Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕТНОЛОГІЇ ТА КРАЄЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ :

«Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції»

 

 

 

 

студентки 3 курсу, 7 групи

Ардикуца Валерія Геннадіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2015 рік. 
Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………. 3

1. Виникнення і ідеологічні засади пуританства. Розпад на дві течії …... 5
2. Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення………………. 9
3. Диггери – найпоміркованіша течія. Розвиток і причини їхнього краху…………………………………………………………………………….. 12
4. Квакери. Організація і діяльність………………………………………. 16

Висновок………………………………………………………………………… 18

Список використаних джерел та літератури …………………………………..19

 

 

Вступ

 

Однією з найважливіших особливостей Англійської революції середини XVII століття була своєрідність її ідеології, соціально-класових і політичних цілей. Це була єдина революція в якій велику роль грала ідеологія Реформації у формі кальвінізму, на англійському ґрунті - пуританізму.

Одні бачили в ньому дорогу до свободи і демократії, інші - дорогу до насильства і тиранії. Одні підкреслювали консерватизм економічного учення пуританізму, значення його середньовічного коріння, інші бачили в ньому одну з передумов розвитку капіталізму в Англії і подальшого зростання її колоніальної імперії. Одні підкреслювали значення пуританізму для розвитку природознавства, інші вважали, що пуританізм тут ні при чому, що природознавство мало не релігійні, а світські витоки, що ведуть до розвитку капіталістичних стосунків, і кінець кінцем вказували на зв'язок його з італійським Ренесансом. Одні бачили в пуританізмі джерело вільнодумства, інші підкреслювали в нім фанатизм і релігійну нетерпимість. Пуританізм веде свій початок з 90-х років XVI століття. У його передреволюційній історії слід розрізняти два етапи:

1) доктринальний (в перевазі - опозиція королівської, англіканської церкви, обумовлена незавершеністю Реформації в цій країні) і 2) політичний - злиття релігійного нонконформізму з політичною опозицією абсолютизму Стюартів. Сама неминучість настання політичної фази пуританізму витікала з переплетення церковного устрою і механізму політичного владарювання, настільки тісного, що падіння одного неминуче спричиняв за собою крах другого. І справа полягала не лише в тому, що з часу Реформації носій англійської корони був одночасно главою англіканської церкви, по волі якого заміщалися вакансії ієрархів церкви - архієпископів і єпископів - і тлумачилися, в кінцевій інстанції, догмати віровчення, але і в тому, що церква перетворилася з цих пір в інститут поставлений на службу інтересам двору.

Королівська адміністрація диктувала зміст недільних проповідей, що виголошувалися у всіх церквах країни. Церковні суди, що знаходилися під керівництвом єпископів, залучали прихожан до відповіді не лише за несплату церковної десятини, але і за невідвідування недільної служби, за єресь, за «розбещеність» і тому подібне. В цілому не було такої сторони життя прихожанина, яке не знаходилося б під пильним наглядом приходського священика. В загалом не буде перебільшенням сказати, що англіканська церква була однією з ланок, причому найефективнішою, бюрократичної системи абсолютизму в цій країні.

Всі ці перетворення і процеси, що сягають початком правління Єлизавети І, викликали зародження і розвиток в країні маси різних рухів, які різними методами протистояли абсолютизму і застарілим порядкам. Серед найпоширеніших було пуританство, що згодом розпадеться на дві течії: пресвітеріанів і індепендентів.

 

 

1. Виникнення і ідеологічні засади пуританства. Розпад на дві течії.

 

Опозиція проти абсолютизму прийняла в Англії в кінці правління Тюдорів релігійну форму. В країні почав розвиватись широкомасштабний, релігіозно-суспільний рух, відомий під назвою пуританства (від латинського слова purus - чистий; точніше від англійської його форми pure). Під ім'ям пуритан в Англії ще з 60-х років XVI ст. були відомі протестанти, що не задовольнялися тією незавершеною, половинчастою реформою, яка була проведена в Англії в середині цього століття. Пуритани вважали єпископальну англіканську церкву напівпапською, такою, що зупинилася на півдорозі між протестантством і католицтвом. З іншого боку, пуритани критикували залежність англіканської церкви від уряду що призначав, зміщував і контролював єпископів, що перетворилися по суті в справжніх королівських чиновників. Пуританство було не лише церковним рухом, що виступав з вимогою перевлаштування церковної організації в інтересах буржуазного розвитку країни. Воно означало собою також і нову релігійну ідеологію, пройняту рисами буржуазного світогляду тієї епохи, якій відповідали і певні політичні уподобання. Виходячи з ідей кальвінізму, англійські пуритани відкидали старий феодальний лад з його моральною «зіпсованістю», «розбещеністю», «лінощами» і «марнотратством», протиставляли йому новий ідеал життя, коли основними моральними якостями вважалися в першу чергу стриманість, тверезість, ощадливість.

