Типи світогляду

Типи світогляду

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує поза реальним світом, тобто поза простором і часом) Бога. Її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила й істинність міфу для кожної приналежної до Роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконанням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте це було рівноцінним покаранню справжнього винуватця, адже рід був єдиним цілим. Природно, що в таких умовах порушення норм одним членом роду пов'язувалось з нещасним випадком («покаранням») будь-кого з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При цьому зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Примітивні міфології не знають ідеї потойбічного світу як пекла і раю. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду в особі Авраама: якщо ти будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушуватимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як наслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не спрацьовує. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасно жити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи. Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль — мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог, з одного боку, і совість як соціальний контролер — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

Виникнення релігії — величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога — ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Як особи, як носії моральної свідомості — всі люди рівноцінні та рівноправні. Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв'язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї — моральне регулювання соціального життя.

Науковий світогляд. Значним кроком в історії розвитку світоглядної культури людства стала наука, або науковий підхід до аналізу, по­яснення і характеристики відношення "людина — світ". Науковий світогляд дає відповідь не лише на питання "як?", а й на питання "чому?". Сутність наукового світогляду полягає в достовірному узагальненні фактів, а також у тому, що за випадковим він бачить необхідне, закономірне, а за одиничним — загальне. І на підставі цього науковий світогляд передбачає різноманітні явища, об'єкти і події. Передбачення є вершиною наукової діяльності людини.

Увесь процес наукового знання пов'язаний зі зростанням сили і діапазону наукового передбачення. А передбачення дає змогу контролювати процеси та керувати ними. Науковий світогляд, таким чином, відкриває можливість не лише передбачення майбутнього, а й свідомого його формування. Життєвий сенс кожної науки можна коротко сформу­лювати так: знати, щоб уміти передбачати, а передбачати, щоб ефективно діяти.

Суттєвою ознакою наукового світогляду є його системність, тобто така сукупність знань, яка впорядкована на засадах певних теоретичних принципів. Проста сукупність різних знань, не об'єднаних у взаємопов'язану систему, це ще не науковий світогляд. Основою наукових знань є певні вихідні положення, закономірності, які й дають змогу об'єднувати відповідні знання в єдину систему. Знання перетворюються на наукові тоді, коли цілеспрямований збір фактів та їхній опис доводиться до рівня введення їх у систему понять, тобто до складу теорії.

Філософський світогляд. Філософія - це, насамперед, теоретичний тип світогляду.

Як і всякий світогляд, вона, філософія, містить  у собі Знання, Припущення і концепції про Належне; вона, філософія, є   сукупністю Світорозуміння,  Світовідчуття і Світоставлення. Однак, будучи теоретичним видом світогляду, філософія усім своїм складовим елементам надає теоретичного, тобто - раціонального змісту. Філософія всі складові світогляду пояснює, намагається зробити їх зрозумілими, доступними для розуму, доказовими і переконливими. Філософський світогляд - завжди продукт діяльності розуму, хоча в ньому може знайти своє відображення почуття і воля філософа. Філософський світогляд призначається винятково для розумового споживання.

Філософія покликана вирішити людині, суспільству і всьому людству проблеми їхніх світоглядних потреб, вирішити раціональним теоретичним образом, знаходити, як сказано в Біблії, «відповіді на всякі запитування» (1-оі послання Петра, 3:15). Звідси, філософські запитування ті ж, що і світоглядні запитування людини, суспільства і людства взагалі. Без відповіді на пекучі питання світогляду людина і суспільство втрачають  духовну рівновагу: гостре питання є, гостре питання коле і ріже, а відповіді на це гостре і світоглядне питання, що колеться,  немає. Людина займається світоглядними міркуваннями в першу чергу для того, щоб прийти в повну  рівновагу, тому що стан хитання, невідомості, як правило, неприємний і болісний для нормальної  людини. А тому, по-перше, наші світоглядні, філософські знання потрібні в першу чергу нам самим. А по-друге, людське пізнання, як приватна форма встановлення духовної рівноваги, це природний для людини процес і уникати його протиприродно.

Ототожнюючи по змісту функції світогляду взагалі з функціями філософського світогляду зокрема, варто підкреслити, що свої світоглядні функції філософія виконує на своєму специфічному, - на  найвищому рівні. Так, якщо світогляд взагалі виступає в ролі загального інтегратора духовного життя людини і суспільства, то філософія інтегрує собою і в собі лише найвищі досягнення цього духу. А найвищі для філософії це ті духовні явища, що являються продуктом розуму, роздумів, духовної творчості, а не духовного традиції чи духовного споживання. Так, філософія  завжди була, є і буде  єдиним елементом духовного життя, на ґрунті якої, засобами якої і в рамках якої усвідомлено синтезуються (в даному випадку узагальнюються і приводяться до взаємного узгодження) досягнення в галузі всіх сфер творчої духовної діяльності особи і суспільства, себто – досягнення в галузі всіх форм суспільної свідомості: моралі, науки, релігії, політики, права,  і мистецтва.