Рівень життя як економічна категорія, фактори, показники

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО –

ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з основ економічної теорії, мікроекономіки

та макроекономіки

на тему № 43 Рівень життя як економічна категорія, фактори, показники

Студентки 2 курсу 17 групи

денної форми навчання

Факультету економіки менеджменту і права

Кузьменко Олександри Олександрівни

Науковий керівник – Лазебна Ірина Василівні

КИЇВ 2010

ЗМІСТ

Вступ              3

1. Економічна сутність понять “рівень і якість життя населення”              6

2. Фактори, що визначають рівень життя              11

3. Основні показники, які застосовуються для виміру рівня життя

    населення              15

4. Оцінка рівня життя населення в Україні              22

5. Шляхи підвищення рівня життя населення в Україні              29

Висновки              33

Додатки              36

Список використаної літератури              41

ВСТУП

У комплексі складних соціально-еко­но­­мічних проблем України, що безпосередньо пов’язані з трансфор­ма­цією її економі­ки на ринкових засадах, винятково важли­ва роль належить рівню життя населення як основи соціально-еконо­мічного розвитку суспільства. Насамперед, це зумовлено постійним прагненням лю­дей до забезпечення якісно вищого рівня задоволення потреб життє­діяль­ності.

Як економіч­на категорія ”рівень життя” належить до числа най­склад­ніших систем­них понять. Винятково важлива роль цієї категорії у рин­ковій економі­ці зумовлена тим, що вона має одночасно та рів­но­цінно виконувати низку функцій, пов’язаних із вивченням відтворення умов життєдіяль­ності та мотиваційного спонукання населення до якіс­ного оновлення структури споживання.

Рівень життя населення як соціально-економічна категорія є рівнем і ступенем задоволення потреб людей в матеріальних благах, побутових і культурних послугах.

Основні завдання і напрями статистичного вивчення рівня життя наступні:

1)              загальна і всестороння характеристика соціально-економічного добробуту населення;

2)              оцінка ступеня соціально-економічної диференціації суспільства, ступеня відмінностей по рівню добробуту між окремими соціальними, демографічними і іншими групами населення;

3)              аналіз характеру ступеня впливу різних соціально-економічних чинників на рівень життя, вивчення їх складу і динаміки;

4)              виділення і характеристика малозабезпечених верств населення, що потребують соціально-економічної підтримки.

Рівень життя, його динаміка і диференціація в значній мірі визначаються рівнем розвитку продуктивних сил, об'ємом і структурою національного багатства, виробництвом і використанням валового національного продукту, характером розподілу і перерозподілом доходів.

Рівень життя включає: дані про основні показники грошових доходів, що характеризують об'єм, склад і основні напрями їх використання; показники, що відображають диференціацію розподілу грошових доходів населення (зокрема сферу розповсюдження низьких доходів); основні показники соціального забезпечення і соціальної допомоги; житловий фонд і житлові умови населення.

Аналіз тенденцій в змінах рівня життя населення дозволяє вирішувати, наскільки ефективна соціально-економічна політика держави і в якому ступені суспільство справляється з поставленими завданнями.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

У свою чергу доводиться констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком регіонів України рівень і якість життя населення ще не стали головною метою.

Також і теорія управління рівнем та якістю життя населення далека від досконалості. Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими. Узагальнюючи теорію і практику даного питання, ці дослідники виділяють ряд невирішених проблем, а саме: розмежування понять “рівень” і “якість” життя населення; побудови узагальнюючого критерію оцінки рівня і якості життя населення; вибору системи окремих і інтегральних кількісних показників оцінки рівня життя населення; розробки інтегральної оцінки якості життя населення й ін.

Мета курсової роботи – розкрити сутність поняття „рівень життя” та провести порівняльний аналіз рівня життя населення.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

                  розглянути поняття та показники рівня життя;

                  дослідити рівень і якість життя населення України;

                  напрацювати шляхи підвищення рівня життя населення України.

Об’єкт дослідження – процес формування рівня життя населення.

Предмет дослідження – сукупність методів комплексного аналізу рівня життя населення.

Курсова робота складається із п`яти розділів в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ “РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ”

Соціально-економічна категорія "рівень життя населення" використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Структура змісту цього питання може бути подана у вигляді комплексів потреб і коштів для їх задоволення. Потреби людей різноманітні. Потреба — це необхідність в життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. У зв’язку з цим і різний набір потреб кожної людини. Для визначення ступеня задоволення потреб фактичне споживання товарів і послуг співвідносять з мінімальними і раціональними стандартами їх споживання. [3]

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини. Підвищення рівня життя є водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку й асоціюється з соціальним прогресом суспільства. Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки. Особливого значення піднесення рівня життя набуває в орієнтованому на людський розвиток суспільстві.

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й ін. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й ін.

Однак повна картина рівня життя населення не може бути розкрита тільки на підставі узагальнених і усереднених величин, розрахованих для всього населення країни в цілому. Необхідно знати обсяги і структуру споживання і доходів по різних соціальних, професійних і демографічних групах населення. Наприклад, важливо знати, яка частка доходів у загальному їхньому обсязі в 10% населення з максимальними доходами й у 10% - з мінімальними доходами, яка середня заробітна плата в працівників різних галузей народного господарства, у працівників, що займають різні посади і т.д.

