Трипільська культура

 

 

ВСТУП

 

Тема Трипільської культури в Україні, безперечно, є актуальною на сьогодні, бо, по-перше, до сьогодні вон повністю не вивчена, досі йдуть розкопки трипільських поселень й стосовно цієї тими у вчених залишається багато суперечностей в тихий чи інших аспектах, по-друге, ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи, але й найголовніше це ті, що Трипільська культура безпосередньо пов'язана із українським народом та займає значне місце в археології України.

Дані про Трипільську культуру отримані на підставі археологічних джерел та переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій при застосуванні сучасних методів дослідження. З години її відкриття минуло понад сто років, й за ці рокта уявлення про Трипільську культуру постійно змінювалися. За цей годину знайдені сотні поселень, тисячі жител та незліченну кількість давніх промов - посуд, знарядь роботи, зброї, прикрас тощо.

Так, восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сіл Верем'я, Халеп'я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, якої за місцем знахідки назвали Трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої У. Хвойко. Серед досліджених поселень найвідоміші - це поселення біля м. Трипілля та навколишніх сіл, з. Колодисте, Сушківка, Володимирівка, Томашівка, Майданецьке, Тальянки тощо на Черкащині; біля сіл Борисовка, Ільїнці, Кадіївці, Місто, Озаринці, Райки, Білий Камінь тощо на Поділлі; сіл Сабатинівка, Данилова Балка тощо на Південному Бузі, Лука-Врублівецька, Комарові, Ленківці, Стіна, Жури та інші на Середньому Дністрі, Софіївка, Підгірці, Чапаївка, Червоній хутір, Казаровичі тощо в Подніпров'ї; з. Усатове, Мирне, Арциз, Дивізія, Маяки в Подунав'ї та багато інших. Після дослідження які були зроблені висновки про господарство, металообробку та металургію, гончарську справу, архітектуру поселень та жител, знакову систему, релігію та світогляд трипільського населення. Нині трипільські старожитності відомі на землях трьох держав - Румунії, Молдови (там їхнього називають культурою Кукутень) та України.

Об'єктом дослідження є Трипільська культура. Предмети розгляду - матеріальна культура та духовний світло трипільців. Мета моєї роботи - розглянути роль Трипільської культури в Україні.

Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА В УКРАЇНІ

 

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.

Виділяють три етапи її розвитку:

1) ранній - 3500-3000;

2) середній - 3000-2000;

3) пізній - 2000-1700 до н.е.

Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття до нашої ери утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси.

Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні --від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс -- з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу -- з глиняних вальків або т. зв. аману. На Одещині -- з каменю-вапняку.

Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепі, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали всередині грубу, лави. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки».  Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою.

Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючись до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молоддю від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою Еллади.

Будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха» керамічних форм, мітологій, пластичних і орнаментальних мотивів -- пояснюють їх генетичні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України.

До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках, писанках -- дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні.

Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях. Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька» культура, на Закарпатті -- носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських степах -- «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з'явилися носії «лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою.

Зіставляючи структуру і розміри трипільського житла й сучасної селянської хати, неважко зауважити, що характер родини й родинного ладу за часів трипілля й за наших часів був відмінний.

Сучасна хата розрахована на окрему невелику родину (батько, мати, діти). Багатипокоєвість трипільського житла, його поділ на кілька покоїв, більший його розмір за новітню селянську хату, - усе це вказує, що трипільська хата була призначена для більшої родини, ніж "вузька" родина наших часів.

Немає сумніву, що у трипільській хаті жили родичі, але для кожної малої родини виділялась окрема камера, окремий покій. Трипільці жили у великих хатах, але на окрему родину припадала житлова площа менша, ніж нею користується родина сучасного селянина. Кожна окрема мала родина становить за наших часів ізольовану, самодостатню родинну і господарчу одиницю; цього не було за трипільських часів. За часів трипілля мала родина вже виділялась зі складу роду; вона мешкає осібно, готує їжу і їсть теж осібно; але разом з тим вона співмешкає і співгосподарює.

Процес господарчо-родинного диференціювання окремої малої родини за трипільських часів почався, але він ще не є завершений. Родинний лад трипільців з цього погляду становить перехідний період між материнсько-родовим устроєм та батьківсько-родовим. Україна трипільських часів - суцільно хліборобська країна. У домішці до глиняних вальків ми знаходимо постійно полову, цілі зерна, зернову луску.

Хліборобство не було додатковою галуззю в системі господарства того часу, воно становило основу трипільського господарства, було його провідною ділянкою. З хліборобством було сполучене скотарство.

