Шпаргалка по «Політичної економії»

1. Предмет економічної теорії

Ек-на теорія – це сусп-на наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, д-сть ек-них суб’єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених р-сів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Питання предмету ек-ної теорії є дискусійним в ек-ній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

Проте економічна теорія - широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.

4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.

5. Наука про багатство.

Об'єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона і В.Нордгауса сформульовано таким чином: "Ек-на теорія вивчає, як суп-во використовує обмежені р-си, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей".

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи.

2. Зародження та етапи розвитку економічної теорії

Економічна наука як с-ма знань про сутність ек-них процесів і явищ почала складатися лише в ХVІ- ХVІІ ст., коли ринкове госп-во почало набувати заг-ого хар-ру. Етапи розвитку ек-ної науки:

1 етап – меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження к-лу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

2 етап фізіократи. Фізіократи вперше перенесли дослідження із сфери обігу безпосередньо в сферу вир-ва. Але джерелом багатства вважали тільки працю на с/г вир-ві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, Д. Норе.

3 етап – класична політекономія виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі ек-них явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суп-ого вир-ва, прагнуть розкрити ек-ну природу багатства, к-лу, доходів, кредиту, обігу. Саме вони започатковують трудову теорію вартості.

4 етап – маржиналізм – теорія, яка пояснює ек-ні процеси і явища, на основі універсальної концепції викр-ня граничних, крайніх величин, які хар-ють не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як гранична корисність, грнична продуктивність, граничні витрати та ін. Представники: К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс.

4. Методи дослідження ек-них процесів і явищ

Метод - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.

Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.

Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції набуває великого значення саме в економічній теорії.. Наукова абстракція це уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ.

Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу. Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод, який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується п-п поєднання історичного і логічного. Єдність історичного і логічного - методологічний п-п, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

5. Функції ек-ної теорії

У процесі становлення і розвитку ек-ної теорії як науки були сформульовані і її основні ф-ії: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.

Пізнавальна ф-ія реалізується через дослідження сутності ек-них явищ і процесів. Розкриваючи і формулюючи ек-ні категорії і закони, ек-на теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал сусп-ва, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню ек-ного розвитку суп-ва.

Методологічна ф-ія полягає в тому, що ек-на теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої с-ми ек-них наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, ек-ні закони, категорії, п-пи госп-ня, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської д-сті.

Практична ф-ія зводиться до наукового обґрунтування ек-ної п-ки д-ви, розробки рекомендацій щодо застосування п-пів і методів рац-ого госп-ня.

Прогностична ф-ія ек-ної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соц-но-ек-ного розвитку країни в майбутньому (розробка прогнозів довгострокових програм розвитку суп-ого вир-ва з урахуванням майбутніх р-сів, витрат і можливих кінцевих результатів).

Виховна ф-ія – полягає у формуванні у громадян ек-ної к-ри, логіки сучасного ринкового ек-ного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують уявлення про функц-ня ек-ки на нац-ому і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити розумну господарську поведінку в умовах ринкової с-ми.

6. Економічні категорії та економічні закони

Економічна категорія – це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища. У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, з/п та ін.

В економіці діє низка економічних законів.

Економічний закон виявляє суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу. Ці закони виражають сутність ек-них відносин.

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

- всезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного вир-ва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

- особливі ек-ні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного вир-ва і ринку;

- специфічні ек-ні закони, які діють лише в умовах певного ек-ого ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто суспільне вир-во, політична економія стикається з проблемою обмеженості вир-чих р-сів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють вир-вом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обгрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних р-сів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

7. Позитивна та нормативна економічна теорія.

Ек-на теорія – це сусп-на наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, д-сть ек-них суб’єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених р-сів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Ек-на теорія залежно від функціональної мети поділ-ся на позитивну і нормативну ек-ну теорію.

Позитивна ек-на теорія ставить за мету всебічне пізнання ек-них процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежності, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан ек-ки, ек-ну дійсність.

Нормативна ек-на теорія з’ясовує об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення ек-ної с-ми, переходу її на вищий ступінь розвитку.

Отже, ек-на теорія покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки в ек-ній с-мі, а також давати рекомендації щодо їх вдосконалення з метою ефективнішого викор-ня наявних р-сів і досягти на цій основі вищого рівня задоволення суп-них потреб.

8. Економічні потреби, їхня сутність та класифікація. Закон зростання потреб

Потреба – це нужда в чому-небудь. Об’єктивно необхідному  для підтримки життєд-сті і розвитку людини, колективу, нації, с-ва в цілому.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви д-сті людей і утворюють складну с-му, яку можна структурувати за різними критеріями. Розрізняють потреби:

*фізіологічні, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яке задовольняє людську потребу.

Економічні потреби – це потреби в ек-них благах.

