Національна система стандартизації України

Державні стандарти України  містять обов'язкові та рекомендовані  вимоги. До обов'язкових належать: 

o вимоги, що забезпечують  безпечність продукції для життя,  здоров'я, майна громадян, її сумісність  і взаємозамінність, охорону навколишнього  природного середовища та вимоги  методів випробувань цих показників;

- вимоги техніки безпеки  та гігієни праці з посиланням  на відповідні норми і правила;

- метрологічні норми,  правила, вимоги та положення,  що забезпечують достовірність  і єдність вимірювань;

- положення, що забезпечують  технічну єдність під час розроблення,  виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма  підприємствами та громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, якщо:

-це передбачено чинними  актами законодавства;

- ці вимоги включено  до договорів на розроблення,  виготовлення та поставку продукції;

- виробником (постачальником) продукції документально заявлено  про відповідність продукції  цим стандартам.

Галузеві стандарти  України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності ДСТУ, або за потребою встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов'язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) України (СТТУ) розробляють за потребою розповсюдження та впровадження систематизованих, узагальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у певних галузях знань та сферах професійних інтересів. Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, якщо вважають доцільним використовувати  нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в  цих стандартах. Використання СТТУ для виготовлення продукції можливе  лише за згодою замовника або споживача  цієї продукції, що закріплено договором  або іншою угодою.

Технічні умови (ТУ) - нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів). ТУ затверджують на продукцію, що перебуває на стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ розробляються на один чи кілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погодженням із замовником. Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності та підлеглості, громадяни - суб'єкти господарювання - за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції (надання послуг).

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес, роботу, послугу), яку виробляють і застосовують (надають) лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об'єктами СТП є складові продукції, технологічне оснащення та інструмент; технологічні процеси; послуги, які надають на певному підприємстві; процеси організації та управління виробництвом. СТП - основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекси усталеної  практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, які різняться конструктивним виконанням. В кодексах усталеної практики зазначають правила та методи розв'язування завдань щодо координації робіт зі стандартизації та метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів.

Технічний регламент - це новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування законодавчо регульованої та нерегульованої сфери використання нормативних документів. В одночасно прийнятому Законі України "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 № 2406-ІІІ такий документ названо технічний регламент з підтвердження відповідності і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам. Отже технічний регламент - це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Залежно від специфіки  об'єкта стандартизації, призначення, складу та змісту вимог, які встановлені  до нього, для різних категорій нормативних  документів зі стандартизації розробляють  стандарти таких видів:

- основоположні;

- на продукцію, послуги;

- на процеси;

- на методи контролю (випробувань,  вимірювань, аналізу)

Основоположні стандарти  встановлюють організаційно-методичні  та загальнотехнічні положення для  визначеної галузі стандартизації, а  також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємоузгодженість різних видів  технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону  навколишнього середовища.

Стандарти на продукцію, послуги  встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, послуги, які  забезпечують її відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при  її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила приймання, способи  контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання продукції або якості наданих  послуг.Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності  та методів (засобів, режимів, норм) виконання  різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах  діяльності та які забезпечують відповідність  процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) регламентують  послідовність (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них наводяться уніфіковані  методи контролю якості, що засновані  на досягненнях сучасної науки і  техніки.

Щодо міжнародних стандартів, то в Україні вони почали використовуватися  з 1989 р. З 1996 р. в Україні діють  міжнародні стандарти 9000, які охоплюють  системи забезпечення якості, з 1 січня 1998 р. - стандарти І8О 14000, які охоплюють  сферу навколишнього середовища, з 1 липня 1998 р. - європейські стандарти 45000, які регулюють діяльність в  галузі оцінки відповідності. В кінці 2002 р. набули чинності національні стандарти, створені на основі міжнародних стандартів серії І8О 9000 нової версії. Запроваджено низку стандартів серії 14000 та інших  серій. На кінець 2006 р. в Україні затверджено 17 технічних регламентів з підтвердження  відповідності, що базуються на європейських директивах "нового підходу" і  в яких встановлено обов'язкові вимоги щодо безпеки до певних видів продукції (будівельні вироби, медичні вироби, вибухові матеріали цивільного призначення, обладнання та системи захисту, призначені для застосування у вибухонебезпечній  атмосфері, прогулянкові судна і  таке ін.).