Рівень і динаміка продуктивності праці також є важливим чинником зростання ВВП і національного доходу, а значить, і рівень життя змінюється залежно від динаміки продуктивності праці. У свою чергу продуктивність праці залежить від розвитку НТП, вдосконалення організації праці, виробництва і управління, соціально-економічних чинників.

Розвиток соціальної сфери (науки, утворення, охорони здоров'я, культури) сприяє задоволенню соціальних потреб населення, сприяє розвитку інтелекту нації, впливає на економічне здоров'я суспільства і так далі. [8]

Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці і відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу і можливості його доцільно використовувати, нарешті, відчуття спокою, комфортності і стабільності. Якщо суспільство досягло такого розвитку, що задовольняються потреби в кількісному вираженні, тоді перед людьми виникає потреба в якісному їх задоволенні. [18]

У широкому плані, якість життя населення являє собою інтегральне поняття, що відображає єдність суб 'єктивної та об 'єктивної оцінок умов життєдіяльності і стану населення в конкретному середовищі з точки зору його здатності забезпечувати відновлення процесів життєдіяльності і збалансований розвиток суспізьства.

З іншого боку, ЯЖН - це передбачуваний ступінь однорідності ознак, притаманних геосоціосистемі певного територіального рівня, що дозволяє їй відігравати цілком конкретну роль в соціально – економічному розвитку країни. «Якість», з суспільно-географічних позицій осмислення ЯЖН, "не є показником, який вимірює добротність життя. «Якість» трактується як своєрідне поєднання характеристик, яке свідчить про те, що конкретні особ­ливості життєдіяльності людей, умови проживання і стан населення є саме такими, а не іншими.

Поєднуючи зростаючу роль якісно нових потреб суспільства, різні підходи до оцінки цієї категорії, викладені в працях українських та зарубіжних вчених, можна говорити про модель якості життя населення, зорі­єнтовану на відображення можливостей регіональ­них геосоціосистем забезпечувані життя, діяль­ність та всебічний розвиток людини відповідно до внутрішнього потенціалу, адаптації до зовнішніх впливів і в умовах трансформації суспільних відносин (Рис 1). [17]

Життя людини – багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття – різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення – це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а  якість життя – якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

Особливого значення набувають проблеми стабілізації і зростання рівня життя, створення умов для повноцінного відтворення та функціонування трудового потенціалу. Категорія “рівень життя” набуває особливого значення, інтегруючи характеристики всіх складових життєдіяльності людини, стає своєрідним критерієм загальної оцінки ефективності державної соціально-економічної політики.

Рис. 1.1 Модель оцінки якості життя населення і факторів впливу на неї 

2. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ РІВЕНЬ ЖИТТЯ

Ступінь сприятливості умов життя населення залежить, звичайно, від рівня соціально-економічного розвитку регіону. Під умовами життя розуміють сукупність всіх зовнішніх факторів, які впливають на життя людини.

На формування рівня та якості життя населення впливає безліч факторів,

серед яких О. Мельниченко виділяє особистісні, родинні та зовнішні чинники. Серед зовнішніх виокремлюються: політика держави, соціально-економічна та політична ситуація в країні, стан і тенденції розвитку національної економіки, кон’юнктура ринку та ін.

Найістотнішими чинниками, які можуть кардинально впливати на зміну рівня життя населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі. Саме політична влада, яка сприяє підйому економіки і розвитку підприємництва, створює необхідні стартові умови для підвищення рівня життя в країні.

Очевидний той факт, що політика і економіка країни тісно взаємозв'язана. Вони здатні підтримувати, коректувати або «заважати» один одному. Сильний вплив на рівень життя населення надають економічні чинники, куди відносяться наявність економічного потенціалу в країні, можливості для його реалізації, величина національного доходу і так далі. [1]

Рис. 2.1 Фактори, що визначають потреби і рівень життя

Значну роль у забезпеченні суспільного добробуту відіграють міжбюджетні відносини, сутність і значення яких полягає в узгодженні інтересів держави, регіонів, територій, ефективному розподілі між ними функціональних обов'язків та відповідних фінансових ресурсів. У Бюджетному кодексі України міжбюджетні відносини визначаються як відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, перед­бачених Конституцією України та законами України.

Ще одним фактором, який впливає на рівень життя населення, є підтримка сімей з дітьми, а особливо багатодітних. Так, серед малозабезпечених домогосподарств багатодітні зустрічаються майже в 7 разів частіше, ніж серед небідних. Пра­во громадян на забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мініму­му, шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям реалізується на основі Закону України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям" (від 01.06.2000 № 1768-Ш). Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. До того ж збільшення грошо­вих виплат при народженні дітей (першої в розмірі 12 240 грн, другої — 25 000 грн, третьої та наступних — 50 000 грн) певним чином вирішує деякі питання соціаль­ної захищеності таких сімей.

