Правління Ярослава Мудрого

План до реферату:

 

1. Вступ………………………………………………1-2 ст.
2. Правління Ярослава Мудрого ………………...2-7 ст.
3. Досягнення й значення діяльності…………….8-9 ст.
4. Останні роки життя……………………………..9-10 ст.
5. Висновки…………………………………………10 ст.
6. Список використаної літератури……………..11 ст.

 

Вступ:

 

 

Ярослав Мудрий (978-1054 pp.) - державний діяч, великий князь київський. Ярослав, син Володимира Святославовича, народився в 978 році. Ще у підлітковому віці батько відіслав його своїм намісником до Ростово-Суздальської землі, а згодом до Новгорода. Смерть Володимира Великого призвела до суперечки між його синами за київський князівський престол, яка закінчилася перемогою Ярослава та утвердженням його в 1019 році великим князем київським. Головним завданням Ярослава Мудрого був захист рідної землі. Він розгромив печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель, відвоював у Польщі Червенські землі. Розвиваючи дипломатичні відносини, Ярослав Володимирович зміцнював міжнародні зв'язки за допомогою династичних шлюбів. Внутрішньо-політична діяльність Ярослава була спрямована передусім на розбудову держави. Він доклав багато зусиль для її централізації, зробив спробу позбутися залежності від Візантії у церковних справах. 3 ініціативи Ярослава в Києві розпочалося грандіозне будівництво. Було споруджено нову лінію міських укріплень з трьома воротами, яка захищала місто. За Ярослава Мудрого було побудовано Софійський собор - головний храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Усього в Києві за часів Ярослава було побудовано 400 церков.

Ярослав Мудрий заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Школи були не тільки при монастирях, але також при великих церквах. При Ярославі були засновані перші монастирі, зокрема Києво-Печерський, які стали осередками культури. За Ярослава Мудрого на Русі була введена збірка законів «Руська правда» - перший писаний кодекс давньоруського феодального права. За часів його правління Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності, ставши в один ряд із найрозвиненішими країнами середньовічного світу.

 

Правління Ярослава Мудрого

 

В останні роки життя Володимира його численні сини перестали коритися батьку. Спочатку повстав турівський князь Святополк, за що був кинутий у в'язницю. Потім відмовився платати данину новгородський князь Ярослав. Розлючений Володимир став готуватися у похід проти нього, але 15 липня 1015 році раптово помер. Між братами спалахнула війна. Святополк, прозваний Окаянним, вів себе найбільш брутально. Він убив трьох братів - Бориса, Гліба, Святослава. Кілька разів приводив на Русь поляків, щоб здобути Київ. Нарешті, розбитий на річці Альті військами Ярослава, що складалися з новгородців і варягів, Святополк втік до Польщі, дебезслідно зник. Великим князем київським став Ярослав Володимирович (1019-1054), прозваний за розум і вченість Мудрим. Незважаючи на своє слабке здоров'я, вроджену кульгавість, новий князь був завзятим полководцем і енергійним державцем. Його християнське ім'я - Юрій.

Прийшовши до влади, Ярослав Мудрий ще довгі роки приборкував інших князів та племена. Чернігівщина перейшла до нього лише після смерті брата, сильного князя Мстислава, який понад 10 років володів лівобережною частиною Русі від Чернігова до Тмутаракані. Він допоміг Ярославу повернути захоплені польським королем Болеславом I Хоробрим червенські міста. Над річкою Сян брати спорудили західний форпост Русі - місто Ярослав (тепер у Польщі). Було укріплено населені пункти на території Волині, де жили дуліби й бужани.

Ярослав поширив владу на західне узбережжя Чудського озера, де було споруджено місто Юр'єв (тепер Тарту в Естонії). Відновилася влада київського князя над ятвягами на Німані. Після завершення міжусобної боротьби князь сприяв відродженню сільського господарства, ремесла, торгівлі. Розбудовував Київ, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород.

Найбільше зроблено князем Ярославом для зміцнення південно-східних кордонів. Як і його батько, Ярослав будував міста-фортеці на Росі, Стугні, рішуче боровся з кочовиками. Коли в 1036 році навала печенігів докотилася до Києва, князь зібрав великі сили і дав рішучий бій під столицею. Літописець відзначив: «Була битва жорстока, і тільки навечір Ярослав узяв гoру.Побігли печеніги у різні боки, бо не знали куди бігти. Тікаючи, одні тонули в Сетомлі, інші в інших ріках, а ще інші невідомо де бігають і донині». Розбиті вщент вороги більше не нападали. Частина їх пішла на схід у далекі степи, де асимілювалася з іншим народами, а частина, що залишилася біля кордонів Русі, підкорилась її владі і розчинилася в місцевому населенні.

Успіхи зовнішньої політики Ярослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією. Пізніше їхній син, Володимир Всеволодович, успадкував від візантійського діда прізвисько Мономах.

Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Син норвезького короля Гарольд Сміливий побрався з донькою Ярослава Єлизаветою. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андріана І. Талановита і освічена Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І та після його смерті певний час управляла країною. Польський король Казимир І Відновлювач був одружений на сестрі князя Марії-Доброгніві. Династичні стосунки були також з Німеччиною. За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

Місто Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. У центрі «міста Ярослава» в 1037 році споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення. Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії.

Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тисяч дворів і близько 50 тисяч чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть стали називати суперником Константинополя.

