Методичні основи формування стратегії інноваційного розвитку економіки

 

 

Вступ

Орієнтація на інноваційний шлях розвитку, яка проголошена Концепцією економічної стабілізації і зростання в Україні та Законом України “Про інноваційну діяльність”, вимагає від суб’єктів господарювання  регіонів докорінної перебудови всієї системи державного управління, створення на основах сучасних концепцій управління стратегій інноваційного розвитку регіонів та механізмів реалізації їх власного інноваційного потенціалу. За цих умов закономірним є посилений інтерес учених і практиків до теоретичних проблем розроблення ефективних механізмів інноваційного розвитку регіонів у ринковому середовищі, історично сконцентрованих у предметі досліджень інноваційних процесів.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспектива на світовому ринку. У свою чергу інноваційна діяльність є складним процесом трансформації новоотриманих ідей та знань в об’єкт економічних відносин.

Переважна більшість досліджень з цього питання орієнтується на виробничу концепцію інноваційного розвитку, в якій акцент робиться передусім на продуктові та технологічні інновації. Проте за умов нестабільного, швидко змінюваного середовища, загострення конкуренції, ключовими чинниками успіху стають не тільки виробничі нововведення, а й організаційно-управлінські інновації, зокрема розробка відповідного механізму комплексних стратегій інноваційного розвитку країни та їх впровадження.

Метою мого ІНДЗ є визначення стратегії інноваційного розвитку  та визначення ролі держави в розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни.

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

1.1. Методичні основи формування стратегії інноваційного розвитку економіки

У розвинених країнах світу понад 90% приросту ВВП здійснюється за рахунок нових здобутків та використання високо ємних технологій. Інноваційна діяльність – потужна сфера економіки, яка базується на знаннях і активно розвивається .

В результаті систематизації сучасних теорій інноваційного розвитку визначено, що змісту сучасних інноваційних процесів великою мірою відповідає теорія інноваційних систем, яка може бути ефективним теоретичним інструментом для формування стратегії  інноваційного розвитку.

Інноваційна система може розглядатися як функціональна цілісність, що є наслідком структурно-функціонального поділу праці, безпосереднім проявом спеціалізації господарської діяльності. Найважливішими показниками розвитку інноваційної системи можна вважати комплекс її якісних і кількісних характеристик.

Базовими елементами такої системи є інфраструктурі об'єкти різних форм власності: інноваційно-промислові та науково-технологічні центри, науково-технологічні парки із сервісними фірмами (консалтинг, технологічний аудит тощо), бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій, венчурні фонди. При цьому найважливіше значення має державна підтримка інноваційної діяльності за допомогою законодавчих, фінансово-економічних, інфраструктурних, освітніх і організаційних механізмів.

Сучасна теорія інновацій пропонує різні економічні прийоми, моделі, алгоритми і методи при плануванні та організації господарської діяльності суб'єктів господарювання. Однак у практичній діяльності вітчизняних підприємств застосовується лише певна частина передового економічного інструментарію. Це зобов’язує органи державного управління будувати інноваційну діяльність регіонів на базі розробки механізму формування комплексної стратегії їх інноваційного розвитку. Велику допомогу в цьому питанні може дати застосування принципів і методів маркетингу та логістики.

Основним завданням державного регулювання науково-технічного прогресу України повинне стати створення оптимального економічного механізму, який би об'єднував державні і ринкові важелі впливу на наукові та інноваційні процеси, що протікають в регіонах. Основними чинниками активізації інноваційних процесів у регіоні є рівень науково-технічного потенціалу, наявність інноваційного ринку і ринку інтелектуальної власності; політика, яка направлена на підтримку інноваційної і інтелектуальної діяльності; співвідношення попиту і пропозиції на інновації, наявність підготовлених і висококваліфікованих фахівців у сфері інтелектуальної власності в галузевих міністерствах і відомствах, а також відновлення роботи патентно - ліцензійних підрозділів.

