2

ЗМІСТ

Вступ              1

1 Англо-американська модель корпоративного управління              4

2 Ключові учасники англо-американської корпоративної моделі              4

3 Структура володіння акціями в англо-американській моделі              6

4 Склад ради директорів в англо-американській моделі              6

5 Законодавча база в англо-американській моделі              12

6 Вимоги до розкриття інформації в англо-американській моделі              13

7 Дії корпорації, що потребують  схвалення акціонерів в англо-американській моделі              14

8 Взаємовідносини між учасниками в англо-американській моделі              15

Висновки              18

Перелік літератури              19

ВСТУП

З поглибленням процесу глобалізації та інтеграції світового простору в економічному житті суспільства все більшого значення набувають корпоративні утворення, подальше зростання макроекономічних показників яких можливе лише за умови забезпечення відповідного рівня управління ними,і, насамперед, підвищення ефективності системи внутрішнього контролю.

Ефективно створена та організована система внутрішнього контролю є основою успішної діяльності не тільки корпорації, а і будь-якого іншого суб’єкта підприємницької діяльності. Її ефективність характеризується побудовою такої системи, яка б забезпечувала поєднання інтересів як власників корпорації, так і менеджерів, які управляють її діяльністю.

Основною проблемою побудови системи внутрішнього контролю є узгодженість інтересів власників та управлінських органів корпорації. Різні інтереси та погляди, формальність створених органів управління, призводить до того, що менеджери корпорації є фактичними управлінцями та власниками підприємства, а реальні власники лише отримують доходи або погашають збитки, встановлені управлінцями.

Корпоративне управління - система взаємодії між акціонерами і керівництвом компанії (акціонерного товариства, корпорації), включаючи її раду директорів, а також з іншими зацікавленими особами, за допомогою якої реалізуються права акціонерів; комплекс механізмів, що дозволяють акціонерам (інвесторам) контролювати діяльність керівників компанії і вирішувати проблеми, що виникають з іншими групами впливу.

Корпоративне управління не має безпосереднього відношення до оперативного та тактичного управління компанією, але останнім часом включається в стратегічне управління. Предметом корпоративного управління є контроль за здійсненням корпоративних дій.

Необхідність корпоративного управління обумовлена тим, що бізнес як власність належить принципалам (власникам, інвесторам), а права керування цим майном делеговані агентам - раді директорів і менеджменту, що породжує асиметрію інформації та пов'язані з нею агентські витрати, що виражаються в діях менеджменту, не спрямованих на задоволення інтересів власників.

В залежності від характерних особливостей структури власності, ступеня її концентрації, особливостей механізмів фінансового регулювання, фондових ринків і національного акціонерного законодавства можуть формуватися різні системи корпоративного управління.

В економічній практиці розвинених країн традиційно розрізняється дві моделі корпоративного управління та контролю:

      англо-американська (безумовний пріоритет прав акціонерів, основний контроль здійснюється через ринок капіталів);

      континентальна (модель банківського контролю, коли банки і їхні представники в раді директорів відіграють вирішальну роль в управлінні підприємством).

Цей поділ умовно і здійснюється для виділення характерних рис, які в умовах глобалізації можуть змішуватися і видозмінюватися: в організації управлінської діяльності в умовах науково-технічного прогресу тісно переплітаються традиційні, національні і сучасні форми організації праці.

У даній роботі будуть розглянуті характерні риси англо-американської корпоративної моделі.
1 Англо-американська модель корпоративного управління

Англо-американська модель застосовується в корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади та деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючим числом незалежних, тобто не пов'язаних з корпорацією акціонерів (вони називаються "зовнішні" акціонери чи "аутсайдери"), а також чітко розробленої законодавчої основою, яка визначає права та обов'язки трьох ключових учасників: керуючих, директорів і акціонерів і порівняно простим механізмом взаємодії між корпорацією і акціонерами, і між акціонерами як на щорічних загальних зборах, так і в проміжках між ними.

