32

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра цивільного права

К У Р С О В А                            Р О Б О Т А

З предмету “Цивільне право України”

На тему “Публічна обіцянка

винагороди”

ІРПІНЬ – 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

Цивільне право на протязі всього розвитку людства відігравало і буде відігравати надзвичайно важливу роль у захисті інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають другою конституцією держави.

На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України, з соціально-орієнтованою ринковою економікою, набуває особливого значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини.

Зобов'язальне право традиційно вважається кровоносною системою всього цивільного права Недарма зобов'язанням присвячено п'яту книгу Цивільного кодексу України, що займає його більшу частину. Після 1 січня 2004 року регулювання зобов'язань висвітлено також і в окремому розділі IV Господарського кодексу України. Пропонуємо сьогодні зупинитися на них докладніше.

Найбільш розповсюдженим різновидом зобов’язань є договір, який є основою виникнення зобов’язань у цивільному праві. Нарівні з договорами найбільш розповсюдженими підставами виникнення зобов'язань можуть виступати зобов'язання з односторонніх дій (недоговірних зобов’язань), до яких, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, та зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, запобігання загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи, рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Вказані вище інститути є новими для цивільного права, ще не повністю висвітлені в юридичній літературі. І тому розкриття даної теми є дуже актуальним на даному етапі.

Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правило, публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди в цивільному праві не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розроблення доктринального поняття публічної обіцянки винагороди в цивільному праві та способів здійснення даного зобов’язання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслено межі виникнення вищеназваних зобов’язань залежать якість та адекватність цивільно-правової діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.

Метою даного дослідження є визначення меж та порядку виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу, а також провести порівняльний аналіз цивільного законодавства до 01.01.2004 року і після вказаної дати, тобто нового цивільного законодавства України.

В результаті дослідження ми визначились з предметом даної курсової роботи.

Отже, предметом даної курсової роботи є зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.

Об’єктом даного дослідження є законодавство України, що регулює цивільно-правові відносини учасників зобов’язань, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу і без оголошення конкурсу.

Основними завданнями, які повинні бути вирішені в результаті написання курсової роботи є:

1.      Визначити, що таке зобов’язання, основні види зобов’язань у цивільному праві;

2.      Визначитись до якого виду зобов’язань відносяться зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.

3.      Визначити, що таке публічна обіцянка винагороди.

4.      Зрозуміти різницю між зобов’язаннями, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.

5.      Визначити зміст завдання, строки виконання завдання та умови публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.

6.      Визначити умови проведення конкурсу, права переможця та особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс.

У даній курсовій роботі аналізуються зобов’язальне законодавство, цивільне право як галузь у системі сучасного права. Особлива увага приділяється чіткому визначенню публічному обіцянню винагороди, як нової категорії позадоговірних зобов’язань. Також дається характеристика конкурсу, як складової даної категорії, визначено права учасників конкурсу та його організаторів.

РОЗДІЛ 1. Поняття публічної обіцянки винагороди як основного виду недоговірних зобов’язань

1.1.            Поняття зобов’язання в цивільному праві.

Зобов'язальне право традиційно вважається кровоносною системою всього цивільного права Недарма зобов'язанням присвячено п'яту книгу Цивільного кодексу України, що займає його більшу частину. Після 1 січня 2004 року регулювання зобов'язань висвітлено також і в окремому розділі IV Господарського кодексу України. Пропонуємо сьогодні зупинитися на них докладніше...

Зобов’язання - один з найбільш поширених різновидів цивільних правовідносин, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від неї, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання цих дій. 3обов’язання можуть виникати на підставі договорів, що укладаються учасниками цивільного обороту, внаслідок заподіяння шкоди, з публічного обіцяння винагороди та з інших причин. Це визначення встановлено Цивільним кодексом України і майже нічим не відрізняється від попереднього зі ст. 151 Цивільного кодексу УРСР.

