Поняття кримінології та її предмета. Основні поняття кримінології

1. Поняття кримінології та її предмета. Основні поняття кримінології.

Криминология – это социально-правовая общетеоретическая и прикладная наука, исследующая преступность как социальное явление, сущность и формы ее проявления, закономерности возникновения, существования и изменения; ее причины и иные детерминанты; личность тех, кто совершает преступления; систему мер предупреждения преступлений.

Отправным моментом для понимания криминологии является определение ее предмета. В обобщенном виде предмет криминологии включает четыре основных блока: преступность со всеми ее признаками и показателями; причины и условия преступности, иные ее детерминанты; личность тех, кто совершает преступления; а также систему мер их предупреждения.

Главным элементом предмета криминологии является собственно преступность как исторически изменчивое, социальное и уголовно-правовое явление, представляющее совокупность всех преступлений, совершенных в государстве за определенный период. Она измеряется такими количественно-качественными показателями, как уровень, структура, динамика, характер и география. Явления, которые не являются преступлениями, но тесно связанные с ними (пьянство, проституция, наркомания), рассматриваются криминологии как "фоновые" явления.

Личность преступника предстает как система демографических, социально-ролевых, психологических и других свойств личности, совершивших общественно опасное уголовно-наказуемое деяние. Отметим, что преступление - это акт волевой, сознательно выбранный; это результат сложного процесса, в котором внешние факторы действуют не непосредственно, а через внутренние факторы. Чтобы познать детерминанты преступности, нужно раскрыть механизм преступного поведения, а это невозможно сделать, не изучив личность преступника, влияние ее индивидуальных свойств на характер преступления.

Причины и условия преступности, объединенные родовым понятием "детерминанты", или "криминогенные факторы", является совокупностью экономических, социальных, идеологических, психологических, правовых, организационно-управленческих и других обстоятельств, обусловливающих (детерминируют) преступность как свое следствие. Причины и условия (детерминанты) преступности изучаются на разных уровнях: преступность в целом, отдельных видов преступлений, конкретного преступления.

Предотвращение преступности является системой государственных и общественных мероприятий, направленных на устранение или нейтрализацию детерминант преступности и коррекцию поведения лиц, склонных к правонарушениям.

В литературе предмет криминологии определен далеко не однозначно. Помимо вышеназванных элементов к предмету криминологии некоторые авторы относят закономерности функционирования и развития криминологической науки, определение ее места и роли в жизни общества; организацию конкретных криминологических исследований; криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью; ликвидацию последствий преступности; управление процессами борьбы с преступностью.

Можно оспаривать отдельные положения этой позиции, но в целом такой подход направлен на более глубокое изучение предмета криминологии. Собственно, такая позиция не противоречит приведенному выше определению предмета криминологии, а лишь уточняет и конкретизирует его. Так, вряд ли в предмет криминологии следует включать прогнозирование преступности. Это, скорее, ее функция. Планирование борьбы с преступностью и управление этими процессами в обобщенном виде входят в такой элемент предмета криминологии, как предупреждение преступности.

В криминологии, как и в любой другой науке, за годы ее развития выработан определенный набор терминов и понятий, которыми оперируют и ученые, и практики. При этом необходимо отметить, что нередко термины и понятия близки (грамматически и по смыслу), но имеют оттенки, которые служат базой для дискуссий из-за смешения понятий либо различного толкования их смысла. Так, например, понятие (и термин) “личность преступника” не однозначно понятию “преступная личность”. Однако читающий криминологическую литературу может заметить, с одной стороны, смешение этих понятии, а с другой – довольно острую дискуссию из-за неточного (или субъективного) истолкования употребляющих эти понятия ученых (или практиков). Иногда употребляются в грамматическом смысле синонимы (например, антиобщественная направленность и антисоциальная направленность), а немало ученых стремятся найти в них что-то “свое”, не проясняющее, а усложняющее их понимание.