Акціонування - це звичайний спосіб накопичення капіталу корпораціями Великобританії та США. Тому не дивно, що в США утворився найбільший у світі ринок капіталу, а Лондонська біржа - третя в світі за капіталізацією ринку після Нью-Йорка та Токіо. Більше того, існує причинно-наслідковий зв'язок між переважанням акціонерного фінансування, розмірами ринку капіталу і розвиненістю системи корпоративного управління. США є найбільшим ринком капіталу і одночасно місцем найрозвиненішої системи голосування за дорученням і небувалою активності незалежних (інституціональних) інвесторів. Останні також відіграють важливу роль на ринку капіталу і в корпоративному управлінні Великобританії.

2 Ключові учасники англо-американської корпоративної моделі

Учасниками англо-американської моделі є керуючі, директори, акціонери (в основному, інституційні інвестори), урядові структури, біржі, саморегульовані організації, консалтингові фірми, що надають консультаційні послуги корпораціям і / або акціонерам з питань корпоративного управління та голосування за дорученням.

Три основних учасника - це менеджери, директори і акціонери. Механізм їх взаємодії між собою представляє так званий "трикутник корпоративного управління" (див. рис. 1).

Англо-американська модель, що розвивалася в умовах вільного ринку, припускає поділ володіння і контролю в найбільш великих корпораціях. Це юридичне розділення дуже важливо з ділової та соціальної точок зору, тому що інвестори, вкладаючи свої кошти і володіючи підприємством, не несуть юридичної відповідальності за дії корпорації. Вони передають функції з управління менеджерам і платять їм за виконання цих функцій як своїм агентам з ведення справ. Плата за розділення володіння і контролю і називається "агентськими послугами".

Рис. 1. Трикутник корпоративного управління

Інтереси акціонерів і менеджерів не завжди збігаються. Корпоративне законодавство, чинне у країнах, які застосовують англо-американську модель управління, вирішує це протиріччя різними способами. Найважливіший з них - це обрання акціонерами Ради директорів, який стає їх довіреною особою й починає виконувати фідуціарні зобов'язання, тобто діяти на користь акціонерів при здійсненні функцій контролю за управлінням.

Характерною рисою корпоративної власності у США є відсутність домінантних інвесторів. Акції американських компаній дуже розпорошені, причому багато компаній взагалі не мають ні приватних, ні корпоративних акціонерів з більш як 1 % випущених в обіг акцій. Тому жодна окрема група власників не може претендувати на переважне право представництва в компанії

3 Структура володіння акціями в англо-американській моделі

За післявоєнний період у Великобританії і США з'явилися зрушення у бік збільшення числа інституційних акціонерів порівняно з індивідуальними інвесторами. У 1990 р. у Великобританії інституційні інвестори володіли приблизно 61% акцій британських корпорацій, а індивідуальні - всього 21%. (В 1981 р., для порівняння: індивідуальні інвестори володіли 38%). У США в 1990 р. інституційні інвестори володіли 53,3% акцій американських корпорацій.

Збільшення числа інституційних інвесторів призвело до посилення їхнього впливу. У свою чергу, це спричинило за собою законодавчі зміни, які б їх активізації як учасників корпоративних відносин.

4 Склад ради директорів в англо-американській моделі

Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів, які проводяться, як правило, один раз в рік. Акціонери здійснюють управління через участь в голосуванні з питань вибору директорів або ухвалення важливих для діяльності корпорації рішень. Хоча номінально і юридично американські корпорації належать власникам корпоративних акцій, юридичних прав у акціонерів небагато, а зобов’язань ще менше.

Загальні збори акціонерів, які компанії змушені проводити щороку, схожі на церемоніальні заходи, що здійснюються швидше заради процедури. Рада директорів виконує функції управління, розпоряджається всією діяльністю корпорації, захищає інтереси акціонерів, забезпечує якість корпоративного управління і несе відповідальність за результати діяльності перед зборами акціонерів і контролюючими державними органами. Члени ради директорів несуть відповідальність за всіма справами корпорації, а в разі банкрутства можуть притягуватися до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Кількісний склад ради директорів визначається потребами ефективного управління. Мінімальне число відповідно до законів кожного штату може бути від одного до трьох. До складу ради директорів входять внутрішні і зовнішні (незалежні) директори. Внутрішні директории (інсайдери) одночасно є виконавчими директорами і менеджерами компанії. Незалежні директории (аутсайдери) – це особи, що не мають інтересів в компанії і які можуть впливати на об’єктивне ухвалення рішень для даної компанії. Зовнішніх директорів повинно бути більше одного. Всі директории (внутрішні і зовнішні) несуть рівну відповідальність у справах компанії. Більш детально схему англо-американської корпоративної моделі розглянуто на рис. 2

