План
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Передумови війни………………………………………………………………4
2. Війна в Європі…………………………………………………………………..5
3. Наслідки Семирічної
війни…………………………………………………...10
Висновки…………………………………………………………………………13
Література………………………………………………………………………..14
Вступ
Семирічна війна 1756—1763 — найбільший
воєнний конфлікт Нового часу між Великою
Британією (в унії з Ганновером) і Пруссією,
з одного боку, та Францією, Іспанією, Священною
Римською імперією германської нації,
Рос. імперією, Швецією та Саксонією —
з другого. Війна тривала за участю більшості
великих д-в того часу, а бойові дії охопили
Європу, Північну та Центральну Америку,
західноафр. узбережжя, Індію та Філіппіни.
Передумовами війни послужили англо-франц.
суперечності в північноамер. колоніях
та боротьба за панування на морі, а також
прагнення Пруссії до військово-політ.
лідерства в Європі, що суперечило інтересам
Австрії, Франції та Рос. імперії.
Війна, була наслідком складного
комплексу міжнародних протиріч - династичного
суперництва Гогенцоллернів і Габсбургів,
прагнення Габсбургів повернути захоплену
Пруссією Сілезію, англо-французького
торговельного й колоніального суперництва,
нарешті, русско-прусської боротьби за
вплив у східній Прибалтиці. Воєнні дії
розгорнулися на всьому протязі прусських
границь - від Східної Пруссії, де воювала
російська армія, до Саксонії й Сілезії,
де із пруссаками боролися австрійці,
і західних провінцій, де вели настання
французи.
1. Передумови війни
Виникла в результаті протистояння
між ворогуючими союзами: Великою Британією
та Пруссією з одного боку, Австрією, Російською
імперію та Францією з другого (були й
інші учасники коаліцій). Англія та Франція
вели боротьбу на морях і колоніях (насамперед
у Північній
Америці та Індії), Австрія та Пруссія вирішували свої континетальні
суперечки. Російська імперія вступила
у війну, будучи у союзі з Австрією (1746) та Францією (1756), з Англією відносин не розривала,
отож війну вела лише проти Пруссії. Англія завдала поразки Франції. Пруссія на континенті у цілому програвала
Австрії, Росії та Франції. Однак демарш
нового російського імператора Петра
ІІІ (1761-1762) змінив баланс сил, коли російські
війська перейшли на бік прусських. Палацовий
переворот, що привів до влади Катерину
ІІ (28 червня 1762) взагалі вивів Північну імперію
з війни.
Таким чином, жодна з коаліцій
не здобула повної перемоги. Найбільше
зиску отримала Англія, яка установила
контроль над Індією й іншими колишніми
колоніями Франції, включаючи Канаду.
Іспанія передала Англії Флориду в обмін
на Кубу; Пруссія підтвердила свої сілезькі
завоювання та в підсумку стала однією
з наймогутніших європейських держав.
Росія територіальних і матеріальних
здобутків не мала, проте й вона ввійшла
до когорти перших країн Європи. Війна
закінчилася Паризьким
договором 1763, підписаним Францією, Англією,
Іспанією, Потругалією; та Губертусбургським
миром 1763 року, що уклали Пруссія, Австрія,
Саксонія.
Протягом 1754—55 суперництво
Великої Британії та Франції в Пн. Америці
із прикордонних сутичок переросло в регулярні
бойові дії (т. зв. франко-індіанська війна),
після чого 1756 Велика Британія офіційно
оголосила війну Франції. Конфлікт у колоніях
спричинився до переформатування системи
воєнно-політ. союзів європ. д-в і порушення
міжнар. рівноваги. Гол. причиною порушення
балансу сил стало висунення на перші
ролі Пруссії, котра після перемоги над
Австрією в Силезьких війнах почала претендувати
на провідну роль в європ. політиці. У січні
1756 Велика Британія уклала союзний договір
із Пруссією, бажаючи втримати Францію
від нападу на Ганновер (спадкове володіння
англ. короля Георга II на континенті). Укладення
англопрусського союзу підштовхнуло Австрію,
котра прагнула реваншу, до підписання
оборонного союзу із Францією, до якого
наприкінці 1756 приєдналася Рос. імперія.