Бывает, что какое-то понятие искажается каким-либо автором из-за неточного словоупотребления. Такое происходит в криминологии с определением понятия “преступность”, которое одни (справедливо) определяют как явление (или предмет изучения), а другие – как “процесс”, что в точном смысле слова есть выражение движения (лат. – precess, precedure), а не самого изучаемого предмета (явления). Если о преступности и можно говорить как о “движении” (процессе), то только о таком ее свойстве, как динамика, что есть движение, состояние преступности, а не сама преступность.

Бывает, что одно понятие рождает другое, из него вытекающее, каждое имеющее свой смысл, свое содержание. Так, понятие “детерминизм” рождает родственные “детерминация”, “детерминанты”.

Для науки недопустимо смешение понятий. Так, синонима понятию “преступность” нет, но говорят о “преступном поведении” (в общей форме либо применительно к конкретному лицу), но в этом случае исходные позиции определены тем, что и преступность, и преступное поведение (и “преступления”) есть явления одного порядка: социально-правового. Но некоторые ученые практически ставят знак равенства между понятием “преступность” и понятиями “девиантность” и “делинквентность” (у нас говорят об отклоняющемся поведении, социальных отклонениях), что связано с непозволительно широким пониманием преступного, а значит, и с возможностью на практике столь же непозволительно широкого применения принудительных мер, включая уголовное наказание.

В криминологии (как и в праве вообще) есть родовые и видовые понятия. Так, преступность – родовое понятие, из которого вырастают видовые понятия, показывающие многоликость преступности. Это – и рецидивная преступность, и женская, и, скажем, воровская, должностная и т. д. Криминология исследует связи и взаимозависимости между родовыми и видовыми понятиями, “опускаясь” ниже, до анализа конкретных преступлений и исходя из того, что преступность – явление массовое, имеющее свои закономерности, так или иначе проявляющееся и на своем высшем уровне, затем – конкретизирующееся на среднем (видовом), наконец, приобретающее вполне четко определенные очертания на уровне единичном – преступлении, что весьма важно, ибо преступность, как мы уже видели, не только единое явление, но и сумма совершенных преступлений. Проблема предупреждения преступности – это, в частности, проблема постепенной конкретизации предупредительных мер от уровня общего, глобального до вполне конкретных доступных реализаций профилактических мер.

Понятийный аппарат науки, его развитость, количество терминов, многообразие либо, напротив, скудость охвата реалий общественных отношений научной терминологией есть показатель глубины научного осмысления проблемы, если хотите, уровень развитости науки. При этом компактность терминологии, умение включить глубокое содержание – тоже характеристика развитости науки. По подсчетам ученых1 криминология пользуется при характеристике преступности как явления сотней (или несколько более) терминов и понятий2. Много это или мало – однозначно сказать нельзя. Но “многопонятийность” столь же опасна для науки, сколь и скудость языка. В то же время развитие новых направлений (а не усложнение существующих и не бездумное заимствование понятий и терминов из других наук) безусловно будет связано и с развитием понятийного аппарата, а главное, с его обогащением сущностными характеристиками.

2. Завдання та функції кримінології на сучасному етапі. Система кримінології як науки та навчальної дисципліни.

Найголовніше практичне завдання кримінології — виявляти шляхи стабілізації злочинності, зменшувати її розміри й небезпеку. Окремі найнебезпечніші й особливо поширені злочини потребують найпильнішої уваги. На сучасному етапі розвитку нашої держави з'являються нові види злочинів — організована злочинність, що охоплює такі транснаціональні види злочинної діяльності, як незаконне вивезення сировини, наркобізнес, торгівля зброєю й людьми, злочинна корупція, екологічні злочини.

На подальший розвиток очікують такі нові напрями кримінології, як родинна (яку активно розроблюють на Заході в аспекті злочинів серед членів родини), екологічна, а також традиційні напрями кримінологічної характеристики злочинності молоді й неповнолітніх, насильницької злочинності. Останніми роками кримінологи багато уваги приділяють проблемі серійних сексуально-насильницьких злочинів.