Традиційно, головою рди директорів і головним (генеральним) виконавчим директором була одна і та ж особа. Часто це призводило до різних зловживань, зокрема до концентрації влади в руках однієї людини (наприклад, рада директорів контролюється однією людиною, що є одночасно головою і головним виконавчим директором); або концентрації влади в руках невеликої групи осіб (наприклад, рада директорів складається тільки з "інсайдерів"); Правління та / або рада директорів намагаються утримувати владу протягом тривалого періоду часу, ігноруючи інтереси інших акціонерів ("укорінення"); а також до грубого порушення інтересів акціонерів.

Ще в 1990 р. одна людина була одночасно головою ради директорів і головним виконавчим директором в 75% з 500 найбільших корпорацій США.

У Великобританії ж, навпаки, більшість корпорацій мало невиконавчого директора. Проте, більшість ради директорів британських корпорацій очолювалися "внутрішніми" директорами: в 1992 р. 42% всіх директорів були незалежними директорами, а 9% найбільших британських корпорацій взагалі не мали незалежного директора.

У Великобританії існує такий обов’язковий одноособовий орган товариства як корпоративний секретар, призначення якого належить до компетенції ради директорів. Його обов’язки – юридичне та адміністративне забезпечення директорів в управлінні компанії, нагляд за виконанням рішень ради директорів та менеджменту компанії, виконання норм корпоративного права, підтримка зв’язку з учасниками компанії. Для здійснення своїх обов’язків корпоративний секретар наділений повноваженням представляти компанію та від її імені вчиняти правочини, що пов’язані з щоденним управлінням. Таким чином, корпоративний секретар є органом, на який покладено адміністративні функції, пов’язані з забезпеченням дотримання норм корпоративного права. На практиці англо-американської моделі в чистому вигляді на існує, кожна корпорація будує управлінську структуру відповідно до власних вимог. Наведемо приклад управлінської організаційної структури NEC Corporation (див. рис. 2).

Як видно з рис. 2 чистої англо-американської моделі корпоративного управління не існує. Посада корпоративного секретаря є необов’язковою та кожна корпорація приймає власний вибір щодо створення тієї чи іншої структури управління.

В даний час і американські, і англійські корпорації тяжіють до включення до Ради директорів все більшого числа незалежних директорів.

Починаючи з середини 80-х рр.. у Великобританії і США інтерес до корпоративного управління став зростати. Цьому сприяла низка факторів:

        збільшення інституціональних інвестицій в обох країнах;

        зростаюче почуття втрати конкурентоспроможності по відношенню до німецьких і японських корпорацій.

        посилення державного контролю в США з наданням права голосу на щорічних загальних зборах акціонерів деяким інституціональним інвесторам;

        діяльність з поглинання корпорацій у другій половині 80-х; надмірно високі оклади виконавчих директорів у багатьох американських корпораціях;

В результаті індивідуальні та інституціональні інвестори почали інформувати один одного про існуючі тенденції, проводити різні дослідження й організовано виступати на захист своїх інтересів як акціонерів. Зібрані ними дані були дуже цікаві. Наприклад, дослідження, проведені різними організаціями, показали, що в багатьох випадках простежується зв'язок між відсутністю "пильності" з боку ради директорів і низькими показниками діяльністі корпорації. Крім цього, аналітиками з корпоративного управління було відмічено, що незалежні директори часто не володіють повним об'ємом інформації на відміну від "внутрішніх" директорів, і тому їх здатність здійснювати ефективний контроль обмежена.

Існує ряд факторів, які сприяли збільшення числа незалежних директорів у раді директорів корпорацій Великобританії та США. Серед них:

        зміна структури власників, тобто зростання числа і впливу інституційних інвесторів та їх участь у голосуванні на щорічних загальних зборах акціонерів;

        рекомендації таких незалежних саморегульованих організацій, як Комітет з фінансових питань корпоративного управління у Великобританії та різних акціонерних організацій в США.