Таким чином, утворилися дві коаліції
найсильніших європейських д-в, бойові
дії між якими розпочалися в серпні 1756
із вторгнення прусських військ Фрідріха
II Гогенцоллерна до Саксонії, на захист
якої виступила Австрія. 1 вересня 1756 Рос.
імперія оголосила Пруссії війну. Утім
блискавичні дії прусської армії, яка
була однією з найкращих в Європі, призвели
до швидкого оточення саксонських військ
і розгрому австрійс. сил, що рухалися
їм на допомогу. У середині жовтня 1756 Саксонія
капітулювала.
2. Війна в Європі
Основне протистояння в Європі відбувалося
між Австрією та Пруссією за володіння Сілезією, втраченою Австрією у попередніх Сілезьких війнах.
Тому семирічну війну називають також
третьою Сілезькою війною. Перша (1740-1742)
та друга (1744-1748) Сілезькі війни були складовими
частинами війни за Австрійську спадщину.
В Європі бойові дії відбувались між
Пруссією, Великою Британією, Ганновером
і кількома малими німецькими державами,
з одного боку, та Австрією, Францією, Швецією
і державами імперського союзу Німеччини
й Росією.
18 червня 1757 року король Пруссії Фрідріх Великий зазнав
поразки від австрійців під Коліном у
Чехії. Французи, які вступили навесні
у війну на боці Австрії і Росії, в липні
отримали курйозну перемогу в битві під Хастенбеком,
але 5 жовтня були розгромлені прусськими військами
під
Россбахом. Незабаром, 5 грудня, Фрідріх Великий розгромив і австріяків
під Лейтеном. У грудні російські війська
розпочали окупацію Східної Пруссії.
Досвід участі російської армії у Семирічній
війні показав, що регулярної кінноти
в російській армії було дуже мало. Гусарські
нерегулярні полки, сформовані із сербів,
волохів, угорців, молдаван та грузинів,
зовсім не відповідали вимогам часу і
не могли виконувати функції легкої кінноти.
Козацька кіннота і національні формування
калмиків, башкирів і мещеряків фактично
являли собою недисципліновану і слабо
зорганізовану масу з величезною кількістю
коней, яка лише ускладнювала дії армії,
потребуючи великої кількості фуражу.
З огляду на це, з 1763 року почались військові
реформи, які мали кардинально змінити
ситуацію щодо кінноти. 1769 року було ліквідовано
ландміліцькі полки Української укріпленої
лінії, а на їх базі створено польові піхотні
полки.
У Семирічну війну Військо Донське виставило
16 000 козаків для ведення бойових дій.
Навесні наступного 1757 р. прусські
війська вступили до Богемії (Чехії). У
серпні франц. корпус увійшов до Саксонії
і з’єднався з австрійс. армією, плануючи
вторгнення до Пруссії. Але 5 листопада
Фрідріх II розгромив франко-австрійс.
війська біля Росбаха (нині у складі
м. Браунсбедра, Німеччина), водночас вирядивши
частину сил до Силезії. На заході франц.
армія в квітні 1757 зайняла Гессен-Кассель
і розбила англо-прусськоганноверську
армію. У грудні англ. та прусські війська
відтіснили французів за Рейн. На сході
рос. армія влітку 1757 розпочала наступ
у Пруссії і 5 липня зайняла Мемель (нині
м. Клайпеда, Литва). Спроба генерал-фельдмаршала
Й. фон Левальда зупинити її біля Гросс-Егерсдорфа
30 серпня 1757 завершилася невдало. Проте
рос. командувач генерал-фельдмаршал С.Апраксін
відвів свої війська до Польщі, що звело
нанівець результати кампанії та зірвало
наступальні плани швед. союзників. Лівобережна
Гетьманщина мала виставити для потреб
рос. армії 5-тис. кінний козац. корпус з
артилерією (Київський полк, Прилуцький
полк, Стародубський полк, Чернігівський
полк і Ніжинський полк на чолі з генеральним
осавулом Я.Якубовичем), а також 10 тис.