Державні стандарти України  ДСТУ ISO серії 9000 набули чинності 27 червня 2001 р. і є ідентичним перекладом міжнародних  стандартів.

До цієї серії стандартів належать:

1. ДСТУ ISO 9000:2001. Системи управління  якістю. Основні положення та  словник;

2. ДСТУ ISO 9001:2008. Системи управління  якістю. Вимоги;

3. ДСТУ ISO 9004:2001. Системи управління  якістю. Настанови щодо поліпшення  діяльності;

4. ДСТУ ISO 19011:2001. Настанови  щодо здійснення аудитів систем  управління якістю та/чи навколишнім  середовищем.

Разом вони формують узгоджену  серію стандартів на системи управління якістю (СУЯ), яка сприяє взаєморозумінню  в національній та міжнародній торгівлі.

Стандарт ДСТУ ISO 9000:2001 розроблено для сприяння організаціям (незалежно  від їхнього типу та чисельності  працівників) у впровадженні та забезпеченні функціонування ефективних СУЯ. ДСТУ ISO 9000:2001 описує основні положення СУЯ, викладені у стандартах ISO серії 9000, і визначає термінологію для  СУЯ, сферу застосування, принципи управління якістю.

Стандарт ДСТУ ISO 9001:2001. У  стандартах ISO версії 2000 р. пропонується лише одна модель системи менеджменту  якості. Вона викладена у стандарті ISO 9001:2000 (ДСТУ ISO 9001:2001). Цей державний  стандарт розроблено на принципах управління якістю, сформульованих у ДСТУ ISO 9000 та ДСТУ ISO 9004, і може застосовуватися "внутрішніми" і "зовнішніми" сторонами, зокрема: органами із сертифікації для оцінювання спроможності організації  дотримуватися вимог замовника, регламентованих вимог і власних  вимог організації. Стандарт установлює: вимоги до системи управління якістю, які можна застосовувати для  внутрішніх цілей організації або  для цілей сертифікації чи контрактних  цілей. Він зосереджує увагу переважно  на результативності системи управління ISO якістю з погляду дотримання вимог  замовника.Таким чином, можна виокремити постійні вимоги (містяться у розділах 1-6, 8 стандарту), а також ті, що можуть бути змінені (містяться у розділі 7).

Стандарт ДСТУ ISO 9004:2001 містить  настанови (рекомендації), які охоплюють  широкий діапазон цілей системи  управління якістю, ніж стандарт ISO 9001, зокрема щодо постійного поліпшення загальних показників та ефективності і результативності діяльності організації.

Ці настанови ґрунтуються  на восьми принципах управління якістю і призначені для одночасного  врахування результативності та ефективності СУЯ. Вісім принципів управління якістю розроблені для застосування вищим керівництвом із метою спрямування  діяльності організації на поліпшення її показників. Успішне застосування організацією цих принципів управління дасть змогу зацікавленим сторонам одержати такі переваги, як зростання  прибутків, створення цінностей, підвищення стабільності.

Стандарт застосовується до процесів діяльності організації. Отже, принципи управління якістю можуть бути поширені на всі рівні організації. Цей стандарт пропонує концепції, ідеї, настанови і рекомендації, не призначений  для цілей сертифікації та регламентації  чи контрактних цілей і не є  настановою щодо застосування стандарту  ДСТУ ISO 9001. Стандарт не містить рекомендацій, специфічних для інших систем управління, пов'язаних, наприклад, з  навколишнім середовищем, промисловою  гігієною, безпекою праці, фінансами, ризиками. Він дає змогу організації  узгодити, інтегрувати, адаптувати свою систему управління якістю з відповідними системами управління.