Міністерство  освіти України

Міжнародний Соломонів Університет

КУРСОВА РОБОТА

З ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Київ-2010

 

ЗМІСТ

Вступ 3

1.1. Сутність та класифікація позикових коштів підприємства 5

1.2. Фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі 9

1.3. Методи аналізу позикових коштів підприємства 11

1.4. Методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах 17

2. Аналіз залучення позикових коштів 20

2.1. Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства 20

2.2. Аналіз ефективності залучення позикових коштів 28

2.3. Аналіз ефективності використання позикових коштів 32

Висновки 35

Література 37

Додатоки 40 
 

 

Вступ

      Актуальність  теми. В умовах ринкової економіки  ефективність діяльності підприємств  у довгостроковому періоді, високі темпи їхнього розвитку, підвищення конкурентноздатності в значній мірі визначаються рівнем використання фінансових ресурсів. В даний час їм досить складно розраховувати на якісну виробничу і торгову діяльність без залучення позикових коштів. Маючи у своєму розпорядженні кошти кредиторів, підприємство повинне забезпечити не тільки додаткове одержання прибутку, збереження і зворотність грошей, але й ліквідність його активів в цілому. Тому одним з найважливіших напрямків фінансової політики підприємства на сучасному етапі є формування стратегії підвищення ефективності використання позикових коштів, що повинна бути спрямована на забезпечення високих темпів зростання прибутку, мінімізацію комерційних ризиків, забезпечення необхідної ліквідності підприємства.

      Використання  позикових коштів на підприємствах  до 90-х років найчастіше розглядалося з позиції забезпечення умов для  виконання ними державних планових завдань. Такої точки зору дотримувалася  більшість провідних економістів  того часу, у тому числі Н.Д.Барковський, В.А.Зайденварг, П.І.Новосьолов, А.М.Чебланов, І.І.Шрайбер, і багато інших. Пізніше, тобто з початком трансформації економіки, думки економістів з даної проблеми змінилися і позикові кошти стали розглядатися з позиції підприємства як об'єкта економіки, що бажає одержати максимальний економічний ефект від своєї діяльності. Такі вчені, як М.І.Баканов, В.В.Петров,  О.С.Стоянова, і багато інших, при аналізі й оцінці ефективності використання позикових коштів в основному використовують систему розрахунку різних коефіцієнтів. Такий підхід має недоліки і повною мірою не може бути застосований для економіки трансформаційного періоду України, тому що нормальні значення більшості коефіцієнтів у світовій практиці, для підприємств України є завищеними чи заниженими. І як наслідок, або обмеження значень коефіцієнтів повинні бути змінені, або в коефіцієнти повинні вноситися корективи. Дуже важлива для всіх підприємств проблема планування залучення і використання позикових коштів у дослідженнях сучасних економістів часто опускається.

      Особливий інтерес представляють роботи ряда вчених: І.А.Бланка, В.А.Забродського, В.Я.Заруби, М.О.Кизима, Т.С.Клебанової, В.В.Ковальова, В.І.Скурихіна, які у рішенні окремих задач фінансової сфери використовують кількісні методи.

      Актуальність  планування залучення позикових  коштів в оборот підприємств, висока залежність кінцевих результатів діяльності від їхнього використання, недостатня розробленість теоретичних і  методичних положень з аналізу, оцінки і прогнозування ефективності використання позикових коштів на підприємствах  обумовила вибір теми роботи.

      Мета  і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз теоретичних основ, методичних і практичних рекомендацій із залучення  й ефективного використання позикових  коштів на підприємствах в умовах структурної трансформації економіки  України на основі сучасних засобів  їхнього аналізу і прогнозування.

      Для досягнення поставленої в роботі мети поставлені такі задачі:

• розкрити сутність та провести класифікацію позикових коштів підприємства;
• визначити фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі;
• дослідити методи аналізу позикових коштів підприємства;
• розкрити методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах;
• провести аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства;
• здійснити аналіз ефективності залучення позикових коштів;
• провести аналіз ефективності використання позикових коштів;
• обґрунтувати потребу підприємства в позиковому капіталі в майбутньому.

      Об'єкт  і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є система виробничих відносин і позикових відносин як форми їх виразу в умовах ринкової трансформації економіки України.

      Предметом дослідження є аналіз формування, використання та планування позикових коштів на матеріалі ВАТ „ДЗБК”.

      Методологічна основа дослідження базується на системному методі пізнання, згідно з  яким всі процеси і явища аналізуються у взаємозалежності, взаємозв'язку та розвитку. Для цього поєднуються  загальнонаукові та спеціальні методи, взаємодія абстрактного й конкретного, аналізу й синтезу, історичного  й логічного, індукції й дедукції, статистичні порівняння. При вирішенні  завдань дослідження використовувались  економіко-статистичні методи, порівняльний аналіз, вибіркові обстеження з наступним  синтезом їх результатів.

      Інформаційну  базу дослідження складають законодавчі  й нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, методичні  та інструктивні матеріали, дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі позикових відносин.

 

       1. Теоретичні основи  аналізу та планування  залучення позикових  коштів підприємства

 
1.1. Сутність та класифікація  позикових коштів  підприємства

      Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво  розширити обсяг господарської  діяльності підприємства, забезпечити  більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового  фінансування і на цій підставі підвищити  ринкову вартість підприємства.

      Позиковий капітал підприємства складається  з довгострокових і поточних зобов'язань, забезпечень наступних витрат і  платежів та доходів майбутніх періодів[20;30].

      Зобов'язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих  подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання поділяються на довгострокові  і поточні (короткострокові).

      До  поточних зобов'язань належать зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства, або протягом дванадцяти місяців, починаючи  з дати балансу.

      Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, погашення  яких не передбачається протягом операційного циклу та термін погашення яких перевищує  дванадцять місяців, починаючи з  дати балансу.

      Забезпечення  наступних витрат і платежів складаються  з нарахованих у звітному періоді  майбутніх витрат і платежів (витрати  на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена  тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування.

      Доходи  майбутніх періодів складаються  з доходів, отриманих протягом поточного  або попередніх періодів, які належать до наступних звітних періодів.

      До  залучених належать кошти інших  кредиторів, які надаються підприємствам  у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

      Важливою  складовою позикових коштів є  кредиторська заборгованість, яка належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання[13;17;19].

      Іншими  словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

      Кредиторська  заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів,  пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

      За  кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

      Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення  кредитів[25]. З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

      За  браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати  значних фінансових ресурсів на створення  зайвих запасів сировини й матеріалів.

      Питання про форми та види кредиту з  практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється  надто вільне трактування цього  питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають  формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема  на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

      Професор  Б.С.Івасів [33] кредити класифікує за формами, не даючи чіткої класифікації за видами. Він зазначає, що «... в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту » [33, с. 239] ознаки, що наводить у якості видових, вважає орієнтовними. Застерігає « від помилки, що часто трапляється в літературі та нормативних актах, коли змішуються поняття «види кредиту» та «форми кредиту» [33, с.239].