Склад ради директорів і представництво в раді залишаються важливими питаннями, які турбують акціонерів у Великобританії і США. Можливо, це відбувається тому, що інші питання корпоративного управління такі, як розкриття інформації та механізми взаємодії між корпораціями і акціонерами, в основному вирішені.

5 Законодавча база в англо-американській моделі

У Великобританії і США взаємини між керівниками, директорами та акціонерами визначаються зведенням законів і правил.

У США федеральне агентство, Комісія з цінних паперів і бірж, регулює діяльність ринку цінних паперів, встановлює вимоги до розкриття інформації, а також регулює відносини "корпорація акціонери" і "акціонери акціонери".

Закони, що регулюють діяльність пенсійних фондів, також впливають на корпоративне управління. У 1988 р. Міністерство праці США, відповідальне за діяльність приватних пенсійних фондів, ухвалило, що ці фонди мають фідуціарні зобов'язання, тобто виступають "повіреними" своїх акціонерів у справах корпорації. Ця постанова зробило сильний вплив на діяльність приватних пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів: вони стали цікавитися усіма питаннями корпоративного управління, правами акціонерів і голосуванням на щорічних загальних зборах акціонерів.

Слід зауважити, що в США корпорації реєструються і засновуються в певному штаті, і закони цього штату становлять основу законодавчої бази стосовно прав та обов'язків корпорації.

У порівнянні з іншими ринками капіталу, у США існують найжорсткіші правила з розкриття інформації, і діє чітка система взаємовідносин між акціонерами. Як вже говорилося вище, це має пряме відношення до розміру і значенням ринку цінних паперів в економіці США і на міжнародній арені.

У Великобританії законодавчі рамки корпоративного управління встановлюються парламентом і можуть регулюватися правилами таких незалежних організацій, як, наприклад, Колегія з цінних паперів та інвестицій, що відповідає за контроль за ринком цінних паперів. Слід звернути увагу на те, що ця Колегія не є такою ж державною структурою, як Комісія з цінних паперів і бірж США. Незважаючи на те, що законодавча база для розкриття інформації і регулювання відносин між акціонерами у Великобританії добре розроблена, деякі спостерігачі вважають, що англійській системі не вистачає саморегуляції і необхідна державна служба, аналогічна американській Комісії.

Важливу роль в англо-американської моделі грають фондові біржі, які визначають вимоги щодо лістингу, рівень розкриття інформації та інші вимоги.

6 Вимоги до розкриття інформації в англо-американській моделі

Порівняно з іншими країнами в США існують найсуворіші правила щодо розкриття інформації, оскільки діє чітка і врегульована система відносин між акціонерами. Це не дивно, якщо врахувати розміри і значення фондового ринку в економіці країни і на міжнародній арені.

У США корпорації повинні повідомляти про себе досить багато: фінансову інформацію про корпорацію (щоквартально); дані про структуру капіталу; інформацію про попередню діяльність директорів, що призначаються (включаючи посади, які вони обіймають, відносини з компанією, володіння акціями компанії); розміри сукупної винагороди для керівництва, а також дати виплати винагороди кожному з п'яти вищих чинів (вище управління) корпорації поіменно; дані про акціонерів, що володіють пакетами акцій понад 5% акціонерного капітану; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію; про поправки, що вносяться до статуту; а також імена осіб або компаній, що запрошуються для аудиторської перевірки. Ця інформація включається або до річного звіту, або до порядку денного зборів акціонерів.

У Великій Британії та інших країнах, де використовується англо-американська модель, вимоги до розкриття інформації аналогічні, але не такі суворі, як у США, і, як правило, звітність надається кожні півроку. Проте слід зазначити, що англійську систему часто характеризують як неадекватну. Вважається, що державна служба, аналогічна американській Комісії з цінних паперів і фондових бірж, повинна працювати більш ефективно. Учасниками англо-американської моделі є акціонери (особливо інституціональні), директори, керуючі, урядові агентства, біржі, саморегулівні організації, консалтингові фірми, що надають консультації корпораціям і/або акціонерам з питань корпоративного управління і голосування за дорученням тощо.и, как правило, объем предоставляемых данных меньше по всем категориям, включая финансовую информацию и сведения по назначаемым директорам.