волів, 6 тис. коней і 10 тис. осіб посполитих
для обозної та допоміжної служби. Однак
ці сили було зібрано з великим запізненням.
Замість виборних козаків гетьман.
уряд вирядив у похід збірний компанійський
полк Г.Часника (1 тис. осіб). Виборних козаків
було задіяно на охороні кордону Рос. імперії
з Річчю Посполитою та прикритті армійських
магазинів і комунікацій у Білорусі. Крім
них, до діючої армії було включено слобідські
Сумський полк, Охтирський полк, Харківський
полк, Ізюмський полк та Острогозький
полк, а також окремий Чугуївський регулярний
козац. полк (загалом — бл. 3 тис. осіб з
артилерією). У кампанії 1757 компанійці
та слобідські козаки брали участь у рейдах
у Сх. Пруссії, розвідці, несли авангардну
та аванпостну службу. У битві біля Гросс-Егерсдорфа
козац. корпус перебував спочатку в авангарді,
а потім — на лівому фланзі рос. армії,
де зазнав відчутних втрат від вогню прусської
артилерії й атак важкої кінноти. У січні
1758 новий рос. командувач генерал-аншеф
В.Фермор перейшов кордон і 22 січня
захопив Кенігсберг (нині м. Калінінград,
РФ). Сх. Пруссія була оголошена рос. провінцією,
котру по завершенні війни рос. імп.
Єлизавета Петрівна планувала
виміняти в Польщі на Правобережну Україну.
Водночас плани Фрідріха II вийти в Богемію
через Моравію зазнали невдачі через невдалу
спробу взяти Ольмюц (нині м. Оломоуц, Чехія)
в травні—червні. На початку серпня гол.
сили прусської армії вирушили назустріч
росіянам, нав’язавши їм бій біля Цорндорфа
(нині с. Сарбіново Західнопоморського
воєводства, Польща; 25 серпня 1758), який
закінчився безрезультатно; обидві сторони
зазнали величезних втрат. Росіяни відступили
в Померанію, що дало змогу Фрідріху II
повернути свої сили проти австрійців;
незважаючи на поразку при Гохкірхе (Німеччина;
14 жовтня), він зберіг у своїх руках Саксонію
і Силезію. Водночас на заході загрозу
франц. контрнаступу було ліквідовано
завдяки перемозі пруссаків при Крефельді
(Німеччина; 23 червня 1758). 1759 Пруссія була
змушена на всіх фронтах перейти до оборони.
Гол. небезпеку для неї становило узгодження
спільних дій рос. та австрійс. військ.
У липні рос. армія генерал-аншефа П.Салтикова
рушила в Бранденбург на з’єднання з австрійцями.
Спроба пруссаків її зупинити завершилася
поразкою 23 липня при Цюлліхау (нині м.
Сулехув Любуського воєводства, Польща).
На початку серпня росіяни з’єдналися
з корпусом австрійс. фельдмаршал-лейтенанта
Е.-Г. фон Лаудона і зайняли Франкфурт-на-Одері
(Німеччина). У кампанії брав участь збірний
компанійський полк і 500 козаків Чугуївського
полку, включені до складу легкокінного
корпусу генерал-майора Г.-К. фон Тотлебена.
У битві під Пальцигом (нині с. Палцк Любуського
воєводства, Польща; 12 липня 1759) чугуївські
та донські козаки влаштували засідку
на Кроссенському шляху й успішно атакували
колону пруссаків. 12 серпня гол. сили пруссаків
були розбиті в битві при Кунерсдорфі
(нині с. Куновіце Любуського воєводства,
Польща). На завершальній стадії битви
Чугуївський полк із засідки атакував
фланг прусської лейб-кірасирської команди,
захопивши в полон її командира і полковий
штандарт. Однак через незгоду союзники
не розвинули свій успіх і не скористалися
можливістю захопити Берлін (росіяни повернулися
зимувати в Польщу, а австрійці — до Богемії).
