Під апаратом Верховної Ради України розуміють

5.Під апаратом Верховної Ради України розуміють її внутрішній допоміжний орган, який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентського апарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їх підготовку і виконання.

Апарат Верховної Ради України не має статусу самостійного органу державної влади, а є лише необхідною допоміжною структурою, яка забезпечує функціонування парламенту як єдиного органу законодавчої влади. Саме таке призначення парламентського апарату закріплене Регламентом Верховної Ради України. Правову основу діяльності апарату Верховної Ради України складають нормативні акти, прийняті парламентом, Головою Верховної Ради України, а також Керівником апарату. Переважна більшість з них є підзаконними, що цілком відповідає політико-правовій практиці багатьох зарубіжних держав. Зокрема, всі підрозділи апарату Верховної Ради України функціонують у статусі юридичних осіб на основі положень про них, які затверджуються Головою Верховної Ради України за поданням Керівника апарату. Крім зазначених положень, правову основу діяльності апарату Верховної Ради України складають:

- Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;

- Постанова Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20 квітня 2000 р. № 1678-ІІІ;

- Положення про Апарат Верховної Ради України, затверджене розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 р. №459;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. № 2288 “Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №2334 від 20.12.1999 р., № 2338 від 21.12.1999 р., № 2358 від 22.12.1999 р.);

- Постанова Верховної Ради України “Про газету Верховної Ради України “Голос України” від 2 червня 1999 р. № 708-XIV;

- Постанова Верховної Ради України від 6 березня 1996 р. № 82/95-ВР “Про Статут редакції журналу Верховної Ради України “Віче” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 491-XIV від 17.03.1999 р.);

- Інструкція з діловодства в апараті Верховної Ради України, затверджена Розпорядженням Керівника апарату Верховної Ради України № 169 від 19 лютого 1998 р.

Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. № 1687-ІІІ гранична чисельність співробітників апарату була встановлена в кількості 900 штатних одиниць. Для порівняння: апарат парламенту Великобританії становить 1609 працівників (1280 у Палаті громад і 329 у Палаті лордів), апарат Бундестагу ФРН – 2500 працівників (адміністрація – 2500, особистий апарат депутатів – 3500), апарат Національних Зборів Франції – 5054 працівники (2694 помічників депутатів і 2360 державних службовців), апарат Конгресу США – 27 000 працівників (з яких особистий персонал у Палаті представників – 7 278, у Сенаті – 4294).

Згідно з Постановою Верховної Ради України № 1678-ІІІ від 20 квітня 2000 р. “Про структуру апарату Верховної Ради України” парламентський апарат складається з наступних структурних підрозділів:

– Керівництво апарату;

– Секретаріат Голови Верховної Ради України;

– Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України;

– Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України;

– Секретаріати комітетів, депутатських фракцій, груп;

– Головне науково-експертне управління;

– Головне юридичне управління;

– Головне управління документального забезпечення;

– Головне організаційне управління;

– Інформаційне управління;

– Управління комп’ютеризованих систем;

– Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування;

– Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків;

– Управління кадрів;

– Відділ зв’язків з органами правосуддя;

– Відділ контролю;

– Відділ з питань звернень громадян;

– Перший відділ;

– Сектор мобілізаційної роботи;

– Управління справами.

У сфері правового та наукового забезпечення на апарат Верховної Ради України покладаються наступні завдання:

– підготовка матеріалів, пов’язаних з розробкою законопроектів і законодавчих пропозицій;

– розробка або участь в розробці, за дорученням керівництва Верховної  Ради  України, проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій Верховної Ради України;

– експертиза законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, організація наукової експертизи в наукових установах; експертиза актів законодавства щодо їх відповідності Конституції і законам України;

– участь у доопрацюванні проектів законодавчих актів після першого, другого і наступних читань;

– візування законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України у другому та наступних читаннях;

– здійснення контролю за підготовкою проектів законів та інших актів Верховної Ради України щодо їх юридичного і редакційного оформлення;

– подання наукової та правової допомоги комітетам і комісіям Верховної Ради України в підготовці законопроектів, консультування народних депутатів України з цих питань; організація систематизованого обліку законодавства;

– підготовка відповідних довідкових та науково-аналітичних матеріалів з питань, що розглядаються Верховною Радою України;

– здійснення аналізу практики застосування чинного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парламентського контролю Верховною Радою України та її органами;

– оцінка макроекономічної політики та бюджету, податкового законодавства, визначення наслідків внесення змін і доповнень до чинного законодавства з цих питань;

– розробка на основі аналізу практики застосування законодавства України прогнозів розвитку його відповідних галузей;

– здійснення взаємовідносин з органами  правосуддя  щодо відповідності актів Верховної Ради України Конституції України та законам України;