Ще одним фінансовим важелем, що впливає на рівень життя населення, є сфе­ра внутрішнього виробництва товарів та послуг, в якій дедалі більшої гостроти набу­ває проблема вичерпання виробничих потужностей. Протягом перших трьох років після відновлення економічного зростання підприємства, реагуючи на підвищення попиту, повніше завантажувати наявні виробничі потужності, які за часів економіч­ного спаду використовувалися не повною мірою. Надалі підприєм­ства можуть розширювати виробництво за рахунок інвестицій у створення нових ви­робничих потужностей, що вимагає залучення більших коштів. Оскільки внутрішні джерела інвестицій є обмеженими, підтримання високих темпів зростання ВВП мож­ливе завдяки вищим обсягам припливу іноземних інвестицій. [15]

Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів. Серед об’єктивних факторів – споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, соціального забезпечення та ін., серед суб’єктивних – задоволення роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім’ї тощо. До якісних характеристик життя належать показники, котрі відображають геодемографічну ситуацію (статево-вікову структуру населення, тривалість життя, природний і механічний рух, сімейний склад та ін.), захворюваність, рівень освіти, культури, зайнятості тощо. [5]

       Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров’я. Серед факторів здоров’я населення головним виступає рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Він включає в себе:

1.      виробничо-господарську діяльність – включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

2.      рівень добробуту – включає рівень споживання: а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.) і б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення та ін.).

Одним із суттєвих факторів вважається дохід на одного члена сім’ї. Величина доходу впливає на рівень і структуру потреб сім’ї і тим самим – на рівень життя.

Головним же показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя. Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість. Розмір і динаміка національного доходу залежать від багатьох факторів, таких як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій, рівень розвитку соціальної сфери тощо.

Показники життєвих умов населення значно погіршуються у зв’язку з нарощуванням інфляційних тенденцій, що знаходить відображення у прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги, співвідношенні номінальної і реальної заробітної плати. Підвищення цін на споживчі товари і послуги призводить до істотного уповільнення темпів зростання номінальної заробітної плати і падіння реальної заробітної плати. [6]

Отже можна зробити висновок, що рівень життя залежить від безлічі факторів, які мають як позитивний, так і негативний вплив. Найбільший вплив мають соціально-економічні фактори, починаючи від доходів населення і закінчуючи економічним потенціалом країни. При визначенні рівня життя необхідно враховувати вплив всіх факторів, тому що ігнорування хоча б одного з ним може привести до погіршення життєвих умов.

3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ВИМІРУ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників. ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1. Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище зведених показників.

Індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, однак він не повністю охоплює умови життя, всі основні компоненти рівня життя. Тому для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо. [25]

Рис. 3.1 Складові індексу людського розвитку

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя, який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором.

Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної. За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

Соціально-економічна характеристика бідності певної частини суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних. До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства. Економічні показники — це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства. Соціальні показники — це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу. [2]

У системі визначення рівня життя населення центральне місце посідають показники доходів як основного джерела задоволення особистих потреб у товарах та послугах і підвищення рівня добробуту. У концепції людського розвитку показники доходів населення використовуються як міра контролю над ресурсами. Рівень доходів дає уявлення про матеріальні можливості людей, надто коли цей рівень досить низький. Крім того, величина доходів відображає можливості людей у тих сферах життя, що безпосередньо не пов’язані з основними індикаторами людського розвитку. Серед них, наприклад, можливість подорожувати і відпочивати, спілкуватися з рідними та друзями, здобувати й облаштовувати житло, відвідувати театри та музеї.

Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах. Склад життєвих благ дуже різний. Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, що рекомендується ООН, включає широке коло характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників: народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення.; свобода людини. [26]

В світовій практиці рівень і динаміка здоров'я населення ставляться на перше місце серед компонентів рівня життя, оскільки розглядається як базисна потреба людини і головна умова його діяльності. Основними вимірниками здоров'я загальноприйняті показники середньої очікуваної тривалості життя при народженні і коефіцієнт смертності. Динаміка смертності значною мірою визначається ослабленням здоров'я, погіршенням охорони здоров'я і харчування людей.

Перераховані показники розглядаються як основні. Поряд із ними для оцінки і обрахування рівня життя виділяють ряд інформаційних показників, що не є, на думку експертів, безпосередніми характеристиками рівня життя. У число інформаційних показників входять національний доход і валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням середньорічних коефіцієнтів їхнього росту і ряд інших. Про показники ВВП на душу населення треба сказати особливо, тому що існують спроби використовувати його як узагальнювальний. Експерти вважають, що використання цього показника, тим більше для цілей міжнародного зіставлення рівнів життя, можливе тільки за натуральною формою – через зіставлення обсягів життєвих благ, прямо або побічно споживаних населенням. Трудності міжнародних зіставлень в основному пов'язані з урахуванням курсів національних валют.

Рівень життя оцінюють також по показниках:

♦  стану трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень утворення населення, споживання на душу населення основних продуктів харчування в калоріях, у протеїновому втримуванні, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чоловік населення, частка видатків на утворення у ВВП);

♦  розвитку сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чоловік населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чоловік населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами й т.п.).

