Послідовність виконання тригранного-виїмчастого різьблення

       Для Опішного кінця XIX ст. характерна  поява виробів, що мали переважно декоративне призначення.

     З гончарів кінця XIX ст. згадаємо про творчість  Федора Чирвенка, який у своїх виробах  послідовно втілював традиції рідного  Опішного. Його вироби славилися далеко за межами містечка. Федір Чирвенко, крім посуду, виготовляв також і скульптуру, яка з успіхом продавалася на ярмарках і через земський кустарний склад. Гончар виставляв свої вироби на багатьох виставках в Україні, Росії і поза їх межами, навіть на Всесвітній виставці 1900 року в Парижі. За 27 років творчості Федора Чирвенка було відзначено однією золотою, п’ятьма срібними і шістьома бронзовими медалями. У фондах музею-заповідника зберігається 2 скульптури і фрагмент роботи Федора Чирвенка.  
У фондах музею-заповідника, окрім робіт невідомих гончарів, представлено творчість Івана Капиніса, Омеляна Герасименка, Івана Задорожного, Артема Ширая, Андрія Сидоренка, Миколи Зайця, Івана Сідельника, Петра Півня, Івана Даціньки, Демида Різника, Миколи Шулика, Арсена Бордуна, Федора Пошивайла, родини Пічок та багатьох інших майстрів І половини ХХ ст. У колекції опішненської кераміки є унікальні речі, яких збереглося небагато, наприклад, яндола (велика миска для прання, купання дітей) 1910-1920-х років, бродильники роботи сім’ї Пічок початку ХХ ст.

           Різьба по дереву мала свої регіональні особливості.

     Вражає  розмаїтність профілів віконних рам  та дверних наличників, дерев'яних балок - сволоків у будівлях різних областей України, стилізованими рослинними й геометричними візерунками  прикрашали скрині, вази, саклі, мисники, лави.

     Для виробів гуцульських майстрів характерний  суворий режим і системний  порядок розміщення декоративних елементів, застосування інкрустації.

     Цікаві  за своєю формою, декором, композиційним  трактуванням дерев'яні букові скрині, які виготовлялися у с.Слобода, Рунгури Коломийського району. Народні  різьбярі багатим геометричним орнаментом прикрашали вікна, стінки, ніжки скринь, для кольору використовували  сажу.

     Скрині  Східної України прикрашалися рослинним  орнаментом більше. Цікаві скульптури святих (церква с.Йосафата, музей історії  міста Коломия) зберігаються в нашому місті, виготовлені учнями коломийської школи деревного промислу. Об'ємна культова скульптура була характерною  для Галичини та Поділля. Традиції не переривалися з часів Галицько-Волинського князівства, і коріння яких сягало ще більше віддалених епох. На Поділля і в Галичині існували ремісничі майстерні різьбярів. У творах різьбярів відчувався насичений культурний зв'язок, який приносив зміни в образну сутність, декоративних зразків. Дерев'яна фігурка ХVІ ст. з Львівського музею українського мистецтва повторює відомий в Польщі тип так званої сикстинської богородиці, з характерною для даної іконографічної схеми конусоподібною формою фігури.

     Для східного і західного регіонів України  фігурки і барельєфні скульптурки - своєрідний зразок народної скульптури. Образотворча сторона виступала  у фігурних формах або деталях  знарядь праці, елементах народної архітектури, предметах оформлення житла.

     Варто згадати форму коника. Зображення коня зв'язана з давніми уявленнями про його охоронні функції. На Чернігівщині кінь вважався твариною віщою, одночасно  й зловіщою. Тут вірили в "оборотню" охоронну силу конячої голови. Форму  коня обрав майстер для ковила??, яким засипали зерно до млинового  ковша на камінь. Їй майстер придав форму гостровухих кінських голів. Породу кінських голів мають різні  солонки з Чернігівщини, притики  і холки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Мотив голови коня у побутових речах широко використовувався в майстернях Полтавського земства. Сам факт звернення до мотиву коника свідчить про його значне побутування  в народному мистецтві на цій  території. Широко відомий мотив  коника в елементах різноманітних  світильників.

     Підвісний світильник - "павук", з Івано-Франківщини  завершує вісім верхніх кронштейнів, закінчення яких має подобу кінської голови. Такі фігурні зображення і  в такій кількості містяться  на обрусі, який скріплює конструкцію  подавірка у нижній його частині. У мерехтливому світі свічок силуети  кінських голів ніби приходять в  рух.