– забезпечення представництва Верховної Ради України в Конституційному Суді України та інших судових органах при розгляді справ;

– підготовка наукових висновків з питань європейської інтеграції та міжнародних відносин;

– встановлення та розвиток зв’язків з відповідними службами парламентів зарубіжних країн з питань парламентського права, розвитку і вдосконалення законодавства, законопроектної роботи, обміну досвідом; підготовка узагальнюючих матеріалів і пропозицій для Верховної Ради України;

– здійснення експертизи пропозицій Президента України щодо прийнятих Верховною Радою законів;

– роз’яснення положень законодавства за зверненнями народних депутатів України, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, окремих громадян;

– підготовка за дорученням керівництва Верховної Ради України висновків з окремих правових питань.

На апарат Верховної Ради України також покладаються істотні завдання у сфері організаційного забезпечення роботи парламенту:

– організаційне забезпечення реалізації Верховною Радою України своїх конституційних повноважень;

– реєстрація законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, ведення бази даних та контроль за їх проходженням у комітетах і комісіях Верховної Ради України;

– підготовка за пропозиціями суб’єктів права законодавчої ініціативи та комітетів і комісій Верховної Ради України проектів зведених перспективних і поточних планів законотворчої роботи Верховної Ради України, проектів порядку денного сесії та розкладів пленарних засідань Верховної Ради України, аналітичних матеріалів про стан їх реалізації;

– забезпечення діяльності комітетів і комісій Верховної Ради України та подання  їм  організаційно-інформаційної  і консультативно-методичної  допомоги  в  процесі розробки та опрацювання внесених на розгляд законопроектів, оформленні прийнятих законів, постанов, а також забезпечення взаємодії комітетів Верховної Ради України в процесі законотворення;

– організаційно-методичне забезпечення роботи зареєстрованих у Верховній Раді України депутатських фракцій і груп;

– сприяння налагодженню взаємодії з питань законотворчої роботи комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими  і  громадськими  організаціями, органами місцевого самоврядування;

– подання консультативної та організаційної допомоги народним депутатам України, комітетам і комісіям Верховної Ради України у виконанні  планів  законотворчої  та  контрольної  роботи, доопрацюванні законопроектів;

– методичне і організаційне забезпечення підготовки та проведення пленарних засідань Верховної Ради України, засідань комітетів і комісій Верховної Ради України;

– забезпечення народних депутатів України законопроектами та інформаційними матеріалами з питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України;

– облік та узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених при обговоренні законопроектів та інших питань на сесіях Верховної Ради України, а також пропозицій і зауважень, що надходять до проектів актів, опублікованих для всенародного обговорення;

– забезпечення разом з відповідними комітетами, депутатськими фракціями і групами підготовки “Днів Уряду України” та парламентських слухань у Верховній Раді України;

– організація системи навчання і стажування народних депутатів України, забезпечення взаємодії депутатських фракцій і груп з комітетами у цих питаннях;

– здійснення взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у підготовці питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України, її комітетів і комісій;

– подання організаційно-методичної допомоги місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у здійсненні заходів щодо підготовки та проведення виборів народних депутатів України і виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, референдумів; підготовка та узагальнення інформацій про  хід  виборчих  кампаній,  підсумки виборів та місцевих референдумів;

– підготовка матеріалів, пов’язаних з вирішенням питань адміністративно-територіального устрою України, ведення автоматизованої системи “Адміністративно-територіальний  устрій України”;

– організація обліку даних про кількість і склад територіальних громад та органів місцевого самоврядування, подання їм методичної допомоги;

– участь в організації контролю за реалізацією законів та інших актів Верховної Ради України та її органів;

– підготовка відповідних аналітичних матеріалів про стан виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України та її органів;

– організація контролю за додержанням термінів розгляду запитів народних депутатів України та виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України, а також даних на її засіданнях комітетам і комісіям Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерствам і відомствам України;

– організаційне забезпечення проведення у Верховній Раді України нарад, зустрічей та інших заходів;

– організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, вивчення і узагальнення питань, які порушуються громадянами у зверненнях, внесення пропозицій щодо їх вирішення;

– організаційне забезпечення планування та проведення мобілізаційної підготовки у Верховній Раді України на особливий період та на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час.