В останні роки у світовій практиці для визначення якості життя стали користуватися показниками (або індексами) суспільного розвитку країни, що поєднують у собі багато економічних і соціальних показників, що включають освітній рівень населення, тривалість життя, тривалість робочого тижня й ряд інших. [27]

Будь-який узагальнювальний показник, синтетичний показник – завжди проблема складна. На думку спеціалістів, єдиний показник рівня життя в даний час не є ні можливим, ні бажаним на макроекономічному рівні. На мікрорівні проблема зводиться до виміру тих складового рівня життя, що можуть бути кількісно визначеними. Задоволеність населення життєвими благами залежить від розміру реальних доходів; ступінь задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення розрахункових і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення за доходами оснований на розмежуванні низько-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. На основі аналізу розміру і структури витрат низькодоходних груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної заможності і межу бідності.

Міжнародна організація праці запропонувала концепцію «базових потреб», відповідно до якої урядам з метою підвищення якісних показників рівня життя пропонувалося зосередити увагу на задоволенні основних потреб більшості населення. Була зроблена спроба розробити систему універсальних показників, що враховує суб’єктивне сприйняття умов життя й їх об’єктивні характеристики. У зв’язку з цим при оцінці економічного розвитку на перше місце вийшли соціальні показники. Відповідно до цієї концепції пріоритети соціальної політики можна поділити на дев’ять напрямів розвитку, кожний із яких характеризується своїм набором показників: фінансовий стан осоистості; здоровя; освіта; зайнятість і якість трудового життя; вільний час і дозвілля; сприятливе навколишнє середовище; соціальне оточення; забезпечення безпеки правосуддя; участь у суспільному житті.

Дослідження свідчать, що при аналізі рівня життя населення недостатньо використовувати оцінку мінімальних потреб, а необхідно мати дані за всіма показниками рівня життя. Крім того, немає чіткого поділу між соціальними й економічними показниками, оскільки будь-які економічні перетворення супроводжуються змінами в соціальній сфері. [10]

У роботах, пов’язаних з моделюванням, прогнозними розрахунками й оцінками рівня та якості життя, використовується більш деталізований набір показників. Так, у дослідженні «Сім’я, праця, доходи, споживання» наводиться система індикаторів, на основі яких рекомендується проводити кількісну оцінку рівня життя населення.

Група детермінант:

Детермінанти, що характеризують споживача: чисельність і статевий склад населення; чисельність сімей і посімейна структура населення; структура населення за рівнем освіти; структура зайнятості; соціально-професійна належність в укрупненому угрупуванні;

Детермінанти, що характеризують зовнішні умови споживання: тип поселення; житло; майно населення; доходи (рівень і структура, форма та джерела надходження); сфера послуг з видів обслуговування (забезпеченість послугами).

Група показників, що характеризують поведінку споживачів:

споживання: рівень споживання; структура за видами потреб, форма організації споживання (колективне, індивідуальне), джерела покриття; показники проведення часу: тривалість неробочого та вільного часу; структура використання неробочого та вільного часу.

Група показників зворотного зв’язку:

показники здоров’я та демографічні характеристики (рівень смертності, народжуваності, кількість шлюбів, розлучень, кількість днів тимчасової непрацездатності працездатних осіб);

Показники впливу способу життя та побуту на індивідуальну продуктивність праці (% виконання норм виробітку);

Показники соціальної мобільності (рівень кваліфікації та швидкість її росту).

Наведена система індикаторів надмірно ускладнена та перевантажена показниками; в ній не виділені пріоритети, існує проблема достовірності початкових даних.

Заслуговують на увагу укрупнені класифікатори й угрупування показників, що пропонувалися раніше. Так, Н. Бузляков виділяє тригрупи показників: синтетичні (національний дохід, фонд споживання національного доходу, фонд споживання населенням матеріальних благ і послуг, реальні доходи населення і ряд інших); показники споживання населенням конкретних видів матеріальних благ і послуг, а також показники, що опосередковують це споживання, вартісні показники, що є основними елементами реальних доходів населення; показники забезпеченості населення дитячими установами, телевізійним віщанням, послугами охорони здоров’я, комунального господарства тощо.

В. Майєр, пропонує поділяти показники на категорії. Він вважає, що необхідно чітко розрізняти показники, що характеризують рівень життя, як такі, які визначають його висоту й якісний зміст, від чинників, що його зумовлюють. До перших належать усі показники, що відображають прямо або опосередковано процес особистого споживання матеріальних і духовних благ, до других – рівень розвитку продуктивних сил, характер розвитку виробничих відносин, умови праці, природно-кліматичні умови тощо. [16]

Усі розглянуті системи показників мають, як правило, переваги та недоліки, пов’язані або з відмінностями в методології розрахунку, прийнятій в різних країнах, або з труднощами обліку макроекономічних показників, у зв’язку з чим ученими були зроблені спроби розробити інтегральні показники визначення рівня розвитку тієї або іншої країни, регіону. Для об’єктивної характеристики рівня життя населення необхідно розробити інтегральні показники, які б характеризували ступінь фінансового забезпечення рівня життя населення.

