Поняття джерел кримінального права України

Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. складається з 4 розділів, 16 глав (95 статей, 9 прикінцевих і перехідних положень). [3, с. 47]

Розділ І Основи конституційного судоустрою. - Містить глави:

1. Загальні положення;

2. Повноваження  Конституційного Суду України;

3. Судді Конституційного  Суду України;

4. Гарантії діяльності  суддів Конституційного Суду  України;

5. Організація та  діяльність Конституційного Суду  України.

Розділ II. Конституційне провадження. - Складається з глав:

6. Звернення до  Конституційного Суду України;

7. Провадження в  справах у Конституційному Суді  України;

8. Рішення і висновки Конституційного Суду України.

Розділ ІІІ. Особливості конституційного провадження. - Об'єднує глави:

9. Провадження у справах, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону;

10. Особливості провадження  у справах щодо конституційності  правових актів, що викликають  спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

11. Особливості провадження  у справах щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;

12. Особливості провадження  у справах щодо відповідності положень чинних правових актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону, конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина;

13. Особливості провадження  у справах щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина;

14. Провадження у справах, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Закону;

15. Провадження у справах, передбачених пунктом 3 статті 13 цього Закону;

16. Провадження у справах, передбачених пунктом 4 статті 13 цього Закону.

Розділ IV. Прикінцеві та перехідні положення. - Містить 9 пунктів, у яких визначається час набуття даним Законом чинності, уточнюється юрисдикція Конституційного Суду України, регламентуються питання організаційного та матеріального забезпечення його діяльності.

6. Постанови  Пленуму Верховного Суду України  як джерела кримінального права

Для неухильного дотримання положень Конституції Пленум Верховного Суду України у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 зобов'язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його Конституції і за необхідності застосовувати відповідну норму Конституції як норму прямої дії (п. 2)'0

28 квітня 1992 р. Верховна  Рада України прийняла постанову, якою схвалила Концепцію судово-правової  реформи в Україні, в якій проголошено, що основними принципами судово-правової  реформи є:

- створення такого  судочинства, яке максимально гарантувало  б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинуватості;

- радикальне реформування  матеріального і процесуального  законодавства, деідеологізування  і наповнення його гуманістичним  змістом;

- диференціювання  форм судочинства, зокрема залежно  від ступеня тяжкості злочину;

- розгляд окремих  категорій судових справ суддями  одноособове, а також колегіями  професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;

- чітке визначення  умов допустимості доказів;

- встановлення судового  контролю за законністю і обгрунтованістю  процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;

- перевірка законності  й обгрунтованості судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами;

- вилучення з  кримінального законодавства переліку  діянь, які в сучасних умовах  не визнаються злочинами;

- реформування системи  кримінальних покарань [9, с. 165].

В Україні на сьогодні діє апеляційний та касаційний розгляд справ. Існуюча система виправлення судових помилок в Україні в цілому забезпечує режим законності та правопорядку в державі, хоча потребує серйозного реформування.

Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду. Причому таким складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановляв оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той же суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень прийнято називати апеляційним. Він притаманний більшості країн світу, оскільки вважається найбільш надійним.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України єдиною касаційною інстанцією по перегляду кримінальних справ в Україні є Верховний Суд, і зокрема його судова палата - у кримінальних справах і військова колегія. Звузивши коло судів, які мають право касаційного перегляду справ, законодавець у той же час розширив коло справ, які можуть бути перевірені в касаційному порядку. Зокрема, в касаційному порядку, а не апеляційному переглядаються найбільш складні й важливі кримінальні справи, що були розглянуті по першій інстанції апеляційними судами. Оскільки в апеляційній інстанції можливе погіршення становища засудженого чи виправданого місцевим судом, то, за логікою, вироки і постанови, які постановлені апеляційною інстанцією після скасування вироків та постанов місцевих судів, також переглядаються в касаційному порядку.

Усвідомлюючи, що неможливо в усіх випадках забезпечити виправлення судових помилок до набрання судовим рішенням законної сили, законодавець передбачив можливість перегляду окремих судових рішень, що набрали законної сили, назвавши цей перегляд також касаційним. Деякі судові рішення, що набрали законної сили, переглядаються у виключному порядку. Таким чином, ст. 383 КПК передбачено, що в касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення чотирьох категорій кримінальних справ: 1) вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку; 3) вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційної інстанції і набрали законної сили; 4) вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду в апеляційній інстанції і залишені без зміни, змінені, скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, поверненням на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, інші ухвали апеляційного суду щодо вироків та постанов місцевих судів, що набрали законної сили [9, с.173].

