Продовольча безпека України

25

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Індивідуальний дослідницький проект

«Продовольча безпека України»

Виконала

ст. гр. АМ – 11 – 1

Кривогубова О.Є.

Донецьк – 2012

Вступ

Одним з найважливіших складових захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в різних сферах життєдіяльності від зовнішніх і внутрішніх погроз, що забезпечує стійкий розвиток країни є національна безпека (далі, НБ) Продовольча безпека (далі, ПБ) є складовою частиною національної безпеки країни, вона направлена на збереження її державності й суверенітету, найважливішої складової демографічної політики, системи життєзабезпечення, необхідною умовою забезпечення здоров'я, фізичної активності, довголіття і високої якості життя населення країни. Стратегічною метою продовольчої безпеки будь якої держави є надійне забезпечення населення країни безпечною і якісною сільськогосподарською і рибною продукцією, сировиною і продовольством. Гарантією її досягнення є стабільність внутрішнього виробництва, а також наявність необхідних резервів і запасів [12].

Завдяки ПБ досягається сталий соціально-економічний розвиток суспільства, його демографічне відтворення.

Продовольча криза в сучасному світі підриває здоров'я більше одного млрд. чоловік і безпосередньо загрожує чверті населення країн, що розвиваються, нормальним умовам життя та праці в цих країнах. За даними експертів ООН, протягом двох останніх десятиріч через недоїдання і голод щорічно вмирало близько 50 млн. чол. Найбільш важкий стан з забезпеченням продовольством населення у 40 найбідніших країнах світу, які входять до так званої "зони голоду", що охоплює екваторіальну частину Африки і Південно-Східну Азію [14].

Щорічно з голоду і його наслідків гинуть приблизно 40 млн. чоловік, в т.ч. майже 13млн. дітей. Більш того, більше 40% населення Землі страждають від дефіциту мікроелементів, що також можна назвати «прихованим  голодом». Приблизно 2 мільярди людей, особливо жінок, страждають залізодефіцитною анемією, а 1,6 мільярда людей проживають в регіонах, де залізодефіцитна анемія є звичайним захворюванням, близько 230 млн. дітей по всьому світу страждають від дефіциту вітаміну А [9, с.3].

У зв'язку з тим, що світові засоби масової інформації в основному висвітлюють конфлікти, кризи і катастрофи, більшість людей вірять, що саме ці лиха стають основними причинами  голоду і недоїдання. Що насправді 90% голодуючих на землі|грунті| страждають від хронічної продовольчої незабезпеченості і неповноцінності харчування|харчування| в результаті|унаслідок| структурних дефіцитів продовольства у власних країнах, а не через гострий брак|нестачі| продовольства у зв'язку з техногенними або природними лихами.

Від хронічної продовольчої незабезпеченості і неповноцінності харчування|харчування| особливо страждають бідні верстви населення, що не дає їм можливості|спроможності| реалізувати свій фізичний та інтелектуальний потенціал. Це, в свою чергу|своєю чергою|, призводить|призводить| до відсталості в економічному розвитку в багатьох регіонах світу.

У 2008 році в умовах глобальної фінансової кризи в світі різко підвищилися ціни на зернові. У зв'язку з цим, знову, в центрі уваги світової громадськості опинилася проблема продовольчої безпеки. На сьогоднішній день,|нині| ця проблема не перестала бути актуальною для багатьох країн. На початку 2010 року ціни на зерно перевищили піковий рівень докризового періоду, досягнувши вельми|дуже| високих показників - за даними Всесвітнього|всесвітнього| банку. У зв'язку з цим Всесвітня|всесвітня| продовольча організація закликала посилити|посилювати| міжнародну співпрацю|співробітництво| для запобігання глобальній продовольчій кризі [15|].

В розвинутих країнах світу продовольча безпека розглядається як важлива умова соціальної і політичної стабільності і економічної незалежності країни. Наприклад, США і Франція має 100% самозабезпечення продовольством, Україна на жаль далеко відстала в цьому відношенні [21]. На 2007 рік співвідношення між вітчизняним і імпортним продовольством складало 50/50, а критичним вважається перевищення імпортованих товарів у загальній структурі продуктів харчування більше ніж 30% [18, с. 8-9].

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Для України проблема продовольчої безпеки набуває особливої гостроти, це пов’язано з подіями в ХХ столітті, протягом якого народ нашої держави пережив кілька революцій, війн, голод у 30-х і 40-х роках, черги за продуктами у 80-х роках, радіоактивне забруднення значної території країни внаслідок Чорнобильської аварії, відсутність повноцінного харчування у більшої частини населення через бідність у 90-х роках минулого століття [5]. 

Проблема продовольчої безпеки буде існувати доти, поки є держава. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах Європейського Союзу, США, Японії тощо.

Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Як зазначають фахівці, Україна має чітко визначити параметри продовольчої безпеки і на цій основі розробити стратегію та напрями розвитку агропромислового комплексу з урахуванням раціонального використання його потенціалу та посилення експортної орієнтації [16].

Перехід до ринкової економіки, реформування аграрного сектора відповідно до вимог економічних законів ринку зумовлюють особливу увагу до формування системи продовольчої безпеки в нових умовах.