Значною є роль апарату Верховної Ради України і в сфері документального забезпечення діяльності парламенту та його органів:

– документальне обслуговування Верховної Ради України, її комітетів і комісій, депутатських фракцій і груп;

– ведення протоколів і стенограм засідань Верховної Ради України, нарад, прес-конференцій та інших заходів;

– забезпечення правильності оформлення та своєчасності проходження документів в апараті; приймання і експедиційна обробка документів, аналіз, опрацювання та доставка службової кореспонденції адресатам; впровадження наукової організації роботи з документами в апараті Верховної Ради України;

– опрацювання, друкування і тиражування матеріалів та документів, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України;

– оформлення і розсилка в установленому порядку актів Верховної Ради України та її органів, забезпечення опублікування цих та інших офіційних матеріалів, інформацій про діяльність Верховної Ради України;

– організація підготовки до видання документів Верховної Ради України;

– підготовка стенографічних матеріалів засідань Верховної Ради України;

– організація ведення діловодства в апараті, облік, зберігання та забезпечення користування документами Верховної Ради України, її органів; комплектування архіву, підготовка документів та архівних справ для передачі їх в установленому порядку на постійне зберігання.

В умовах подальшої інформатизації державно-владної діяльності значно зростає кількість завдань, що покладаються на апарат Верховної Ради України у сфері інформаційного та комп’ютерно-технологічного забезпечення:

– забезпечення Верховної Ради України, її комітетів і комісій та народних  депутатів України відповідною внутрішньою і міжнародною інформацією з правових, політичних, економічних, соціальних, інших проблем на основі сучасних методів і засобів обробки даних комп’ютерних мереж і телекомунікацій;

– формування та підтримання в належному стані інтегрованого банку  даних,  що забезпечує законотворчу та правозастосовчу діяльність, розробку проектів рішень з проблемних питань, пов’язаних із законодавчою діяльністю Верховної Ради України;

– організація, створення і забезпечення функціонування комп’ютеризованої інформаційної системи колективного користування, що охоплює законотворчий процес;

– інформаційно-технологічне забезпечення ведення пленарних засідань Верховної Ради України;

– методичне і технологічне супроводження комп’ютеризованої обробки проектів законів на всіх стадіях їх проходження у Верховній Раді України; ведення бази даних “Законотворення”;

– формування баз даних законів та постанов Верховної Ради України, забезпечення доступу до баз даних законодавчих актів зарубіжних країн;

– організація і проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт  по створенню проблемно-орієнтованих комплексів і робочих місць у Верховній Раді України, удосконалення системи правової інформації, участь в реалізації завдань правової інформатизації України;

– організація і здійснення інформаційно-бібліотечного забезпечення діяльності Верховної Ради України.

У сфері фінансового, господарського, матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення на апарат Верховної Ради України покладаються такі завдання:

– здійснення фінансування діяльності Верховної Ради України та структурних підрозділів її апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України;

– здійснення в межах наявних коштів матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України;

– здійснення оперативного управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України;

– забезпечення в установленому порядку соціально-побутових та житлових умов народних депутатів України, працівників апарату Верховної Ради України;

– забезпечення діяльності Верховної Ради України необхідними засобами зв’язку та іншими засобами оргтехніки;

– здійснення господарського обслуговування Верховної Ради України.

Розв’язання цих та інших завдань здійснює Управління справами апарату, яке є юридичною особою, має свою печатку, самостійний баланс, поточні бюджетні та інші рахунки в банківських установах. У віданні Управління справами Верховної Ради України знаходяться автобаза, диспетчерські пункти, три готелі, комендатура, бюро перепусток, пожежна частина, квиткові каси, медпункт, поштове відділення Київ-19, зали офіційних делегацій в аеропортах і на залізничному вокзалі.

До інших функцій апарату Верховної Ради України належать:

– встановлення зв’язків із засобами масової інформації, організація висвітлення діяльності Верховної Ради України та її органів;

– підготовка і поширення матеріалів про діяльність Верховної Ради України; акредитація кореспондентів українських і зарубіжних засобів  масової  інформації,  організація і проведення прес-конференцій, зустрічей та інших заходів;

– розробка пропозицій щодо розвитку зв’язків з парламентами зарубіжних країн і міжпарламентськими організаціями;

– розробка планів міжпарламентського обміну і проведення організаційних заходів щодо їх реалізації, забезпечення членів делегацій Верховної Ради України, груп народних депутатів України, які виїжджають за кордон, відповідними матеріалами і документами;

– забезпечення ділових зв’язків з дипломатичними місіями в Україні та представництвами України за кордоном, організація перекладу в ході зустрічей, переговорів з іноземними партнерами, а також переклад документів, повідомлень і листів, що надходять до Верховної Ради України іноземною мовою;

– організація прийомів у Верховній Раді України парламентських делегацій, політичних діячів та  дипломатичних  представників іноземних держав, представників міжнародних організацій;

– підготовка матеріалів і пропозицій з питань зовнішньополітичної діяльності Верховної Ради України;

– організація та здійснення роботи по кадровому обслуговуванню народних  депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників апарату, забезпечення виконання положень Закону України “Про державну службу”; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань;

– облік військовозобов’язаних і призовників, бронювання військовозобов’язаних, виконання передбачених чинним законодавством заходів з військово-мобілізаційної підготовки і цивільної оборони;

– організація роботи по охороні державної таємниці.

