МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ 

ІНСТИТУТ  ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: «ТУРИСТСЬКО-ЕКСКУРСІЙНІ  РЕСУРСИ  СЕНТ-ЛЮСІЇ» 
 
 
 
 

                  Студент ІІ курсу

                                                        Саломатін О.І.

Науковий  керівник

                                                        ст. викладач

                                                        Гринюк О.Ю. 
 

Київ  – 2009

 
 

ЗМІСТ 
 
 

      ВСТУП

      Актуальність  теми. На сьогоднішній день туризм посідає чи не найперше місце в світовому суспільстві. Ще з продавніх часів люди тяжіли до подорожей за знаннями, новою культурою, вирішенням суспільних проблем, а в першій половині XIX ст. призвели до виникнення цілої галузі економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка утримує провідні позиції в сучасному світовому господарстві. За статистикою Всесвітньої Ради Туризму і подорожей, сьогодні кожний десятий робітник у світі – працює в галузі туризму.

      На  початку XX ст., туризм став повсякденною справою майже для третини населення планети. Більше того, у XXI столітті туризм, випередивши за обсягами доходу нафтову промисловість і автомобілебудування, і зайняв провідне місце серед світових галузей економіки. За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2004 р.  загальна кількість туристичних прибуттів склала 763 млн. осіб, а доходи від туризму – 622 млрд. доларів. У 2005 р. продовжилась тенденція до зростання обсягів міжнародного туризму: кількість міжнародних прибуттів зросла на 5,5 % і становила 808 млн. осіб. У 2010 р. прогнозується понад 1 млрд. учасників міжнародних подорожей, а доходи від туризму сягнуть 1550 млрд. доларів. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі[7].

      Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. В цих країнах, держава стимулює розвиток туристичної галузі, так  як туризм – це єдине джерело  надходження капіталу та іноземних  інвестицій. До таких країн належать – Домініка, Мартініка, Сент-Вінсент, Гренада, Барбадос, Сент-Люсія. Але більшу увагу з цих країн привертає  Сент-Люсія, тому автор і обрав  тему своєї курсової роботи «Туристсько-екскурсійні  ресурси Сент-Люсії». Тому що ця країна має вагомий потенціал для  розвитку туризму.

      Об 'єктом дослідження курсової роботи є природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Сент-Люсії та їх використання в туризмі.

      Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією держави Сент-Люсія.

      Хронологічні  рамки курсової роботи охоплюють період від І тис. н.е. до початку ХХІст.

      Джерельну базу цього курсового дослідження складають понад 30 джерел, які опрацьовані автором у ході роботи. Насамперед, потрібно назвати праці, що мають повну характеристику досліджуваної країни. Найскладнішим був процес збору матеріалу для характеристик аналізу туристичного ринку Сент-Люсії, оскільки немає жодного спеціального видання, присвяченого цій темі. Тому автору довелося опрацювати значну кількість матеріалів в мережі Інтернет.

      Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристсько-екскурсійного потенціалу держави Сент-Люсія. Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:

• дати загальну характеристику Сент-Люсії;
• дослідити природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси острова з метою їх використання в туристичній діяльності;
• проаналізувати туристичний ринок Сент-Люсії на сучасному етапі.

      Курсова робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків. 
 
 
 
 
 
 

1. ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА СЕНТ-ЛЮСІЇ

 

1. Фізико-географічна  характеристика країни

 

      Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові у складі архіпелагу Малі Антильські острови.  На півночі граничить з островом Мартініка (по протоці Сент-Люсія), на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадіни (по однойменній протоці). Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км.). Каплевидний в плані острів має розміри приблизно 44 км в довжину з півночі на південь, і завширшки 23 км з заходу на схід, при спільній площі 616 км² (другої за величиною в південній групі Навітряних островів)[36].(Додаток 1)

      За  особливостями рельєфу острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому гористіший, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він є вершиною древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.. По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-Л’Іль-Рідж з висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і у вулканічному масиві Пітон (Грос-пітон — 797 м, Пті-пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі удосталь зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву заросли пишними тропічними лісами, а багаточисельні короткі річки формують широкі і родючі долини. Побережжя острова утворене неширокою смугою прибережної низовини і сильно порізане. Південно-східні і північно-західні береги утворюють якусь подібність шхерного району з багаточисельними затоками і бухтами, що обрамовані безліччю крихітних рифів.