 

1.2. Удосконалення механізму формування стратегії інноваційного розвитку

Стратегія інноваційного розвитку повинна базуватися на реалізації таких пріоритетних напрямів:

1) стимулювання компаній до створення та використання нововведень за допомогою інтеграційної підтримки наукових, інноваційних і освітніх організацій;

2) забезпечення функціонування механізму впливу на розвиток інноваційної діяльності;

3) залучення, переважно у високотехнологічну сферу, іноземних інвестицій за рахунок створення сприятливого інвестиційного клімату; формування інфраструктури для підтримки нововведень, без якої неможливий успіх реалізації інноваційної стратегії;

4) створення організаційної моделі управління інноваційною діяльністю;

5) розробка методики оцінки економічної ефективності капітальних вкладень у інноваційні проекти;

6) виявлення та використання інвестиційних джерел розвитку інноваційної діяльності.

Вивчення та удосконалення принципів державної підтримки інновацій  дозволяє сформулювати наступні основні заходи з метою підвищення методів ефективності інноваційної діяльності:

- щорічне проведення відкритих обласних конкурсів інноваційних і інвестиційних проектів;

- створення базових елементів  інфраструктури інноваційної системи (інноваційно-технологічний центр, що виконує функції бізнес-інкубатора та науково-технологічного парку; інноваційно-промислові центри галузевої спрямованості тощо);

• створення, затвердження та управління комплексною програмою інноваційного розвитку виробництва, що інтегрує підпрограми діяльності інноваційно-технологічного центру та інших інфраструктурних об'єктів, а також підпрограму підтримки малого інноваційного підприємництва;
• надання гарантійних зобов'язань приватним інвесторам, що вкладають кошти у фінансування проектів-переможців відкритих обласних конкурсів інноваційних і інвестиційних, з елементами інновацій проектів;
• сприяння в організації венчурного фонду для активізації іноземного капіталу;
• організація та спільне пайове фінансування наукових досліджень і інноваційних проектів з державних фондів;
• підготовка інженерів-менеджерів, фахівців з управління інноваціями в сфері високих технологій;
• формування Державного замовлення на створення наукомісткої продукції на основі попереднього вивчення потреб території та конкурсного відбору проектів.

Таким чином, у країні, що приймає інноваційний шлях розвитку, повинна бути вироблена концепція, яка включає науковий аналіз соціально-економічної ситуації, генеральну мету - стійкий розвиток території на основі використання поновленого науково-технічного та кадрового потенціалу.

Механізм стратегічного розвитку інноваційної діяльності рекомендується розглядати як сукупність двох частин – правової та економічної, які поєднують у собі елементи ринкової економіки та гнучкі важелі державного управління. Правова частина передбачає забезпечення нормативного функціонування інноваційних структур, удосконалення законодавства про винахідницьку діяльність та захист інтелектуальної власності, підвищення юридичної сили правових актів у сфері інноваційної діяльності. Економічна частина включає формування та розвиток пріоритетів інноваційної політики, визначення джерел фінансових ресурсів необхідних для реалізації інноваційної діяльності, застосування економічних важелів регулювання.

Особливою умовою функціонування механізму розвитку інноваційної політики є всебічна підтримка зі сторони держави фундаментальних досліджень у наукових організаціях та місцевих університетах через запровадження нової політики у сфері відбору, підготовки та використання кадрів для науки; формування і реалізації у сфері інноваційної діяльності програми зміни державної статистики; організації автоматизованої системи науково-технічної інформації.

Першочерговими умовами має бути розвиток інноваційної інфраструктури, готовність представників фінансового сектора здійснювати ризиковані інвестиції, запроваджувати мотивації товаровиробників до впровадження нововведень. За цих умов може зрости попит на використання потенціалу наукових організацій.

Інноваційна стратегія повинна спрямовуватися на створення підприємницького середовища із значною частиною інновацій у технологіях, управлінні тощо, підвищення конкурентоспроможності великих фірм, підтримку малого та середнього інноваційного бізнесу, підвищення рівня життя населення за рахунок збільшення загального об'єму дохідної та видаткової частин бюджету, створення нових робочих місць, поліпшення середовища перебування та рівня сервісного обслуговування. Також необхідно запровадження наступних заходів:

- посилити взаємодію між підприємствами, насамперед спільну дослідницьку діяльність та інші форми технічного співробітництва. Зокрема, може бути ефективна кооперація між малими високотехнологічними фірмами, розробниками нових технологій та крупними промисловими підприємствами, які потребують модернізації устаткування в умовах конкуренції;

• підвищити ефективність взаємодії між виробничими підприємствами, навчальними закладами і державними науковими організаціями;
• підвищити мобільність робочої сили. Рух людей і знань, носіями яких вони є, виступає одним із ключових потоків всередині інноваційних систем різного рівня. Більшість досліджень з передачі технологій показують, що навички і комунікаційні можливості персоналу відіграють критично важливу роль при впровадженні нових технологій.

