Перспективи світової економіки у глобальному контексті

   Виникло зовсім нове, непідконтрольне національним інституціям, явище — мережа офшорних банківських послуг, яка функціонує в пільговому режимі. У ній, як правило, не нормуються резервні фонди, занижені податки на доходи, не передбачені страхові внески тощо. Це та безконтрольність, що приваблює іноземні капітали, особливо з нестабільних зон, та так звані "брудні гроші". Правда, в 2002 р. міжнародними фінансовими інституціями прийнято рішення про певний контроль за офшорними зонами щодо цих грошей. Невизначеність на валютних ринках, особливо щодо валютних курсів, викликала появу нових механізмів — хеджування і управління ризиками. Завдання хеджування полягає в ліквідації відкритих позицій в іноземній валюті, тобто в бажанні досягти збалансованості вимог і зобов'язань. Для хеджування валютного ризику широко використовуються фінансові інструменти, такі як форвардні контракти і валютні опціони. Якщо відомі терміни й обсяги майбутніх надходжень валюти з-за кордону, то фірми використовують форвардні контракти. Якщо ці параметри невизначені, більш привабливими є валютні опціони. На відміну від хеджерів, спекулянти прагнуть отримати прибуток від незастрахованих відкритих валютних позицій. Дії спекулянтів залежать від коливань валютних курсів і процентних ставок.

    Сьогодні фінансовий ринок поповнився новими засобами торгівлі — деривативами. Це більш витончені форми спекулятивних інструментів. Вони, як про це йшлося вище, являють собою цінні папери та зобов'язання, похідні від інших фінансових інструментів: курсів валют, акцій, норми процента тощо. Останнім часом деривативи із західних країн поширилися на Східну Європу, Азію та Латинську Америку. Загальний обсяг операцій з деривативами на світовому ринку зріс до 15 трлн дол. на рік. Особливістю ринку деривативів порівняно зі звичайними цінними паперами є високий ступінь ризику і непередбачуваність. Трансакції з деривативами практично випали з системи правового регулювання.

     За вартісними обсягами на першому місці на біржах деривативів є інструменти, що базуються на процентних ставках. Приблизно третина сукупного біржового і небіржового ринку деривативів припадає на своп-контракти, а з них на процентні свопи — становлять більше 90 %. Завдяки свопам відбувається подальше розмивання меж між національними ринками капіталів, адже будь-який інвестор або емітент має можливість замінити потоки платежів у національній валюті за випущеними ними облігаціями або купленими облігаціями на потоки платежів у іншій валюті за рахунок емітентів або інвесторів з інших країн. Для цього треба купити своп-контракт у банку, який є посередником між двома контрагентами у різних країнах.

      У середині минулого десятиріччя з'явились ф'ючерсні контракти, що базуються на індексах страхових полісів. Вони дають змогу страховим компаніям перерозподіляти ризики у страхуванні майна і життя між різними регіонами планети. Серед нових продуктів, призначених для розсіювання ризиків, найбільш швидко розвиваються кредитні деривативи. Розробляються ф'ючерсні контракти, базовим активом яких мають стати макроекономічні показники. Поява деривативів прискорює процес відокремлення фінансової сфери, яка самогенерується. Це породжує все більшу нестабільність на фінансових ринках, про що свідчить криза 1997—1999 pp. Та в будь-якому випадку це вияв зростання мобільності фінансових інструментів і динамічності у переданні права власності. Номінальна доступність засобів привласнення зростає.

Тренд глобалізації тісно пов'язаний зі зростанням ролі ТНК, які виступають поряд із суверенними суб'єктами.Понад 20 тис. ТНК базуються у країнах, що розвиваються. Це означає, що транснаціоналізація економіки охоплює не лише розвинуті країни. В Україні у 2004 р. було зареєстровано 367 іноземних фірм ТНК і одна материнська ТНК - "Індустріальний союз Донбасу".