Рухаючись через Саксонію, союзники оточили
під Максеном корпус прусського генерал-лейтенанта
Ф.-А. фон Фінка і 21 листопада примусили
його до здачі. На зх. фронті активні дії
вели франц. війська, що на поч. 1759 захопили
Франкфурт-на-Майні (Німеччина), але не
змогли увійти до Ганновера й провалили
висадку десанту в Англії. Гол. подією
кампанії 1760 стало взяття об’єднаною
російсько-австрійс. армією Берліна (9
жовтня), яке не було достатньо використане
союзниками. На кінець року в руках пруссаків
знову опинилася майже вся Саксонія. У
кампаніях 1760—61 в рос. армії перебував
тисячний компанійський полк, 1 тис. виборних
козаків під командою прилуцького полк.
Г.Ґалаґана та 500 чугуївських козаків,
котрі продовжували виконувати допоміжні
завдання при гол. силах. Виснаження козац.
підрозділів у боях із регулярними військами,
неспроможність гетьман. уряду вчасно
виставляти достатню кількість озброєних
і споряджених вояків, ухиляння старшини
й козаків від служби гостро поставили
питання про необхідність військ. реформ,
котрі розпочалися за ініціативи гетьмана
К.Розумовського на завершальній стадії
війни.
Протягом 1761 австрійцям і росіянам
не вдалося налагодити спільні дії на
сх. фронті. Лише на півночі 16 грудня російськошвед.
загони здобули стратегічно важливу фортецю
Кольберг (нині м. Колобжег Західнопоморського
воєводства, Польща). Військовополіт. та
екон. становище Пруссії ставало дедалі
тяжчим. У серпні 1761 Іспанія уклала із
Францією пакт, зобов’язавшися вступити
у війну на боці союзників, а Велика Британія
відмовила Пруссії у фінансовій допомозі.
У січні 1762 Велика Британія оголосила
війну Іспанії; після відмови Португалії
розірвати союзні відносини з англійцями
іспанські війська окупували її територію.
На сх. театрі воєнних дій ситуація
істотним чином змінилася після смерті
рос. імп. Єлизавети Петрівни. Новий рос.
імп. Петро III призупинив воєнні дії проти
Пруссії і 5 травня 1762 уклав із Фрідріхом
II мирний договір, повернувши йому всі
завойовані області та фортеці. Його приклад
22 травня наслідувала Швеція. 19 червня
Рос. імперія вступила у воєнний союз із
Пруссією; корпус генерал-аншефа З.Чернишова
приєднався до армії Фрідріха II. Це дало
змогу прусській армії відвоювати Саксонію
та Силезію. Після двірцевого перевороту
влітку 1762 нова рос. імп. Катерина II розірвала
воєнний союз із Пруссією, але зберегла
в силі мирну угоду. Рос. імперія остаточно
вийшла з війни. На північноамер. театрі
воєнних дій успіх був на боці англійців,
котрі протягом 1758—60 практично повністю
підкорили франц. Канаду. Така сама ситуація
склалася в Індії, де 1757 брит. війська оволоділи
Бенгалією і до січня 1761 знищили останні
оплоти французів у Пондішері (франц. володіння
в Пд.-Сх. Індії).
Після вступу у війну Іспанії
англійці завдали удару по її володіннях
у Тихому океані, захопивши Філіппінські
о-ви й оволодівши 13 серпня 1762 фортецею
Гавана на Кубі. Взаємне виснаження сил
змусило воюючі сторони розпочати 1762 мирні
переговори. 10 лютого 1763 Велика Британія,
Франція та Іспанія уклали Паризький мир,
за яким французи поступилися англійцям
у Пн. Америці о-вом Кап-Бретон, Канадою,
долиною р. Огайо (прит. Міссісіпі) і землями
на схід від р. Міссісіпі (за винятком Нового
Орлеана; нині місто шт. Луїзіана, США),
у Вест-Індії — о-вами Домініка, Сент-Вінсент,
Гренада і Тобаго, в Африці — Сенегалом
— і майже всіма своїми володіннями в
Індії (окрім 5-ти фортець); Іспанія віддала
Великій Британії о-в Менорка, отримавши
навзамін від Франції Луїзіану. 15 лютого
1763 Австрія і Пруссія підписали Губертсбурзький
мирний договір, що відновив між ними довоєнний
стан; Пруссія зберегла Силезію, гарантувавши
її населенню свободу катол. віросповідання.