До основних завдань кримінології належать такі:

- отримання достовірних даних  про елементи, що є предметом  кримінології;

- систематичне виявлення й аналіз  явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин, що детермінують злочинність

- виявлення і вивчення суперечностей  і конфліктів, що призводять до  виникнення та реалізації злочинних  намірів, а також формування особи  злочинця;

- розробка наукових рекомендацій  щодо усунення або нейтралізації  явищ, що спричинюють антисуспільну  злочинну поведінку;

- наукова розробка заходів, пов’язаних  з виявленням осіб, від яких  можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття  дієвих профілактичних заходів  впливу на них.

З перелічених завдань кримінології випливають основні функції кримінології. 

1. Описова. Кримінологія виявляє  й фіксує факти соціальної  дійсності, що пов’язані із злочинністю, відображує їх властивості й  відносини, здійснює їх науковий  опис.

2. Пояснювальна. Розкриваючи на  основі отриманих емпіричних  даних і теоретичних положень  сутність досліджуваних об’єктів, зокрема виявляючи закономірності  злочинності, дії її причин, формування  особи злочинця, кримінологія пояснює  їх з наукових позицій.

3. Прогностична. Вивчаючи тенденції, перспективи зміни кримінологічно  значущих процесів та явищ  і аналізуючи їх, кримінологія  прогнозує їх майбутній стан  і розвиток.

4. Регулятивна. Кримінологічний опис, пояснення і прогнозування підпорядковуються інтересам науково обґрунтованого керування соціальними процесами, пов’язаними з попередженням злочинності.

Отже, доходимо висновку: кримінологія вивчає злочинність і злочин, намагається пояснити причини їх виникнення, розроблює методику прогнозування злочинності та індивідуальної поведінки. Регулятивна функція кримінології полягає в розробленні наукових засад попереджувальної діяльності суб’єктів профілактики.

Кримінологічні знання складалися протягом багатьох століть. Сьогодні за своїм обсягом вони становлять значний науковий і практичний матеріал. У зв'язку з цим постає необхідність їх чіткої систематизації, оскільки, природно, виникають труднощі у засвоєнні цих знань та подальшому їх розвитку. Отже, систематизація знань обумовлюється теоретичними і педагогічними міркуваннями, оскільки це сприяє вдосконаленню викладання кримінології.

Система кримінологічної науки - це розчленування, розподіл єдиних кримінологічних знань на однорідні компактні частини (блоки), внутрішньо узгоджені між собою.

У роки становлення кримінології за радянських часів і в монографічній, і в начальній літературі питання про її систему або взагалі замовчувалося, або не висвітлювалося належним чином. Таке становище деякою мірою можна пояснити порівняльною новизною розробки кримінологічних проблем у ті часи, відсутністю необхідних матеріалів прикладної кримінології, режимним станом кримінально-правової статистики.

Зараз кримінологічну науку поділяють на окремі складові частини за різними підставами (критеріями): за елементами її предмета, рівнем узагальнення науково-практичної інформації, особливостями контингенту злочинців, залежно від специфіки їх антисоціальної спрямованості і злочинної мотивації. Дійсно, перелічені підстави у своїй сукупності можуть бути використані як взаємодоповнюючі критерії.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну та Особливу частини.

У Загальній частині кримінологічні явища і поняття аналізуються глобально, узагальнено, без виділення специфіки окремих видів (груп) злочинів. Її система у свою чергу складається з проблем, що становлять предмет кримінологічної науки. Про ці проблеми вже зазначалося у § 2 цього розділу. Крім того, до Загальної частини належить науково-інформаційний матеріал про становлення кримінологічної науки, її методологію і методику, про кримінологічне планування і прогнозування злочинності в масштабі країни й окремих регіонів.