Аналіз теоретичних джерел та результати власного дослідження

Проблема забезпечення продовольчої безпеки і повноцінного живлення в глобальному масштабі виникла більше 50 років тому і характеризується цілим рядом визначень і правил. У 1943 році в місті Хот - Спрінгс відбулася історична Конференція з продовольства і сільського господарства, на якій міжнародне співтовариство прийняло концепцію «надійного забезпечення кожного члена суспільства достатньою кількістю повноцінних продуктів харчування». В результаті цієї конференції в 50-х роках XX століття в країнах-донорах, таких як США і Канада, були створені двосторонні агентства, які почали передавати в інші країни у вигляді допомоги надлишки своїх сільськогосподарських продуктів [9,c.4].

У шістдесяті|шістдесяті| роки, коли було визнано, що надання продовольчої допомоги може перешкоджати досягненню самодостатності, була розроблена концепція, що передбачає використання продуктів харчування для стимулювання економічного розвитку. Найбільш відомим прикладом|зразком| такого підходу є|з'являється| розробка в 1963 році Всесвітньої|всесвітньої| продовольчої програми. В результаті|унаслідок| продовольчої кризи 1972-1974 рр. відбувся різкий перехід від продовольчого достатку країн-донорів до вельми|дуже| нестійкого харчування постачання і цін, що коливалися|коливний|, на світовому ринку.  Внаслідок цього в 1970-х роках були розроблені схеми забезпечення продовольчої безпеки, які гарантували доступ до фізичних постачань продовольства. Покращення|покращання| забезпечення ПБ передбачалося|припускалося| досягти шляхом вдосконалення координації між організаціями-донорами і агентствами|агенціями| контролю наявності продуктів харчування в країнах - одержувачах|отримувачах|.

Цьому повинне було сприяти впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Завдяки цьому продовольча проблема буде вирішена|рішати| в глобальному масштабі, а отже, і на національних рівнях, тобто спрацює|планерував| підхід від загального|спільного| до приватного.

У зв'язку з цим учасники Наради, яка відбулася в Стокгольмі в 1972 р. заявили про намір вирішити проблему продовольства в світовому| масштабі, щоб|аби| вже до кінця XX ст.|ст| покінчити з|із| голодом у всіх 170 країнах, які брали участь в обговоренні даного| питання [11].

У вісімдесяті роки ХХ століття вслід за успіхом «зеленої революції», завдяки якій зросло виробництво продуктів харчування, було визнано, що брак продуктів і навіть голод часто викликані не стільки катастрофічним падінням виробництва,  скільки різким зниженням купівельної спроможності певних соціальних груп. Тому поняття продовольчої безпеки було розширене і почало включати як фізичний, так і економічний  доступ до продуктів харчування. В цей час були зроблені кроки по позбавленню від бідності і підвищенню ролі  жінок в економічному розвитку суспільства [9,c.25].

У дев'яності роки були розроблені конкретні плани по різкому скороченню голоду і недостатнього харчування|харчування|.

Успіхи в боротьбі з|із| голодом і неповноцінним харчуванням|харчуванням|, які були досягнуті після|потім| 2000 р|., слід у все більшому ступеню|мірі| розглядати|розглядувати| в контексті загального розвитку, скорочення рівня бідності і досягнення «Цілей розвитку тисячоліття» (SCN|, 2004 г|.). Досягнення даних цілей розвитку, що отримали|одержували| визнання|зізнання| у світовому масштабі, можливо тільки|лише| за умови адекватного забезпечення всіх членів суспільства|товариства| продовольством і повноцінними продуктами харчування.

Продовольча та сільськогосподарська організації Об’єднаних Націй (ФАО) - це основна організація, яка веде боротьбу з бідністю і голодом, є основною організацією у вирішенні даних питань. ФАО сприяє розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і забезпеченню продовольчої безпеки - фізичного і економічного доступу для всіх і у будь-який час до запасів безпечних і поживних продуктів харчування, необхідних для активного і здорового життя з урахуванням потреб і традиційних особливостей.

Приведемо дані ФАО, щодо стану продовольчої безпеки і повноцінного харчування, які характеризують ситуацію, яка склалася|харчування| на початку XXI тисячоліття:

        в світі виготовляється|виробляє| достатньо|досить| харчових продуктів, щоб|аби| нагодувати все населення планети;

        відсоток|процент| населення, що недоотримує з|із| їжею необхідної кількості калорій, в період з|із| 1979-81по| 1999-2001 знизився з 22% до 17%;

        проте|тим не менше|, 842 мільйонів чоловік страждають від голоду або дефіциту продовольства; з|із| них 798 мільйонів живуть в країнах, що розвиваються, 34 мільйони – в країнах з|із| перехідною економікою і 10 мільйонів – у| промислово розвинених країнах.