З підстав, передбачених у п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК, в порядку виключного провадження можуть бути переглянуті: судові рішення, постановлені Верховним Судом України в касаційному порядку; судові рішення, постановлені апеляційним судом як судом першої інстанції, які не були предметом розгляду касаційної інстанції і набрали законної сили; вироки та постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, які не були предметом розгляду касаційної інстанції і набрали законної сили; вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду апеляційної інстанції і залишені без зміни чи змінені, якщо вони не були предметом розгляду касаційної інстанції; вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційного суду, набрали законної сили і не були предметом розгляду касаційного суду за пропуском строку на оскарження чи внесення подання; передбачені законом судові рішення апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, і не можуть бути предметом касаційного розгляду; передбачені законом судові рішення місцевих судів, які не можуть бути предметом касаційного розгляду.

7. Міжнародні  конвенції, угоди та протоколи  як джерела кримінального права

Із прийняттям Закону України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. статусу джерела кримінального права України набули укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми чотирьох Європейських конвенцій, ратифікованих Україною 22 вересня 1995 р., які для України набули чинності з 1 січня 1996 р., а також норми Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах" 1993 р. (Мінськ)2, яка для України набула чинності 14 квітня 1995 р. [12, с.31].

14 червня 1994 року  між Україною та Європейським  Союзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво.

Парламентська Асамблея вважає, що відповідно до ст. 4 Статуту Ради Європи Україна здатна і бажає виконувати обов’язки члена Ради Європи, визначені у ст. 3: "Кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради Європи", -у контексті запевнень вищих посадових осіб держави (лист Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України від 27 червня 1995 року) та на основі наведеного нижче:

- з 1992 року Україна  бере участь у багатьох заходах Ради Європи, у міжурядових програмах співробітництва та допомоги, зокрема у сферах реформування правової системи та прав людини, а також як "спеціальний гість" у роботі Парламентської Асамблеї та її Комітетах;

- розробляється  Спільна Програма Комісії Європейських  Співтовариств і Ради Європи щодо реформування правової системи і місцевого самоврядування, виконання якої заплановано розпочати восени 1995 року;

- протягом одного  року з моменту вступу будуть  прийняті відповідно до принципів Ради Європи у сфері законодавства: - нова Конституція; - рамковий документ про правову політику України щодо захисту прав людини; - рамковий документ про правову та судову реформи; - нові кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси; - нові цивільний та цивільно-процесуальний кодекси; - нові закон про вибори та закон про політичні партії;

- роль та функції  Генеральної прокуратури будуть  змінені (особливо щодо здійснення  загального контролю за додержанням  законності) шляхом перетворення  цього інституту в орган, який  відповідатиме принципам - Ради Європи;

- - незалежність  судової влади, відповідно до  принципів Ради Європи, буде забезпечено, зокрема стосовно призначення та перебування на посаді суддів; до процедури призначення суддів залучатиметься професійна асоціація суддів;

- статус правничої  професії буде захищено законом  та буде засновано професійну  асоціацію адвокатів [2, с.214].

Парламентська Асамблея зазначає, що Україна поділяє те, як тлумачаться зобов'язання, викладені у п. 11, та має намір:

- підписати на момент приєднання Європейську Конвенцію з прав людини; протягом одного року ратифікувати Конвенцію та Протоколи №№ 1, 2, 4, 7 та 11 до неї; до набрання чинності Протоколом № 11 визнати право особи звертатися до Європейської Комісії з прав людини, а також визнати обов’язковість юрисдикції Європейського Суду з прав людини (ст.ст. 25 та 46 Конвенції);

- протягом одного  року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з моменту приєднання;

- не підписувати у рамках СНД Конвенцію з прав людини та інші відповідні документи СНД, поки не здійснені нові дослідження щодо сумісності двох юридичних інструментів, - беручи до уваги той факт, що індивідуальні звернення, які подаються відповідно до цієї Конвенції, можуть призвести до неможливості ефективного використання права на індивідуальне звернення відповідно до ст. 25 Європейської Конвенції з прав людини;

- протягом одного  року з моменту вступу до  Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську Конвенцію про запобігання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню;

- підписати, ратифікувати  та, разом з тим, застосовувати  основні принципи інших конвенцій Ради Європи, таких як Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенція про передачу засуджених осіб, Конвенція з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом;

- намагатися вирішувати  міжнародні спори мирними засобами (зобов’язання, яке розповсюджується  на всі держави - члени Ради Європи) [2, с. 219].

Висновки

Отже, ми розглянули тему: „Джерела кримінального права”. І можемо зробити наступні висновки.

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції.