Гендерні стереотипи в сучасному світі

Набагато частіше, ніж одружені чоловіки, заміжні жінки  страждають психологічними комплексами  аж до психічного розладу. Наприклад, з’ясовано, що заміжніх жінок із невротичними симптомами втричі більше, ніж незаміжніх. Зважаючи на такі явища, Дж. Бернард висунула “шокову теорію шлюбу”, згідно з якою шлюб для жінок практично завжди є психологічним випробуванням. Цей висновок їй дозволив зробити аналіз таких обставин, як різка зміна ролей, що відбувається після весілля (з об’єкта залицяння дружина перетворюється на служницю й няньку для чоловіка, від якої очікується праця обслуги); наявність завищених очікувань від чоловіка, ґрунтованих на ґендерно-стереотипних уявленнях про “справжнього” чоловіка-супермена; необхідність пристосування до партнера, особливо вагома для жінки, яка часто можлива лише ціною придушення власного інтелекту та культурних запитів. Безліч домашніх справ, а потім і поява дітей, як правило, змушують жінку відмовитися від професійного покликання й кар’єри. Для домогосподарок єдиною долею стає праця з обслуговування родини, потрібна для її близьких і суспільно необхідна, однак неоплачувана й суспільно невизнана. Яскравим прикладом такого суспільного невизнання є, наприклад, те, що телебачення і радіо не транслюють нам програм про зразкових домогосподарок, гарних дружин і матерів, беручи інтерв’ю та готуючи сюжети про жінок-

депутатів, лікарів, вчителів тощо.

Основний ґендерний  контракт в Україні – “працююча мати” – виник на пострадянському просторі в 30-і роки ХХ століття. Радянська жінка працювала повний робочий день, виховувала дітей, частково поділяючи цю місію з державними інститутами (дитсадок, школа з “групами продовженого дня “) і родичами (рідше – з найманими робітниками), і цілком відповідала за організацію сімейного побуту.

За даними Всеукраїнського  перепису населення 2001 року, в Україні все більше поширюється однодітна сім’я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині – двоє дітей. Сім’ї з трьома та більше дітьми – велика рідкість, їх питома вага не перевищує 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. У місті таких родин більше (12%), в селі – відповідно, менше (6,9%). І в більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Статистика фіксує подальше погіршення демографічної ситуації в країні.

Зокрема, дедалі скорочується народжуваність . Можна говорити про певні явища трансформації інституту сім’ї. На цьому часовому відрізку кількість розлучень не зростає, але шлюбів менше, ніж у 1980х або на початку 1990-х років. Виростає кількість дітей, народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених) [6].

Під впливом соціально-економічних і екологічних умов деформувалися не тільки репродуктивні установки жінок, але й відбулися зміни в орієнтаціях щодо шлюбу як у жінок, так і в чоловіків. Україна здавна належала до країн з високою шлюбністю; у всі періоди її історії цінність шлюбу й родини в свідомості людей залишалася дуже високою. Нині ж, уперше з часів Другої світової війни, показник шлюбності, що був завжди досить стабільним і залежав переважно від чисельності молодих поколінь, починаючи з 1992 року різко знизився. Імовірно, ми маємо справу з відкладанням шлюбів до кращих часів, а також із рішенням не обтяжуватися родиною взагалі в сучасних умовах, коли людині легше вижити самотужки. І те, й інше в соціальному плані – явища вкрай небажані. За даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, велику частину (70-80%) домашньої роботи, як і раніше, роблять жінки. Попри всі заклики допомогти жінкам у домашній роботі, а також прохань зайнятих дружин, чоловіки найчастіше не хочуть нарівні з дружинами брати участь у вихованні дітей, готуванні їжі, прибиранні будинку тощо, та виконувати інші домашні обов’язки. Тому в родинах, де жінки працюють поза домом, нерідко виникає стресова ситуація, що її відомі англійські фахівці в галузі соціології сім’ї Рона і Роберт Раппопорти (R. Rappoport &R.N. Rappoport, 1971) визначили як дилему перевантаженості [6].

Наприклад, практично  всі з опитаних жителів України (97%) вважають, що “жінка зобов’язана доглядати за дитиною в сім’ї”; що чоловік теж відповідальний і має цей обов’язок, вважають тільки 59%. У цьому разі спостерігається тиск стереотипного уявлення про те, що догляд за дітьми – справа жіноча, а не чоловіча. Під впливом цього стереотипу формується уявлення й про роль чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63% опитаних вважають важливою для чоловіка роль вихователя своїх дітей, але практично всі думають, що для жінки ця роль дуже важлива (95%)

(опитування  “За рівні права і можливості”, здійснене Канадсько-українським ґендерним фондом та Українським інститутом соціальних досліджень, 2002 р.).

Немає потреби  говорити про те, наскільки важлива  виховна роль чоловіка в сучасній родині. Дівчинка формує уявлення провсіх чоловіків загалом на основі образу свого батька, і якщо цей образ негативний, то в неї складається недовірливе, насторожене ставлення до всіх чоловіків, що може перешкодити їй побудувати власну родину або створити довірливі стосунки в ній. Хлопчикам потрібен позитивний образ батька для формування чоловічої ідентичності. Загалом сучасна ґендерна теорія наполягає на тому, що батьківство має стати однаковою мірою важливим як

для жінок, так  і для чоловіків; роль чоловіка в родині в жодному разі не можна зводити тільки до ролі “годувальника”. Соціологічне опитування показало: в нашому суспільстві і жінки (97%), й чоловіки (98%) вважають, що саме ця роль є головною для чоловіка в родині, а всі інші є другорядними.  

ВИСНОВОК 

Можна бути байдужим до політики, можна не сповідувати жодної релігії, мати складнощі з визначенням своєї національної приналежності ж не мати громадянства, але не мати гендерної ідентичності не можна. Людина все одно залишається суб'єктом гендерних відносин, тому що оточуючі будуть визначати нас і взаємодіяти з нами у відповідності зі своїми уявленнями про те, що припустимо і прийнятно для чоловіка або жінки.Всього століття тому здавалося диким і неприпустимим  
надати жінкам виборчі права, можливість участі в політиці, вважалося, що вони не в змозі займатися кваліфікованою професійною діяльністю. Проблема рівності жінок і чоловіків залишається в нашому суспільстві. Люди найчастіше побоюються  
міняти сформований порядок речей. Переконаність у його природності заважає людям бачити реальні проблеми і протиріччя.