        у країнах, що розвиваються, не зменшується, а зростає|зростає| кількість людей, які не отримують достатньо|досить| їжі;

        найбільший приріст числа продовольчо незабезпечених людей спостерігається в Центральній Африці, на Близькому Сході і Центральній Америці. У Китаї і в країнах Карибського|карибського| басейну число незабезпечених харчами|харчуванням| людей неухильно знижується;

        тенденція|осередок| недостатнього живлення|харчування| дітей дошкільного віку неухильно переміщається з|із| Азії до Африки, хоча більшість не одержуючих повноцінного харчування|харчування| дітей до цих пір живуть в Азії;

        у Центральній Африці зростає|зростає| поширеність дефіциту маси тіла серед дітей дошкільного віку, що відбуватиметься|походитиме| і далі, якщо для виправлення ситуації не будуть прийняті заходи стратегічного характеру|вдачі|;

        30%|процентів| доношених новонароджених в Південній Азії мають низьку масу тіла при народженні. Ця ж цифра для Центральної Африки складає 14%, для Середнього Сходу і Північної Африки – 15%, для Латинської Америки і країн Карибського|карибського| басейну – 10%, для Східної Азії і Тихоокеанського регіону – 8%;

        тенденції недостатнього харчування|харчування| серед дітей дошкільного віку в Африці пов'язані з ситуацією, що погіршується, в багатьох країнах Центральної Африки. У цих країнах високий темп зростання|зросту| бідності, епідемія ВІЛ/СНІДУ несе спустошливі наслідки, не припиняються озброєні конфлікти, а зростання|зріст| сільськогосподарського виробництва, що є|з'являється| ключовим|джерельним| чинником|фактором| економічного розвитку, залишається важко досягаємим| [Джерело: ФАО 2003 № 4; ФАО 1999 № 29].

Всі проблеми пов'язані з ПБ вимагаю рішень|розв'язань| і дій від всіх міжнародних організацій. Саме спільна робота зможе дати позитивний результат.

На організованій ФАО Всесвітній|всесвітній| зустрічі на вищому рівні по проблемам продовольства (Рим, 1996 рік) 186 країн затвердили| Декларацію і план дій з всесвітньої|всесвітньої| продовольчої безпеки, в якій була поставлена мета|ціль| скорочення вдвічі|вдвічі| до 2015 р. частки|долі| населення, страждаючого з голоду, й намічені напрямки|колії| досягнення загальної продовольчої безпеки. На Всесвітній|всесвітній| зустрічі на вищому рівні по проблемах продовольства: п'ять років опісля (Рим, 2002 рік) взяли участь 179 країн і делегація Європейського співтовариства|спілки| [5|].

Учасники зустрічі на вищому рівні одноголосно прийняли декларацію, що закликає|призиває| міжнародне співтовариство|спілку| виконати зобов'язання, узяті на зустрічі на вищому рівні 1996 року про скорочення до 2015 року вдвічі|вдвічі|, приблизно до 400 млн., чисельності населення, що страждає від голоду. Знов|знову| підтверджуючи велике значення пошани|поваги| прав людини і основних свобод, було запропоновано ФАО розробити основні|провідні| принципи на підтримку поступового здійснення права на достатнє харчування|харчування| в контексті національної продовольчої безпеки. Дані принципи відносно права на харчування|харчування| були прийняті Радою|порадою| ФАО в 2004 році [16|].

Проте|тим не менше|, не дивлячись на|незважаючи на| міжнародні зусилля, за даними останньої доповіді ФАО «Про неблагополучне продовольче положення|становище| в світі» [9, с. 157], в справі|речі| скорочення масштабів голоду не було досягнуто практично ніякого|жодного| прогресу. Хоча досягнення Мети тисячоліття в області боротьби з|із| голодом продовжує залишатися реальним.

В кінці|у кінці| 2010 р|. у Римі приступив до роботи Комітет з продовольчої безпеки – міжурядова група в рамках|у рамках| ФАО. Вона була ініційована|відчиняла| на тлі|на фоні| зростаючих цін на продукти харчування. Ця тенденція стала ще однією загрозою|погрозою| продовольчій безпеці.

Раніше Всесвітня|всесвітня| продовольча програма і ФАО спільно підготували доповідь, де указується|вказує|, що 22 країни переживають так звану затяжну кризу. У цих державах із-за стихійних лих, конфліктів і слабких|слабих| державних інститутів населення стикається з|із| продовольчими кризами і екстремально високим рівнем голоду. В середньому кількість людей, страждаючих від недоїдання, в таких державах майже в три рази вище, ніж в інших країнах, що розвиваються.

У список з|із| 22 країн, разом з|поряд з| іншими державами, потрапили|попадали| Афганістан, Таджикистан і КНДР.

У свою чергу|своєю чергою|, в  продовольчій політиці,  Європейський Союз|спілка| висунув мету|ціль| досягти високих стандартів безпеки продовольства, щоб|аби| захистити і поліпшити здоров'я споживачів. Хоча систему безпеки продовольства ЄС вважають за одну з найбезпечніших в світі, проте|однак| і в ній останніми роками зроблені істотні|суттєві| поліпшення|покращання|, які мають  врахувати виробники продовольства.

Європейська Комісія розробила документ про продовольчу політику – Біла книга про продовольчу безпеку (White| Paper| on| Food| Safety|). Згаданий документ передбачає низку заходів для поліпшення|покращання| нинішньої|теперішньої| системи і забезпечення повного|цілковитого| контролю за обертом|зворотом| продовольства, починаючи|розпочинати| з|із| фуражу, до моменту, поки|доки| продовольчий продукт не досягне споживача.

Директиви ЄС висувають гігієнічні вимоги, які необхідно дотримувати на всіх етапах виробництва і торгівлі молочними, м'ясними, рибними і іншими продуктами, а також при годуванні і лікуванні домашніх тварин. Це розповсюджується і на виробництво, переробку, розфасовку, продаж продовольчих продуктів в магазинах, на ринках, кафе, ресторанах [9, c.257].