Економічні потреби класифікують за такими критеріями: за х-ром виникнення (первинні – їжа, одяг, безпека, житло; вторинні – модний одяг, комфортне житло); за способами задоволення: (матеріальні – потреби в матер. благах; нематеріальні – духовні потреби); за нагальністю задоволення: (першочергові – предмети першої необхідності; другорядні – предмети розкоші); за можливостями задоволення (насичені – мають чітку межу і можливість повного задоволення; ненасичені – не можуть бути задоволені повністю); за участю у відтворювальному процесі (вир-чі – потреби у засобах вир-ва; невир-чі – потреби у споживчих благах); за суб’єктами впливу (особисті – виникають і розвиваються у процесі життєд-сті індивіда; колективні – потреби групи людей; суспільні – потреби функц-ня та розвитку с-ва в цілому); за кількісною визначеністю та мірою р-ії (абсолютні – перспективні потреби, які є орієнтиром ек-ного розвитку; дійсні – формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ю нормою для певного періоду; платоспроможні – визнач-ся платоспроможним попитом; фактичні – задовольняються наявними товарами та послугами).

Особисті потреби людини є безмежними. А виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб – обмеженими. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

Суть закону зростання потреб: в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, відбувається поступове зростання її потреб. Даний закон відображає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між вир-вом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їх задоволення.

9. Потреби та блага: зміст, структура, функції

Потреба – це нужда в чому-небудь. Об’єктивно необхідному  для підтримки життєд-сті і розвитку людини, колективу, нації, с-ва в цілому.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви д-сті людей і утворюють складну с-му, яку можна структурувати за різними критеріями. Розрізняють потреби:

*фізіологічні, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яке задовольняє людську потребу.

Блага поділяють на ек-ні та неек-ні. Неек-ні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій к-сті (повітря, сонячне світло). Ек-ні блага –це блага ек-ної д-сті людини, які існують в обмеженій к-сті. Функцією благ є задоволення потреб людей.

Економічні потреби – це потреби в ек-них благах.

Економічні потреби класифікують за такими критеріями: за х-ром виникнення (первинні – їжа, одяг, безпека, житло; вторинні – модний одяг, комфортне житло); за способами задоволення: (матеріальні – потреби в матер. благах; нематеріальні – духовні потреби); за нагальністю задоволення: (першочергові – предмети першої необхідності; другорядні – предмети розкоші); за можливостями задоволення (насичені – мають чітку межу і можливість повного задоволення; ненасичені – не можуть бути задоволені повністю); за участю у відтворювальному процесі (вир-чі – потреби у засобах вир-ва; невир-чі – потреби у споживчих благах); за суб’єктами впливу (особисті – виникають і розвиваються у процесі життєд-сті індивіда; колективні – потреби групи людей; суспільні – потреби функц-ня та розвитку с-ва в цілому); за кількісною визначеністю та мірою р-ії (абсолютні – перспективні потреби, які є орієнтиром ек-ного розвитку; дійсні – формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ю нормою для певного періоду; платоспроможні – визнач-ся платоспроможним попитом; фактичні – задовольняються наявними товарами та послугами).

10. Економічні інтереси : суть, види, взаємодія

Інтерес — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домогосподарства, колективи людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме: за суб'єктами (особисті, колективні, групові, суспільні); за нагальністю, важливістю: (першочергові, другорядні); за часовою ознакою (поточні; перспективні); за об'єктами (майнові, фінансові, інтелектуальні); за ступенем усвідомлення (дійсні; уявні) та ін.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці розрізняють:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За ек-ною ознакою виділяють такі ек-ні інтереси: муніципальні, регіональні, національні, обєднання держав, загальнолюдські (глобальні).

Існують різні способи впливу на інтереси: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової діяльності; 4) особиста свідомість, трудова активність, бажання підне­сення свого престижу на підприємстві чи суспільстві в цілому.

Способи взаємодії економічних інтересів:

- підпорядкування „другорядних" інтересів „головному";

- поєднання економічних інтересів через досягнення єд­ності усіх суб'єктів суспільства (об'єднання громадян країни через формування національної ідеї, національної свідомості тощо);

- компромісний варіант реалізації інтересів як спосіб усу­нення конфлікту інтересів (інколи компромісний варіант не задовольняє ні одну з сторін).

11. Виробництво як процес суспільної праці

Суспільне вир-во є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського с-ва, розвитку всієї людської цивілізації.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Основні риси виробництва:

- завжди є суспільним виробництвом;

- має безперерв­ний характер розвитку, постійно повто­рюється, тобто відтворюється;

- у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

- є важливою складовою час­тиною тієї чи іншої соціаль­но-економічної с-ми.

Найважливішими елементами процесу вир-ва є праця, предмети праці, засоби праці.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Виробництво завжди виступає як процес суспільної праці. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути «справжнім» виробником, що відповідає його економічній природі.

12. Основні фактори виробництва, їх характеристика.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для вир-ва матеріальних і духовних благ.

Сучасна вітчизняна і світова ек-на наука до складу факторів вир-ва відносить: працю. капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, нформацію, екологію.

1) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.

2) Капітал – це ек-ний ресурс. Що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних, грошових засобів, використовуваних для вир-ва товарів та послуг. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.

3) Земля як фактор вир-ва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у вир-чому процесі.