7 Дії корпорації, що потребують  схвалення акціонерів в англо-американській моделі

Дві дії, що вимагають обов'язкового схвалення акціонерів у англо-американської моделі - це обрання директорів і призначення аудиторів.

Існують також інші, позачергові питання, які потребують схвалення акціонерів. Серед них: установлення або поправки до планів випуску акціонерних опціонів (що безпосередньо впливає на виплати управляючим і директорам); злиття і поглинання; реорганізація, поправки до Статуту корпорації.

Існує одна важлива відмінність між Великобританією і США: в США акціонери не мають право голосувати за розміром дивідендів, запропонованого Радою директорів, а у Великобританії, навпаки, це питання виноситься на голосування.

В англо-американської моделі акціонери мають право вносити пропозиції до порядку денного щорічних загальних зборів акціонерів. Ці пропозиції, або пропозиції акціонерів, повинні стосуватися безпосередньо діяльності корпорації. Акціонери, які володіють більше 10% капіталу корпорації, мають також право скликати позачергові (надзвичайні) збори акціонерів.

У США Комісія з цінних паперів і бірж випустила безліч різних правил за формою та змістом пропозицій акціонерів, про терміни та публікації цих пропозицій. Комісія також регулює взаємодію між акціонерами.

8 Взаємовідносини між учасникамив англо-американській моделі

1. Акціонери. Незважаючи на те, що корпоративне законодавство у країнах, які застосовують англо американську модель, досить досконале, право акціонерів брати участь у справах компанії обмежене. Воно надає акціонерам повноваження обирати та за міщувати директорів компанії, брати участь у голосуванні про внесення змін до статуту, погоджувати найважливіші питання для запобігання ліквідації компанії (злиття або поглинання). Але акціонери не мають впливу на поточні справи компанії, від їх імені керують компанією менеджери. Акціонери не визначають рівня дивідендів, не відіграють ніякої ролі щодо прийняття на роботу або звільнення менеджерів. Загальні збори акціонерів, які мають скликатися щорічно, здебільшого є церемоніальними діями, які проводять найімовірніше тільки з процедурних міркувань, ніж з огляду на реальну потребу. Усі зареєстровані акціонери одержують поштою повну інформацію про проведення зборів, річний звіт корпорації і бюлетені для голосування. Тому акціонери, не присутні на зборах персонально, мають можливість голосувати.

Якщо розглядати питання голосування більш детально, то у США акціонери не мають права голосувати за розмір дивідендів, що пропонує рада директорів. У Великій Британії, навпаки, це питання ставиться на голосування. Акціонери мають право включати пропозиції до порядку денного річних зборів. Ці пропозиції мають стосуватися питань бізнесу. Акціонери, що володіють принаймні 10% акціонерного капіталу, мають право також скликати позачергові загальні збори акціонерів.

Така ситуація визначається американським законодавством, що регулює відносини між акціонерами і відносини між акціонерами і корпорацією. Усі зареєстровані акціонери одержують поштою повну інформацію про проведення зборів, річний звіт корпорації і бюлетені для голосування. Тому акціонери, не присутні на зборах персонально, мають можливість голосувати, Однак за американськими законами право акціонерів брати участь у справах компанії зведено до функції обрання директорів компанії, які потім керують компанією від імені її власників (акціонерів). Акціонери мають право брати участь у голосуванні щодо внесення змін до статуту, обирати та заміщувати директорів, а також погоджувати чи не погоджувати найважливіші обмеження, які можуть призвести до ліквідації компанії (злиття чи продажу). Акціонери американських компаній не мають ніякого впливу на поточні справи компанії, не визначають рівень дивідендів тощо. Загальні збори акціонерів, які мають відбуватися щорічно, як правило, є церемоніальними діями, що проводяться, швидше за все, тільки заради процедурних міркувань, ніж з огляду на реальну необхідність. Фактично в рамках англо-американської моделі корпоративного управління право акціонерів здійснювати вплив на поточні справи компанії зводиться до виборів, та, у разі необхідності, до зміщення директорів.