Контролюється і продовольча сировина, і кількість продовольчих добавок, і використання харчових збагачувачів. Контролю піддається дотримання вимог фасовки і маркіровки продовольчих продуктів.

Існує система забезпечення нешкідливості продовольства HACCP| (Hazard| Analyses| and| Critical| Control| Points|), відповідно до даної системи | продовольчі підприємства повинні визначити всі можливі погрози продовольчої безпеки, які можуть виникнути в процесі виробництва і обробки продовольства. Плани HACCP| складаються відповідно до специфікації виготовленого|виробляти| продукту і виробничого устаткування|обладнання|.

В світі немає єдиного стандарту HACCP| – держава створює свої стандарти системи HACCP|, дотримуючи головні принципи системи. Сертифікація системи HACCP| не є|з'являється| обов'язковою вимогою, але|та| дотримання принципів HACCP| на виробничих підприємствах визначають законодавчі акти і ЄС [19].

У січні 2009 року в Мадриді урядом Іспанії було організовано міжнародну нараду з питань продовольчої безпеки в якій взяли участь  більше 126 країн, 62 з|із| яких були представлені|уявляти| на рівні міністрів, а також численні|багаточисельні| міжнародні організації, установи-донори, а також велике число неурядових організацій громадського|громадянського| суспільства|товариства| і приватний сектор.

Даний захід  було організовано з метою аналізу наслідків коливань цін на продовольчі продукти для найуразливіших верств населення і тим самим прискорення прогресу в справі|речі| досягнення першої мети, сформульованої в Декларації тисячоліття.

Відмічено певний прогрес, досягнутий у виконанні зобов'язань, узгоджених|погоджених| національними урядами і міжнародним співтовариством|спілкою| на Римській конференції.

На Мадридській нараді підкреслювалась, необхідність вирішення всіх питань продовольчої безпеки не тільки|не лише| шляхом збільшення виробництва, але також і шляхом розробки систем соціального захисту і ліквідації всіх форм що перешкоджають конкуренції субсидій, з|із| тим щоб|аби| стимулювати справедливе здійснення сільськогосподарської торгівлі [3|].

Розглядаючи питання забезпечення ПБ у світовому масштабі, треба відмітити, що все ж поки воно залишається складним завданням. Але окремі країни роблять усе можливе для забезпечення ПБ свого населення, створюючи для цього відповідні соціально-економічні й правові передумови.

Так, у Німеччині ще в 1955 р. був прийнятий  Закон «Про  сільське  господарство  Німеччини»,  у якому передбачено, що держава повинна розглядати проблему постачання населення продовольством як  стратегічну, формувати продовольчі фонди, застосовувати  всі  можливі  заходи  для  підтримки національного  агропродовольчого  виробництва  і  не  дозволяти  продовольчому  постачанню  потрапити  в  залежність  від  третіх країн. Відповідно до  іншого закону, пов’язаного  із  продовольчим  забезпеченням,  прийнятого в 1979 р., державі ще в більш жорсткій формі ставиться в обов’язок забезпечувати продовольчу незалежність країни [4.1].

У Франції в 1960 р. був прийнятий  закон «Про  підтримку  сільського  господарства», яким  передбачено  створення  максимально сприятливих умов для вітчизняних сільгоспвиробників, запобігання ввозу в країну імпортного  продовольства  за  демпінговими  цінами.  Наголошується, що  продовольча  політика  є  складовою  державної  політики  із забезпечення  економічної  безпеки  країни [4].

У Швеції держава здійснює активну політику, спрямовану на стабільне продовольче забезпечення  і  досягнення  високого  рівня продовольчої безпеки. Відповідно до прийнятих законів «Про регулювання виробництва і  збуту  продукції  сільського  господарства»  і «Про  раціоналізацію  сільського  господарства»,  вживають заходів з підтримки конкурентоспроможності  національних  сільгостоваровиробників  й  обмеження  імпорту  продовольчої  сировини  шляхом  установлення квот  і  мита. Відповідно до законодавства, держава підтримує ціни на  внутрішньому продовольчому  ринку,  субсидує  експорт сільгосппродукції,  фінансує  науково-дослідні роботи тощо [4].

США  являє собою  державу, де було розроблено високорозвинену  захищену  систему, орієнтовану не лише на забезпечення власної продовольчої безпеки, а й на створення продовольчої залежності інших країн і досягнення власних політичних цілей. У 1979 р. був прийнятий  перший  закон «Про  продовольчу безпеку». Закони «Про продовольчу безпеку» (1985р.), «Про поліпшення  продовольчої безпеки» (1986р.) і «Про  сільськогосподарську  політику» (1990р.)  визначили  систему заходів  з  підтримки  національного  законотворення.  Реалізація  цих законів  супроводжувалася  прийняттям  спеціальних федеральних програм [4].

Досвід розвинених країн показує, що наявність нормативно-правової бази є невід’ємною складовою формування підґрунтя для створення платформи з регулювання національної ПБ.

Що стосується нашої держави, то треба, на наш погляд, розпочати з самого поняття «продовольчої безпеки».

Нині в більшості вітчизняних економічних словників та енциклопедій не міститься визначення терміну «ПБ». У тритомній «Економічній енциклопедії» [2] виділено лише «продовольчу проблему», «безпеку підприємства» та «безпеку  продукції». У Законі України «Про основи національної безпеки України» [3] продовольчу безпеку не виділено серед визначальних сфер забезпечення національної безпеки. Це підтверджує думку про необхідність системного вивчення та наукового осмислення даної проблематики.