Керівник апарату Верховної Ради України призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України. Керівник апарату має перших заступників та заступників, які за його поданням призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Верховної Ради України. Заступники Керівника апарату відповідно до визначених Керівником апарату обов’язків здійснюють керівництво дорученими ділянками роботи.

Керівники структурних підрозділів апарату, їх заступники, інші працівники апарату призначаються на посаду і звільняються з посади відповідно до Порядку добору, прийняття  на  роботу, переведення на іншу посаду та звільнення з роботи працівників апарату Верховної Ради України.

Керівник апарату Верховної Ради України:

– здійснює керівництво і координацію роботи структурних підрозділів апарату, відповідає за виконання покладених на апарат завдань;

– організує підготовку і проведення сесій Верховної Ради України, нарад у Голови Верховної Ради України; забезпечує плановість і ефективність у роботі  структурних  підрозділів апарату; контролює реалізацію планів роботи і виконання визначених завдань;

– доповідає керівництву Верховної Ради України питання роботи апарату;

– візує підготовлені на підпис закони, постанови та інші акти Верховної Ради  України; забезпечує офіційне опублікування відповідних актів, прийнятих Верховною Радою України;

– здійснює загальну політику щодо добору і розстановки кадрів в апараті, формування кадрового резерву:

– забезпечує роботу по організації навчання та підвищенню кваліфікації працівників апарату;

– затверджує професійно-кваліфікаційні характеристики та посадові інструкції працівників структурних підрозділів апарату, а також інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність апарату;

– розподіляє обов’язки між своїми заступниками;

– видає розпорядження;

– представляє апарат у відносинах з  державними  органами, установами і організаціями, об’єднаннями громадян, зарубіжними установами і організаціями.

6. Комітети Верховної Ради України – це постійно діючі депутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети – допоміжні органи Верховної Ради України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділені для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні.

Правовий статус комітетів закріплюється Конституцією, Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади.

Перелік комітетів, функціональна спрямованість їхньої діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також завдань, що стоять перед парламентом. Комітети створюються за функціональним і галузевим принципом. Функціональні комітети здійснюють одну або декілька функцій і їхня діяльність не пов’язана з певною галуззю народного господарства (наприклад, з питань бюджету, з питань свободи слова й інформації). Галузеві комітети створюються по одній або декількох галузях господарського або соціально-культурного будівництва (наприклад, з питань науки та освіти, з питань будівництва, транспорту і зв’язку).

На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України від 1 лютого 2000 р. «Про перелік комітетів Верховної Ради України чотирнадцятого скликання» (в редакції Постанови від 06.04.2000 р.) у парламенті створено 23 комітети:

1. У галузі державного будівництва:

– з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України;

– з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

– з питань правової політики;

– у закордонних справах;

– з питань національної безпеки і оборони;

– з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;

– з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

2. У галузі господарської діяльності:

– з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій;

– з питань промислової політики і підприємництва;

– з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки;

– з питань аграрної політики та земельних відносин;

– з питань фінансів і банківської діяльності;

– з питань бюджету;

– з питань будівництва, транспорту і зв’язку;

– з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

3. У галузі соціально-культурного будівництва:

– з питань культури і духовності;

– з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

– з питань свободи слова та інформації;

– з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства;

– з питань науки і освіти;

– з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;

– з питань соціальної політики та праці;

– у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

До складу комітету входять голова, перший заступник голови, заступник голови, секретар і члени комітету. Структурними підрозділами комітету є підкомісії та робочі групи.

Підкомісія створюється для забезпечення конкретних напрямків діяльності у складі не менше 3 членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу декількох підкомісій. Голова підкомісії обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів.

Робочі групи створюються для підготовки законопроектів, проектів актів комітету. До їх складу включаються члени комітету, народні депутати, що не є членами комітету, співробітники Секретаріату, науково-дослідних установ та навчальних закладів, фахівці-практики, автори проектів. Очолює робочу групу народний депутат, якщо він в ініціативному порядку бере на себе відповідальність за підготовку законопроекту.

Комітети обираються з числа народних депутатів на 1-й сесії Верховної Ради нового скликання на термін її повноважень. Утворення комітетів здійснюється після формування і реєстрації фракцій. Кількісний склад кожного комітету визначається Верховною Радою України, але депутат може бути членом лише одного комітету.

Кандидатури для обрання голів комітетів і їхніх членів висуваються на засіданнях депутатських груп і фракцій відповідно до квот пропорційного представництва з урахуванням згоди депутатів. Квота встановлюється Погоджувальною радою.