Земля як специфічний фактор вир-ва має певні ознаки:

- земля є кількісно обмеженим фактором вир-ва;

- земля є не відтворюваним фактором вир-ва;

- земля є фізично непереміщуваним фактором вир-ва;

- земля як фактор вир-ва при належному її використанні на основі досягнення НТП та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

- земля широко використовується і в нес/г вир-ві як територія для будівництва вир-чих будівель, розміщення транспортних комунікацій тощо.

4) наука – це специфічна форма людської д-сті, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, с-во і мислення. Втілюючись у вир-чій д-сті людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, викор-ня передових методів орг-ії вир-ва таа праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.

5) інформація – це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різнихз сферах життєд-сті, зокрема в ек-ній сфері. Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та вир-вом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток ек-них процесів.

6) екологічний фактор – система спеціалізованих видів трудової д-сті та витрат, спрямованих на раціональне викор-ня природних р-сів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

7) Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.

13. Крива вир-чих можливостей та її хар-ка

       У певний момент часу країна може вир-ти лише певну кіл-ть прод-ції.. Якщо ми хочемо збільш.  кіл-ть одного продукту, то це можливо лише за рахунок змен­ш. вир-ва іншого продукту. П. Самуельсон назив. цю обмеженість вир-го потенціалу країни межею вир-чих можливостей. Напр.,  економіка виробляє  2  великих і протилежних за функціональним  призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Припустимо, наша ек-ка витрачає всі ресурси на вир-во споживчих благ. Але існує деяка макс. кіл-ть споживчих благ, що їх можна вир-ти протягом року. Далі ми розгл. це на основі графіка межі вир-чих  можливостей

        Кожна точка на кривій вир-чих можливостей являє собою якийсь макс. обсяг вир-ва 2 типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу.

Щоб здійснити різні комбінації вир-ва інвест. ресурсів і споживчих благ, що показані на кривій, сусп-во має забез-ти повну зайнятість вир-чих ресурсів і повний обсяг вир-ва. Усі комбінації інвест. ресурсів і спожив­чих благ на кривій показують макс. їх кіл-ті, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного викор-ня всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, напр.., точка W, недосяжні за даної кіл-ті ресурсів і за даної технології вир-ва.

З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, напр. точка U, указує, що якісь ресурси не викор-ся або викор-ся не кращим чином.

Графік межі вир-чих можливостей ілюструє той факт, що нац.. ек-ка, повністю викор-ючи наявний потенціал, у короткостр. періоді не може збільш.  вир-во будь-якого блага, не зменш-ши вир-во іншого блага.

Отже, функ-ня нац.. ек-ки на межі вир-чих можливостей (точки А, В, С, D, Е, F) свідчать про її ефективність. Таким чином, межа вир-чих можливостей показує макс. кіл-ть прод-ції, що її може виробити ек-ка за даного рівня технолог. розвитку і наявних факторів вир-ва.

Розглянувши графік межі вир-чих можливостей, виникає питання про оптимальну стр-ру прод-ції. Даний графік відповіді на це питання не дає. Оптимальну стр-ру випуску прод-ції вирішують такі фактори, як гранична корисність цих продуктів, витрати вир-ва, попит і пропозиція, ціна.

     2-гий висновок, який можна зробити, полягає в тому, що існують так звані вмінені витрати вир-ва. Вмінені витрати хар-ть трансформацію одного продукту в інший. Кіл-ть інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кіл-ть якогось іншого продукту, назив. вміненими витратами цього продукту.

Також можна зробити і 3-тій висновок про те, що діє закон зростаючих вмінених витрат. У процесі руху від альтернативи А до альтернативи F кількість інвест. ресурсів, від яких сусп.-во змушене відмовитися, щоб одержати нову кіл-ть споживчих благ, зростає. Це вказує на те, що альтернативні комбінації за даних ресурсів пов’язані з дією закону зрост.-ня  вмінених витрат. Це такий закон, з яким сусп.-во повинно рахуватися, орг.-чи випуск потрібної про-ції.

Цей графік продемонстрував нам масштаби вир-ва інвест. ресурсів і споживчих благ за повного викор-ня наявного вир-го потенціалу сусп.-ва.

Проте на практиці між вир-чим потенціалом сусп.-ва і рівнем його фактичного викор-ня є різниця, яка полягає в тому, що люди з тих чи інших причин не повністю викор-ть наявні вир-чі ресурси, напр.., через низьку дисципліну праці, недосконале ек. закон-во, розбалансованість вир-чих ресурсів і т. п.

14. Виробнича функція

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для вир-ва матеріальних і духовних благ.

До складу факторів вир-ва відносить: працю. капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.

Співвідношення між будь-яким набором факторів вир-ва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів вир-ва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Q = f (L, K),

де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f (L, K, C, …, Xn),

Де C – витрати матеріалів; Xn – витрати інших факторів

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

15. Суспільне виробництво

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Основні риси виробництва:

- завжди є суспільним виробництвом;

- має безперерв­ний характер розвитку, постійно повто­рюється, тобто відтворюється;

- у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

- є важливою складовою час­тиною тієї чи іншої соціаль­но-економічної с-ми.