Тлумачення продовольчої безпеки міститься також у інформаційно-аналітичній  записці  Міністерства  економіки  України  «Стан  економічної безпеки України  в  І півріччі  2008  р.»  [5].  Відповідно  до неї продовольча безпека  –  це  такий  рівень  продовольчого  забезпечення  населення,  який гарантує  соціально-економічну  та  політичну  стабільність  у  суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави [1].

Що стосується законодавчої бази, то Закон України «Про основи національної безпеки України» не акцентує увагу на продовольчій безпеці як на одній з визначальних сфер забезпечення національної безпеки. Лише у ст. 7 Закону серед основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві названо «критичний стан з продовольчим забезпеченням населення» [5]. Але визначення продовольчої безпеки все ж  таки закріплено на законодавчому рівні. Так, Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» закріплює: «Продовольча безпека – захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності» [6]. Майже ідентичне визначення надає Державна цільова програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. №1158 [7].

Кажучи про законодавчу базу, треба відмітити, що вона повинна бути інструментом механізму забезпечення продовольчої безпеки – на рівні країни. Необхідно відзначити, що забезпечення продовольчої безпеки – основної складової національної безпеки – регламентується окремими законодавчими актами, при цьому немає цілісного нормативно-правового документа, в якому були б чітко позначені мета, завдання, суб’єкти та заходи щодо забезпечення ПБ країни [5.13 с.37].

Правовою основою забезпечення ПБ є Конституція України. Нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність ПБ в державі є такі Закони України: «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про державний матеріальний резерв», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарно епідемічного благополуччя населення», «Про ветеринарну медицину», «Про рибу , інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про насіння та садовий матеріал», «Про порядок ввезення (пересилання)  в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів норм і правил та відповідальність за їх порушення» та інші закони та міжнародні договори України, згоди на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та інші нормативно-правові акти.

У багатьох розвинених країнах також діє велика кількість додаткових нормативних документів про ПБ. Але в нашій країні вважається необхідним створення та прийняття цілісного Закону України «Про продовольчу безпеку України», який би ретельно регламентував правові, економічні та організаційні засади діяльності держави із захисту національних продовольчих інтересів і гарантування в Україні належного стану ПБ, закріплення відповідальності держави за належний рівень харчування населення.

Треба зауважити, що в Україні перший варіант проекту такого закону розроблявся у 2004 р. та виносився Міністерством аграрної політики України на загальне обговорення. Наступний такий законопроект був запропонований восьмій сесії IV скликання Верховної Ради України. Проект закону «Про продовольчу безпеку України» № 8098 від 7 вересня 2005 р. був внесений ініціаторами законопроекту народними депутатами М. М. Рудьковським та М. Є. Мельником [5.14] але проект не був прийнятий у зв’язку з великою кількістю зауважень. Так, у проекті Закону міститься багато абстрактних декларативних положень, які не мали ретельного регламентаційного навантаження  [5]. 

Наступною спробою в створення цілісного законодавчого акту з ПБ є законопроект № 8370 від 08.04.2011р. «Про основи продовольчої безпеки» від Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин. Автором законодавчої ініціативи виступив народний депутат України М. В. Кравченко.

Як вказано в пояснювальній  записці до документа, головною метою ухвалення даного законопроекту є визначення основ державної політики, направленої на захист національних інтересів шляхом гарантування в Україні продовольчої безпеки і запобігання кризових продовольчих ситуацій  шляхом узагальнення окремих напрямів діяльності у галузі забезпечення продовольчої безпеки, регульованих різними правовими актами, в єдиному документі і надання поштовху для ефективної реалізації програми продовольчої безпеки України з врахуванням сільськогосподарських можливостей країни, розробки відповідних заходів щодо поліпшення постачання населення якісними і безпечними продуктами харчування [6].    

Даний законопроект не був прийнятий  Верховною Радою України 14.06.2011 р. У Висновку було вказано, що «Насамперед слід зауважити, що проект містить значну кількість статей загального, коментуючого характеру, які не мають регламентуючого навантаження і лише частково регулюють увесь спектр суспільних відносин, що стосуються продовольчої безпеки. Крім того, законопроект містить чимало положень, які відтворюють зміст відповідних положень Конституції України та інших законів України з питань продовольчої безпеки, що може засвідчувати про відсутність самостійного предмета законодавчого регулювання. Наприклад, за статтею 9 Верховна Рада України у даній сфері приймає закони та визначає засади державної політики, що вже передбачено Конституцією України. При цьому не враховується те, що Конституція України (ст.85) надає парламенту набагато більше можливостей впливати на визначення та реалізацію державної політики у сфері продовольчої безпеки. Зокрема, Верховна Рада України може здійснювати це шляхом парламентського контролю…»[6].

Наступним й останнім кроком у спробах створення законопроекту з ПБ є законопроект № 8370-1 від 28.04.2011р. «Про продовольчу безпеку України». Авторами законодавчої ініціативи виступили народні депутати України Г. М. Калетніком, С. М.Терещуком, В. П. Бортом, І. І. Сідельником.