Уявіть, що кожний з нас щогодини виступає в ролі учасника зобов’язання Наприклад, сідаючи в трамвай, ви стаєте учасником правовідносин, в яких зобов'язанню оплатити проїзд відповідає право на перевезення певним маршрутом

А ось у Господарському кодексі України[1] говориться не просто про зобов'язання, а про господарське зобов'язання Під ним він розуміє зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання на підставах, передбачених Господарським кодексом України: Ключові критерії господарського зобов'язання

1) воно виникає тільки між суб'єктом господарювання (з одного боку) та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання (з іншого боку). Під "іншим учасником" розуміють достатньо широке коло осіб: наприклад, споживачів, органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.2 Господарського кодексу України);

2) його предмет — дії господарського або управлінсько-господарського характеру, тобто в окремих випадках суб'єкт зобов'язаний вчинити якусь дію Зрозуміло, що про юридичну рівність (як один із принципів цивільного законодавства) тут не йдеться, оскільки один із суб'єктів зобов'язання наділений владними повноваженнями і це природно, враховуючи контекст самого Господарського кодексу України. Він допускає укладення договорів, які не є за своєю суттю цивільно-правовими (див., наприклад, ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України).

Підстави для виникнення зобов'язань, зафіксовані у цивільному кодексі УРСР, кардинально не змінилися. Отже, зазначимо найважливіше:

По-перше, договір — усьому голова. Дійсно, переважна більшість зобов'язань виникає саме з договорів

По-друге, ЦКУ серед підстав виникнення зобов'язань прямо називає рішення суду. Наприклад, воно є підставою, коли сторони на розгляд суду передають суперечності, що виникли при укладенні договору.

По-третє , у законодавстві (як у Цивільному кодексі України, так і в Господарському кодексі України) немає вичерпного переліку підстав виникнення зобов’язань.

Отже, елементами зобов’язання у цивільному праві як і в праві взагалі є його суб'єкти, об'єкт і зміст. Суб'єкти зобов’язання це його учасники (сторони): кредитор і боржник. На стороні кожного з них може виступати одна або одночасно кілька осіб. Кредитором є особа, якій належить право вимагати від боржника виконання ним певної дії (право вимоги). Кредитором може бути будь-який учасник цивільних правовідносин: як юридична, так і фізична особа, незалежно від обсягу дієздатності. Боржником є особа, на яку покладається обов'язок виконати певні дії (борг). Боржником може виступати будь-яка юридична особа, а фізична особа – тільки з відповідним обсягом дієздатності (фактично, громадянин, який досяг 15, за новим Цивільним кодексом України - 14 років). Якщо кожна із сторін зобов’язання за договором має обов'язок виконати певні дії на користь іншої сторони, то вона вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов'язана виконати на її користь, та одночасно її кредитором в тому, що має право від неї вимагати. Так, продавець є кредитором покупця щодо суми грошей, яку той зобов'язаний сплатити, та боржником щодо речі, яку він (продавець) зобов'язаний передати.

За певних обставин допускається зміна осіб у зобов’язанні. Так, кредитор може бути замінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі:

      за угодою (уступка права вимоги – цесія);

      правонаступництва;

      виконання зобов’язання поручителем боржника або заставодавцем;

      виконання зобов’язання перед кредитором за боржника третьою особою

      та в деяких інших випадках.

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Угода по заміні особи в зобов’язанні має укладатися в такій формі, в якій укладено основний договір.

Розрізняють юридичний об'єкт зобов’язання, яким є певна поведінка зобов'язаної особи, та матеріальний – майно (речі), з якими вчиняються певні дії. Так, у зобов’язаннях які виникають з публічного виконання винагороди юридичним об'єктом є дії особи, зазначені раніше організатором конкурсу (якщо оголошено конкурс) чи іншою особою, яка публічно оголосила умови отримання винагороди та прийняттю оплати за виконані дії та сплаті грошової суми, а матеріальними об'єктами є річ, яка відчужується, та сума грошей, що сплачується покупцем. В позикових зобов’язаннях матеріальним об'єктом є грошова сума, а юридичним – відповідні дії позикодавця та позичальника. Матеріальний об'єкт зобов’язання ще називають предметом зобов’язання.