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

Практичне завдання: постійні нововведення в різноманітних сферах управління э основою процвітання будь-якої компанії. Водночас менеджеру доводиться часто стикатися з спротивмо змінам.

1.Які, на вашу думку, дії може  почати менеджер, щоб перебороти  таку протидію інноваціям?

Взагалі, такий фактор в роботі компанії як спротив змінам при введенні інновацій доволі звичайна і очікувана тенденція. Спротив змінам – це багатогранні явища, що викликають непередбачувані відстрочки, додаткові витрати, не стабільність процесу інноваційних змін. Такий опір проявляється завжди у відповідь на будь-які зміни. Це прояв психологічної поведінки індивіда, яку ще досліджував відомий психотерапевт Зігмунд Фрейд. Для боротьби зі спротивом змінам, необхідно створювати так звані майданчики із числа прибічників змін, тобто:

А. Скласти прогноз психологічної поведінки працівників при введенні інновацій.

Б. Опрацювати коригувальні дії.

В.Провести аналіз внутрішнього стану підприємства.

Також потрібно провести бесіду з працівниками щодо нововведень, зосередити увагу працівників на перевагах інноваційних вдосконалень. Це і підвищення продуктивності праці, вихід на зовсім новий та кращий етап розвитку підприємства. Що може призвести до покращення його стану на ринку, покращення його фінансових показників, що призведе до збільшення заробітної плати та соціальної підтримки, у вигляді покращення умов праці.

2. Яку програму інновацій ви  запропонуєте, якщо вас призначать  менеджером фірми?

Моя програма розвитку інновацій буде залежати від дуже багатьох факторів:

А. Наявний стан розвитку підприємства і наявність певних новітніх інновацій.

Б. Бажання керівництва та всієї системи вводити певні інновації.

В. Наявність матеріальної, моральної, організаційно-правової підтримки введення інновацій.

Г. Нагальність введення інновацій.

Якщо ж всі вище перелічені фактори  будуть сприяти запровадженню інновацій на підприємстві, то в першу чергу це постійний пошук покращення діяльності компанії, яка буде розвиватися, за раніше запропонованою інноваційною стратегією розвитку підприємства в цій сфері. Можливо це будуть оновлення матеріально-техніко-технологічної бази на нову більш конкурентноздатну, або при нагальності - зміни в організаційній структурі управління підприємством.

 

 

 

 

 

 

заключення

Виконання сформульованих стратегічних цілей дозволить економіці країни вирішити завдання по забезпеченню істотного росту валового продукту, підвищити інвестиційну привабливість, створити умови для розвитку існуючих і залучення нових великих компаній, створювати нові сектори економіки в сфері малого та середнього інноваційного бізнесу, сформувати кластери інноваційних підприємств, забезпечити інтеграцію науки, влади і бізнесу шляхом участі їх у єдиній інноваційній системі, заснованій на комерціалізації знань і науково-технічних досягнень.

Важливим питанням подальших наукових досліджень є формування напрямків вдосконалення законодавчого поля в інноваційно-інвестиційній сфері.

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України “Про інноваційну діяльність” (№ 40-IV від 04.07.2002 року), www.rada.gov.ua.
2. Буденко П.Т. Інноваційний потенціал промислових підприємств // Економіка розвитку. -Харків: ХНЄУ, 2005. -№2(34). -С.52-54.
3. Гуменюк Д.О. Участь держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу//Фінанси України.-2005.- №10.- С.51-59.
4. Ларина Р.Р., Костина Л.Н. Формирование инновационной стратегии развития промышленного региона // Менеджер: Вісник ДонДУУ –Донецьк: ДонДУУ, 2005. - № 1. – С.63-69.
5. Ніколаєнко С. Національна інноваційна система – дорога в майбутнє // Інтелектуальна власність. – 2005. - №9.- С.4-7.
6. www.ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітету статистики України.