В цьому Законі визначаються правові, економічні, соціальні, екологічні та організаційні засади державної політики в сфері формування продовольчої безпеки України, яка є складовою національної безпеки держави. Положення Закону визначають аграрну політику щодо гарантування продовольчої безпеки та є основою для розробки нормативно-правових актів, цільових програм розвитку та проектів, що стосуються питань формування продовольчої безпеки держави [7]. У пояснювальній записці головною передумовою ухвалення пропонованого до розробки нормативного акту називають критично низький рівень продовольчої безпеки населення України (нині калорійність раціону харчування українця становить близько 2500 ккал, тоді як у розвинених країнах 3300-3800 ккал). Ще одним важливим аспектом необхідності розв’язання проблеми є необхідність контролю якості продовольства, яку автори закону вважають головною причиною погіршення показників життєдіяльності населення.

Між законопроектами є ряд відмінностей. Відмінними особливостями проекту закону реєстр. № 8370-1 від проекту 8370 є гнучкість при формуванні продовольчої безпеки залежно від зміни соціальних, економічних та екологічних умов, використання існуючих державних установ для формування, регулювання і розпорядження державними продовольчими резервами для підтримання продовольчої безпеки держави, а також запровадження врахування вартості продовольчого кошика, як переліку необхідної кількості продуктів харчування, зміни доходів окремих соціальних груп, частку витрат на продовольство в загальній структурі витрат (та їх обмеження).

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у висновках на данні законопроекти (№ 16/3-482/8370 від 10.05.2011 та (№ 16/3-481/8370-1 від 10.05.2011) зазначає, що за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно направити на доопрацювання.

Відповідно до підпункту 18.7.1. Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України № 504/2011 від            27 квітня 2011 року, Міністерству агарної політики та продовольства доручено розроблення проекту Закону України про продовольчу безпеку України. У своєму листі № 37-11-2-4/7253 від 12.05.2011 Міністерство також пропонує підтримати законопроект № 8370-1.

Комітет вирішив підтримати законопроект реєстр. № 8370-1 та рекомендувати Верховній Раді України прийняти його за основу. При його доопрацюванні до другого читання врахувати окремі позиції законопроекту реєстр. № 8370.

Співдоповідачем від Комітету при розгляді зазначеного питання на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено народного депутата України, Голову Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Калетніка Григорія Миколайовича.

Окрім законодавчої проблеми, в Україні продовольча безпека тісно пов'язана із кризовим станом економіки, обмеженістю матеріально-технічних і фінансових ресурсів, робочої сили, депопуляції сільського населення і іншими факторами, які впливають на процес забезпечення продовольчої безпеки.

Міністерством економіки розвитку і торгівлі України було оприлюднино звіт про стан продовольчої безпеки країни, відповідно до якого з 2007 року й до сьогодні в Україні спостерігається загроза нестачі рибопродуктів, фруктів, олій та інших продуктів.

У 2008 році в Міністерстві була розроблена методика визначення основних індикаторів продовольчої безпеки. Дана методика визначає сім основних індикаторів ПБ, для трьох з яких установлюють мінімальні межі. Якщо хоча б один із них виходить за рамки норми, це може свідчити про загрозу продовольчої кризи. Розрахунки Міністерства економіки розвитку і торгівлі України свідчать, що за більшістю із запропонованих індикаторів ПБ країна поки що не перевищує порогу безпеки. Втім, зазначається, що для того щоб давати більш точніші оцінки, необхідно вивчити динаміку стану продовольчої безпеки за кілька років, тому що одне дослідження не можна називати достатньо достовірним та таким на який потрібно спиратися для подальших дій.

За даними Міністерства економіки розвитку і торгівлі України, граничні рівні вже порушено в одному з ключових індикаторів – частка імпорту в структурі основних продуктів харчування. Згідно з методологією, нормальною вважають ситуацію, коли частка імпортних продуктів не перевищує 30%. Однак із загального обсягу спожитих 2008 році рибопродуктів імпорт становили 71,1%, фрукти – 64%, олія (через закупівлю пальмової олії для потреб харчової промисловості) – 56,5%  [10].

Частка імпорту в структурі споживання інших продуктових груп не перевищувала 5%, за винятком м’ясопродуктів (11,5%). За даними Мінекономіки, загальне споживання м’ясопродуктів  у 2009 році становило лише 57% установленої норми, молочних продуктів – 59%, овочів (за винятком картоплі) – 74%, рибопродуктів – 77%. Найнижчою є частка споживання фруктів – 47% [4].

Міжнародні порівняння сучасного рівня споживання продуктів харчування населенням України лише підтверджують небезпечність існуючої продовольчої проблеми для нормального життя та відтворення людини, соціальної стабільності в суспільстві. Так, якщо в 1990 році калорійність добового раціону середньостатистичного українця наближувалась до європейських країн і проблема полягала лише в раціоналізації структури та поліпшенні якості споживання, то сьогодні Україна за показником якості харчування на душу населення значно поступається не лише державам з розвиненою економікою, а й багатьом пострадянським країнам більш того, майже у 20% населення енергетична цінність харчування не перевищує 2100 ккал, що за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я є межею бідності [22, c.64].

              Аналіз узагальненої статистичної інформації щодо стану забезпечення населення продуктами харчування в середньому по країні не дає можливості з`ясувати, які особливості та проблеми існують на регіональному рівні [22]. На тлі загального зменшення обсягів та деформованої структури відбуваються значні регіональні розбіжності у рівнях середньодушового споживання основних продуктів харчування. Найбільшу небезпеку для нормальної життєдіяльності населення становить занадто низький рівень споживання білкових продуктів (м`яса та молока) в Донецькій, Луганській, Одеській, Дніпропетровській областях та АР Крим, який значно менший реальної межі безпечності. Населення в Донецькому та Причорноморському районах починаючи з 1995 року і до сьогодні хронічно недоїдає [20, c. 163-173].

Окремо слід відзначити, що в нашій державі дуже часто приховується справ­жній обсяг імпорту, тому складно визначити об’єктивну ситуацію з небезпекою виникнення кризи. Вступ України в Світову Організацію Торгівлі відчинив двері для продуктового імпорту.

Наступною, не менш актуальною проблемою економічної (національної) безпеки є забезпечення належного стану аграрного сектору. Сьогодні в Україні відсутнє законодавче визначення терміна «продовольча безпека», не кажучи вже про нормативно-правову визначеність параметрів продовольчого забезпечення населення, що ускладнює проведення реальної оцінки стану продовольчої безпеки та формування об’єктивної аграрної політики держави.

За останні роки рівень продовольчої безпеки України знизився до критично небезпечної межі. За калорійністю та якісним складом раціону харчування Україна перейшла від рівня розвинених країн (3300-3800 ккал) до межі продовольчої безпеки (2500 ккал), а за споживанням протеїнів тваринного походження опинилася нижче цієї межі [11]

Сільське господарство - єдине серед основних галузей національної економіки - залишається збитковим протягом останніх років, унаслідок чого знизилися можливості для розширеного відтворення. Аналіз літературних  джерел і статистичних даних показують, що капітальні вкладення в АПК за рахунок усіх джерел фінансування тільки за 2000-2009 рр. скоротилися в дев’ять разів, а в сільське господарство - майже в 20 разів. Трудовий аграрний потенціал використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці в агарному секторі має сталу тенденцію до зниження, її рівень в 10 разів нижчий за відповідні показники розвинених країн. Порушення товарно-грошових відносин та зростання диспаритету цін зумовило майже повну зупинку відтворення основних виробничих фондів, їх фізичне зменшення та неможливість технічного переоснащення сільського господарства [20, c 11]. Коефіцієнт диспаритету цін сільського господарства та обслуговуючих галузей за останні 10 років зріс у шість разів. Україна втрачає свої позиції на світовому аграрному ринку і перетворюється з експортера в імпортера продовольства, зокрема, такого стратегічно важливого, як продовольча пшениця та цукор [20, c 14].

Висновки

Отже, розглянуті обставини свідчать, що продовольча безпека є однією з найважливіших складових економічної безпеки держави.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних. Для розв`язання її недостатньо зусиль окремої держави, а  потрібно добре налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їх суспільного ладу. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнуто істотного прогресу – чисельність людей, що недоїдають і голодують, скоротилася майже в два рази. У той же час за міжнародними даними загальна кількість голодуючих на землі складає 500-550 млн. осіб, а тих, хто недоїдає, - 1-1,3 млрд.

Прояви убогості носять різний характер, включаючи відсутність доходу і виробничих ресурсів, достатніх для того, щоб служити надійним джерелом засобів для існуванню. Для убогості характерні також голод і недоїдання; обмежений доступ до освіти або інших основних послуг; соціальна дискримінація і ізоляція.

В документах Всесвітнього самміту 2005 року говориться, що викорінювання убогості «є для людства етичним, соціальним, політичним і економічним імперативом». Самміт звернувся до урядів із закликом зосередити зусилля, які вони докладають, і стратегії на усуненні основних причин ПБ, забезпечивши задоволення базових потреб всіх, а також доступ бідних груп населення до виробничих ресурсів, зокрема до кредитів, освіти і професійної підготовки.

Визнаючи прогрес в цьому напрямі недостатнім 24 спеціальна сесія Генеральної Асамблеї присвячена огляду узятих в Копенгагене зобов'язань, встановила мету скорочення наполовину до 2015 року частки людей, що проживають в умовах крайньої убогості. Ця мета була схвалена Саммітом тисячоліття у якості цілі в області розвитку і сформульованою в Декларації тисячоліття.

Завдання|задача| викорінювання убогості і ПБ має враховуватися при формуванні національної політики відповідно до програми роботи ОО|з'єднаних|Н в області розвитку, виробленої за підсумками крупних конференцій і зустрічей на вищому рівні ООН в економічній, соціальній і суміжних областях.

Друге Десятиліття, ООН по боротьбі за ліквідацію убогості (2008–2017 років) проголошене Генеральною Асамблеєю в грудні 2007 року, покликано сприяти розширенню цих рамок, які стосуються ліквідації убогості, підкреслюючи необхідність посилення провідної ролі ООН в справі сприяння розширенню міжнародної співпраці в цілях розвитку, що має вирішальне значення для ліквідації убогості.