Результатом війни стало утвердження
Великої Британії як наймогутнішої
мор. д-ви світу й різке ослаблення колоніальної
могутності Франції. У Центрально-Східній
Європі склався новий баланс сил, в якому
остаточно утвердилася Пруссія, діставши
паритетний статус із пануючими тут Австрією
та Рос. імперією.
3. Наслідки Семирічної
війни
Пруссаки змусили капітулювати
Саксонію, а в 1757 р. розбили французів у
битві при Росбахе й австрійців при Лейтені.
Однак плоди цих перемог знищила російська
армія, що зайняла в 1758 р. Східну Пруссію
й разбившая пруссаків у бої при Гросс-Егерсдорфе.
1(12) серпня 1759 р. у битві під Кунерсдорфе
прусская армія потерпіла ще більш важку
поразку. Сам король Фрідріх ІІ був змушений
рятуватися втечею й ледь уник полону.
В 1760 р. російські війська на короткий
час зайняли Берлін. Від неминучої поразки
Пруссію врятувало те, що в 1761 р. Росія
внаслідок смерті імператриці Єлизавети
й приходу до влади Петра Ііівышла з війни.
Хоча Петро ІІІ царював недовго, через
рік у результаті двірського перевороту
його перемінила Катерина ІІ, Росія у війну
не повернулася.
Однак результат війни вирішувався
не тільки на полях боїв у Європі, але й
у колоніях. А тут співвідношення сил виявилося
вкрай несприятливому для французів. Населення
британських колоній у Північній Америці
в 20-30 разів перевершувало число французів,
неуважних по великій території від Північного
Льодовитого океану до Мексиканської
затоки. Збройним загонам колоністів,
які прийшли рятуйте ! колоніальним
військам, вони могли протиставити хіба
що союзні індійські племена. Закінчилися
провалом спроби уряду Франції вплинути
на хід воєнних дій і в Індії. В 1761 р. гарнізон
міста Пондишери, обложеного англійцями,
змушений був капітулювати. Ураган розкидав
по морю кораблі відправленої рятуйте
! .
Головним підсумком Семирічної
війни стало те, що Франція практично втратила
свою колоніальну імперію, створену з
такою працею протягом попередніх
півтора-двох сторіч. Відповідно до Паризького
мирного договору 1763 р., ув'язненому між
Великобританією і Португалією, з одного
боку, і Францією й Іспанією, з іншої, французи
були змушені передати англійцям більшість
своїх володінь в Америці й Індії - Нову
Францію (Канаду), острів Кап-Бретон, Східну
Луизиану (за винятком Нового Орлеана),
острова Доминика, Сент-Вінсент, Гренада
й Тобаго у Вест-Індії, майже всю захоплену
раніше французами територію Сенегалу.
B Індії в руках французів залишилося всього
лише кілька міст - Пондишери й деякі інших.
Іспанія поступилася Великобританії Флориду,
але замість одержала від Франції Західну
Луизиану й грошове відшкодування. Паралельно
Паризькому миру Пруссія, з одного боку,
монархія Габсбургов і Саксонія, з іншого
боку, підписали в тому ж році Губертусбургский
мир. По його умовах Пруссія підтвердила
свої права на Сілезію, захоплену ще в
1740 р., але була змушена "очистити"
Саксонію.
І в результаті Семирічної війни
найбільше постраждала Франція, її
колоніальна, військова й військово-морська
могутність була серйозно підірвана. Навпаки,
Великобританія перетворилася в саму
велику колоніальну й морську державу
миру, що практично не має гідних суперників.
Із цього часу вона стає володаркою морів.
Пруссія остаточно вийшла з тіні, що кидала
на неї Імперія. Її тепер сприймали як
рівну найбільшої європейської держави.
Нічого не придбали від участі в Семирічній
війні монархія Габсбургов і Росія. Тому
надалі вони зосередили свою увагу
на так називаному Східному питанні.