     Які ж моменти, що інтегрують світову економіку, властиві ТНК? Серед них варті уваги такі. Передусім це могутня мережа іноземних філій, яка є ланкою зв'язку національних економік із зовнішнім світом.

     По-друге, темпи зростання транснаціонального капіталу. Найвищий темп зафіксований у сфері послуг та в наукомістких галузях, де рівень корпоративної інтеграції був найвищим.

   По-третє, слід відзначити, що найміцніші позиції у тих ТНК, які мають диверсифіковану виробничу базу, інтегровану систему обслуговування, розвинені міжнародні зв'язки зі збуту продукції. По-четверте, маючи конкурентні переваги над національними компаніями (економія на масштабах і загальному управлінні, високий рівень витрат на НДЕКР, наявність висококваліфікованої робочої сили, низькі транспортні витрати), ТНК оволодівають найбільш сучасними перспективними галузями, в тому числі й за кордоном. По-п'яте, транснаціональні компанії, як правило, організовують свою діяльність в декількох регіонах світу. При цьому вони проводять дослідження і розробки в одній країні, виробляють комплектуючі деталі і вузли там, де це найвигідніше з погляду мінімізації витрат, організовують філії поблизу регіонів збуту і здійснюють маркетинг глобально. По-шосте, ТНК розміщують свої акції на найбільш ліквідних фондових ринках. По-сьоме, все ширшого розмаху набирає політика міжнародного злиття і поглинання. Завдяки цьому сьогодні нафтодобувна, автомобільна, авіаційна й аерокосмічна галузі радикально змінили свою структуру і стали транснаціональними. По-восьме, магістральний напрямок транснаціоналізації корпорацій — звільнення від національних особливостей, які створюють перепони свободі конкуренції.

Всі ці елементи новизни найбільш притаманні американській моделі корпорації. При всіх названих проявах корпоративного глобалізму слід зважати на те, що, за незначним винятком, всі ТНК контролюються капіталами країни базування головної компанії, але мало контролюються державами, в яких розташовані філії.

Отже процес глобалізації світової економіки значною мірою обмежує здатність урядів контролювати механізм проведення економічної політики, яка має вирішальний вплив на рівень зайнятості та стабільності національної економіки. В умовах зростання глобалізації світового господарства класичні інструменти національної економічної політики, призначені для активізації економічного зростання та стримування кризових явищ в економіці, значною мірою втрачають свою дієвість. ТНК та фінансова децентралізація роблять держави залежними від процесів, що відбуваються на світових ринках, і нерідко зумовлюють негативний вплив на економіку окремих країн. Суттєво впливають на самостійну економічну політику урядів рішення міжнародних економічних організацій і дії ТНК, що нерідко суперечать національним інтересам країн.