Обрання голів комітетів здійснюється за списком у цілому без обговорення шляхом поіменного голосування, за результатами якого приймається постанова Верховної Ради України. Список кандидатур на посади голів комітетів подається до Верховної Ради Погоджувальною радою депутатських фракцій (груп).

Список для обрання голів комітетів повинен мати: назви всіх комітетів, прізвище, ім’я, по батькові відповідних кандидатів, дані про їх партійну належність, розрахункову квоту пропорційного представництва кожної групи і фракції. Цей список поширюється серед депутатів.

Кожному кандидату на посаду голови комітету надається слово для виступу.

Члени комітетів обираються списком без обговорення шляхом поіменного голосування.

Обрання перших заступників голів комітетів здійснюється Верховною Радою України у порядку, встановленому для обрання голів комітетів. Заступник голови комітету обирається на засіданні комітету за пропозицією його голови більшістю голосів від загального складу комітету.

За необхідності Верховна Рада України може створювати нові комітети, реорганізовувати раніше створені, змінювати їх персональний і кількісний склад.

Голова комітету може бути відкликаний Верховною Радою України за його письмовою заявою, у зв’язку з його незадовільною роботою, а також за іншими обставинами, що роблять неможливим виконання ним своїх обов’язків. Пропозиція про відкликання голови комітету вноситься Головою Верховної Ради України або за рішенням комітету, прийнятим не менш як 1/3 депутатів від фактичної кількості членів комітету.

Якщо питання про відкликання вноситься комітетом, Верховна Рада України заслуховує доповідь з цього питання одного з членів комітету і голови комітету про його діяльність на цій посаді. У постанові парламенту про відкликання голови комітету вказується причина відкликання, яка заноситься до його трудової книжки.

Депутати, що входять до складу однієї фракції або групи або є членами різних фракцій, можуть за їхньою згодою обмінятися місцями членів комітетів, але не більше одного разу на рік. Для цього подається заява на ім’я Голови Верховної Ради України, що засвідчується заявником і уповноваженим представником фракції.

Обрання перших заступників голів комітетів здійснюється Верховною Радою в порядку, встановленому для обрання голів комітетів. Заступник голови комітету обирається за пропозицією голови на засіданні комітету більшістю голосів відкритим голосуванням. Секретар комітету обирається з членів комітету на засіданні комітету більшістю голосів. Перший заступник, заступник голови та секретар комітету не можуть бути членами однієї фракції (групи).

Основними напрямками діяльності комітетів виступають:

1. Законопроектна функція:

– організація розробки за дорученням Верховної Ради України або за власною ініціативою проектів актів Верховної Ради;

– попередній розгляд і підготовка висновків і пропозицій по законопроектах, що внесені іншими суб’єктами законодавчої ініціативи;

– доробка і редагування законопроектів за результатами розгляду в першому і наступних читаннях;

– узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли в процесі всенародного обговорення законопроектів.

2. Контрольна функція:

– здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

– вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України;

– участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів.

3. Номінаційна функція:

– попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, що відповідно до Конституції обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України;

– заслуховування та підготовка для розгляду парламентом відповідних висновків щодо цих кандидатур;

– обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами; підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

4. Експертно-аналітична функція:

– попередній розгляд і підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації або денонсації міжнародних договорів, проектів програм соціально-економічного і культурного розвитку та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

– збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради України.

Комітети мають право:

– вносити пропозиції щодо порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України, робити на них доповіді і співдоповіді з питань, віднесених до їх відання, визначати доповідачів (співдоповідачів);

– публікувати законопроекти до внесення на розгляд Верховною Радою України у першому читанні і звертатися до наукових установ, організацій, громадян з пропозицією висловити свою точку зору;

– вносити пропозиції до Верховної Ради України про проведення всенародного голосування (референдуму) з найважливіших питань державного життя країни;

– укладати договори з науково-дослідними установами, навчальними закладами на науково-інформаційний пошук, розробку, доробку та експертизу законопроектів;

– розглядати пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або внесенні змін у діючі, а в разі потреби готувати висновки на розгляд Верховної Ради України;

– під час здійснення контрольних функцій мають право заслуховувати Першого віце-прем’єра, віце-прем’єрів, міністрів, керівників міністерств, центральних та інших органів виконавчої влади України. За пропозицією комітету керівники цих органів зобов’язані прибути на його засідання і дати пояснення з питань, що розглядаються;

– під час здійснення своїх контрольних повноважень мають право доручати відповідним органам проведення оперативно-розшукових дій, передбачених ст.2,5,6 та п.1,3,4 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

– звертатися з питань, віднесених до їхнього відання, до Голови Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших організацій, установ, підприємств незалежно від форм власності;

– вносити пропозиції про заслуховування на сесії Верховної Ради України звіту Кабінету Міністрів України про його діяльність, звітів керівників міністерств та інших органів виконавчої влади;

– здійснювати зв’язки з відповідними органами парламентів іноземних держав, брати участь у роботі міжнародних організацій і форумів.