Рівень життя населення є основним показником економічного розвитку будь-якої держави. Саме визначення чинників впливу та фінансових показників вимірювання рівня життя населення зумовлює ефективне функціонування системи фінансового забезпечення рівня життя населення.

4. ОЦІНКА РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Економічний розвиток будь-якої країни світу визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. Але можна констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком України рівень і якість життя населення як стратегічна мета носить більш декларативний характер.

Про рівень життя в країні можна судити і по співвідношенню забезпечених і бідних верств населення. В Україні частка населення, що проживає за межею бідності, за останнє десятиріччя сильно збільшилася. Мінімальні життєві потреби українців оцінюються в даний час по набору товарів і послуг, включених в прожитковий мінімум. Структура бюджету прожиткового мінімуму включає, крім витрат на харчування, витрати на непродовольчі товари, послуги, податки і інші обов'язкові платежі.

Самим відстаючим компонентом рівня життя, особливо в зіставленні з розвинутими країнами, є в Україні всі види послуг населенню. В розвинутих країнах платні послуги займають в споживацькому бюджеті населення, як правило, більше місце, ніж харчування. Ці послуги, по-перше, не сопоставимі з українськими по складу, по-друге, вагома відмінність якості цих послуг, відповідно і ціни на них.

Важливою складовою частиною економічного потенціалу є національне багатство, яке є сукупністю матеріальних ресурсів, накопичених продуктів минулої праці і врахованих і залучених в економічний оборот природних ресурсів, якими володіє суспільство. [19]

В якості невід’ємної частини Звіту за 2009 рік сьогодні також було представлено останній рейтинг країн за Індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП). В розрахунках індексу використовуються три основні показники: ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя при народженні, рівень освіченості населення. Рейтинг свідчить про те, що, не дивлячись на прогрес, досягнутий за останні 25 років у багатьох сферах, нерівність та відмінності в добробуті людей в багатих та бідних країнах залишаються неприпустимо високими.

У 2007 році – в порівнянні з 2006 роком – 50 країн, включно з Україною, втратили один чи два місця в рейтингу, а ще 50 країн відповідно піднялися на один-два місця в загальному рейтингу.  Україна посіла 85 місце в рейтингу Програми розвитку ООН за Індексом розвитку людського потенціалу, втративши одне місце. Україна втратила сім місць в порівнянні між 2006 та 2005 роками – у 2005 році Україна посідала 78 місце з поміж 177 країн світу. [28]

Оцінюючи стан рівня та якості життя в Україні, слід наголосити, що за індексом людського розвитку (ІЛР), він опустився з 45 у 1990 р. до 85 місця в 2009 р. Саме через погіршення двох індикаторів (ВВП на душу населення і тривалість життя) із трьох (третій індикатор – рівень освіти), що входить до складу ІЛР. Наша країна потрапила до групи країн із середнім рівнем людського розвитку.

В Україні спостерігається негативна тенденція щодо скорочення тривалості життя населення з 75 років для жінок і 65,9 для чоловіків у 1990-1991 рр. до 74,2 і 62,5 років відповідно у 2007-2008 рр. Розрив між тривалістю життя чоловіків та жінок досяг 11,7 років.

Рис. 4.1 Динаміка народжуваності та смертності в Україні

Кількість освіченого населення становить 99,4 %, зростає чисельність

випущених фахівців, що закінчили вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, що є позитивною тенденцією. Але, на жаль, наявність вищої освіти не є в нашій країні запорукою безбідного життя. Так, за даними моніторингу бідності, протягом 2001 – 2008 рр. близько 28 % населення України належать до категорії бідних. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За показником ВВП на душу населення (дані Світового банку 2008 р. – 6,92 тис. дол.), Україна – на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію, хоча ми і спостерігаємо тенденцію до його зростання. [13]

Рис. 4.2 Кількість зареєстрованих безробітних у % до населення працездатного віку у 2008 році

Для узагальнюючої характеристики доб­робуту суспільства, окрім ВВП, використо­вується також індекс споживчих цін (ІСІІ), який є показником зміни вартості кошика товарів і послуг (продукти харчування, одяг, електроенергія, вартість житлового приміщення і транспортних засобів, медичне обслуговування, відпочинок тощо). Зміни ІСЦ за період (місяць чи рік) визначають спожив­чу інфляцію чи власне інфляцію. Спираю­чись на споживчий кошик, ІСЦ відтворює зміни купівельної спроможності національ­ної грошової одиниці з позиції середньостатистичнот громадянина.

Рис. 4.3 Індекси споживчих цін та цін виробників промислової продукції у 2000-2008 роках

Рахункова палата України (РПУ) заявляє, що реальний життєвий рівень населення знижується. Реальна заробітна плата за січень-червень 2009 року зменшилася на 10,1%, що є найгіршим показником за цей період з 1999 року.

Як повідомляється на сайті РПУ, Колегія Рахункової палати України зазначає, що врахований при затвердженні державного бюджету рівень інфляції у розмірі 9,5% є заниженим. За перше півріччя поточного року споживчі ціни зросли на 8,6 відсотка. За експертною оцінкою Рахункової палати, до кінця поточного року зростання цін на споживчому ринку перевищить 15 відсотків. Наявні інфляційні процеси призвели до реального зниження основних державних соціальних гарантій, а відтак - до падіння життєвого рівня.