В англо-американской модели институциональные инвесторы и различные финансовые специалисты следят за деятельностью корпорации и корпоративным управлением. Среди них инвестиционные фонды (например, индексные фонды и фонды, ориентирующиеся на конкретную отрасль промышленности); фонды рискового капитала, или фонды, инвестирующие в новые корпорации; агентства, оценивающие кредитоспособность заемщиков или качество ценных бумаг; аудиторы и фонды, ориентирующиеся на предприятия-банкроты или убыточные корпорации.

2. Керівники. В американських компаніях виконавчий директор (головний менеджер) приймає всі основні рішення, спираючись на підлеглих йому менеджерів. Часто в компаніях існує правління, але його членів призначає головний керівник, який керує ними. Практика домінування головного керівника не тільки щодо прийняття менеджерських рішень, але й як члена ради директорів (яким він завжди є), набула широкого поширення в американських компаніях, що суттєво відрізняє її від системи управління в

німецьких компаніях.

3. Рада директорів. Визначальна роль ради директорів у відносинах акціонерів між собою й акціонерів з корпорацією зумовлена практикою голосування «за дорученням», коли акціонер уповноважує голову ради директорів діяти від його імені, бути його довіреною особою і розпоряджатися його голосом.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження сутності та значення системи внутрішнього контролю корпорацій США та Великобританії встановлено, що дана система має ряд особливостей характерних саме для даних країн і їх суб’єктів господарювання. Головну особливість складає наявність вищих органів управління, що вказує на складність побудови та організації даної системи, яка повинна враховувати інтереси кожного органу.

Отже, провівши аналіз англо-американської моделі корпоративного управління можна визначити такі її переваги:

        високий ступінь мобілізації особистих накопичень через фондовий ринок;

        орієнтація інвесторів на пошук сфер, що забезпечують високий рівень доходу;

        основна мета бізнесу – зростання вартості компанії. 

        висока міра мобілізації особистих накопичень через фондовий ринок;

        орієнтація інвесторів на пошук сфер, що забезпечують високий рівень доходу;

        досить висока інформаційна прозорість компаній.

До недоліків моделі можна віднести:

        високу вартість залученого капіталу (високі дивіденди);

        значні спотворення реальної вартості активів фондовим ринком;

        відсутність чіткого розділення функцій управління і контролю;

        орієнтацію керівництва на довгострокові цілі;

        неефективність контрольних функцій.

Незважаючи на всі перелічені недоліки, дана модель успішно використовується багатьма найвідомішими компаніями для чіткого корпоративного управління. Створення таких моделей – це перший крок до переходу від корпоративного глобалізму до глобальної економіки.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1.      Довгань Л.Є. Корпоративне управління: навчальний посібник / Л.Є. Довгань, , В.В. Пастухова, Л. М.Савчук. – К.: Кондор, 2007.– 174 с.

2.      Пилипенко О.І. Моделі систем внутрішнього контролю в корпораціях: міжнародний досвід . [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2009_1/20.pdf

3.      Антошко Т.Р. Інсайдерська та аутсайдерська складові сучасного корпоративного управління: системний підхід / Т.Р. Антошко // Економіка та держава. – 2009. – № 1(73). – С. 41-44.

4.      Євтушевський, В.А. Корпоративне управління: Підручник / В.А. Євтушевський. – К.: Знання, 2006. – 406с.

5.      Задихайло, Д.В. Корпоративне управління: навчальний посібник. / Д.В. Задихайло, Кібенко О.Р., Назарова Г.В. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с

6.      Супрун, Н. А. Еволюція вітчизняної моделі корпоративного управління: Монографія / Н.А. Супрун.  – К.: КНЕУ, 2009. – 270с.

7.      Гоменюк В. Ключевые вопросы при создании системы внутреннего контроля корпорации. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://www.pulkovo.biz/page.php?id=184.

8.      Дементьева А.Г. Модели корпоративного управления . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mgimo.ru/files/61121/pu21_2008-2(3)_dementeva.doc

9.      Сравнительные корпоративные финансы и корпоративное управление. Часть 1. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:  http://www.gaap.ru/biblio/ management/curp/036.asp.

10.   Шеин В.И. Корпоративный менеджмент: опыт России  и США / В.И. Шеин, А.В. Жуплев, А.А. Володин. –  М.: ОАО “Типография “НОВОСТИ”, 2007.  –  280 с.

11.   Corporate Governance. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.nec.co.jp/profile/en/governance.htm