Пуританські погляди на життя прекрасно відобразив сучасник англійської революції, відомий англійський поет Джон Мільтон, який в одному зі своїх ранніх творів писав: «Обманщик, не ссылайся напрасно на невинную природу, будто ее дети должны расточать ее избытки. Она (природа) бережливо дает из своих сокровищ лишь добродетельному, который следует ее закону трезвости и священному правилу строгой умеренности»1. Пуритани рішуче засуджували всякі розваги, вважали «гріховними» розкішні вбрання і убори, яскраві костюми, веселі свята полювання, театр, музику і т. д. Пуритани повставали проти великого числа церковних свят, забороняли святкування свят, вони рекомендували проводити час за читанням Біблії.

Пуританство не було релігією більшості населення. Велика частина населення Англії навіть під час революції залишалася вірною англіканській церкві (а на заході і півночі тоді немало було і католиків), але пуритани найбільш яскраво виражали ідеологію зростаючого капіталізму. Пуритани проповідували нову мораль і створювали нові релігійно-політичні форми організації які допомагали буржуазії і новому дворянству об'єднуватися і вести боротьбу проти абсолютизму.

• Пресвітеріани.

З питань про форми нового церковного улаштування пуританство розкололося ще в XVI ст. на ряд течій. Найбільш багата частина пуритан - представники великої буржуазії і найбільш заможної частини нового дворянства - прагнула надати новій церкві строгий устрій кальвінізму.

Ця частина пуритан ще з 70-x років XVI ст. отримала назву «пресвітеріан». Вони були прихильниками такої церковної організації у якій головну роль грали пресвітери - старійшини, - особливі виборні особи від народу, що керували разом з пасторами «міністрами» справами кальвініської церковної общини. Пресвітеріанський церковний устрій, при якому через пресвітерів вирішальний вплив на справи общин надають її самі впливові члени, мало на увазі незалежність церкви від державної влади, періодичні скликання – синоди, відміну обрядів,що залишилися в англіканстві від католицтва, і в той же час певна одноманітність нового церковного культу.

Із самого початку пресвітеріанство виявило негативне відношення не лише до державної дворянсько-аристократичної англіканської церкви, але і до інших пуританських сект радикальнішого і демократичного напряму. Ці крайні пуританські секти, зі своєю сторони, різко критикували пресвітеріан, що замінювали, на їх думку один авторитет, авторитет єпископа, іншим примусовим авторитетом - пресвітерів і синоду.

• Індепенденти.

Другий значний напрям в пуританстві що оформився дещо пізніше першого - у 80 - 90-х роках XVIст., носив різні назви: «брауністів» (за ім’ям одного із засновників" - Роберта Брауна), «конгрегаціоністів» (конгрегація - в даному випадку церковна община, якій надавали особливе значення радикально налаштовані пуритани) або «індепендентів», тобто незалежних, оскільки вони проголошували повну автономію і незалежність кожної церковної общини як від державної влади, так і від загальної церковної влади.

У той же час індепенденти рішуче висловлювалися за максимально «вільні» форми самого богослужіння, вважаючи таким, священному писанню перечить складання будь яких обов'язкових молитов, гімнів або обрядів; вони надавали кожному учасникові релігійних зборів право «вільно проповідувать» чи навіть вільно «пророкувати» на основі власного розуміння писання2.

В протилежність пресвітеріанскій централізованій церкві індепенденти ділилися на безліч дрібних сект і в організаційному відношенні були взагалі роздрібленими. До індепендентів належали середня і дрібна міська буржуазія, частина нового дворянства - джентрі - частина селян, переважно східних графств, де довго зберігалися традиції лоллардизму. Міські плебейські елементи частково теж входили в найбільш крайні індепендентські секти.

Таким чином, індепенденти були і в релігійному і у соціальному відношенні вельми складна течія, що охоплювала цілий ряд найрізноманітніших сект, загалом радикальніших, ніж пресвітеріанські, але такі, що у свою чергу сильно розрізнялися між собою по своєму соціальному характеру, по соціальному сенсу своїх релігійних вимог. Радикально-демократичне крило індепендентів було близьке широким народним масам міста і села.

