Утворення СРСР

Утворення СРСР. 
 
Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі. 
В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР). 
В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу. 
В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії. 
2. Конституція СРСР. 
В лютому 1935 р. відбувся черговий зїзд (VІІ) Рад СРСР. На попередній пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його порядок про зміни в конституції СРСР. Вказувалося на зміни у виборчій системі: зміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих прямими, відкритих - закритими. Йшла мова про підготовку тексту до нової Конституції. 
Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими при таємному голосуванні. Говорилось про те, що експл. Класи повністю знищені. До Конст. 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію. 
3. Сталінський терор. 
В січні 1934 року відбувся VІІ зїзд партії більшовиків, який відвів підсумки 5-річного плану господарського розвитку. На зїзді виступили керівні діячі опозиції Бухарін, Риков, Зіновєв і Каменев, які піддали критиці методи диктаторського правління Сталіна. Більше проти Сталіна не виступав ніхто, бо це було смертельно небезпечно. Єдину можливість усунути йогот з керівництва давала процедура виборів у Центральний комітет партії. Як і раніше, вибори в ЦК відбулися шляхом таємного голосування. Сталін дістав менше голосів, ніж інші кандидати. Найбільшу підтримку одержав С.Кіров. 
1 грудня 1934 року Кірова було вбито. Причетність Сталіна до цього вбивства є безспірною. Ця смерть для нього була вигідною: він усунув головного суперника і одержав підставу для розгортання терору, спрямованого проти міфічних ворогів народу: 5 грудня в газеті "Правда" появилася постанова про внесення змін до кримінально-процесуальних кодексів республік. Розслідування справ про терористичні акти проти представників радянської влади тепер вимагалось закінчити в строк не більше 10 днів, слухати ці справи без участі сторін, не допускаючи подачі про помилування і касаційного розгляду, виконати негайно вирок про вищу міру покарання, якою був розстріл. 
В масові репресії після пленуму ЦК ВКП(б) в лютому-березні 1937 року під час Пленуму заарештували Бухаріна і Рикова. Сталін заявив, що країна в небезпечному становищі. 
31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ Єжова місцевим органам НКВС згідно з яким за 4 місяці треба було репресувати 268950 чоловік, з яких негайно знищити 76 тис. чол. Репресії здійснювались позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління НКВС і прокурора області. Репресувалися не тільки керівні особи, але й рядові робітники, колгоспники, інтелегенти. Суспільство все більше опускалось у прірву страху, відчаю та моральної деградації. Заарештованих піддавали тортурам за особистою вказівкою Сталіна. Не витримуючи фізичних мук, вони давали свідчення на себе, на своїх знайомих, рідних. Відбувалося масове знищення кадрів у військах. Були репресовані десятки видатних військових командирів вищого рангу, серед них заступник наркома оборони України маршал тухачевський. Разом з ним смертельний вирок було винесено команд. Військами Київського військового округу Якіру та іншим відомим діячам. У військах відбувалося масове винищення кадрів. Більшість командних посад довелось заміщати людьми, які не встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закладів.

Власне її автором був  не Б. Муссоліні, а один з ідеологів  фашизму поет Габріель д’Анунціо. Саме він створив перші корпорації в загарбаному в 1919 р. місті Ф’юме.

На початку дуче досить розпливчато заявляв, що корпорації мусять взяти на себе функції парламенту з економічних питань. У цілому, суть задуму полягала в тому, що соціальний мир нібито настане тоді, коли в  італійській економіці почнуть  діяти фашистські картелі й синдикати, об’єднані в корпорації.

Згодом він утворив  спеціальне міністерство корпорацій для  регулювання економічного життя  країни. Для усунення конфліктів між  робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним  органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій.

Офіційно же курс на створення "корпоративної держави" було проголошено в 1934 р. В економіці почали діяти фашистські синдикати й корпорації, об’єднані в конфедерації. До їхнього керівництва входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці.

Загалом в основних галузях  економіки було створено 22 національні  корпорації, а на середину 30-х рр. Практично усі італійці стали  їхніми членами. Як заявляв Б. Муссоліні, "фашистська держава може бути лише корпоративною, або вона не буде фашистською".

Корпорації  схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий  тиждень, контролювали укладення колективних  трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінансову підтримку  профспілкам.

На середину 30-х  рр. фашистські профспілки об’єднували 4 млн. чол. і завдяки численним  пільгам та успіхам  в організації  дозвілля робітників набули великої популярності. До того ж фашистам вдалося зробити  те, на що не спромоглися  попередні уряди  – скоротити безробіття (з 240 до 100 тис.).

У галузі економіки та соціальних відносин фашисти  вжили заходів  для залучення  капіталовкладень у  промисловість, провели  широке роздержавлення, провели вдалу  грошову реформу (цьому  сприяли значні кредити  із США, зокрема позика від банківського дому Моргана у 100 млн. дол.). У 1929 р. рівень промислового виробництва  перевищив довоєнний  на 40%, виробництво  сталі зросло на 84%, електроенергії –  на 100%.

Проте корпорації не виконали покладених на них  завдань. Так само провалилися проголошені Б. Муссоліні численні "битви": "битви за урожай", "битва за народжуваність" і навіть "битви" проти... горобців.