Скотарство - великохудобне. Віл і корова визначали склад стада. Кістки коня не виявлені за часів трипілля. Віл, а не кінь є типовим для часів трипілля. Відсутність повіток при окремих житлах для худоби, спосіб побудови селища в суцільно пов'язаному взаємосполученому колі жител, те що ціле селище було одночасно загоном, здається, вказує, що худоба була спільною власністю цілої громади і стадо було громадським. Продукти поділялися між окремими родинами, але стадо було спільногромадським; не виключено, що в межах спільного стада окремі родинні групи, пов'язані ближчим кровним зв'язком, співжиттям і співпрацею в окремому житлі, могли мати у громадському стаді їм приналежне поголів'я, продуктами якого вони осібно користувалися, але, сумніву немає, громада на даному етапі ще панувала над відокремленими родинними групами. Села були відкриті, збудовані на відкритих місцях, без топографічного пристосовування до рельєфу місцевості, який давав би природні умови для захисту.

Життя було осіло-хліборобське і мирне. Трипільці при виборі місця для своїх селищ не потребували ізолюватись від навколишнього простору, поселялись на горбах та відокремлюватись ровами і валами. Вони потребували захистити свої стада від нападів звірів, чим і був зумовлений спосіб побудови селищ, але про щось більше вони не дбали. Трипільці могли мешкати на берегах річок зовсім невеликими оселями, незважаючи на те, що це може становити для них якусь небезпеку. Якщо припустити, що в кожному помешканні селища, розкопаного на Коломийщині під Трипіллям, мешкало 10-15 осіб, то у 30-х роках у цьому помешканні повинно б було жити 300- 500 людей. Такі, мабуть, були середні розміри селищ трипільських часів. Також були менші, але були й більші. У Володимирівні на р. Синюсі, що впадає у Буг, виявлено більше ніж тисячу жител. У зв'язку з цим можна цілком певно стверджувати, що на даному етапі село вже починало переростати у місто. Зважаючи на географічне розташування, де розташовано Володимирівна, на розвинений культ, на далеко більшу пишність посуду і його орнаменту, на меншу скупченість людей в окремих помешканнях (житла у Володимирівні не 4-камерні, а двохкамерні), можна гадати, що тут, на півдні, був центр трипілля. Київщина була лише периферією.

Як пов'язується трипілля з сучасністю? Через хліборобство, скотарство, розміщення селищ, спосіб будови помешкань, розпис будівель, печей, господарчі і народно-мистецькі традиції тощо.

Україна часів трипілля була суцільно хліборобською і суцільно заселеною з великими стадами великої рогатої худоби, з численним і густим населенням, з високорозвиненим орнаментально-декоративним мистецтвом. Це була вже на даному етапі країна одночасно сільська і міська, із культурними зв'язками з Наддунав'ям, Закавказзям (Анау), Середземномор'ям (передмікенська культура Греції), Малоазійськими країнами, Месопотамією і можливо, навіть з Єгиптом. Україна не становила в цей архаїчний період якоїсь замкненої у собі, ізольованої від цілого культурного світу країни. Навпаки, вона входила у загальне коло тодішнього культурного світу, у якому панівне місце належало країнам Месопотамії та Єгиптові, - країна, що виразно тяжіла на південь і південний схід, відповідно до тодішніх центрів світової культури. Ці центри, як сказано, були на півдні й південному сході. І В. Щербаківський мав рацію, підкреслюючи у своїй згаданій вище книзі про зв'язки українського трипілля з Месопотамією. Месопотамія так само не знала коня, як і Трипілля. "Культура на волах, стодола, ярмо", - так визначає В. Щербаківський основні риси, що пов'язують етнографічну культуру українського народу з традиціями Трипілля.

Слід відзначити і відміни: хліборобство з безтяглового стало орним; худоба змінила тип: від трипільських часів, житло з багатокамерного стало однопокоєвим, родина з великої стала малою. Збереглась, затримана від часів трипілля, народно мистецька традиція розпису хат, але спосіб розпису змінив свій характер. Повинна бути ясність: у п'ятитисячному зв'язку з трипіллям, він не був і не є зв'язком "китайського" типу; він здійснювався в змінах і через зміни, катастрофи та кризи. Цей зв'язок підпорядковано законам зміни епох. Історія української культури перейшла через кілька епох. Тим-то поняття епохи як структурної цілісності є однією з вирішальних, напрямних засад у наших сучасних історіософічних концепціях і студіях.

Ця культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Европою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною. Добу неоліту, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом. В. М. Щербаківський писав, що жадного переселення слов'ян не було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України починається з палеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу.

Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях нашого народу.» З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін, мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія. Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

Отже, можна казати про Трипілля, як високорозвинену культуру ефектних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду. Відповідно до цього, трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Починаючи з найдавніших часів слов'янські народи шукали шляхи до об'єднання. Кілька разів їх культурний рівень піднімався до створення єдиної держави , і кожного разу нашестя кочових племен відкидали їх на віки у своєму розвитку. Нарешті в 7 столітті їм вдалося об'єднатися в єдине Російська держава . Вже тоді Русь була досить розвиненою країною , вже були міста , ремесло активно розвивалася , купці з товаром ходили в далекі країни , і судячи з розмірів схованок з грецькими та візантійськими монетами находімимі на території стародавньої Русі , торгівля йшла досить жваво.