Найважливішими елементами процесу вир-ва є праця, предмети праці, засоби праці.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Оскільки результатом процесу суспільного вир-ва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне вир-во.

Матеріальне вир-во – це сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги.

Нематеріальне вир-во – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематер. послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість грунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.

16. Ефективність суспільного виробництва.

Сучасна економічна теорія оцінює результати функціонування економіки двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані, проте не тотожні.

Економічне зростання — це розвиток національної ек-ки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ННІІ), національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

Ефективність - не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об’єктивний процес функціонування економіки, що набув рис ек-ного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу ек-ного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.

Розрізняю економічну та соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це досягнення вир-вом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів вир-ва соц-ним потребам с-ва, інтересам окремої людини.

Рівень інтенсивності суспільного виробництва визначається за допомогою с-ми показників.

У найзагальнішій формі економічна ефективність с-ного виробництва визначається як за формулою:

Ефективність вир-ва = Результати (сукупний продукт)/ Витрати виробництва

Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо застосовується с-ма таких показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріало­вддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність.

17. Економічна теорія про місце людини в суспільному виробництві

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і всіх суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюється й місце людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу, її роль у сучасному суспільному виробництві не знижується, а незмірне зростає. Адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.

Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, що зумовлює вдосконалення організації праці, а отже, і виробничих відносин. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують в неї заінтересованість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва.

Відповідно до змін у техніці і технології виробництва вдосконалюється система підготовки кадрів, розгортається їх підготовка за новими науково-технічними напрямами. Відповідно відбуваються стрибкоподібні зміни у галузі народної освіти та культури.

Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив розвитку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки розв'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економічного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально-речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора.

Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розвиток її фізичних і розумових здібностей - це кінцева мета будь-якого суспільного виробництва, незалежно від ного суспільної форми.

Отже, розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організовує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

18. Формаційний та цивілізаційний підходи до пізнання процесів суспільного розвитку.

Формаційний підхід. Суть його полягає в тому, що про­дуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими від­носинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспіль­ства формують суспільно-економічну формацію.

Суспільно-економічна формація - історичний тип с-ва, в якому певному способу виробництва матеріальних благ відповідає властива йому надбудова, що реалізується в конкретних формах політики, ідеології, науки, права.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людсько­го суспільства відбувається як послідовна зміна суспільно-економічних формацій: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична; комуністична.

Комуністична формація є вищим щаблем історичної драбини, ідеалом, до якого прагне будь-яке суспільство.

Принципи формаційного підходу:

- вирішальна роль у суспільному розвитку належить про­цесу виробництва;

- рушійною силою розвитку є протиріччя між продук­тивними силами й виробничими відносинами;

- наявність класової боротьби.

Суть цивілізаційного підходу по­лягає в ідеї існування загальних закономірностей діяльності і розвитку людини як індивіда та як члена суспільства. Ос­новою поділу суспільства згідно з даним підходом є: людські потреби; діяльність людей; створені ними цінності.

Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

Принципи цивілізаційного підходу:

- допускається багатоваріантність періодизації в залеж­ності від різних критеріальних ознак;

- перехід до наступного щабля розвитку відбувається ево­люційним шляхом завдяки якісному вдосконаленню продук­тивних сил і людини як особистості;

- відсутність класового підходу;

- пріоритетність людського чинника в розвитку цивілізації;

- основним критерієм прогресивності суспільного устрою є повнота задоволення людських потреб і раціоналізація їх структури.

19. Типи економічних систем, їхня характеристика

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспіль­ства.

Розрізняють наступні типи ек-них систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням на­турально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і вироб­ів, бідністю населення.

Ринкова економічна система характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх ек-них суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів та інформації. Конкуренція  є основною рушійною силою розвитку економіки. Втручання держави в економічні процеси мінімальне.

Командно-адміністративна система — це неринкова ек-ка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, директивному плануванні виробництва, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні затратність виробництва, несприйнятливість НТІІ, хронічний дефіцит тощо.

Змішана економічна система притаманна сучасним розвинутим країнам світу і характеризується різноманітністю форм власності і рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів; високим рівнем розвитку продуктивних сил і розвинутою ринковою інфраструктурою суспільства; оптимальне поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки; соц-ий розвиток ек-ки.

20. Правовий та економічний зміст власності

Економічний зміст власності полягає в тому, що:

               Власність - вир-чі відносини  між людьми, а не відношення людини до речі

               Власність - результат соціальної спрямованості, а не окремої людини

               Власність – відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів вир-ва, предметів споживання і послуг

               Першість у відносинах власності належить відносинам щодо присвоєння засобів вир-ва

               За певних умов вир-ва відчужуватись від виробника можуть засоби вир-ва, тобто власність на них являє собою соціальну форму поєднання засобів вир-ва і робочої сили

               Власність завжди виступає у конкретно історичній формі

               Відносини власності виступають насамперед як право власності

Власність також має  і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект реалізується через право власності, а саме через правоволодіння, праворозпоряджання та правокористування.