    Сьогодні новим явищем у міжнародній економіці є поява стратегічних альянсів. Вони являють собою довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами з метою досягнення стратегічних цілей. В рамках стратегічного альянсу компанії об'єднують зусилля, зберігаючи при цьому господарську і юридичну самостійність. Використовуючи сильні сторони учасників альянсу, компанії збільшують конкурентні переваги над суперниками. Прозорі міжфірмові комунікації дають змогу отримати більш повну інформацію одним учасникам альянсу про інших. В цих умовах значно зростає роль такого фактору, як взаємна довіра. Ключовою тенденцією є зростання транснаціональних міжфірмових союзів. Спираючись на національні конкурентні переваги, включаючи інноваційний та фінансовий потенціал, державну підтримку, компаніям різних країн вигідно налагоджувати партнерські відносини на міжнародному рівні. Інноваційні причини виникнення альянсів досить різноманітні та в найзагальнішому вигляді їх можна звести до таких. По-перше, це можливість створення стійких каналів передачі передових знань та методів їх засвоєння, а також спрощення доступу до нових технологій у різних регіонах планети. По-друге, це зниження витрат на інноваційні процеси за рахунок об'єднання зусиль корпорацій для розробки спільних міжнародних інноваційних проектів. По-третє, це створення міжфірмових мережевих інноваційне орієнтованих структур в міжнародному просторі. По-четверте, це можливість виходу на міжнародну арену навіть середніх і малих фірм зі збереженням за ними своєї спеціалізації. В цілому, можна зазначити, що альянси дають змогу компаніям адаптуватись до вимог сучасного транснаціонального ринку. Ще одна нова тенденція транснаціоналізації, що проявилась на рубежі тисячоліть, — це регіоналізація. За 90-ті pp. організаційно оформилось і закріпилось декілька регіональних об'єднань. Сьогодні це не традиційні і термінові угоди щодо предметів взаємного інтересу, а регіонально-цивілізаційні співтовариства, своєрідний метапростір з поліфункціональним статусом. Лідер у найбільш складних секторах економічної діяльності — Європейський Союз. Європейський Союз являє собою унікальне наднаціональне економічне утворення, яке забезпечує оптимальне функціонування національних господарських систем в умовах уніфікованого законодавства, єдиної кредитно-грошової політики і яке передбачає в найближчому майбутньому формування найбільшої у світі єдиної регіональної економіки. Напрямки побудови цієї економіки в основному узгоджуються з об'єктивними критеріями формування глобальної спільноти у сфері задоволення потреб, раціоналізації економічних механізмів, наднаціональної інституціоналізації та структуризації багатонаціонального суспільства. Розглянемо деякі деталі, що найбільше підкреслюють неординарність процесу.

     На фоні зростаючої майнової нерівності Європа демонструє більш рівномірний розподіл національного доходу і багатства в суспільстві. Внутрішня політика європейських держав протягом десятиріч сприяє нівелюванню різниці у майні за допомогою підтримки доходів, особливо низькооплачуваних груп населення на соціально прийнятному рівні. Наприклад, середня заробітна плата в країнах ЄС дорівнює 22,3 евро / год., в той час як в США — 17,5 евро / год.. Причому доходи європейців постійно зростають. Особливу роль відіграють трансфертні платежі, вони є основним інструментом усунення бідності. В 90-ті pp. соціальна політика в ЄС понизила рівень бідності у 6—11 разів. Країни Євросоюзу порівняно з Америкою та іншими країнами також надають більш якісні соціальні послуги. Прикладом може бути тривалість відпустки, що оплачується. В Європі вона становить 32 дні, а у СІЛА — 18 днів2. Політика соціальної справедливості проводиться також у сфері зайнятості населення та ліквідації безробіття. Це робить ЄС привабливим для багатьох країн Європи і утверджує ідею європейської транснаціоналізації. У Західній Європі найбільш суттєво виявляються процеси глобалізації господарського життя та регіональної економічної інтеграції. Свідченням цього є, по-перше, така тенденція розвитку торгівлі європейських країн: зростає експорт-імпорт продукції близьких галузей. В подібних умовах торгові операції заохочують конкуренцію в усіх галузях, а не в одному секторі. Ця обставина усуває перепони і ставить в рівні умови менш розвинені країни Союзу з більш розвиненими. По-друге, на межі тисячоліть ЄС став єдиним інвестиційним центром сучасного світу. Він забезпечує близько 80 % всього нетто-експорту іноземних інвестицій. По-третє, інституційні зміни у європейському економічному просторі змусили європейські ТНК пристосовувати міжнародні операції до нових умов розміщення прямих іноземних інвестицій. Це мало свої наслідки. У 1999 р. європейські компанії за обсягом коштів, отриманих від первинного розміщення нових акцій, вперше випередили американські компанії — 82,6 млрд. дол. проти 63,5 млрд. дол.3 В Європі досить ефективно розв'язується проблема національної відчуженості на шляху усунення ідеї мультикультуралізму, пропагується пріоритет прав окремої людини над правами етнічних груп. На порядку денному сьогодні постала проблема підвищення чутливості європейських наднаціональних інституцій до запитів громадян в процесі прийняття рішень у Співтоваристві.        Для розв'язання її використовувалось багато способів. Один з них — це дотримання принципу партнерства у різних програмах, чим забезпечується схвалення населенням законодавчих пропозицій. Отже, ЄС більш близький до критерію гармонійного розвитку, ніж світ у цілому. В сучасних умовах трансформується роль національних держав. Найбільш розвинені серед них перетворюються на транснаціоналізовані країни. Вони не можуть не рахуватись з національними тенденціями в економіці, фінансах, торгівлі, культурі тощо, беруть на себе роль глобального підприємця, делегують функцію реалізації стратегічних національних інтересів транснаціональним корпораціям і банкам, консорціумам тощо.