Змістом зобов’язання є права та обов'язки сторін зобов’язання, тобто право вимоги, що належить кредитору, та обов'язок виконання, покладений на боржника. Реалізація права вимоги кредитора залежить від поведінки боржника, яка дістає вияв, за загальним правилом, у активних діях. Так, продавець не в змозі реалізувати право вимоги, якщо покупець не передасть певну грошову суму і не забере річ. Виконання обов'язку підкоряється певним правилам – принципам виконання зобов’язання. Основними є принцип належного і принцип реального виконання зобов’язання. Обов'язок боржника має бути виконано належним чином: тим суб'єктом, таким способом, у такому місці, у такі строки, які передбачені законом або умовами договору. Обов'язок має бути виконано в натурі (реальне виконання) – боржник має вчинити саме такі дії, які передбачені умовами договору чи за інших умов, і не вправі замінити їх грошовою компенсацією; сплата неустойки та відшкодування збитків не звільняють боржника від обов'язку виконати передбачені в договорі дії. Обов'язок виконати певні дії завжди покладається на учасника зобов’язання, оскільки зобов’язання не можуть зумовлювати обов'язків для третіх осіб. Однак у випадках, передбачених законом або договором, зобов’язання може створювати для третьої особи право вимоги.

У зобов’язанні, як правило завжди існує визначеність щодо особи кредитора і боржника. Сторонами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Причому згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу України у зобов'язанні на боці боржника або кредитора може бути одна або одночасно декілька осіб. Дане явище називають множинністю осіб у зобов’язанні. Скажімо, декілька банків гарантують своєчасне повернення кредиту або декілька замовників спільно підписали договір підряду з двома або більше будівельними фірмами.

Однак треті особи не є сторонами у зобов'язанні. Більше того, у ст. 511 Цивільного кодексу України закріплено правило, відповідно до якого зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. До речі, цього достатньо для того, щоб визнати недійсними умови договору, спрямовані на створення обов’язків у третіх осіб.

Одночасно, коли у договорі це передбачили, зобов'язання може стати причиною для виникнення права для третьої особи щодо боржника і (або) кредитора. Класичний приклад — договір на користь третьої особи (ст. 636 Цивільного кодексу України), за яким боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок в інтересах третьої особи, причому останнє можна і не встановлювати в договорі. Виконання договору в інтересах третьої особи має право вимагати як особа, яка його уклала, так і третя особа, в інтересах якої передбачено виконання.

Даний пункт не стосується зобов’язань, які виникають з публічної обіцянки винагороди, що й являється його характерною рисою.

Цивільний кодекс України містить досить не повний перелік зобов’язань. Зобов’язання є договірні та не договірні (Додаток 3). В даній роботі ми розглянемо детальніше недоговірні зобов’язання, які ще називаються зобов’язаннями з односторонніх дій.

До договірних зобов’язань належать, ті які виникають в результаті укладення договору:

      купівлі-продажу;

      дарування;

      ренти;

      про довічне утримання (догляд);

      найму (оренди);

      найму (оренди) житла;

      позички;

      підряду;

      про виконання науково-дослідницьких або дослідницько-конструкторських та технологічних робіт;

      про надання різноманітних послуг;

      перевезення;

      транспортне експедирування;

      зберігання;

      страхування;

      доручення;

      комісії;

      управління майном;

      позика, кредит, банківський вклад;

      про банківський рахунок;

      факторинг;

      про розрахунки;

      про розпорядження  майновими правами інтелектуальної власності;

      комерційної концесії;

      про спільну діяльність.

Отже, ми бачимо, що майже всі сфери нашої життєдіяльності врегульовані окремим підвидом зобов’язального права – договірним.

До недоговірних належать зобов’язання які виникають в результаті:

      публічної обіцянки винагороди;

o        без оголошення конкурсу;

o        за результатами конкурсу

      вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

      рятування життя та здоров’я фізичної особи, майна фізичної особи;

      створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи  або майну юридичної особи;

      набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

      та інші.

Отже, вся наша життєдіяльність щоденно невід’ємно пов’язана з зобов’язальним правом. В даній курсовій роботі ми докладніше маємо зупинитись на позадоговірних зобов’язаннях, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди.

1.2.            Поняття публічної обіцянки винагороди.

Поряд із зобов'язаннями по відшкодуванню шкоди, законодавством передбачені інші види позадоговірних зобов'язань. Одним з них є зобов'язання, що виникає з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.