Володіння – належність об’єкта власності певному суб’єктові.

   Розпорядження – здійснення самим власним або делеговане ним іншому суб’єктові право прийняття управлінських рішень з приводу реалізації права власності.

   Користування – означає процес вир-чого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.

   Таким чином, власність характеризує діалектичний  взаємозв΄язок економічних і юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, а юридичні-  вторинними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

21 Роздержавлення і приватизація власності.

Роздержавлення – це комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання

Однією з основних форм роздержавлення власності у постсоціалістичних країнах є приватизація.

Приватизація – це перетворення державної (а також колективної) власності на приватну – індивідуальну чи групову.

Роздержавлення може супроводжуватись як зміною державної власності на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності.

Цілі роздержавлення та приватизації:

               Ліквідація монополізму державної власності і створення конкурентного середовища

               Зменшення частки державної власності в національній економіці

               Забезпечення господарського ставлення о засобів виробництва

               Активізація стимулу до праці

               Формування багатоукладної, соціально орієнтованої економіки із сумісно-роздільним привласненням

Форми роздержавлення та приватизації:

-                акціонування державних підприємств

-                оренда майна

-                обмеження втручання держави в процес ціноутворення

-                скасування державного замовлення

-                відмова від надання підприємствам субсидій і гарантування кредитів

Способи приватизації: за рахунками громадян в ощадних банках, за приватизаційно-майнові сертифікати, за гроші.

Суб’єкти приватизації – усі громадяни України.

Об’єкти приватизації – усі види державної власності: майно державних підприємств, державний житловий фонд, державний земельний фонд.

22. Товарне виробництво: необхідність, зміст, риси, види.

Товарне вир-во – це така форма орг-ії суп-ого госп-ва, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Обов’язковими передумовами виникнення і функціонування товарного вир-ва є наявність суспільного поділу праці та ек-ного відокремлення виробників. Суспільний поділ праці створює об’єктивні умови для обміну взагалі, а ек-на відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.

Товарне вир-во є відкритою ек-ною формою господарства. В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв’язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. Товарне вир-во функціонує і розвивається на засадах таких ек-них законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Розрізняють товарне виробництво:

Просте - ґрунтується на дрібній приватній власності, особистій праці власника засобів виробництва і ручних знаряддях праці. Воно було притаманне докапіталістичним суп-вам.

Розвинуте – це вищий і ефективніший ступінь товарної орг-ії госп-ва, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному сусп-ву. 

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.

У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного вир-ва, що зумовлено такими причинами: процесом подальшого поглиблення суп-ого розподілу праці всередині нац-ої ек-ки, що супроводжується виникненням нових галузей вир-ва; тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематер. вир-ва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини; швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці; завдяки процесу інтернаціоналізації товарне вир-во набуває всесвітнього хар-ру.

Товарне вир-во є основою виникнення і розвитку ринкової ек-ки.

23. Товар і його властивості.

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. В умовах товар-ного виробництва споживна вартість - це здатність товару задо-вольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вар-тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця - те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості - мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид - це .конкретна праця, другий - абстрактна праця.

Споживна вартість і вартість тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єк-тивне сприйняття товару покупцем.

24. Величина вартості товару та фактори, що її визначають

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.

Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина Її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим ча-сом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами праці й вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільно необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності.

25. Закон вартості: зміст та функції.

Закон вартості є законом функц-ння і розвитку товарного вир-ва. Цей закон регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного вир-ва.

Закон вартості – це закон, який передбачає, що вир-во й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два ф-ри – витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох ф-рів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій ек-ці закон вартості виконує такі ф-ії: регулює пропорції суп-ого вир-ва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл (через ринок) капіталів і робочої сили між окремими галузями вир-ва; стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи товаровиробника вводити нову техніку і вдосконалювати методи орг-ії вир-ва; зумовлює диференціацію товаровиробників, тобто збагачення одних і банкрутство інших.

Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо у період існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. у період розвитку капіталістичного товарного виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основою диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку, технологію, полі­пшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, знижувати індивідуальні витрати виробництва. Хто не робить цього, може швидко збанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значно прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі призводять до розорення і витіснення з ринку маси дрібних виробників. У сучасних умовах цей процес зачіпає дрібні, середні та крупні фірми. Поступово поси­люється їх майнова диференціація.

26.Генезис форм організації суспільного виробництва

    Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Історично первинною формою виробництва було натуральне господарство, в якому продукти праці спрямовувалися на задоволення власних потреб виробників. У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ.

Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання. Отже, характерними рисами натурального господарства були : нерозвиненістю суспільного поділу праці, відсутністю спеціалізації, замкненістю організаційно-економічних зв'язків, обмеженістю виробництва та капіталу, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому і прогрес у розвитку продуктивних сил та суспільства був дуже повільним.
    З удосконаленням знарядь виробництва окремі матеріальні блага починають виробляти з надлишком та обмінюють на блага, яких не вистачає. Тобто поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають виробляти матеріальні цінності для обміну. Внаслідок цього у суспільному виробництві відбуваються суттєві зміни. Працівнику вже немає необхідності створювати всі матеріальні блага, які йому потрібні, оскільки він може обміняти продукти своєї праці на ті, яких у нього немає. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства. Виникає новий тип виробництва - товарне. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.  Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників. Тобто, це таке становище, за якого товаровиробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.