Населення столиці Руської Землі в цілому було однонаціональним - русичі-українці. Але поруч з ними в XI столітті у Києві мешкали іноземні купці - греки, варяги-скандинави, араби, сирійці, франки, поляки, ще в                      X столітті з'явилася община євреїв-іудеїв.

Зростання військової, політичної і економічної могутності держави спричинило консолідацію праукраїнських племен, асиміляцію їхньої мови, характеру, вело до поступового формування єдиної української народності.

Велике значення в політичному і релігійному житті Руської держави мало оформлення константинопольським патріархом у 1039 році самостійної київської церковної митрополії. Підвищенню ії авторитета сприяло призначення у 1051 році першого митрополита-русича Іларіона. Він був вихідцем з народу, священиком у Берестовому, але згодом став видатним діячем християнської церкви і письменником. Йому належить визначний філософський твір «Слово про закон і благодать». 3 ініціативи князя Ярослава й митрополита Іларіона по всій країні розгорталося церковне й монастирське будівництво, широка освітня, культурна та благодійна діяльність. У «Повісті минулих літ» сказано, що за Ярослава «стала віра плодитися і поширюватися пo Русі, і чорноризці (монахи) стали множитися, з'явилися монастирі. Любив Ярослав церковні устави (закони) і священиків дуже шанував, а понад усе почитав чорноризців». До кінця правління князя Русь уже мала шість церковних округ - єпархій, на чолі з єпископами. При ньому ж виник і Києво-Печерський монастир (згодом Лавра). Спочатку в печері на березі Дніпра оселився майбутній митрополит Іларіон. А згодом, у 1051 pоці, прийшли ченці Антоній і Феодосій, які походили з бояр. Вони стали першими печерськими чорноризцями і святими. Мощі Антонія й сьогодні зберігаються у Лаврі. У цьому ж монастирі на початку XII столітті чернець Нестор написав літопис «Повість минулих літ».

З формуванням нових суспільних відносин почалося збирання і запис поширених у народі правил взаємостосунків між різними верствами населення країни. З'явилися писані закони. Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда». До нас дійшло понад 100 списків цього історичного документа, переписаних протягом XIII-XVIII століттях.

Вважають, що автором найстарішого варіанта «Руської Правди» був князь Ярослав. Тому цей перший короткий список дістав назву «Правда Ярослава». Пізніші списки значно доповнили сини й онуки князя.У першому варіанті документа зберігся значний вплив родових звичаїв, у тому числі й кровної помсти. У цілому ж закони «Руської Правди» визначали правове становище різних груп тогочасного населення. У кодексі чітко виражені норми кримінального права, зокрема покарання за вбивство, образи, крадіжку.

Відбилася в законі й станова боротьба: вбивства княжих слуг, розорювання несправедливо встановленої межі, втечі селян і слуг від лихих власників. Оформлення писаних законів, поява княжих суддів (ябедників) та збирачів штрафів (вірників) піднесло внутрішню міць і міжнародний авторитет Русі. У майбутньому закони «Руської Правди» послужили основою законодавства України, Білорусі, Литви, Москви.

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства.

 

 

 

 

 

 

Досягнення й значення діяльності

 

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

 

Пам'ятник Ярославу Володимировичу біля Золотих воріт у Києві

 

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: в 1039 році документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митрополитів, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що в 1051 році з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цей час засновано також перші монастирі на Русі: святого Юрія, святої Ірини і славний Києво-Печерський в 1051 році, які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та інші.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звід.

Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілісність своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

 

Останні роки життя

 

Великим ударом для похилого Ярослава була смерть його старшого сина, наслідника престолу Володимира, який помер у 1052 році. Старшим серед Ярославичів став Ізяслав.

В останні роки правління Ярослав Мудрий спробував вирішити болючу проблему престолонаслідування, щоб запобігти князівським міжусобицям після його смерті. Для цього було запроваджено принцип сеньйорату, коли розподіл земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства у великокнязівському роді. Найстаршому синові Ізяславу він заповів Київ, Новгород, Псков і Турів, другому за віком — Святославові — Чернігів, Муром і Тмутаракань, третьому — Всеволодові. — Переяслав і Ростов, В’ячеславові — Смоленськ, наймолодшому, Ігорю, — Володимир-Волинський. Галицька земля відійшла онукові Ярослава, Ростиславові Володимировичу, а Полоцька залишилася за сином племінника Брячислава — Всеславом. Усі князі повинні були поважати старшого брата — великого князя київського і разом з ним правити всією Київською державою. У разі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат (у випадку його відсутності — найстарший син), і всі князі пересувалися на один щабель вверх у князівській ієрархії. Таким чином кожному з князів гарантувалося формальне право на київський престол. Правда, пізніше виявилося, що заповіт Ярослава Мудрого недосконалий. Закладена у ньому система ротації влади фактично суперечила принципу спадкоємності від батька до сина. Ця обставина призвела до всезростаючих міжусобних чвар і суперечок, насамперед між племінниками і дядьками. Покривджені князі-ізгої, які були позбавлені уділів, закликали собі на допомогу іноземців. Безконечні війни підточували сили і могутність Київської Русі, вели до її занепаду.

Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 році у своїй резиденції під Києвом — Вишгороді. В останні дні біля нього був його улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька у Київ і разом з братами і онуками                   покійного, які зібралися у столиці з приводу похорону, поховав його в                  мармуровому саркофазі, поставленому в Софійському соборі.