Правовідносини із публічного обіцяння винагороди врегульовані у цивільному законодавстві, а саме в Цивільному кодексі України вперше. Цивільний кодекс УРСР 1964 р. містив лише правила, пов'язані з проведенням конкурсу, який є одним із видів публічного обіцяння винагороди. Обіцяння винагороди в інших випадках, якщо ці відносини не суперечили загальним засадам і змісту цивільного законодавства, згідно зі ст. 4 Цивільного кодексу УРСР 1964 р. мали юридичну силу і до них застосовувалися загальні правила щодо угод.

Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди – це зобов'язання, за яким одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс або будь-яка фізична особа, яка пообіцяла винагороду) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (за результатами конкурсу чи без нього) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу або виконавець дії, за яку оголошено винагороду) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правила для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

Поняття і зміст зобов'язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу визначені в такий спосіб:

Особа, що виступила з публічною обіцянкою винагороди за досягнення зазначеного в оголошенні результату (знахідка зниклої речі, повідомлення необхідної інформації і т.п.) зобов'язана виплатити (передати) нагороду особі, що досягла такого результату.

Обіцянка нагороди вважається публічною, якщо вона оголошена яким-небудь чином необмеженому колу осіб. Винагорода може бути виражена в грошовій або іншій формі. Передача винагороди здійснюється одночасно з передачею результату, якщо інше не випливає з характеру винагороди або публічного оголошення.

Особа, що виступила з публічною обіцянкою винагороди, не має права його скасувати або змінити. Якщо в публічній обіцянці нагороди не встановлений термін його дії, вона діє протягом розумного часу. У випадку надання результату декількома особами винагорода поділяється між ними нарівно.

Публічна обіцянка винагороди через конкурс має місце, якщо обіцяна особою (організатором конкурсу) спеціальна винагорода (премія) повинна бути виплачена (передана) особі, яка приймає участь у конкурсі (здобувачеві), яка досягла кращого результату відповідно до умов конкурсу.

Для виконання роботи або надання певної послуги звичайно укладають відповідний правочин з його виконавцем з попередньою або наступною оплатою за правочином. Іноді для скорішого досягнення бажаного результату доцільно привернути до цього увагу широкого кола осіб з обіцянкою виплатити відповідну винагороду тому, хто досягне такого результату. Часто трапляються у засобах масової інформації оголошення такого характеру:

«Загублені 23 грудня 2002 р. документи фірми (оригінали свідоцтва про державну реєстрацію, статут, установчий договір) прохання повернути за адресою ... (повідомити за тел. ... .). Винагорода гарантується.».

Або:

«25 жовтня 2002 р. біля кінотеатру «Аврора», що знаходиться на бульварі ім. Перова, в автомобілі ВАЗ-2101 залишена відеокамера. Прохання до водія — повернути за винагороду».

Подібні звернення є не що інше як публічне обіцяння винагороди.

РОЗДІЛ ІІ Публічна обіцянка винагороди

2.1.                Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Поняття публічної обіцянки без оголошення конкурсу в цивільному праві досить нове. В даному розділі ми звернемо увагу на деякі особливості цього поняття.

Відповідно до статей 1144, 1148 Цивільного кодексу України особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Обіцянка є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

Однак не будь-яке навіть зроблене публічно обіцяння винагороди має юридичне значення і породжує передбачене ст. 1144 Цивільного кодексу України виникнення зобов'язання. Щоб обіцяння винагороди було юридично обов'язковим, воно має відповідати певним умовам, а саме:

1. Обіцянка винагороди має бути публічною. Як вже зазначалось раніше, обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

2. Обіцянка винагороди має бути майнового характеру, тобто мати грошове або інше вартісне вираження і вказівку щодо форми та розміру винагороди.

3. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди має бути вказаний кінцевий результат (визначене завдання, строк та місце його виконання), який має бути досягнутий як умова отримання винагороди. Винагорода має бути обіцяна невизначеному колу осіб за правомірні дії.

Обіцяння винагороди, розрахованої на досягнення відповідного результату однією конкретною особою, не породжує зобов'язання, передбаченого ст. 1144 Цивільного кодексу України, через відсутність публічності обіцяння винагороди.

4. Обіцяння винагороди має надати можливість визначити, ким вона обіцяна.

