Ранні релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен

Вищій навчальний заклад

Запорізький Національний Університет 
 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальне завдання

Ранні релігійні  вірування та міфологія східнослов’янських племен 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Запоріжжя

2009 
 
 
 
 
 
 

План 

1. Всуп

2. Религійні  уявлення  та ві рування

3. Демонологія

4. Східнослов’нська міфологія

5. Пантеон богів у слов’ян

6. Висновок  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Вступ

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу. Вона замислюється над своїми  вчинками, намагається усвідомити їх на основі власного досвіду. Водночас людина успадковує багату « пам*ять віків» попередніх поколінь, їх традиціі, вірування. 

Так стихійно формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи  загальне бачення і розуміння  місця людини в   світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Отже, світогляд не обмежується  пізнанням. Крім пізнання і дій, він передбачає як самооцінку людини, так і оцінку її довкілля. З огляду на це можна вирізнити такі три основні складові світогляду:

• Пізнавальну
• Вартісну
• Поводжувальну

 

 Поряд  із індивідуальним світоглядом  людини існує світогляд великих  чи малих груп людей ( націй,  соціальних  верств, етнографічних  груп, родини тощо ), який у процессі  історичного розвитку зазнає  певних, нерідко значних, змін. Таким чином, світогляд населення різних регіонів Укпаїни попри все спільне, що властиве нашому народові, відзначається певною специфікою. Так само він не однаковий для різних історичних періодів. Наприклад, світогляд  наших предків дохристиянських часів не тотожний світоглядові козацької доби чи сьогодення, хоча не можна заперечувати їх спадковості. Тому цю філософську категорію слід трактувати з позицій крнкретно-історичних, соціальних і регіональних особливостей. 
 

2. Религійні уявлення  та вірування

У хиттєво-практичному  світогляді авжливе місце посідають  уявлення та вірування.

Уявлення  – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися і відтворюватися в пам*яті або створенний уявою. Воно стосується не лише минулого й теперешнього, а й майбутнього.  У народному світогляді переважають уявлення як влід власне уяви, шо стосується таких ситуацій, яких людина повністю ніколи не реалізовувала  в житті. Отже, йдеться про перетворювальне , а також спотворене відображення реальних предметів і явищ. 

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються за істинні без  перевірки, на віру. Віра становить  основу релігіцного світогляду. Релігійні  люди переконані в існуванні надприродних сил та їх визначальній ролі у  світі. 

Світогляд  українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування, що підтверджували як вітчизняні так і  чужоземні вчені.

Швейцарський  етнограф і писеменник Ганс Цбінден, який побував 1932р.на храмовому святі  у гуцульському селі Криворівня, писав: «Із пізнання цих найпростіших  і найбагатших розгалужень культури має значення те, до чого ми завжди з тяжким трудом наново доводимо, що  тільки на живій основі релігійного життя, яке єднає усіх членів у різноформну одиницю, можливе найбагатше виявлення своєрідного життя зрілої індивідуальності, повний розвиток правдивої влади» 

 Вірування необхідно відрізнити від повір’їв -  своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір’я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо. 

 Світогляд  українського народу  має властивість  переносити на світобудову якості людини. Ще у 30 роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував серед людей старшого покоління на Гуцульщині. За цим переказом, наша планета нагадує  велетенський людський організм, різні частини  якого асоціюються зпевним містом або регіоном: голова – з царським містом Віднем, пуповина – з папським сістом Римом, груди й робочі руки  - з багатими рівнинами Покуття, Поділля  та Наддніпрянської Украіни, а чрево – «шляхетчиною», тобто Польщею. 

Як глибоко  релігійний народ українці вірили у  потойбічне життя, де людина знаходить  утіху. Проте погляди  на душу не залишались сталими.  У дохристиянські часи наші предки не мали єдиного уявлення про душу. Припускалось уявлення  кількох душ в однієї людини. 

 Після  прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо  за переконанням   язичників світ мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть в загробному житті. Однак  за гріхи вона може набирати іншого вигляду. 

 У  народних віруваннях нема чіткого погляду на те, звідки походить душа, де вона перебуває, як покидає тіло. Душі померлих сприймались як реальні істоти : вони розмовляють, п’ють, їдять. Праведним душам у потойбічному світі ведеться добре. Душі грішників караються. : вони голодують або змушені їсти золу. 

Вірування  у загробне життя було всеохоплюючим, але інколи прості  люди не уявляли собі життя у потойбічному світі. Наприкинці  минулого століття селяни Київщини часто відповідали на такі запитання словами : « А Бог цого знає: ніхто з того світу не вертався». Навіть побожні люди вважали, що для того, аби потрапити в рай, треба заробити добрими ділами, а не тільки відправлянням релігійних обрядів. 

Побутувало  і інше трактування душі. Наприклад, ще на початку нашого століття на Слобожанщині душа ототожнювалась з Долею, щодо якої існували різні погляди : Доля –  душа предків; Доля- ангел;  Доля – душа людини, або її двійник. 

У деяких випадках Долі померлих ототожнювались з живими людьми. Побутовала думка, що померлі навідують живих родичів.  Це стосується, насамперед, померлих матерів, які «доглядають» осиротілих дітей. 

Релігійність українців виявлялася в тому, що за їхніми віруваннями Доля дається Богом. Проте не заперечується, що батько і мати також обдаровують своїх дітей Долею. 

