Світовий досвід функціонування транспортних кластерів з участю авіакомпаній

УДК 347.82                         К. Шишацька

курсант факультету менеджменту

Кіровоградська льотна академія

Національного авіаційного університету

 

 

Світовий досвід функціонування транспортних кластерів з участю авіакомпаній.

 

Науковий керівник: старший викладач І.С. Козир

 

Транспортно-логістичний кластер це організаційна форма транспортно-логістичної агрегації й угрупування близьких за продуктовою чи функціональною спеціалізацією взаємопов'язаних і співпрацюючих виробничих, сервісних, науково-освітніх, авіаційних та інших підприємств і організацій.

Проф. Т.А. Прокоф’єва при побудові кластерної моделі виділяє наступні структурні елементи[1]:

4. «ядро» – об’єкти, навколо яких групується кластер. До складу «ядра», як правило, необхідно включити компанії-лідери у сфері логістичного бізнесу, в т. ч. великих вантажовласників і потенційних інвесторів;

2) «доповнюючі об’єкти»  – об’єкти, діяльність яких безпосередньо  забезпечує функціонування об’єктів  «ядра»;

3) «обслуговуючі об’єкти»  – об’єкти, наявність яких є обов’язковою, але діяльність яких безпосередньо не пов’язана з функціонуванням об’єктів «ядра». До обслуговуючих об’єктів можуть бути віднесені інформаційні, збутові, ремонтні підприємства, банківська структура, що здійснює фінансовий супровід діяльності підприємств кластера;

4) «допоміжні об’єкти»  – об’єкти кластера, наявність  яких бажана, але не обов’язкова  для функціонування інших об’єктів  кластера. До них відносяться  сервісно-консультаційні підприємства, функції яких можуть бути здійснені  як у рамках кластера, так і за допомогою аутсорсингу.

Структуру транспортного кластера, спеціалізація якого залежить від наявних та розвинених у регіоні видів транспорту, а також від міжрегіональної співпраці представлена на рис. 1.[2]

Рисунок 1. – Структура транспортного кластера

Загалом основна ідея кластерного підходу полягає у підвищенні рівня конкурентоспроможності всіх учасників кластера за рахунок реалізації спільних проектів, обміну знаннями і технологіями[5].

Кластерний підхід широко застосовується в економіці Німеччини, США, Японії, Фінляндії, Китаї, Індії та низці інших країн[4]. Кластери  авіакомпаній міжнародного авіаринку представлені в Табл.2.

Табл.2  Кластери АК  міжнародного авіаринку

Авіакомпанії країн
З наявністю потенціалу  інноваційного розвитку	Які формують виробничо-інноваційний потенціал	З низьким рівнем інноваційного потенціалу
Кластер 1	Кластер 2	Кластер 3
США(American Airlines,Continental Airlines, Delta Airlines) Франція(Air France,  CCM Airlines) Німеччина (Germanwings, Lufthansa , Air  Berlin ) Японія (Japan  Airlines, All  Nippon Airways, Skynet Asia Airways)	Китай(China Eastern  Airlines, Air  China) Бразилія(TAM Linhas Aereas,  GOL Transportes Aereos) Канада(Air  Canada, Air Transat) Малайзія(AirAsia,Malaysia  Airlines)	Росія(Transaero,Aeroflot) Україна(Ukraine International  Airlines) Аргентина(Aerolineas Argentinas, SOL Lineas Aereas) Польща(LOT Polish Airlines, EuroLOT)

 

Як показує успішний досвід розвинених країн світу, лідерами у зростанні конкурентоспроможності опиняються ті кластери, які спираються на модель «потрійної спіралі» – партнерство держави, бізнесу та науки.

Розглянемо більш детально світову практику державно-приватного партнерства при створенні кластерів (Рис.2).