Отже, оголошення про зацікавленість у здійсненні певних дій і обіцянка винагороди є передумовою виникнення правовідносин. Зобов'язання для особи, яка публічно пообіцяла винагороду, виникає не з моменту такої заяви, а лише за умови досягнення третіми особами бажаного результату. І лише після того як особа, яка відгукнулася на публічне оголошення, здійснить передбачені в ньому дії, у неї виникне право вимоги з приводу обіцяної винагороди щодо особи, яка закликала до таких дій. Відповідно той, хто відгукнувся, виступає як кредитор, а той, хто закликав, — як боржник. Саме за таких умов і виникає відповідне зобов'язання, виявляється конкретний склад його учасників, реалізуються права й обов'язки.

Підставою виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1144 Цивільного України, є юридичний склад, що має два елементи — дві односторонні угоди:

o        публічну обіцянку винагороди

o        відзив на неї у вигляді досягнення обумовленого результату.

Визначальним серед цих факторів є публічне обіцяння винагороди, що визначає не лише зміст, а й назву цього зобов'язання. Ці два елементи мають зустрічний характер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору.

Обіцяння винагороди не може вважатися офертою, оскільки є умовним і адресоване не конкретній особі, а до всіх і кожного. Досягнення результату, обумовленого публічною обіцянкою нагороди, не є акцептом, тому що такий результат, по-перше, може бути досягнутий невизначеним колом осіб, по-друге, при одночасному його досягненні кількома особами кожна з них може розраховувати на відповідну частину винагороди.

Завдання, за виконання якого була обіцяна винагорода і яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, що можуть вчинятися різними особами.

Строк дії обіцянки може бути визначений безпосередньо в об'яві. Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання (ст. 1146 Цивільному кодексі України).

Відповідно до ст. 1147 Цивільного кодексу України особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. У такому разі особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку зі зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат.

Правові наслідки виконання завдання. У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.

Оскільки обіцяння винагороди є публічним і неперсоніфікованим, можливі варіанти, за яких не одна, а кілька осіб незалежно одна від одної здійснили дії, вказані в об'яві про винагороду. У тому разі, якщо завдання стосується разової дії, право на отримання винагороди виникає у того, хто першим виконав відповідні дії (ст. 1148 Цивільного кодексу України).

У разі, коли встановити пріоритет серед тих, хто відгукнувся, неможливо, а також якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода поділяється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди відповідно до ст. 1149 Цивільного кодексу України припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання.

У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування (ст. 1149 Цивільного кодексу України).

2.2.         Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Зобов'язання може виникнути за результатами конкурсу.

Визначення поняття конкурсу і особливості його правового регулювання. Правовідносини, що випливають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу, врегульовуються параграфом 2 підрозділу 2 розділу III Цивільного кодексу України. На відміну від правил, передбачених статтями 435 – 439 Цивільного кодексу УРСР 1964 р., положення нового ЦК України дають більш детальну регламентацію конкурсу як правової підстави виникнення зобов'язання.

Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу – це зобов'язання, по якому одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (оголошення конкурсу) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу) має право вимагати виконання цього обов'язку.

За своїм смисловим значенням поняття «конкурс» (від лат. сoncurs) означає змагання, що дає змогу виявити найбільш гідних із його учасників, або найкраще з того, що надіслане на огляд[2]. Його оголошують тоді, коли треба отримати оптимальний (найкращий) можливий результат.

Оголошення конкурсу – це один з видів публічної обіцянки винагороди. Конкурси оголошуються на створення добутків науки, літератури, мистецтва, на проектування особливо важливих споруд, краще виконання музичних та інших здобутків. Конкурс завжди звернений до невизначеного кола осіб і є позадоговірним зобов'язанням, з якого випливає обов'язок особи, яка оголосила конкурс, виплатити обіцяну винагороду. Цей обов'язок виникає по відношенню не всіх учасників конкурсу, а тільки тих, хто представив виконане оголошене завдання у вигляді кращого результату, що відповідає вимогам і умовам конкурсу.

За своїм конкретним змістом та особливостями правового регулювання конкурс має видові відмінності і відображає різні суспільні відносини. Одні з них виникають у сфері трудових відносин і регулюються нормами трудового законодавства, зокрема відносини з конкурсного підбору кадрів. Можна навести безліч таких публікацій в газеті об'яв «Aviso» (дивись Додаток 1).