27. Гроші: суть, функції

Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає ек-ні відносини  між людьми з приводу вир-ва та обміну товарів.

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують. Виділяють 5 функцій, виконуваних грошима: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження та утворення скарбів; засіб платежу; світові гроші.

Ф-ія грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як заг-ого еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їм форму ціни. Цю ф-ію гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартосі товару до уявленої к-сті грошей.

У ф-ії засобу обігу – гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Ф-ія засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами ек-них відносин. На основі цієї ф-ії виникли кредитні гроші – вексель, банкнота, чек.

Ф-ію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній «плоті».

Ф-ія світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних ек-них відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

28. Виникнення грошей. Еволюція концепцій.

Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає ек-ні відносини  між людьми з приводу вир-ва та обміну товарів. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для зд-ння обміну товарів. Ця конц-я панувала до кінця 18 ст.

Еволюційна конц-я вперше була сформульована засновниками класичної політекономії А. Смітом, Д.Рікардо, а потім була розвинута К.Марксом. Дана конц-я стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суп-ого поділу праці, товарного вир-ва і обміну.

Гроші виникли в процесі об’єктивного багатовікового розвитку форми мінової вартості пройшовши при цьому ряд етапів: І етап – проста або випадкова форма вартості; ІІ етап – повна або розгорнута форма вартості; ІІІ етап – загальна форма вартості; ІV етап – грошова форма вартості.

На ранньому етапі  розвитку людського суп-ва появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну, коли один товар виражав свою вартість у протиставленому йому товарі еквіваленті. Поступово розвиток обміну стимулював виокремлення із безлічі товарів якогось одного, найбільш ходового за своїми споживчими влас-тями і придатного для виконання ролі заг-ого еквівалента (худоба, хутро, зерно тощо). З розвитком товарних відносин роль загального еквівалента закріпилась за дорогоцінними металами – золотом і сріблом, а згодом лише за золотом. Завдяки своїм природним влас-тям (рідкісність, висока вартість, портативність тощо) золото почали називати грошима. Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну у товарно-грошовий обіг.

29.  Форми грошей та їхня характеристика

Гроші  це історична категорія. Вони існують так же давно, як і сама людська цивілізація. На протязі століття постійно змінювались форма і зміст грошей і сьогоднішній їх стан не є завершальною фазою.

Товарні гроші. За своїм місцем у товарному обміні гроші  це особливий товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Як засіб обміну гроші вперше зявились в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба) і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Пізніше на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби. Це можна пояснити тим, що за своїми фізичними властивостями вони були більш портативними, довше зберігалися, мали більш сталу вартість тобто були більш ліквідними. Особливість таких грошей полягала в тому, що вони одночасно використовувались як продукти для безпосереднього споживання, так і в якості засобу обміну.

Металеві гроші. тривалий час в обіг використовувалися повноцінні золоті або срібні монети, номінальна вартість яких відповідала їхній ваговій вартості.

Монета  найдревніша форма сучасних грошей. Для використання грошового металу при здійсненні платежів йому надавали форму зливків. На території України за різних часів в обігу знаходились такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Гривня  це найстаріша шестиутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Гривня була золотою і срібною. Срібна важила вдвічі більше.

Назву “карбованець“ у сучасній Україні тлумачать від карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.

Шаг  це вартість російської півкопійки або польського “трояка”. Походження назви “шаг” і досі остаточно не зясовано.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми дійсних грошей повязаний з виникненням білонної чи розмінної монети. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Паперові  гроші  це знаки дійсних золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг, наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхній функції засобу обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Поява символічних знаків повноцінних грошей- Це цілком природний, прогресивний процес розвитку грошей, повязаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошового обігу. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості та економічності.

Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх та поступове знецінення. Це зумовлено такими причинами: вони не мають власної вартості; недовіра до держави  емітента, дефіцит державного бюджету та незбалансованість  платіжного балансу країни.

Кредитні гроші  це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою частиною. Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек - письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні.

Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою

Електронні гроші - це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

31. Закони грошового обігу

Грошовий обіг - це процес руху грошей в готівковій та без­готівковій формах, що обслуговує реалізацію суспільного про­дукту. Обіг грошей, що здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає к-сть грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між к-стю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:

Мгр = Т*Ц / Ш

де Мгр -- кількість грошей, які перебувають в обігу; Т -- кількість товарів; Ц -- ціни товарів; Ш -- швидкість обігу грошової одиниці.

К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К -- сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П -- сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВВ -- сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду:

Мгр =Т * Ц - К+П – ВВ

32. Ринок: зміст структура та функції

       Ринок – система економічних відносин,  пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно – грошових та фінансово – кредитних механізмів.