Згідно зі статтею 55 закону про державний бюджет, мінімальна заробітна плата у січні поточного року становила 605 грн., у червні - 625 гривень. Порівняно із січнем, її розмір номінально підвищився на 3,3%., проте в реальному обчисленні, з урахуванням інфляції, він знизився на 4,9%, наголошує РПУ.

Відповідно до статті 54 закону про державний бюджет, мінімальний розмір пенсії за віком у січні становив 498 грн., а у червні, з урахуванням норм постанови Кабінету міністрів України від 11.03.2009 №198 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", - 505,5 гривні. Таким чином, мінімальна пенсія номінально зросла на 1,5%, тоді як реально вона знизилася на 6,5%.

Водночас в умовах "замороження" розміру прожиткового мінімуму, фактично, на рівні жовтня минулого року (626 грн.) з урахуванням інфляції за останні дев`ять місяців цей показник реально знизився майже на 15%. При цьому, фактичні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб та осіб, які втратили працездатність, у червні становили, відповідно, 887 і 659 грн., що перевищило встановлені законом про державний бюджет розміри на 262 та 153,5 гривні. Заробітну плату, нижчу за фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у червні нараховано майже 3 млн. працівникам, пише УНІАН.

Крім того, наголошує РПУ, зниження виробничої активності призвело до погіршення ситуації на ринку праці. Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку державної служби зайнятості, у червні 2009 року становила 671 тис. або 9 осіб на 1 вільне робоче місце чи вакантну посаду, тоді як у червні минулого року ці показники, відповідно, становили 555 тис. та 3 особи. При цьому зросли обсяги вимушеної неповної зайнятості. У звітному періоді поточного року кількість працівників, які працювали у режимі скороченого робочого дня (тижня) порівняно з відповідним періодом минулого збільшилася у 5,5 раза, а кількість працівників, які перебували в адміністративних відпустках, відповідно, утричі, йдеться у повідомленні Рахункової палати. [29]

З огляду на ці обставини можна дійти висновку про погіршення прогнозів сто­совно динаміки розвитку української економіки та підвищення рівня життя насе­лення протягом 2008—2009 років. Прискорення, очевидно, відбудеться у 2010 ро­ці завдяки відновленню темпів зростання інвестицій через необхідність завершити всі підготовчі процеси для проведення Чемпіонату Європи з футболу "ЄВРО- 2012", посиленню схильності до споживання внаслідок покрашення очікувань що­до економічного розвитку в довгостроковій перспективі, а також за рахунок по­дальшого пожвавлення ділової активності у світі.

Прискорення економічного зростання і підвищення рівня життя населення будуть зумовлені також прискореним збільшенням реальної заробітної плати (впровадження III етапу реформи тарифної сітки) і, відповідно, доходів домогосподарств. Таким чином, збалансовуючи негативний та позитивний впливи фінан­сових важелів на рівень життя населення, необхідно визначити певні пріоритети, які б відображалися в усіх загальнодержавних програмах розвитку. Тільки за умов дотримання єдиних правил на всіх рівнях й в усіх гілках влади можна говорити про прискорення темпів зростання рівня життя населення.

В Україні у 2008-2010 роках будуть створені реальні передумови забезпечення істотного підвищення рівня людського розвитку та добробуту українського народу, зокрема:

зростання валового внутрішнього продукту на рівні 7 % в середньому за рік;

зростання обсягів експорту товарів та послуг на 12,9 % в середньому за рік;

зростання реальної заробітної плати на 11,7 % в середньому за рік;

зниження темпів інфляції з 6,8 % до 5,5 % у 2010 році.

Враховуючи значне відставання розвитку продуктивних сил України від розвинених країн світу, вважаю за доцільне передусім привести рівень соціальних гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС. Далі слід домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що досягнення досить оптимістичних прогнозних макропоказників є напруженим, але реалістичним за умови ефективної співпраці Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України. Ця співпраця в кінцевому підсумку і стане тією основою, яка забезпечить реформування економіки, стале економічне зростання та підвищення рівня життя населення.

Щоб більш глибше розглянути сучасний стан рівня життя населення України пропоную прогланути додатки, в яких містяться такі показники, як  ВВП на душу населення в порівнянні з іншими країнами, структура споживчого кошика, зростання цін на основні складові споживчого кошика українців у січні — березні 2008 року (до грудня 2007-го), %, середньомісячна номінальна зарплата, 2008-го, грн, природний рух населення, індекси основних соціально-економічних показників, структура доходів населення у 2008 році, структура витрат і заощаджень населення у 2008 році, кількість зареєстрованих безробітніх у % до населення працездатного віку у 2008 році.

5. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

— поліпшення планування сім’ї, вдосконалення системи надання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім’ям, які бажають мати дітей;

— поліпшення здоров’я населення, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення;

— відновлення мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності дошкільної освіти.