Інші є формою змагання для створення високоякісних творів літератури, мистецтва, науки. Наприклад, на веб-сторінці Міністерства освіти і науки України було розміщено оголошення цікавого змісту (дивись Додаток 2):

Крім того, оголошення про конкурс може передбачати звернення до всіх бажаючих, що належать до обмеженої категорії осіб (у першому прикладі коло учасників обмежується вимогами щодо певної професії, у другому — вимогами щодо певних юридичних осіб, які займаються науковою діяльністю).

Крім того, оголошення конкурсу є однобічною угодою. Повідомляючи конкурс, організатор виражає волю, спрямовану на досягнення визначеного правового результату, тобто робить дію, націлену на встановлення цивільних прав і обов'язків. Перед конкретними особами (здобувачами) обов'язок виникає тільки тоді, коли вони подадуть заявку про участь у конкурсі виконавців і передадуть обумовлену конкурсом роботу, тобто також здійснять однобічну операцію.

Право на оголошення конкурсу (змагання) має фізична або юридична особа (засновник конкурсу).

Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином.

Засновник конкурсу має право запросити до участі у ньому персональних учасників (закритий конкурс) (ст. 1150 Цивільного кодексу України).

Публічний конкурс є різновидом публічного обіцяння нагороди. Як і для публічної обіцянки винагороди, необхідною умовою визнання оголошення конкурсним є його публічність, тобто оголошення про проведення конкурсу має бути звернене до невизначеного кола осіб.

Цивільний кодекс України передбачає проведення як відкритого, так і закритого конкурсів. Відмінність полягає у тому, що при проведенні закритого конкурсу коло можливих учасників є обмеженим і попередньо визначеним.

Обмеження кола учасників можливе і при проведенні відкритого конкурсу, однак це обмеження пов'язане або зі спеціальною правоздатністю юридичних осіб, або кваліфікаційними вимогами, що пред'являються до учасників, але в будь-якому разі пропозиція про участь у відкритому конкурсі через його публічність висувається невизначеному колу осіб.

При проведенні закритого конкурсу організатор заздалегідь визначає коло осіб, яким направляється пропозиція про участь у конкурсі. Отже, при закритому конкурсі коло учасників завжди відоме.

Форма і умови конкурсного оголошення. Оголошення про проведення конкурсу, тобто акт, у якому виражається публічне обіцяння нагороди за краще виконання певної роботи, може бути зроблене в різноманітних формах: шляхом публікації у друкованих засобах масової інформації (газетах, журналах, додатках до них), шляхом випуску рекламного проспекту або спеціального інформаційного листка, розміщення відповідного оголошення у громадських місцях, шляхом повідомлення через радіо або телебачення, повідомлення через мережу Internet тощо.

Відомості (умови), які має містити конкурсне оголошення, визначені в законі (ст. 1151 Цивільного кодексу України), а саме:

1) засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому;

2) предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;

3) за результатами конкурсу видається нагорода (премія). Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу;

4) умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення;

5) умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії.

Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.

Зміна умов конкурсу та відмова від проведення конкурсу. У процесі проведення конкурсу може виникнути необхідність внести зміни в раніше оголошені його умови або навіть потреба відмовитися від його проведення. Однак зміна умов конкурсу, а тим більше його скасування, особливо наприкінці строку проведення, можуть зачіпати та істотно обмежувати інтереси осіб, які побажали взяти у ньому участь і до того часу могли вже розпочати виконання визначеної умовами конкурсу роботи і понести у зв'язку з цим відповідні витрати. Тому закон допускає можливість змінити умови конкурсу засновником лише до початку конкурсу. Зміна умов конкурсу після його початку не допускається.

Якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, що були понесені нею для підготовки до участі у конкурсі (ст. 1152 Цивільного кодексу України).

Зміна умов конкурсу має бути доведена до відома можливих пошукачів, тобто тих осіб, на яких було розраховано оголошення про конкурс. Ця мета досягається, якщо повідомлення про зміни умов конкурсу зроблене в тому порядку (тобто у тій самій формі), в якому було оголошено конкурс (відповідно у засобах друкованої інформації, по радіо, телебаченню, через мережу Internet;).

Щодо відмови від проведення конкурсу, то законом встановлено право засновника конкурсу відмовитися від його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього не залежать (ст. 1153 Цивільного кодексу України).

У разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі у конкурсі.

Критерій оцінювання, порядок і строк визначення переможців конкурсу. Засновники конкурсу встановлюють порядок, відповідно до якого визначається переможець конкурсу. Результати конкурсу оголошуються у тому порядку, в якому його було оголошено.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановлені умовами конкурсу. Якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу має право подальшого його використання лише за згодою переможця конкурсу.

Засновник конкурсу має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу (ст. 1156 Цивільного кодексу України).

Результати конкурсу можуть бути оскаржені заінтересованою особою до суду (ст. 1154 Цивільного кодексу України).

Оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, поданих на конкурс. За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, поданих на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1) присудження усіх призових місць та нагород (премій), що були визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

Речі, подані на конкурс, засновник конкурсу зобов'язаний повернути учаснику (ст. 1157 ЦК України), оскільки подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ.

Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.

Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї відповідно до положень законодавства щодо набувальної давності (ст. 344 Цивільного кодексу України).

ВИСНОВКИ

В ході проведення дослідження ми визначили, що на сучасному етапі тема даної курсової роботи в юридичній літературі висвітлена не досить повно. Також під час вивчення деяких матеріалів ми прийшли до висновку, що хоча поняття публічної обіцянки винагороди не є новим, але воно дещо відмінне від цього ж поняття існуючого до 01.01.2004 р. (до прийняття нового Цивільного кодексу України).

Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди, у порівнянні зі старим, є те, що воно не ототожнює публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає правила як для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила для публічної обіцянки винагороди через конкурс.

Також, в даній курсовій роботі ми визначились з основними поняттями, такими як:

1.      Зобов’язання - один з найбільш поширених різновидів цивільних правовідносин, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від неї, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання цих дій. 3обов’язання можуть виникати на підставі договорів, що укладаються учасниками цивільного обороту, внаслідок заподіяння шкоди, з публічного обіцяння винагороди та з інших причин.

2.       Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди – це зобов'язання, за яким одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс або будь-яка фізична особа, яка пообіцяла винагороду) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (за результатами конкурсу чи без нього) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу або виконавець дії, за яку оголошено винагороду) має право вимагати виконання цього обов'язку.

3.      Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу – це зобов'язання, по якому одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (оголошення конкурсу) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Отже в результаті проведеного дослідження ми виконали такі завдання:

1.      Визначили, що таке зобов’язання та основні види зобов’язань у цивільному праві;

2.      Дали визначення поняттям: зобов’язання в цивільному праві, зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди, зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та ін.

3.      Визначились до якого виду зобов’язань відносяться зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.

4.      Визначили, що таке публічна обіцянка винагороди.

5.      Вказали на відмінності між зобов’язаннями, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.

6.      Визначили зміст завдання, строки виконання завдання та умови публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.

7.      Визначили умови проведення конкурсу, права переможця та особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс.

Також особлива увага була приділена порівняльному аналізу старого та нового законодавства України (до і після 01.01.04 р.).

Отже в результаті виконаної роботи ми з упевненістю можемо сказати, що мета даного дослідження досягнута – визначили межі та порядок виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.

В ході дослідження розкрито зміст публічної обіцянки винагороди з різноманітних позицій. Вказано на суттєві недоліки (прогалини) у цивільному законодавстві, що стосується вищеназваної теми, визначено шляхи їх подолання та вказано на деякі позитивні моменти в новому законодавстві в порівнянні з новим.

ЛІТЕРАТУРА:

1.      Боброва Д. Недоговірні  зобов'язання у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 93-100.

2.      Смирнов В. Т. Публичное обещание награды // Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М., 1997. – Ч. 2. – С. 681-689.

3.      Зрделевский А. Публичный конкурс // Законность. – 2000 – № 8 – С. 13-16.

4.      Каган Е., Сухадольский Г. Правовая природа конкурса. – М., 2001.

5.      Брагинский М. Й. Публичный конкурс (глава 57) // Гражданский кодекс Российской Федерации. — Ч. 2. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М., 1996. – С. 572-574.

6.      Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. — 336 с.

ДОДАТОК 1

Оголошення конкурсу з газети «Aviso»

ДОДАТОК 2

Оголошення на веб-сторінці Міністерства освіти і науки України

ДОДАТОК 3

Система зобов’язального права