Люди  дотримувалися різних поглядів щодо місця перебування Долі. Одні вважали, що Долі не можна ні продати, ні обміняти, бо вона завжди вона знайде людину, якій належить. Від неї не сховаєшся і не втечеш.

Інколи  навпаки вважали, що  більшість  людей має знайти свою Долю.  Вона уявлялась духом, який здатний набувати різних образів людини або тварини. 

Також до  вірувань слов’ян можна віднести їх вірування в сновидіння. За народним повір’ям, Сон  - це добрий і не страшний кудлатий  чоловік з чотирма очима. Його помічницею є Дрімота. Вони мають дивовижну силу.

Сни тлумачились  на  двох  рівнях – побутовому і знахарському. Про перший  рівень  йдеться тоді, коли  сон тлумачить той, хто сам його  бачив.

Пояснення  снів  залежало  від  тижневого  календаря  сновидів.Народ  вірив

в  різні  магічні  дії  та  заговори  на  погані  сни. Другий  рівень  грунтувався  на  певних  знаннях  і  спостереженнях,  та  залежав  від  місячного  календаря. 

3. Демонологія

Під  демонологією  розуміється  уявлення  слов’ян про  злих  духів (демонів).

Демонічні  істоти  слід  відрізняти  від  «непростих». До  них  відносили  знахарів, примівників, градівників, віщунів  та  інших.

Найпопулярнішим демонічним  персонажем у  нашого  народу  був  чорт. За  народними  віруваннями,  чорт  вже  був  перед  створенням  світу,  коли  панував  хаос. Бог побачив  його  в  піні  та  взяв  зі  собою,  але  незабаром  чорт  збунтувався  проти  Бога. Його  назва  пішла  від  давньої  назви  волхва. Під  впливом  християнської  релігії  волхви,  які  начебто  володіли  язичницькими  таємницями  ,  почали  трактуватись  у  новому  світлі. 

У  народних  уявленнях  чорти  наділяються  рисами  спільними  для  багатьох  регіонів  України. Відомий  етнограф  Володимир Гнатюк так  описував  образ  чорта  в  народних  уявленнях : «Чорта  уявляють  чорним  чоловіком  з  гачкуватим  носом,  і  з  двома  рогами  і з  кігтями на  руках, ліктях,  колінах  і ногах. Чорт  має  собачу  морду, загнений  хвіст,  а роги  ховає  під  круглим  капелюхом  із  широкими  крисами. Він  вбраний  в  коротеньку  куртку  і  вузькі  панталони».

Чорти,  за  народними  повір*ями, могли  перевтілюватись  у  різних  тварин( цапа,  коня, собаку, тощо),  з’являтись  в  образі  парубків  і  свататись до  дівчат  вважалося,  що  чорти  як  і люди,  народжуються, одружуються , але  ніколи  не  вмирають. 

Від  чорта  пішли  всі  нечисті  духи  на  землі(водяники, болотяники, лісовики,  польовики). Усім  слов’янським  народом  відомий  образ  блуда .

Оригінальністю  відзначається  знаний  лише  в  Західній  частині  України  чугайстер -  лісова  людина.

Про  домовика  у  народі  поширювались  різні  повір’я. Трактування  цього  образу  далека  не  однозначне,  навіть  протилежне: в одних  випадках  він допомагає  господареві,  в  інших -  нічим  не  відрізняється  від  диявола.

Серед  інших  представників «нечистої  сили» дуже  багато  згадується  вовкулаки,  русалки,  мавки, лісниці тощо.

Безумовно,  у  процессі  свого  розвитку  народ  не  міг  переосмислювати  різних  демонічних  істот. Про  те  залишки  давніх  уявлень  дійшли  і  до  наших  днів. 

4. Східнослов’нська міфологія 

В уявленнях  багатьох  суспільство  Київської  держави  за  ідеологічними  одзнаками  було  тісно  пов’язане  з  християнською  релігією. Про  те  до  самого  процессу  формування  нової  спільноти  і  появи  першої  східнослов’янської  держави  має  стосунок   інша  релігійна  система – язичництво. Під  ним  розуміємо частину  величезного  загальнолюдського  комплексу  первісних  поглядів,  вірувань,  обрядів  тощо,  які  приходять  з  глибини  тисячоліть  і  стають  основою  всіх  пізніших світових  релігій.

Слід  пам’ятати, що  ранні релігії класового (соціально диференційованого)

Суспільства  були  загалом  досить розмаїтими. Це  пояснюється  особливостями  розвитку тих чи інших  народів. Кожна з таких релігій пов’язана  з  певною  етничною спільнотою і становить невід’ємну  частину  культури  такої  спільноти. 

Язичництво  не  було  чимось  примітивним,  із  жалюгідними  богами, грубами  культами  та  обрядами. Важливе місце в житті східних слов’ян

Посідали  культові  споруди: капища,святилища,- де  стояли  виконані  із  різного матеріалу зображення  язичницьких богів. Згадуються вони  в деяких  писенних  джерелах, зокрема, в «Слові о законі  і благодаті»  митрополита Іларіона.А в «Пам’яті  і  похвалі  князю  Руському Володимиру»  Іакова  Мніха  є  повідомлення  про  те,  що  «...храми ідольські  і  требища  скрізь  розкопав  і посік ,  а ідолів  розтрощів».( Про князя Володимира  Святославовича). Про те,  що  ідоли містилися   в будівлях  свідчить  і «Сага про Олава Трюгвассона». 

Міф

На основі емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка  пізніше була названа язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа, яка обожню-валась. Природне начало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії. Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціального життя в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити і упорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.