      З позиції Заходу гегемонія Сполучених Штатів забезпечує політичну стабільність, а отже — можливість проводити глобальну економічну політику. Вступаючи в XXI ст., США за 100 років значно зміцнили свої позиції у світі і приймають будь-які економічні виклики. Найбільш фундаментальним з них є ринковий виклик — саме на території США сформувалась і закріпилась ідеальна ліберальна модель ринку. Завдяки їй американський бізнес і американське суспільство змогли максимально ефективно на сучасному етапі мобілізувати для розвитку всі доступні зовнішні і внутрішні ресурси. Багато в чому завдяки Сполученим Штатам сьогодні у світі панує конкурентно-ринковий механізм. Але на світовому ринку, крім приватних фірм, агентами виступають і держави. Тому вільна конкуренція наштовхується на економічну "вагу" цих держав. За підтримки держави продовжується тенденція інвестиційної експансії американських корпорацій за межами країни. На кінець XX ст. США поступалися лише Великій Британії як донору зарубіжних прямих капіталовкладень. Але слід відзначити одну суттєву деталь. Розширюючи інвестиції, американські корпорації не збільшують норму нагромадження. В цілому в країні спостерігається висока інвестиційна активність (сумарні інвестиції досягають 16—18 % ВНП). Водночас заощадження становлять лише 3—5 % національного доходу. утвердження своєї конкурентоспроможності і лідируючих позицій у світовій економіці Америка широко використовує інформаційні технології. Це привело до появи ряду нових явищ в економіці. По-перше, різко зросло значення інформаційного фактору. По-друге, ще більше поглибилася взаємозалежність усіх процесів, що відбуваються у світовій економіці. По-третє, об'єктивно розширилась база для активної участі державних інституцій у забезпеченні ефективного функціонування ринкового механізму шляхом підтримки і розвитку адекватної інформаційної інфраструктури. Інформаційні технології не можуть обійтись без фінансових ресурсів держави. Це, передусім, виявилось в США. Американська адміністрація розробила спеціальну програму підтримки, забезпечення і фінансування інформаційних технологій. Конкуренція як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках все більше переміщується в електронну сферу. Електронний ринок стає домінуючим і все більше впливає на хід світового розвитку. Завдяки йому лідируючі позиції США посилились. Держава вважає своїм обов'язком очолити і стимулювати впровадження сучасних інформаційних технологій. Наприклад, сьогодні під час пікових навантажень одна година користування мережею Internet коштує американцю менше одного долара. У США не рентабельно займатись традиційними ненаукомісткими виробництвами, оскільки будь-яке з них дуже дороге у зв'язку з високим рівнем оподаткування, відрахувань на страхування і охорону природи, значними витратами на експлуатацію основних фондів тощо. Тому традиційну продукцію виробляти невигідно, як наслідок — внутрішній ринок промислової продукції країни тільки на 47 % представлений вітчизняним виробником. Інші 53 % складає імпорт. Звідси випливає, що економічні зв'язки із зарубіжжям розширюються і зростає високотехнологічне виробництво, яке заохочується державою. Продукція цих виробництв завдяки винятковості не має достойних конкурентів на світовому ринку.