     З кінця 19 ст. на Гуцульщині традиційна об'ємна культова скульптура витісняється виробництвом різьблених речей сувенірного характеру, декорованих плоскою різьбою, інкрустацією . На Західному Поділлі на зміну дереву для скульптури використовували камінь.

     На  господарсько-промисловій виставці в Коломиї (1880 р.) поряд з традиційними речами, виконаними в рельєфі, експонувалися  предмети подарункового призначення. На початку 20 ст. Прикарпаття стає місцем туризму, лікування, відпочинку, що стимулювало  виробництво сувенірів. На сувенірний характер виробів із дерева націлювали і школи по різьбі у карпатських  осередках - Вижниці, Ясинях.

       Здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам'ятки дерев'явної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба - виготолялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с.Риманові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об'ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В.Вайтович вирізував анімалістичні фігурк, що поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М.В.Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п'ятьох синів та односельчан.

     У 1919 р. вийшов Декрет Радому про заходи сприяння кустарним промислам. Художні промисли стали базою відродження багатьох видів народного мистецтва. На Полтавщині до 1930-х років скульптура уступила місце орнаментальній різьбі, що була відома здавна. Ледь існувала рельєфна і фігурна скульптура. Майстри Полтавщини продовжували працювати в традиційній техніці орнаментальної різби. Тут і зараз віддають перевагу барельєфу, в якого близька технологія до традиційної орнаментальної різьби.

     Вже протягом першого післявоєнного  десятиліття в українській народній скульптурі чітко виділилась лемківська різьба. В її основі була ще та сюжетно-стилістична  спрямованість, яка традиційно склалась в попередні роки і була зумовлена оріентацією на виготовлення сувенірних виробів міщанського характеру. Перебуваючи з 1945 р. на Україні, вони працюють над політичною скульптурою, вступають в художні артілі, переходять до нових тем, сюжетів, композиційність рішень і збагачення способів художнього вислову, працюють по-новому, більшість з них звертається до однофігурних композицій. Форми вирішують більш узагальнено, урізноманітнюють.

     Яворів - осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Один з зачинателів післявоєнної доби, що приступив до різьби скульптурних фігурок і цілих композицій - І.Р.Лисовський, учитель Яворівської школи іграшок. Подібна творча манера і в майстра з Яворівщини М.І.Яреми.

     Помітних  успіхів досягла різьба на Закарпатті. Відродження давніх традицій місцевої фігурної та рельєфної різьби. Його розвиток зв'язали з іменем майстра  В.І.Свиди. Його творчість приклад  продовження і розвитку народних традицій в скульптурі.  

     2.2. Технологічні особливості виготовлення виробів

     2.2.1Виготовлення гончарних виробів

     Для ліплення потрібно заготовити спеціальні інструменти - стеки. Їх вирізають із твердої деревини самшиту, груші, яблуні, бука або берези. Для вологостійкість стеки проти рают льняним або будь-яким іншим рослинним маслом. На пер вий випадок краще всього зробити три стеки. Робочу частину однієї з них роблять із сталевого дроту, зміцнивши її, як показано на малюнку. Цією стеком зручно зрізати зайву глину.

     Але основними інструментами при ліпленні завжди залишалися пальці художника. Сліди пальців вносять рукотворність в ке-раміческое виріб, додають особливу м'якість формам. Тому не захоплюйтеся роботою стеками і пам'ятайте, що основне їхнє призначення - опрацювання деталей і видалення зайвої глини.

     Для початку спробуйте виготовити нескладний судину. У гли-бокой давнину найпростіші судини просто вискребалі з цілого шматка глини або ж ліпили їх вручну. У Середній Азії в некоторих селищах до цих пір зберігся ручний спосіб ліплення судин. Щоб виготовити посудину вручну, спочатку виліпити його дно у вигляді круглої пластини. Потім розкачували невеликі шматки глини в джгутики однакової товщини(Мал.1).

     Мал.1 Послідовність ліпки посуди із джугутиків

       Джгутики, починаючи з дна, нарощуйте виток за витком, роблячи діаметр кожного витка більше або менше, залежно від необхідної конфігурації судини. При нарощуванні джгутиків одночасно затирають щілини між ними і вигладжують поверхню судини.