Ці кроки щодо покращення здоров’я населення  неодмінно стануть важливими чинниками підвищення рівня життя населення, будуть сприяти зростанню ефективності і продуктивності праці українців та валового внутрішнього продукту держави. [8]

Верстви  населення які знаходяться нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту. За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індексу вартості життя. Для цього існують три способи:

      адаптація (пристосування до умов);

      компенсація;

      індексація (найбільш поширений спосіб).

Розрізняють очікувану і ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспетивна індексація здійснюється відповідно зростанню цін за минулий період. В світовій практиці частіше застосовується ретроспективна індексація або через фіксовані проміжки часу (3 – 6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично із зміною цін. Але в будь-якому випадку доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання цін, загальноприйнято-споживчих.

В основі державної політики подолання бідності та підняття рівня життя населення має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці. Однак саме по собі економічне зростання ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів. Наслідком стане не тільки зростання рівня життя основної маси населення, а і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.

Другий напрям має стосуватися безпосередньо соціально вразливих верств населення. Передусім, необхідно запровадити дієву систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості. В цьому контексті першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Необхідно запровадити – спочатку добровільну, а через кілька років і обов'язкову – накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

Це буде стимулювати населення реєструвати свої доходи і сплачувати внески до пенсійних фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків до пенсійних фондів) та матеріальним забезпеченням на старість, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення похилого віку, а й забезпечить входження значної частини пенсіонерів до середнього класу.

Необхідна також реформа системи соціальної підтримки вразливих верств населення. Говорячи про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити два основних її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто на них не потребує. Мова йде не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування різноманітної системи підтримки доходів населення (різних критеріїв надання різних видів допомог і різних порогів доходу сім'ї) важливо забезпечити спрямованість допомог саме на бідні верстви суспільства.

Потребує істотного посилення увага до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції. [21]

Зважаючи на вищевикладене, вважаю за доцільне вжити таких заходів:

1. Установити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації.

2. Фактичне споживання продуктів харчування необхідно довести до рівня науково обґрунтованого раціону, оскільки надмірне харчування певними видами продуктів при явній недостатності інших зумовлює поширення побічних негативних явищ (зайва вага, захворювання, зниження життєвої активності тощо).

3. Реформувати систему соціального забезпечення населення таким чином, щоб вона не породжувала зрівнялівки і утриманських настроїв під час розподілу та споживання життєвих благ, посилювала мотивацію праці. А також докорінно переглянути систему пільг та пільговий контингент, оскільки значна кількість населення їх просто не потребує або ними не користується, запровадивши адресну грошову соціальну допомогу.

4. Задля подолання бідності створити працездатним верствам населення умови для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю, а також створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення.

5. Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати та не допускати виникнення заборгованості з її виплати.

6. Замінити систему оподаткування доходів громадян на таку, що стимулюватиме їх зростання.

7. Запровадити систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.

8. Спрямувати кошти від детінізації економіки на забезпечення пільгового іпотечного кредитування, оскільки одним із критеріїв рівня добробуту є задоволення потреб населення у житлі, при одночасному подоланні корупції на всіх етапах реалізації програм будівництва соціального житла.

ВИСНОВКИ

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки:

1.      Соціально-економічний розвиток країн світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції, прийнятої ООН, згідно  якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

2.      Життя людини – багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття – різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення – це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а  якість життя – якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

3.      Для того щоб управляти процесом підвищення  та покращення життя людей необхідно  оцінювати  його  рівень і якість. Оцінка рівня життя  населення  регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик. Кількісна оцінка здійснюється на основі інтегрального показника, який розраховується за допомогою таксономічного методу.

4.      Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни, а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників. Організуючою основою побудови системи окремих показників елементів компонент рівня життя населення є структурно-логічний причинно-наслідковий зв’язок між ними.

5.      Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити – високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей.

6.      В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

7.      Відсутність адекватної системи показників не дозволяє визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників.

8.      В умовах ринкової економіки підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць.

9. Результати аналізу доходів та витрат населення на базі даних обстеження умов життя домогосподарств підтверджують, що найбільш точно відображають матеріальний добробут сукупні витрати домогосподарств. Отже, для аналізу життєвого рівня населення необхідно використовувати не традиційний підхід, який спирається на середньодушові доходи населення, а брати до уваги середні сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого.

10. Комплексний аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України протягом останнього десятиріччя минулого століття свідчить про погіршення рівня та якості життя населення, яке проявляється у зменшенні реальної заробітної плати працюючих, суттєвого збільшення частки витрат на споживання у структурі доходів населення.

11. Погіршилася структура сукупних витрат малозабезпечених домогосподарств, про що свідчить суттєве збільшення частки витрат на харчування на фоні зменшення частки витрат на непродовольчі товари та послуги. А згідно з міжнародними критеріями частка витрат на харчування належить до переліку головних показників оцінки рівня життя добробуту населення – якщо витрати на харчування дорівнюють двом третинам доходу сімей, це вже є сигналом небезпеки.

12. Розшарування населення за рівнем добробуту триває – зростання добробуту багатших відбувається на фоні істотного зубожіння бідних верств населення.