Комітети не мають права законодавчої ініціативи й офіційного тлумачення законів.

Комітети у межах своєї компетенції вивчають практику застосування, впровадження та виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх дії, розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребу в прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчих актів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної Ради України. Вони можуть також здійснювати дослідження тенденцій та прогнозування розвитку ситуації стосовно питань, що належать до їх компетенції.

Комітет, визначений головним з певного законопроекту чи проекту іншого акта Верховної Ради України, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради України. Він має право також вносити пропозиції і поправки під час розгляду законопроекту на своєму засіданні.

Обов’язки комітетів:

– якісно, відповідно до вимог законодавства, готувати законопроекти до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України, здійснювати попередній їх розгляд, редагування та підготовку питань, що належать до їх відання;

– періодично звітувати перед Верховною Радою України про свою діяльність;

– вчасно виконувати доручення Верховної Ради України з питань законопроектної та організаційної роботи;

– вивчати і використовувати у своїй діяльності громадську думку, розглядати звернення громадян, що містять пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вчасно реагувати на них.

У разі невиконання або неналежного виконання головами комітетів своїх обов’язків Верховна Рада України може достроково відкликати їх з посади, ліквідувати чи реорганізувати комітет у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України.

Комітети Верховної Ради України будують свою роботу на принципах законності, гласності, рівноправності, вільного колективного обговорення і вирішення питань.

Організаційними формами роботи комітетів є прості й спільні засідання комітетів, засідання-слухання, засідання підкомісій і робочих груп, персональна робота голів, заступників і секретарів комітетів.

Основна організаційна форма роботи парламентських комітетів – засідання, які є правомочними, якщо на них присутні більше половини від затвердженого Верховною Радою України складу її членів. Засідання проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання.

Слухання проводяться з питань, віднесених до компетенції комітетів. З метою одержання різнобічної інформації з питань, що розглядаються, їх вивчення й обговорення. Інформація використовується для прийняття рішень комітетів. Кворум для проведення слухання – не менше 3 членів комітету. Під час слухання кожний член комітету має право задавати питання виступаючим і одержувати відповідь на них.

Засідання скликає голова комітету відповідно до затвердженого плану роботи комітету, за дорученням Верховної Ради України або за власною ініціативою. Голова зобов’язаний скликати засідання, якщо на цьому наполягає не менше 1/3 членів комітету.

За результатами обговорення питань на засіданнях більшістю голосів приймаються:

1) рішення – з питань, що стосуються організації роботи комітетів;

2) рекомендації – щодо контрольної діяльності комітетів;

3) висновки – по законопроектах і кандидатурах, що пропонуються для обрання, призначення або затвердження Верховною Радою України.

Рекомендації комітетів підлягають обов’язковому розгляду органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємствами, установами і організаціями. Про результати розгляду та вжиті заходи повинно бути повідомлено комітетам у встановлений ними строк.

Голосування здійснюється вікрито, особисто членами комітету. Депутати, які з поважних причин відсутні на засіданні комітету, можуть брати участь у голосуванні з питань, внесених на розгляд комітету, шляхом подачі письмових заяв щодо позиції депутата з обговорюваних на засіданні питань. Підрахунок голосів проводить секретар комітету. На кожному засіданні ведеться протокол, а за рішенням комітету – стенограма засідання.

Протокол і стенограма засідань є офіційними документами, що під-тверджують процес обговорення і прийняття рішень комітету. Вони зберігаються й у випадку звернення народного депутата надаються для ознайомлення.

Для розгляду на засіданнях комітетів питань, що відносяться до їхнього відання, можуть запрошуватися представники Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, автори законопроектів, вчені, експерти. Комітети забезпечують їх нормативними документами, що будуть розглядатися на засіданні.

Голова комітету не менше ніж на 2-тижневий термін складає розпис работи комітету з урахуванням доручень Верховної Ради, і він затверджується на засіданні комітету. Складається і план-графік роботи над законопроектами, щодо яких комітет визначений профільним.

Проекти актів, документи, інформаційні матеріали передаються членам комітету не пізніше ніж за 3 дні до їх розгляду на засіданні комітету.

