Болонський процес та кредитно-модульна система організації навчального процесу

Болонський  процес та кредитно-модульна система організації  навчального процесу

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове  співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої  на підготовку фахівців на рівні міжнародних  вимог.

Однією із передумов  входження України до єдиного  європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему  вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року.

Головна мета процесу  що розпочався у вищій освіті більшості  країн Європи і отримав назву  згаданої вище декларації - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості  й урядів країн Європи для істотного  підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також  для підвищення ролі цієї системи  в суспільних перетвореннях.

Болонський процес має свою передісторію, що полягає  в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для  системи вищої освіти європейського  регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від  імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти  національних систем вищої освіти і  домовилися про створення єдиного  європейського освітнього і наукового  простору до 2010 року.

Наступний етап Болонського  процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке  комюніке представниками вже 33 країн  Європи.

На саміті було виділено важливі елементи європейського  простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості  та конкурентоспроможності європейського  простору вищої освіти для інших  регіонів світу.

Третій етап Болонського  процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення  Берлінського саміту – поширення  загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначається, що європейськи1й простір вищої  освіти та європейський простір дослідницької  роботи – дві взаємопов’язані  частини сукупності знань.

Четвертий саміт Болонського  процесу був проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського  процесу.

Забезпечення умов для розширення мобільності представляє  для України одне з найважливіших  завдань її інтеграції до Болонського  процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається  підтримка в рамках міжнародних  угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих  угод з 61 країною світу, 17 з них  про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і  вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському  регіоні, і є доступними для України.

Які ж основні вимоги ставить членство України в Болонському  процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами  зокрема? В основному їх можна  звести до таких шести ключових позицій:

• прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;
• увести двоступеневу структуру вищої освіти;
• використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;
• напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;
• усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
• забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

Враховуючи ці вимоги та для найбільш оптимального та безболісного переходу від існуючої системи освіти в Україні до новітньої, яка враховуватиме  основні положення Болонського  процесу була розроблена модель кредитно-модульної  організації навчального процесу.

З метою перевірки  цієї моделі рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року було розпочато проведення педагогічного експерименту щодо запровадження  кредитно-модульної системи організації  навчального процесу у вищих  навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

На сьогодні у педагогічному  експерименті задіяні 106 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, де охоплено понад 120 тис. студентів (5189 академічних  груп) за 75 напрямами підготовки.

За час проведення експерименту Міністерством освіти і науки розроблено Тимчасове  положення про організацію навчального  процесу в кредитно-модульній  системі підготовки фахівців (наказ  МОН від 23 січня 2004 року №48), а також  визначено особливості організації  навчального процесу в умовах кредитно-модульного навчання (наказ  МОН від 20 жовтня 2004 року № 812).

Вказані нормативні документи  визначають такі основні положення:

• ціна кредиту для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться експеримент, складає 36 годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Відповідно, для підготовки бакалавра - 240 кредитів.
• кількість кредитів за навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).
• у навчальних та робочих планах експериментальних напрямів підготовки вводиться додаткова графа "Кредити ECTS".
• в академічній довідці в графі "Години" через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а в графі "Оцінки" через дріб - оцінка за шкалою ECTS.

Наразі у вищих  навчальних закладах України розпочинається другий етап впровадження кредитно-модульної  системи у навчальний процес, який передбачає охоплення більшого контингенту  студентів та викладачів.

Відповідно до рішення  Вченої ради ЧНУ від 29.06.05 вчитися  за кредитно-модульною системою з 1 вересня 2005-2006 навчального року будуть всі студенти І курсу денної форми  навчання. 

2. Запровадження  кредитної системи як системи  визначення та обліку трудомісткості (обсягу) навчального навантаження  студента впродовж семестру, навчального  року чи всього терміну навчання  у кредитах. Для цієї мети запропоновано  використовувати Європейську систему  перезарахування кредитів (Європейську  кредитно-трансферну систему–ECTS), зробивши  її нагромаджувальною, здатною  працювати в рамках концепції  навчання «впродовж усього життя». 
3. Контроль якості освіти, оцінка якого повинна ґрунтуватись не на тривалості або змісті навчання, а на володінні випускниками тими знаннями, уміннями і навичками, які вони отримали в процесі усього періоду навчання. 
Передбачається встановлення стандартів високої якості транснаціональної освіти, що полегшить порівнюваність кваліфікацій у всій Європі. 
4. Розширення мобільності студентів, завдяки якій вони за умови навчання в системі двоступеневої освіти, кредитування обсягу навчального навантаження та оцінювання якості навчання, мають можливість здобувати чи завершувати освіту у вищих навчальних закладах інших країн Європи. 
Розширення мобільності передбачається також для викладачів, науковців, апарату управління з метою взаємного збагачення європейським досвідом. 
5. Забезпечення працевлаштування випускників з метою застосування і практичного використання їх знань та умінь на користь усіх країн Європи. 
6. Забезпечення привабливості і конкурентноздатності європейської системи освіти у світі. Це досягається завдяки загальноєвропейській системі гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо.