Починаючи з 80-90-х років XVI ст. на пуритан хлинули багаточисленні урядові репресії. Особливо піддалися переслідуванням найбільш радикальні індепендентські секти. Багато індепендентів аби уникнути переслідувань, переселялися до Нідерландів, де вступали в зв'язок з континентальними (голландськими і німецькими) сектантами зокрема з меннонітами, наступниками анабаптистів. Частина цих емігрантів, радикально настроєних пуритан, поверталася потім до Англії і посилено пропагувала тут свої радикальні церковні погляди. Багато пуритан-індепендентів, а частково і пресвітеріан, переселялося за океан, до Америки, де на початку XVII ст. вони почали заселяти на східному побережжі Північної Америки на території так званої Нової Англії. Не дивлячись на переслідування і гоніння, що продовжувалися і навіть посилилися в перші десятиліття XVII ст., пуританство продовжувало посилюватися. Збільшувалися чисельно як права - пресвітеріанська, так і ліва – індепендентська - течія пуританства. Навіть багато з тих, що належали офіційно до англіканської церкви співчували пуританам і вимагали проведення реформ державної церкви в помірно-пуританському дусі. Пресвітеріани і індепенденти видали немало палких публікацій і памфлетів, у яких у формі релігійних висловів, міркувань і проповідей засуджувалася «зіпсована», «напівпапська» державна англіканська церква, а за одно з нею і королівська влада.  

 

2. Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення.

 

Головними ідеологами левеллерів були Джон Лілберн, Річард Овертон, Уїльям Уолвін, Томас Прінс. Саме у їх працях були закладені основні вимоги і цілі партії. Ключовим документом, на який постійно посилалися в своїх памфлетах Лілберн, Овертон, Уолвін і Прінс, була «Велика хартія вольностей». Вони вважали вимоги, що висувалися ними, відновленням свобод, загублених під час нормандського завоювання3.

Ще в 1645 році в своєму памфлеті «Захист природного права Англії»4 Лільберн різко критикував палату лордів, формулюючи положення про народний суверенітет. Лільберн писав: «Высшая власть – в народе». Від народу отримав свою владу парламент, але народ не поступався йому верховною владою, тобто влада парламенту має бути обмеженою. Парламент «должен делать то, что ему хочется, а то, что полезно для блага народа и не идет в ущерб народу». При цьому Лільберн не допускав думки про одночасне існування палати общин і палати лордів. Лорди не були вибрані, а значить вони не заручилися довірою народу, їх влада є тиранічною, отже їх влада має бути знищена разом з владою короля5.

Лільберн виступав також проти привілеїв і феодальних титулів, за свободу релігійних переконань, недоторканості особи і майна, свободу друку і т.д. Всі ці вимоги були направлені на знищення феодальних засад, що все ще панували в Англії. У 1646 році за свої рішучі виступи Лільберн був засуджений палатою лордів до тюремного ув’язнення і величезного штрафу. Випущений Лільберн був лише в 1648 році.

Річард Овертон і Уїльям Уолвін також активно виступали в захист ідей народного суверенітету, критикували пресвітеріан і здійснювані ними релігійні переслідування, виражаючи в цілому ідеї аналогічні Лільберну. Вони виступали також за права особи, в першу чергу право власності .

Спочатку Лільберн, Овертон, Уолвін, Прінс і їх однодумці діяли розрізнено, але до 1646-1647 років левеллери відокремилися від індепендентів і стали самостійним політичним угрупуванням.

У липні 1646 року до парламенту була представлена «Ремонстрація багатьох тисяч громадян»6, складена, ймовірно, Овертоном і Уолвіном. Вже в ній висувалися вимоги знищення влади короля і палати лордів, верховенства відповідальної перед народом палатою общин, введення широкого вибіркового права і захисту природних прав людини.

Першим документом, написаним від імені левеллерів, стала петиція від 15 березня 1647 року, адресована «Верховній владі нації», яка була направлена в палату общин. У цьому документі левеллери говорять про те, що жоден уряд не може бути більш законним, ніж парламентський, і що, хоча парламентом зроблено багато корисних перетворень у сфері боротьби з феодальними засадами, країна все ще знаходиться в пригнобленому положенні. Про це, зокрема, свідчить факт збереження палати лордів.

У цій петиції, крім того, були виражені економічні претензії. Левеллери вимагали відміни патентів і монополій, що затруднювали розвиток економіки. Автори петиції вимагали також відміни десятини, яка все ще стягувалася у той час. У петиції містилися пропозиція створити закони про допомогу жебракам, яких в ті часи ставало все більше і більше в результаті обгороджувань.