     Для виготовлення судин більш складної форми застосовують гончарний круг. Історія гончарного ремесла знає два основних типи гончар-них кіл - ручний і ножний. І той і другий працюють благо даруючи інерції обертання.  
Найбільш древній коло - ручний. Перша згадка в нього відноситься до кінця IV століття до нової ери. Гончар лівою рукою розкручувал коло, а щоб підтримувати під час роботи одномірне обертання, постійно підкручував його. Правою рукою майстер формував посудину, накладаючи спіраллю заздалегідь заготовлені глиняні джгути. На такому колі важко ліпити одному судини складної форми, тому в Давньому Єгипті і Греції при формуванні складних судин майстер доручав обертати гончарне коло свого підмайстра.  
Ножний гончарне коло з'явився набагато пізніше і швидко ви-тиснув річний коло. Тепер у майстра звільнилися обидві руки для формування судин. Підвищена потужність верстата дозволяє виготовити великі і складні судини, до того ж з цілого шматка глини.

     Ножне коло складається з дерев'яної станини, вертикальної металевої осі і двох дерев'яних дисків. У верхній частині осі укріплений невеликий диск, на якому майстер форми виробів, а в нижній - маховик у вигляді великого дерев'яного кола. Нижнім кінцем вісь впирається в завзятий підшипник. Гончар обертає маховик правою ногою, періодично підштовхуючи його, не даючи згаснути рівномірному обертальному руху.

     Тепер багато гончарі працюють на електричному гончарному крузі. Виготовити такий круг можна своїми силами, використовуючи замість станини старий стіл або столярний верстат. Пристрій кола показано на малюнку. Електродвигуни можуть бути самими різними, але краще взяти двигун від швейної машини - він постачений педаллю для регулювання швидкості обертання.

     Діаметр робочого круга - 25-30 см. Коло виточити з брон-зи, алюмінію або пластмаси. Можна виготовити коло з багато-шарової фанери, дошки або деревостружкової плити, але тоді доведеться для додання вологостійкість просочити його декілька раз гарячою оліфою.

     Співвідношення діаметрів шківа електромотора і шківа круга розрахуйте так, щоб коло обертався зі швидкістю 300 - 350 обертів на хвилину. Врахуйте, що обертання повинно відбувалося  проти годинникової стрілки.

     Щоб навчитися працювати на гончарному колі, потрібно запастись терпінням. Тільки після доброї тренування ви зможете виготовляти найпростіші судини невеликих розмірів.

     Перед початком роботи на колі приготуйте банку з водою для оббризкування глини і змочування рук. Знадобляться також губка для видалення з дна посудини зайвої води, кронціркуль і дріт, до кінців якої прикріплені дерев'яні ручки. Всі ці пристосування показані на малюнку.  
Глину потрібно покласти на коло строго по центру - гончарі називають цю операцію центруванням. Надавши шматку глини руками форму, близьку до кулі, не сильним, але різким рухи ¬ ням киньте його як можна точніше на середину кола. Шматок глини повинен добре прилипнути до кола. Щоб полегшити центрування, можна нанести на коло концентричні кола.

     Проміжна форма при виготовленні більшості сосудів - циліндр, тому перш за все навчитеся витягати саме його. У середині глиняної маси плавно натисніть більшими пальцями та зробіть циліндричні поглиблення. Пості ¬ пінно розширюйте його, довівши діаметр до необхідних розмірів. Рештою пальцями формі зовнішньої стінку циліндра. Потім витягніть циліндр. Великі циліндри витягають двома руками, з яких одна перебуває всередині циліндра, інша на зовнішній стороні бічній поверхні. Руки, між яким повинна знаходитися стінка циліндра, ведіть від дна вгору, домагаючись отримання тонкої стінки поступовим сбліженієм рук. Руки повинні бути звернені долонями до поверхонь сті циліндра. Цей прийом повторюйте до тих пір, поки не добєтесь потрібної висоти циліндра. Якщо ви робите маленький циліндр, можна працювати однією рукою, поступово зближуючи більшой палець, ковзний по внутрішньої поверхні, з іншими пальцями, що ковзають по зовнішній поверхні. Щоб руки добре ковзали і не рвали глину, змочуйте їх водою.

     2.2.2Оздоблення виробів різьбленням

     Для прикраси побутових предметів народні майстри найбільш часто застосовували геометричну різьбу: тригранної-виїмчаста і скобчатую, поєднуючи їх іноді з контурними порізка.