     Структура ринку за різними критеріями:

А) за об΄єктами обміну: Ринок ресурсів  (ринок праці, ринку капіталу, ринок землі та нерухомості); товарний ринок (ринок споживчих товарів, ринок послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації); фінансовий ринок (грошовий  ринок, ринок цінних паперів, валютний  ринок);

Б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання (вільний (поліполістичний) ринок, монополізований (олігополія, монополія), монополістична конкуренція, регульований);

В) за територіальною ознакою (місцевий, регіональний, національний, світовий);

Г) стосовно відповідності чинному законодавству (легальний,тіньовий);

Д) стосовно способу формування (стихійний, організований).

Ринок виконує такі функції:

Регулювання – регулює виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаю­чи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів за рахунок розширення або звуження по­питу й пропозиції.

Стимулювання - спонукає виробників то­варів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та спо­живчих властивостей товарів.

Розподільча - доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Санації - через конкуренцію очищає еконо­мічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші.

Алокаційна - забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ре­сурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними  альтернативними витратами.

Інформативна - через ціни інформує вироб­ника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяль­ності тощо.

Інтеграції- об΄єднує суб’єктів екон. системи в єдине ціле, сприяючи форм-ню єдиного екон. простору як у межах окремої дер-ви, так і в межах світової ек-ки.

33. Інфраструктура ринку: зміст та функції

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвиненої інфраструктури.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

До основних елементів ринкової інфраструктури належать :

Організаційно-технічна інфраструктура, до якої входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку;

Фінансово-кредитна інфраструктура, яка включає банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, а також установи, діяльність яких спрямована на мобілізацію   тимчасово  вільних  грошових   ресурсів,   перетворення їх у кредити, а  потім  і   в   капіталовкладення.

Науково-дослідна інфраструктура, яку    утворюють    наукові    інститути   з вивчення       ринкових    проблем,    інформаційно-консультативні    фірми, аудиторські   організації,   спеціальні  навчальні заклади.     Вони   вивчають динаміку   ринкової   ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців тощо.

Інфраструктура ринку: а) забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин; б) сприяє учасникам ринкових відносин реалізовувати власні інтереси; в) підвищує оперативність і ефективність роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб'єктів економіки і видів діяльності; г) полегшує форми юридичного та економічного контролю, державного і громадського регулювання ринкових відносин.

34. Суб΄єкти ринку та їх взаємозв΄язок

   Суб΄єкти  ринкових економічних відносин – ті, хто є  їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи;  юридичні особи всіх форм власності, держава.

Носії ринкових відносин – це ті, хто займається індивідуально - трудовою діяльністю: державні підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, колективні господарства,и народні підприємства, акціонерні товариства, асоціації і консорціуми, спільні підприємства, міжнародні економічні організації.

   Одночасно  суб΄єктів ринкових відносин поділяють на виробників та споживачів. Окрім того виділяють посередників, які «зводять» покупців і продавців. Такими посередниками є:приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово – промислові палати, страхові компанії. Найкрупніший посередник – держава.

35. Конкуренція: суть, види, функції

Конкуренція – ек-не суперництво, боротьба між суб’єктами госп. д-сті за кращі умови вир-ва і р-ії товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб’єктів за р-ію власних інтересів шляхом набуття ек-них конкурентних переваг порівняно з своїми суперниками.

Види ек-ної конкуренції: за галузево-територіальною ознакою (внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна); за к-стю суб’єктів ринк та ступенем їх конкурентної сили (досконала, недосконала); за методами конкурентної боротьби (цінова, нецінова, чесна, нечесна).

Ф-ії конкуренції:

Ф-ія ціноутворення – конкуренція впливає на рівень індивідуальних затрат вир-ва б-якого товару, зводячи їх до суп-но необхідних затрат, які й визначають рівноважну ринкову ціну товару.

Ф-ія регулювання – орієнтуючись на конкурентно визначені ринкові ціни, підприємці спрямовують свої капітали з малодохідних галузей у галузі, товари яких користуються попитом і дають більші прибутки. У результаті переливання капітальних р-сів між галузями досягається відповідна збалансованість між вир-вом і потребами, формуються необхідні пропорції в суп-ому вир-ві.

Ф-ія стимулювання – конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників застосовувати нові технології, впроваджувати ефективні форми орг-ії праці та вир-ва, обновляти п-ію, підвищувати її якість, знижувати ціни, що в кінцевому результаті підвищує ефективність усього суп-ого вир-ва.

Контрольна ф-ія – конкуренція контролює конкурентоспроможність кожного виробника за двома показниками його д-сті: за відповідністю індивідуальних затрат вир-ва його товарів суп-но необхідним витратам вир-ва подібних товарів; за відповідністю споживчої вартості його товарів суп-им потребам.

Ф-ія диференціації товаровиробників – конкуренція заохочує і створює умови для подальшого розвитку тих товаровиробників, які найбільш ефективно викор-ють р-си вир-ва для одержання найкращих кінцевих результатів і водночас робить банкрутами тих товаровиробників, які не прагнуть до постійного підвищення ефективності вир-ва. Відповідно відбувається і диференціація доходів між товаровиробниками.