Спільні засідання комітетів проводяться за їхньою ініціативою або за дорученням Верховної Ради України. На них розглядаються питання, що відносяться до відання декількох комітетів. Ці засідання веде один з голів комітетів за взаємною згодою. Спільні засідання можуть також вести Голова або заступники Голови Верховної Ради України. Рішення, прийняті на спільних засіданнях, підписуються головами комітетів.

Організаційно-методичне, технічне, інформаційне і матеріальне обслуговування комітетів здійснює аппарат Верховної Ради України і в першу чергу – секретаріати комітетів.

Організація роботи комітетів покладається на голову, який:

– забезпечує упорядкування плану роботи комітету і виконання плану-графіку робіт над законопроектами;

– представляє комітет у відносинах з іншими державними органами, об’єд-наннями громадян, відповідними органами парламентів закордонних держав;

– підписує прийняті комітетом документи;

– інформує Верховну Раду України про роботу комітету не рідше 1 разу на рік;

– здійснює координацію роботи комітету з іншими парламентськими комітетами;

– пропонує кандидатури на посаду заступника голови та секретаря комітету;

– дає доручення заступнику голови, головам підкомісій і секретарю комітету;

– головує на засіданні комітету;

– забезпечує ведення кошторису витрат комітету, передає Верховній Раді України звіти про використання коштів;

– веде прийом громадян;

– наприкінці терміну повноважень Верховної Ради України забезпечує передачу Голові Верховної Ради даних про стан справ по кожному законопроекту; перелік законопроектів, по яких комітет був визначений профільним і розгляд яких не було завершено; документи по прийнятих законопроектах.

Заступники голови комітету виконують обов’язки голови у випадку його відсутності, а також, за дорученням голови, окремі його функції. Секретар комітету бере участь в упорядкуванні плану роботи комітету і плану-графіку робіт над законопроектами, контролює ведення діловодства комітету, підписує протоколи його засідань, веде облік засідань, контролює виконання планів роботи комітету.

7. Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються для підготовки і попереднього розгляду питань, що відносяться до її компетенції.

Тимчасові слідчі комісії створюються для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосує не менше ніж 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на принципах, встановлених для комітетів Верховної Ради України. Парламент приймає постанову про створення комісій Верховної Ради, визначає назву, завдання, кількісний і персональний склад комісії, обсяг коштів, виділених у її розпорядження, термін діяльності.

Тимчасова спеціальна комісія обирається з числа народних депутатів, що дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії має забезпечувати представництво не менше ніж по одному депутату від кожної групи та фракції.

Пропозиції щодо персонального складу тимчасових спеціальних комісій подаються депутатськими фракціями і групами не пізніше ніж у 2-денний термін після ухвалення рішення про необхідність її створення.

Народний депутат, який обраний до складу тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії, зобов’язаний:

бути присутнім на засіданнях відповідної комісії, брати участь у її роботі;

додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях тимчасової комісії;

виконувати доручення комісії, визначені її рішеннями;

Депутат, що входить до складу тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, за його заявою може бути звільнений Головою Верховної Ради України від обов’язку бути присутнім на засіданні парламентського комітету.

Не пізніше як через 6 місяців після створення тимчасова комісія передає Верховної Раді України звіт про свою діяльність і підготовлені нею документи і проекти актів. Після обговорення результатів її роботи у комітетах і на пленарному засіданні Верховної Ради може бути прийняте рішення про продовження роботи комісії на новий термін.

Повноваження тимчасової комісії припиняються:

1. З прийняттям Верховною Радою остаточного рішення за результатами роботи комісії.

2. З прийняттям Верховною Радою акта, для підготовки проекту якого створювалася комісія.

9. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб.
Незалежність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини гарантовано ст. 20 Закону: "Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється". Уповноважений може співпрацювати з різними складами Верховної Ради України, оскільки термін його повноважень не збігається з терміном повноважень Верховної Ради (5 років - Уповноваженого з прав людини й 4 роки - Верховної Ради). Крім того, в ч. 3 ст. 4 Закону зазначено: "Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску)".
Уповноважений розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, які звертаються до нього після того, як усі правомірні шляхи для відновлення порушених прав вичерпано. Якщо омбудсман вважає за необхідне, то він знову може порушити провадження у відповідних державних органах. Крім того, він аналізує стан справ щодо забезпечення прав людини в країні в цілому, подає щорічні доповіді з цього питання парламенту, водночас пропонує відповідні законодавчі заходи для усунення типових причин порушення прав і свобод громадян. Таким чином, інститут Уповноваженого - ефективний правозахисний орган, який відіграє суттєву роль у забезпеченні прав людини.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" діяльність Уповноваженого спрямовано на:
- захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України;
- додержання та повагу до прав і свобод людини й громадянина суб'єктами, зазначеними в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини";
- запобігання порушенням прав і свобод людини й громадянина або сприяння їхньому поновленню;
- сприяння приведенню законодавства України про права й свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України й міжнародних стандартів тощо.
Здійснюючи свої повноваження, Уповноважений з прав людини керується Конституцією, законами України, чинними міжнародними договорами.
Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону сферою його компетенції є відносини, що виникають під час реалізації прав і свобод людини між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, й органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами.
До сфери компетенції Уповноваженого належать і відносини, що виникають між громадянином під час реалізації його прав і свобод та об'єднаннями громадян, установами, підприємствами, організаціями (незалежно від форми власності), їхніми посадовими й службовими особами.
Значними є повноваження українського омбудсмана. Зокрема, він має право:
- невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності), їхніми посадовими й службовими особами;
- бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;
- звертатися до Конституційного Суду України з поданням:
- про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента й Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим стосовно прав і свобод людини й громадянина;
- про офіційне тлумачення Конституції та законів України;
- ознайомлюватися з документами, в тому числі й секретними (таємними), та отримувати їхні копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від форми власності), органах прокуратури, включаючи справи, які перебувають у судах. Доступ до інформації, пов'язаної зі службовою та державною таємницями, здійснюють у порядку, визначеному законодавчими актами України;
- вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі в проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних пояснень;
- відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань і установи примусового лікування та перевиховання, психіатричні лікарні; опитувати осіб, які там перебувають, і отримувати інформацію про умови їхнього тримання;
- звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини й громадянина тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом;
- направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини й громадянина для вжиття цими органами необхідних заходів;
- перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини й громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що проводять оперативно-розшукову діяльність тощо.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності), посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати необхідну допомогу, зокрема:
- забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених у нормативних актах про охорону державної та службової таємниць;
- надавати інформацію та давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій і рішень. Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), їхніх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Наділяючи омбудсмана такими повноваженнями, законодавець закріплює за ним і певні обов'язки.
Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов'язаний додержуватися Конституції і законів України, інших правових актів, прав і охоронюваних законом інтересів людини й громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій і повною мірою використовувати надані йому права.
Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини регулюють статті 55,85,101 і 150 Конституції України, Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", а також Закон України "Про державну службу". Закріплення статусу Уповноваженого з прав людини на конституційному рівні свідчить про визнання пріоритету прав людини й громадянина в нашій країні, про визнання державою нагальної потреби в незалежному, деполітизованому органі для захисту громадянина від управлінського свавілля, бюрократичних збочень державного апарату, несправедливого ставлення з боку посадових осіб. Конституційне закріплення статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надає цьому інститутові більшої вагомості, підвищує його роль у правоохоронній діяльності.
Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - п'ять років. Він починається з дня складення Уповноваженим присяги на сесії Верховної Ради. Оскільки законом не заборонено, то ту саму особу можуть призначати на посаду Уповноваженого кілька разів.
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини призначає на посаду й звільняє з посади Верховна Рада України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або народні депутати (чисельністю не менше однієї четвертої від конституційного складу Верховної Ради). Відповідний комітет Верховної Ради подає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим законом, і підтверджує відсутність причин, які б перешкодили їй обійняти цю посаду.
Призначеним вважають того кандидата, за якого проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймають постанову.
- Законодавство чітко регламентує порядок припинення повноважень і звільнення з посади омбудсмана, що є важливою гарантією його діяльності. Згідно із законодавством України повноваження Уповноваженого припиняють у разі:
- його відмови від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;
- набрання законної сили обвинувального вироку суду щодо нього;
- набрання законної сили рішення суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;
- складення присяги новообраним Уповноваженим;
- смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Верховна Рада України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, в таких випадках:
- порушення ним присяги;
- порушення вимог щодо несумісності діяльності;
- припинення громадянства України;
- неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.
Висновок про наявність підстави для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.
За наявності зазначених підстав, Верховна Рада розглядає питання й приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.
Уповноваженого вважають звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.
Припинення повноважень і звільнення з посади Уповноваженого оформляють відповідною постановою Верховної Ради України. Важливою гарантією діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є також те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень.
Без згоди Верховної Ради України він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладають у судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому оглядові. Кримінальну справу проти Уповноваженого може порушити лише Генеральний прокурор України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників і працівників секретаріату винних осіб притягують до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційність інформації. Це зобов'язання діє й після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку.
Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.
Законодавець не наділив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини правом законодавчої ініціативи.
У своїй діяльності Уповноважений використовує відомості про порушення прав і свобод людини й громадянина, які він отримує:
- зі звернень громадян України, іноземців;
- осіб без громадянства чи їхніх представників;
- зі звернень народних депутатів України;
- за власною ініціативою.
Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють у їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".