Соціальний аспект проблеми убогості має зробити свій внесок|вклад| до дискусії про ефективність і обмеження поточних стратегій скорочення масштабів убогості. Аналіз положення|становища| в області боротьби з|із| убогістю з соціальної точки зору вимагає ретельного вивчення наслідків соціально-економічної політики для неімущих|незаможних| і інших уразливих|вразливих| груп суспільства|товариства|. Аналіз масштабів убогості і соціальних наслідків є|з'являється| інструментом оцінки як економічних, так і соціальних наслідків реформ для груп, що розрізняються як по соціальному статусу, так і по рівню доходу. Проведений належним чином|належно| аналіз масштабів убогості і соціальних наслідків є|з'являється| складовою частиною національної дискусії по питаннях політики і сприяє пропаганді справжнього усвідомлення національної відповідальності за здійснення стратегій розвитку, зокрема виконанню взятих в Копенгагені зобов'язань.

На наш погляд для України можливість розв`язання продовольчої проблеми безпосередньо пов’язана з вирішенням питань агропромислової сфери  економіки. Стратегічною метою реформування агропромислового комплексу  України традиційно є підвищення життєвого рівня населення на основі збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і продуктивності  праці, розвитку науково-технічного прогресу.

Слід погодитись з думкою вітчизняного експертного середовища, що забезпеченню продовольчої безпеки України сприятиме розробка та прийняття концепції продовольчої безпеки України та Закону України "Про забезпечення продовольчої безпеки України".

Особисту увагу органи управління мають приділяти:

          вдосконаленню Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини»;

          ухваленню Національної програми розвитку агропромислового комплексу і системи індикаторів продовольчої безпеки і доведення їх до відома відповідних відродження села на 2010-2015 роки;

          державній підтримці вітчизняного агропромислового виробництва;

          розробці міністерств, відомств та органів державної влади;

          створенню механізму продовольчого забезпечення найбільш вразливих верств населення і особливо багатодітних сімей;

          формуванню механізму продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ситуації заборгованості по заробітній платні та інших соціальних виплатах.

Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки є  системним завдання, вирішення якого починається з глобального, світового рівня і має доходити до кожної окремої людини.

Література:

1.   http://ru.wikipedia.org/wiki/Продовольственная_безопасность

2.   Быркэ А.Г. Европейские системы контроля безопасности продуктов питания: новые перспективы на согласованной правовой основе. [Электронный ресурс]. - Режим доступа к статье.: http://www.nbuv.gov.uaportalnaturalOtkhv2009_2270.pdf.pdf

3.   Генеральная Ассамблея Шестьдесят третья сессия. Пункт 44 повестки дня. Комплексное и скоординированное осуществление решений крупных конференций и встреч на высшем уровне Организации Объединенных Наций в экономической, социальной и смежных областях и последующая деятельность в связи с ними.  // Экономический и Социальный Совет Основная сессия. -  2009 г. Экономические и экологические вопросы: устойчивое развитие: General -  23 February 2009 Russian Original.

4.   Гойчук О.І. Продовольча безпека. : Монографія. - Житомир: Полісся, 2004. - 348 с.

5.   Гойчук О.І. Продовольча безпека: теорія, методологія, проблеми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора економ. наук.: спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» О.І. Гойчук – Миколаїв 2004р. – 26 с.

6.   Григорьева Е. Деятельность международных организаций по проблеме ппродовольственной безопасности // Международный сельскохозяйственный журнал. - 2007. № 6. - С. 13.

7.   Жмуденко В.О. Проблеми з продовольчої безпеки в Україні не існує // Зб. наук. праць Уманського державного аграрного університету. – Умань: Пропозиція, 2001. - №6. - С. 37-42.

8.   Закон України про основи національної безпеки України / Відом. Верховної Ради України,  2003. - № 39. - Ст. 351.

9.   Клаус Кленнерт  Продовольственная безопасность и полноценное питание (Перевод учебника “Обеспечение продовольственной безопасности и полноценного питания”), финансирован совместной программой информации Европейского союза // ФAO по продовольственной безопасности. - ФФАО  Фельдафинг, 2007 г. - 292 с.

10.             Концевіч Валентина  Продовольча безпека України під загрозою // Львівська газета «П’ятниця». – 2008. -  № 118.

11.             Ляшенко О.М. Про стратегію забезпечення продовольчої безпеки // Зб. наук. праць Луганського державного аграрного університету. – Луганськ: Економічні науки, 2006. - № 9. - С. 69-73.

12.             Материал из Википедии — свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. – Режим доступа к определению.:

13.             По материалам Информационного центра ЕС [Электронный ресурс].- Режим доступа к статье.: http://www.meatinfo.lv/en/articles/laws/364-eu-food-policy

14.             Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України. Наукова доповідь. / [ Лукінов І.І., Саблук П.Т., Онищенко О.М. та ін.]. -  К.: Вид-во Інституту аграрної економіки УААН, 2006.

15.             Проблема продовольственной безопасности снова в центре внимания мирового общества [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье.: http://russian.cri.cn/841/2011/02/22/1s371622.htm

16.             Продовольственная безопасность [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье. :  http://www.studzona.com

17.             Римская декларация о всемирной продовольственной безопасности и план действий Всемирной встречи на высшем уровне по проблемам продовольствия. //  ООО “РАУ-Университет” Всероссийское  Общественно -  политическое движение  «Духовное наследие». - № 3-4. - С.80-87 [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье.: http://www.rau.su/observer/N3-4_97/019.htm

18.             Роль внешнеэкономической политики в обеспечении продовольственной  Безопасности России в условиях глобализации мировой экономики [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье.: http://alldisser.com/part/ref-35194.htm