1.1.2. Що таке  Болонський процес? 
Болонський процес – це подальший розвиток основних положень Болонської декларації з метою створення і функціонування за-гальноєвропейського простору вищої освіти і загальноєвропейського простору досліджень, як двох основних принципів суспільства, заснованих на знаннях. 
Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністрів освіти країн, що відбувся в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року і стала повноправним учасником формування загальноєв-ропейського простору вищої освіти.

1.1.3. У чому  сутність кредитно-модульної системи? 
Кредитно-модульна система (КМС) – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: кредитів (залікових освітніх одиниць) та модульної технології навчання і охоплює зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю навчальної діяльності студента в процесі аудиторної і самостійної роботи та якості його знань і умінь.

1.1.4. Якою є  мета впровадження кредитно-модульної  системи в університеті? 
Метою впровадження кредитно-модульної системи в університеті є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у європейському і світовому освітньому просторі. 
Проте, кредитно-модульна система передбачає не стільки розпо-діл змісту навчання відповідних освітньо-професійних програм на модулі, як впровадження модульних технологій навчання, що передбачає обов’язковий розподіл кожного змістового модуля на навчальні елементи. А з кожного навчального елементу – розроблення викладачем навчально-методичного забезпечення самостійної підготовки для кож-ного студента (індивідуальні завдання, пояснення, поради, літературні джерела інформації, алгоритми розв’язання задач, тести для самоконтролю тощо). Таке забезпечення навчального процесу не менш, якщо не більш, важливе, ніж розподіл змісту навчання на модулі, що гарантує якість вищої освіти, мобільність усіх суб’єктів навчання, їх конкурентоспроможність, що є основними принципами Болонського процесу. 
Кредитно-модульна система є і своєрідним засобом переходу вищих навчальних закладів від інформаційно-повідомного, проблем-но-технологічного чи лекційно-репродуктивного до інноваційно-дослідницького навчання (набуття наперед заданих знань), організації самостійного навчання студентів і отримання потрібних їм знань. Тобто, акцент підготовки фахівців переноситься з навчальних занять на самостійну роботу студента, що потребує допоміжного матеріально-технічного та навчально-методичного забезпечення.

1.1.5. Якими є  завдання кредитно-модульної системи? 
Основними завданнями є: 
• адаптація ідей Європейської кредитно-трансферної системи до системи вищої освіти України для забезпечення нобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці; 
• забезпечення можливості навчання студентів за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку та підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві; 
• підвищення мотивації студентів до набуття знань та умінь, а також відповідальності за результати власної навчальної діяльності; 
• стимулювання систематичної та якісної аудиторної і самостійної роботи студентів, ефективної практичної підготовки з метою досягнення високої якості вищої освіти; 
• прищеплення студентам почуття навчальної дисциплінованості; 
• усунення безплідних за своєю кінцевою суттю «штурмів» під час екзаменаційних сесій, зниження при цьому пікових психологічних та емоційних перевантажень студентів і викладачів; 
• забезпечення мобільного зворотного зв’язку у системі «викладач-студент»; 
• підвищення об’єктивності оцінювання рівня набутих студен-тами знань та умінь;

1.1.6. Що таке  Європейська кредитно-трансферна  система (European Credit Transfer System – ECTS)? 
Відомо, що із створенням загальноєвропейського простору ви-щої освіти перед студентами розкриваються можливості вільного пересування в межах усього простору, тобто навчатися або завершувати освіту за межами своєї країни у будь-якому закордонному вищому навчальному закладі, з яким його рідний заклад має партнерські стосунки (угоду про співпрацю). 
Для гарантування прозорості і полегшення визнання за кордоном навчальних досягнень студента, здобутих у навчальному закладі рідної країни, з метою продовження його навчання чи визнання диплому як підстави для працевлаштування, розроблено загальнозрозумілу систему оцінювання, що базується на обліку кредитів та оцінок. Названо цю систему Європейською системою перезарахування кредитів або Європейською кредитно-трансферною системою.

1.1.7. Що таке  кредити ECTS? 
Кредити ECTS – це числовий еквівалент навантаження (від 1 до 60), призначеного для навчальних дисциплін відповідного курсу (ро-ку навчання), щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента яке вимагається для їх завершення. Кредити ECTS відображають кількість роботи, якої вимагає кожна навчальна дисципліна і всі дис-ципліни відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в університеті, включаючи лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, навчальну та виробничу практики, самостійну роботу, екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS базується, таким чином, на повному навантаженні студента, необхідному для виконання усіх видів і форм занять впродовж року, а не обмежується тільки аудиторними годинами. 
Навчальне навантаження студента на один навчальний рік становить 60 кредитів, відповідно на семестр – 30, на тетраместр – 15. 
Наказом МОН України (від 20.10.2004 р. № 812) встановлено, що один кредит ECTS становить 36 академічних годин. 
МОН України рекомендує, як уже було зазначено, прийняти однозначну величину кредиту ECTS – 36 академічних годин, куди входять всі види навчального навантаження, при цьому не обумовлено, яка частка кредиту припадає на окремі види діяльності студента. Основна вимога ECTS–самостійна робота студента повинна становити не менше половини кредиту ECTS, тобто 18 академічних годин (для умов нашої країни).