів, в основі яких лежать суспільно значущі потреби. Суб’єктом – носієм соціальної активності є людина, соціальна група та інші спільноти. Як суспільна властивість особистості, активність соціальна розвивається через систему зв’язків людини з навколишнім середовищем у процесі пізнання, діяльності та спілкування. Соціальна активність як динамічне утворення може мати різний рівень вияву. Певний рівень соціальної активності залежить від співвідношення між соціальними обов’язками особистості в суспільно значущій діяльності та суб’єктивними настановами на діяльність [4, с. 147].

     У формуванні активної життєвої позиції студента значну роль відіграє пізнавальний інтерес. Опора навчального процесу на інтереси і схильності завжди сприяє налаштуванню на навчання, де закладаються основи активної позиції. До прийомів, які спонукають студентів займати активну позицію у процесі навчання, можна віднести такі ситуації: 
     - ситуації, у яких студент аргументовано доводить свою думку, наводить факти, використовує знання і досвід;

• ситуації, що спонукають студента заглиблюватися в осмислення знань;
• допомога одногрупнику при утрудненнях, роз’яснення незрозумілого;
• спонукання до пошуку декількох варіантів розв’язання поставленої задачі;
• вільний вибір завдань, переважно пошукових і творчих;
• створення ситуацій обміну інформацією між студентами;
• ситуації самоперевірки, аналізу власних пізнавальних і практичних робіт.

     Соціальна активність молоді, як зазначає В. Терлецький, є рисою життєдіяльності, яка розвивається і має своєрідну логіку в основних групах молоді залежно від загального процесу життєвого самовизначення. Активність є однією з конституювальних характеристик діяльності людини, що показує її здатність до саморозвитку, саморуху шляхом ініціювання цілеспрямованих продуктивних предметних дій [1, с. 129]. 

     На думку А. Петровського, активність є умовою існування живих організмів у світі, реалізацією потреб особистості. До видів соціальної активності Р. Немов відносить спілкування, гру, навчання і працю, що розглядаються як основні види діяльності людини [1, с. 130].  В. Бочарова вважає, що саме через організацію форм і засобів спілкування в соціумі передаються знання, способи діяльності, норми поведінки, утворюються резерви для розвитку системи ціннісних відносин особистості, – перш за все, її соціальної активності, яка є суспільною якістю людини та розвивається тим інтенсивніше, чим більший простір для ініціативності, самостійності, самодіяльності, елементів творчості, чим різноманітніші зв’язки і спілкування індивіда, чим частіше він перебуває в ситуації вибору, прийняття рішень [4, с. 151]. 

     Отже, соціальна активність – це особистісна якість людини, що визначається як характеристика її мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоорганізації, її соціально спрямованої діяльності та поведінки. Показниками соціальної активності є вияв ініціативи і відповідальності, самостійність і незалежність, комунікабельність і безконфліктність у спілкуванні, прагнення надати допомогу і підтримку людям, винахідливість і творчість. Соціальна активність розглядається як одна з найважливіших умов соціалізації особистості у процесі виховання, навчання і самовиховання, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Результатом цього є засвоєння соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються якості особистості. Це поведінка у побуті, мова, здатність до творчості, сприйняття і засвоєння культури свого народу [5, с. 148].

     В умовах інтенсивних соціальних перетворень зовнішні умови, що визначають розвиток особистості, піддаються змінам. У зв’язку з цим усвідомлення особистістю суспільних явищ зумовлює чітке уявлення про цінності, що функціонують у суспільстві, оскільки в них акумульовано культурне багатство народу. Виявлення таких цінностей і розуміння їх соціальної значущості є досить складними процесами для молодого покоління. Важливу роль при цьому відіграє активність не лише на конкретному занятті, а і в самому процесі пізнання, оскільки знання, отримані без аналітико-синтетичної роботи, формальні та зумовлюють зміни процесів, пов’язаних із творчим виявом свідомості. Отже, активність виявляється в самому процесі мисленнєвої діяльності та її пошуковій спрямованості. 

     У будь-якій сфері діяльності того, хто вчиться, значна роль відводиться педагогу, який повинен надати можливість учневі самостійно зробити вибір дій і прийняти відповідальність за їх виконання. Педагог, який має професійні уміння, допоможе визначити об’єкт, на який буде спрямовано діяльність учня, максимально сприятиме виявам пошукової активності для вибору оточення, яке б забезпечило самовираження і самореалізацію, враховуючи той факт, що зростання активності особистості перебуває в залежності від культури суспільних відносин, що визначають загальний рівень і характер розвитку в людині суспільного. Рівень соціальної активності залежить від співвідношення між обов’язками особистості в суспільно значущій діяльності і суб’єктивними настановами на діяльність та ставлення до неї.

     Підсумовуючи, зазначаємо, що ступінь розвитку соціальної активності та її інтенсивність багато в чому зумовлені позицією людини до основного виду діяльності, до якої вона залучається як громадянин. Цей вид діяльності передбачає оволодіння соціально важливими обов’язками, формує самосвідомість, визначає самооцінку. У юнацькому віці відбувається перетворення активності як природної властивості на соціальну систему потреб та інтересів у процесі пізнання суспільних явищ. Уважаємо, що сучасний процес навчання у виші можна цілеспрямовано організовувати з орієнтацією на формування активної соціальної позиції учнів через створення відповідних дидактичних умов, прийомів та засобів, які б спонукали їх до активної самостійної, пізнавальної діяльності і, як наслідок, активної соціальної діяльності. Задля цього потрібно зміст навчання гуманітарних дисциплін переорієнтувати на такий, який би забезпечував максимально можливі умови для ефективного формування активної соціальної позиції особистості. 

Список використаної літератури