13. Поширилася диференціація населення, які відносяться до різних соціальних груп, зокрема за професійною приналежністю. Безумовно, таке становище призвело до поглиблення соціальної нестабільності у суспільстві та до зниження трудових стимулів. Не останню роль в цьому належить і наявність заборгованості по оплаті праці. В умовах економічного спаду на фоні фактичного усунення держави із сфери регулювання доходів, відбулася поляризація суспільства і стала ще одним фактором зростання соціальної напруги в Україні.

14. Метою соціальної політики держави має бути створення умов для розвитку та функціонування соціальних відносин, всебічного розвитку творчого потенціалу населення. Ринкова економіка передбачає зміну самої системи державного регулювання, потребує нових, адекватних умовам ринку, податкове законодавство, систему законів щодо захисту прав споживача та соціальному забезпеченню і т. ін. Також відчутна потреба у правовому забезпеченні масової приватизації державного та муніципального майна.

ДОДАТКИ

Рис. 1 ВВП на душу населення в порівнянні з іншими країнами

Рис. 2 Зростання цін на основні складові споживчого кошика українців у січні — березні 2008 року (до грудня 2007-го), %

Рис. 3 Середньомісячна номінальна зарплата, 2008-го, грн

Рис. 4 Кількість зареєстрованих безробітніх у %до населення працездатного віку у 2008 році

Рис. 5 Природний рух населення

Рис. 6 Індекси основних соціально-економічних показників

Рис. 7 Структура доходів населення у 2008 році

Рис. 8 Структура витрат і заощаджень населення у 2008 році

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрусенко Г.О., Мостовий Г.І. Державне регулювання макроекономічними процесами: Опорний конспект лекцій. – К.: Магістр, 2003. – 168с.

2.   Базилевич В.Д. Макроекономіка. Навч посібник. – К.: Атака, 2005.

3. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в Українi// Економiка Украiни. – 1996. - № 2. - С. 4-13.

4. Воротін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій: Моногр. – К., 2002. – 392 с.

5. Єщенко П.С., Палкін Ю.I. Сучасна економіка. Київ: Вища школа,  2005, 327 с.

6. Мельниченко О.А. Методи та засоби державного регулювання рівня та якості життя населення – К., 2004.

7. Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2001.

8. Пономаренко В. С., Кизим М. О., Узунов Ф. В. Рівень і якість життя населення України: Монографія.– Х., 2003.– 226с.

9. Рівень життя населення України: методи аналізу та напрями підвищення: Автореферат.-К., 2008. – С. 19.

10. Соціальні індикатори рівня життя населення: стат. збірник. —К.: Держкомстат України, 2004. —С. 51, 65–66.

11. Узунов Ф. В. Анализ современного состояния уровня и качества жизни населения Украины // Бизнес Информ.– 2003.– № 1 – 2.– С. 73 – 75.

12. Узунов Ф. В. Теоретические основы оценки уровня и качества жизни населения регионов // Бизнес Информ.– 2002.– № 11 – 12.– С. 80 – 85.

13. Україна як соціальна держава: гасло для політичної конкуренції чи

шлях до солідаризації суспільства? – К., 2008. – C. 42 .

14. Витрати і ресурси домогосподарств України за 9 місяців 2006 року/ukrstat.kmu.gov.ua

15. Гордей О. Д. Вплив фінансових важелів на рівень жииття населення// Фінанси України. – К., 2008 - №7 – С. 78 – 83

16. Гордей О. Система чинників і фінансові показники вимірювання рівня життя населення. – М., 2009 - № 10 – С. 222- 225

17. Гулакова І. В. Якість життя населення: методологія аналізу та її застосування в дослідженні розвитку регіонів України// Український географічний журнал. – К., 2008 - №1 -  С. 48 – 53

18. Дзюба І.В. Категорія рівня життя: сучасний підхід// Статистика України. – 2004. - № 1. – С. 54-61.

19. Кизим М. О., Узунов Ф. В. Інтегральна оцінка рівня та якості життя населення регіонів України // Проблеми науки.– 2004.– № 4.– С. 35 – 41.

20. Крючкова І. Україна в ієрархії рівня життя: перспективи просування в гору// Дзеркало тижня. – 2004. - № 37 (512). – С. 12.

21. Мельниченко О. А. Підвищення рівня та якості життя населення:

механізм державного регулювання : [монографія] – Х., 2008. – С. 7.

22. Україна у цифрах 2008// Статистичний збірник. – К., 2009

23. Яценко Л. Д. Рівень та якість життя населення України: міжнародні порівняння// стратегічні пріорітети. – К., 2007 - №3 – С. 103 – 110

24. http://kontrakty.com.ua/show/ukr/rubrik_main/30200842.html

25.http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,147/id,5195/

26. http://www.grinchuk.lviv.ua/book/42/1906.html

27.http://economic.lviv.ua/sv-tova-ekonom-ka/r-ven-yak-st-zhittya-naselennya.html

28.http://www.undp.org.ua/ua/media/1-undp-news/857-undp-presents-new-2009-human-development-report-on-migration

29. http://www.oglyadach.com/news/2009/9/8/213329.htm