36. Види економічної конкуренції.

Види ек-ної конкуренції: за галузево-територіальною ознакою (внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна); за к-стю суб’єктів ринк та ступенем їх конкурентної сили (досконала, недосконала); за методами конкурентної боротьби (цінова, нецінова, чесна, нечесна).

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови вир-ва і р-ії товарів з метою одержання надприбутку.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками різних галузей ек-ки за найвигідніші умови застосування капіталу.

Міжнародна конкуренція – це конкуренція нац-них і транснац-них ек-них суб’єктів за найвигідніші умови вир-ва і р-ії товарів та послуг на світовому ринку.

Досконала (вільна) конкуренція – це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну п-ію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну. Досконало конкурентний ринок хар-ся такими рисами: наявність великої к-сті продавців і покупців, які не можуть впливати на ринкову ціну; кожен виробник випускає однорідний продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців; бар’єри для входу на ринок мінімальні або відсутні; немає штучних обмежень попиту та пропозиції; кожен продавець і покупець володіє певною інф-ією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції – здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток. Розрізняють три ринкові стр-ри недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія – це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

Монополістична конкуренція – це така ситуація на ринку, коли велика к-сть виробників пропонує подібну, але не ідентичну п-ію, тобто вона базується на диференціації п-ії.

Олігополістична конкуренція – це модель ринкової стр-ри, за якої небагато великих фірм монополізують вир-во і р-ію основної маси товарів.

Цінова конкуренція – це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.

Нецінова конкуренція – це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують р-ію п-ії.

Нечесна конкуренція – це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб’єктами ринкових відносин чинного зак-ва, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

37. Попит: зміст та фактори,що на нього впливають.Крива попиту.Закон попиту

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами — попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називаю неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Розрізняють індивідуальний і ринковий попит.  Індивідуальний попит — це попит окремого споживача. Ринковий  попит — це сума індивідуальних попитів, які пред'являються кожним споживачем за різних цін.

Крива попиту — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.

Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час по цінах даного рівня. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар.

Р-ціна ,Q-кількість

Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

38. Пропозиція: зміст та фактори, що на неї впливають. Крива пропозиції. Закон пропозиції.

Пропозиція - це бажання і здатність виробників або продавців блага продавати певні кількості блага за певною ціною. Мінімальну ціну блага, при якій ще є бажаючі його продати, називають ціною пропозиції, а кількість блага, запропоновану до продажу за даною ціною, - величиною пропозиції.

Закон пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна, тим більше товару товаровиробники готові запропонувати на ринку упродовж певного часу.

Фактори впливу на пропозицію:

-     ціни на споріднені товари

-     ціни на ресурси

-     зміни в технології

-     податки

-     політика держави.

-      

Перелік запитань до іспиту з «Політичної економії»

1. Предмет економічної історії.

2. Зародження та етапи розвитку економічної теорії.

3. Сучасні економічні теорії. Розвиток економічної думки в Україні.

4. Методи дослідження економічних процесів та явищ.

5. Функції економічної теорії.

6. Економічні категорії та економічні закони.

7. Позитивна та нормативна економічна теорія.

8. Економічні потреби, їхня суть та класифікація. Закон зростання потреб.

9. Потреби та блага: зміст, структура, функції, корисність благ. Величина корисності

10. Економічні інтереси: суть, види, взаємодія.

11. Виробництво як процес суспільної праці.

12. Основні фактори виробництва, їхня характеристика.

13. Крива виробничих можливостей та її характеристика.

14. Виробнича функція та проблема економічного вибору.

15. Суспільне виробництво і суспільне багатство.

16. Ефективність суспільного виробництва та фактори зростання.

17. Економічна теорія про місце людини в суспільному виробництві.

18. Формаційний та цивілізаційний підходи до пізнання процесів суспільного розвитку.

19. Типи економічних систем, їхня характеристика.

20. Правовий та економічний зміст власності.

21. Роздержавлення та приватизація: зміст, шляхи, форми.

22. Товарне виробництво: необхідність, зміст, риси, види.

23. Товар та його властивості. Послуга як товар. Інформація як товар.

24. Величина вартості товару та фактори, що її визначають.

25. Закон вартості: зміст та функції.

26. Генезис форм організації суспільного виробництва.

27. Гроші: суть, функції.

28. Виникнення грошей. Еволюція концепцій.

29. Форми грошей та їхня характеристика.

30. Функціональні форми грошей.

31. Закони грошового обігу.

32. Ринок: зміст, структура та функції.

33. Інфраструктура ринку: зміст та функції.

34. Суб'єкти ринку та їх взаємозв'язок.

35. Конкуренція: суть, види, функції.

36. Види економічної конкуренції: внутрігалузева та міжгалузева; Досконала та недосконала тощо, добросовісна та недобросовісна.

37. Попит: зміст та фактори, що на нього впливають. Крива попиту. Закон попиту.

38. Пропозиція: зміст та фактори, що на неї впливають. Крива пропозиції. Закон пропозиції.