Американська модель розвитку кластерів
США	Спільна діяльність державних структур, промислових підприємств та академічних організацій. Університети розробляють власну політику організації науково-технологічного партнерства з промисловими підприємствами. Федеральна влада заохочує використання кластерного підходу при розробці стратегій соціально-економічного розвитку територій. Велика роль громадських організацій.
Європейська модель розвитку- кластерів
Італія	Італійська кластерна модель заснована на малому і середньому бізнесі. Державна політика у відношенні організації кластеру здійснюється на рівні місцевого самоврядування. Основними її напрямками є підтримка створення нових підприємств і кооперація між окремими виробниками, залучення інвесторів. Також створена інформаційна система, яка забезпечує доступ до всієї інформації національного та регіонального рівня.
Австрія	Ініціатором створення кластера виступає держава, яка стимулює розвиток зв'язків між дослідними інститутами та промисловим сектором шляхом спрощення адміністративного регулювання інноваційних програм. Робота з консолідації діяльності малих та середніх підприємств контролюється Австрійським діловим агентством та Державною консалтинговою компанією.
Німеччина	Консолідація зусиль промисловості і наукових центрів. Розрізняють три різновиди кластерів: наукові, які передають свої технології у виробництво: об'єднуючі дослідження і виробництво; кластери, що виникають на базі інноваційних фірм. Фінансові ресурси промислові кластери отримують з федеральних і місцевих джерел.
Франція	Цілепрямоване регулювання інноваційної діяльності. Стимулювання ІІДДКР для потреб промисловості. Бюджетні асигнування наукомісткнх видів бізнесу. Зниження податків на інвестиції в ІІДДКР.
Шотландія	Формування інтегрованих підприємств та підготовка фахівців здійснюються через створення мереж місцевих ініціативних підприємств, які контролюють місцеву інфраструктуру, включаючи маркетинг, розробку інвестиційних програм. Шотландська модель кластера передбачає наявність компанії зі світовим ім'ям. Навколо великого підприємства формуються більш дрібні структури, утворюючи кластер.
Фінляндія	Фінляндія слідує класичній європейській моделі розвитку кластерів: держава - промисловий бізнес. Держава постійно і тісно контактує з підприємницьким сектором, але без широкою проникнення в структуру великих приватних промислових підприємств. Вкладення у розвиток людського капіталу.
Азіатська .модель розвитку кластерів
Японія	Заохочення розвитку вузькоспеціалізованих регіонів. Японський кластер складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів субпідрядних фірм, які розташовуються у географічній близькості до нього. Замість вертикальної інтеграції, самостійні субпідрядники першого рівня зв'язані з головним підприємством довготривалими договорами.

 

 

Табл.2 Світова практику державно-приватного партнерства при створенні кластерів

 

Як видно з таблиці, зарубіжний досвід використання кластерного підходу дуже різноманітний.

 Досвід зарубіжних  країн у формуванні кластерів  дозволяє виділити по ролі держави чотири типи кластерної політики:

1) каталітична – уряд  зводить зацікавлені сторони  між собою, але забезпечує обмежену  фінансову підтримку реалізації  проекту;

2) підтримуюча – каталітична  функція держави доповнюється  його інвестиціями в інфраструктуру регіонів, освіту, маркетинг для стимулювання розвитку кластерів;

3) директивна – підтримуюча  функція держави доповнюється  проведенням спеціальних програм, націлених на трансформацію спеціалізації  регіонів через розвиток кластерів;

4) інтервенціоністська – уряд поряд з виконанням директивної функції переймає у приватного сектора відповідальність за прийняття рішення про подальший розвиток кластерів і за допомогою трансфертів, субсидій, обмежень або регулювання. Найбільш поширеними є другий та перший підходи [2].

В Україні ж на державному рівні у 2010 році був розроблений проект Концепції створення кластерів в Україні. Цікаво відзначити, що з-поміж чотирьох видів кластерів, які були зазначені у проекті Концепції, пріоритетним було відокремлене створення транспортно-логістичних кластерів (ТЛК). Таким чином, впровадження концепції інтегрованої логістики, створення транспортно-логістичних центрів і кластерів є одним із стратегічних шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних організацій бізнесу[3].

Виходячи зі свого географічного положення, Україна може створити всі види транспортно-логістичних кластерів, оскільки межує з державами як ЄС, так і Митного союзу, промисловість зосереджена всередині держави, що дає тенденцію до розвитку регіональних кластерів.

Список використаної літератури:

1. Ніколаєв Ю.О. Структура транспортно-логістичного кластера та процес його формування [Текст] / Ю.О. Ніколаєв // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. – Вип. 1 (44). – С.345- 350.
2. Карпенко О.О. Інтенсифікація розвитку змішаних перевезень вантажів в Україні шляхом формування мережі транспортно-логістичних центрів і транспортно-логістичних кластерів [Текст] / О.О. Карпенко, О.Э. Бабина // Бизнесинформ. – 2013. – №11. – С.180-185.
3. Прокофьева Т.А. Кластерный подход к управлению развитием логистической инфраструктуры евроазиатских международных транспортных коридоров [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://www.jura.lt/en/internet-publications/9112-iskirtinis-interviu-vladimiras-chikvadz-ekonomika-yrakoncentruota-politikos-iraika
4. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці: Монографія.— К.: Логос, 2004.— С. 19. – 848 c.
5. Прокофьева Т. Развитие логистической инфраструктуры в транспортном комплексе – стратегическое направление реализации транзитного потенциала страны в системе евроазиатских МТК [Текст] / Т. Прокофьева, О. Кашпурова, Д. Владимиров // Логистика. – 2013. – №1.– С.40-43.