      Клімат. Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм в рік, притому що, на східних навітренних сторонах гір, вона становить 3450 мм, а на західних підвітренних – 1500 мм.. Сухий сезон з січня по квітень; дощовий з травня по серпень. У будь-який час року можливі потужні, але короткочасні проливні дощі, що доводяться зазвичай на кінець дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.

      Внутрішні води. Річки Сент-Люсії недовгі і порожисті,. В період дощів часті повені. З гір стікають багаточисленні річки та струмки, які в деяких місцях переходять у невеликі водоспади. Вони добре орошають плодорідні землі.

      Природа. На острові виростає близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові начеб антуріума, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір покриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. Фауна представлена насамперед птахами і плазунами. Морські води у берегів Сент-Люсії багаті на рибу, ракообразні та молюсків. Серед представників фауни на Сент-Люсії живуть надзвичайно рідкісна у світі змія сентлюсійський рейсер, та найменша змія у світі – вузькорота змія. Також місцева фауна включає ендемічну земляну ящірку, амазонську переливчасту папугу і двох гризунів — агуті і манику, поширених по всьому острову. Узбережні рівнини та міжгірські долини добре зволожені. На території внутрішньої частини острова знаходяться тропічні ліси та джерела мінеральної води.

      Отже, зважаючи на чудову фізико-географічну  характеристику, можна зробити висновок про великий потенціал розвитку туризму на даній території[8;12;18].

      1.2 Короткий нарис історії Сент-Люсії 

     До  європейської колонізації

     Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної  Америки приблизно у 200-300 рр. н.е. Багаточисленні археологічні розкопки на острові, представили зразки аравакської  кераміки. Є свідчення що перші  мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові.

      Кариби  поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Вони називали острів Іванарау (Hiwanarau), а пізніше Еванора (Hewanorra), доречі це ім’я зараз носить «Міжнародний Аеропорт Еванора», у В’є-Форі. Пізніше вони були залякані європейцями історіями про насильства і канібалізм. Але багато чого з цього було перебільшенням на частині європейців[30].

      Європейська колонізація

      Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження  Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні  застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією  карибів, чию землю вони займали.

      17-е  століття

      Не  дивлячись на те, що французький  пірат Франсуа ле Клєр, часто відвідував Сент-Люсію у 1550-х рр., перше поселення  було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії, але за п’ять тижнів, через хвороби і конфлікти з карибами, залишилося лише 19 осіб, через що вони втекли з острова.

      Французи  офіційно претендували на острів у 1635 р. але англійці їх випередили, і вже у 1639 р. започаткували нове поселення, яке кариби знову знищили. Далі нічого не відбувалось, доки у 1651 р. з Мартініки, не прийшов французький командуючий Рузелан, який тримав острів до смерті у 1654 р.

      У 1664р., Томас Ворнер, претендував на місце губернатора Сент-Люсії, і  підпорядкування острова Англії. Він привіз з собою 1000 чоловік, щоб  захиститися від французів, але через 2 роки, залишилося лише 89 осіб, здебільше завдяки хворобам. Протягом років після цього, острів був уламком, який переходить з рук в руки, по усіляким договорам, та торгівельним згодам.

      18-е  століття

      Англійці  з штаб-квартирою на Барбадосі, і  французи, які зосередились на Мартініці, дуже зацікавилися Сент-Люсією, після  того як, у 1765 р. на острові розвилася  цукрова промисловість. Конфлікт з  карибами зростав, але це не дало ніяких перепон, для того щоб острів був  захвачений.

      Ближче  до кінця століття, відбулася Французька Революція, і на Сент-Люсію був  відправлений революційний трибунал, очолюваний капітаном Ла-Кросом. Принісши ідею революції до Сент-Люсії, він  встановив гільйотину, яка була використана, щоб знищити Роялістів. У 1794, французький  губернатор острова оголосив, що всі  раби вільні, але ненадовго. Дуже скоро  на острів знову вторглися англійці, і відновив рабство через роки боротьби. Кастрі був спалений у 1796 р. як частина битви між англійцями, рабами і французами.

      19-е  століття