Молодежная субкультура

образах, є прагненням до перетворення (деконструкції) наявного світу. Разом з тим,

ми не можемо віднести готичну субкультуру до так званих "деструктивних"

молодіжних субкультур, які пропагують перетворення дійсності  насильницьким

шляхом. Цільові  установки даного соціокультурного утворення цього не

передбачають. Вони орієнтовані на індивідуалізм. Іншими словами, пропагується не

примирення індивіда зі світом чи радикальна трансформація  останнього, а пошук

власних способів, шляхів уживання з ним. Одним із них, досить важливим, виступає

творчість у її різноманітних проявах.

Хоча сучасні  моральні і естетичні орієнтації молоді непокоять багатьох

дослідників, які  бачать у них риси занепаду моралі культури, загалом, на наш погляд,

відбувається нормальний процес пошуку людиною свого місця  у сучасній відкритій,

поліфонічній, вільній, і дуже неоднозначній добі постмодерну. Сталось так, що

смерть зайняла  одне з чільних місць серед  ведучих тем мистецтва та побуту. Одним

з висновків досліджень смерті у візуальних нараціях постмодерну  є визнання того,

що візуальні  наративи створюють образ смерті, який здатний надавати задоволення

особистості від  обговорення і переживання цього  феномену. "Ігрова" смерть, яка

активно споживається в якості ресурсу отримання задоволення, виникла, на нашу

думку, як форма  психологічного захисту від тих  кризових явищ, які мають місце  в

суспільному та індивідуальному  житті людей. Відбувається це шляхом

багаторазового  використання в мистецтві, побуті, інформаційних  технологіях

символів смерті, що призвело до легковажного ставлення  до неї з боку багатьох

людей. Зниження "пієтету" перед смертю, популярність готичної субкультури та

масове захоплення "готичним гламуром" є своєрідною формою психологічного

захисту людей  від реальних проблем, що існують  у їх житті. Можна прогнозувати, що

моральні та естетичні  орієнтації в суспільстві неодмінно  будуть змінюватися на

краще за умови  усвідомлення і подолання негативних чинників, які мають на них

такий великий  вплив.

150__

РОК_КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА РОМАНТИЗМ

ХІХ СТ.: ДЕЯКІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ

Аналізуючи особливості  сучасної молодіжної культури, неможливо  навіть тепер,

на початку ХХІ  століття, поминути стороною явище  під назвою "рок". Молоде

покоління другої половини ХХ століття подарувало світові  рок_культуру, яка

продовжує існувати й сьогодні. Значною мірою цей  дарунок виявився серйозним

духовним випробуванням  для представників декількох  поколінь. Немає потреби

детально описувати  ті враження, які справляло й продовжує  справляти на

суспільство це надзвичайно  яскраве явище культури. Вже минув період цілком

зрозумілих і  закономірних крайнощів у його оцінюванні _ категорично негативного

ставлення з одного боку, й сліпого захоплення з іншого. Вік "патріархів" рок_музики

на даний час  сягає 50_60_ти років. Протягом останнього десятиріччя рок_музика

стала об'єктом  ґрунтовних культурологічних досліджень (5). Настав час для

розважливого, емоційно спокійного наукового аналізу цього  сповненого протиріч

культурного феномену. Підстав для такого аналізу є  достатньо. Найсуттєвішими ж є

такі: з'явившись ще у 50_ті роки минулого століття, рок_музика й сьогодні продовжує

займати неабияке місце у колі інтересів молодого покоління; рок_культура без

сумніву й по праву  зайняла визначне місце у світовій культурі. Кращі рок_композиції

назавжди увійшли  в музичну історію, і заперечувати цей факт було б просто

нерозумно. Цікаво спостерігати, як у теперішній літературознавчій  та музикознавчій

критиці замість  звичного загальновживаного по відношенню до рока терміну

"субкультура", все частіше починає вживатися  слово "культура" (6). Дослідження

рок_культури показують, що дане явище не є девіацією, аномалією, воно пов'язане

не лише з брутальним зламом традицій, як це вважалося ще зовсім недавно, а й

значною мірою  закономірно продовжує їх.

Культурологічний  та мистецтвознавчий аналіз цього неординарного  явища

призводить до цікавих і, значною мірою, несподіваних спостережень. Ілюстрацією

цього факту може послужити й дане дослідження. Його предметом є виявлення та

аналіз рис тісної спорідненості рок_культури з культурою  європейського музичного

романтизму ХІХ століття. У сучасному культурологічному дискурсі подібне

співставлення може виглядати не просто несподіваним, а й взагалі недопустимим,

оскільки рок  не звикли ставити на один рівень з  академічною музичною культурою.

Слід зауважити  у цьому зв'язку, що відмінності  у музичній мові, якими б

кардинальними вони не здавалися, ще не є достатньою підставою для заперечення

261

спільної сутності порівнюваних явищ _ найсуттєвішою якістю наукового дослідника є

насамперед здатність  до абстрагування, тобто вміння знаходити  типове серед

розмаїття індивідуально_конкретного.

Таким чином, результатом  компаративного аналізу двох означених  вище

культурних явищ стало виявлення в них значного числа спільних рис.

По_перше, вищеозначені феномени єднає схожа соціокультурна ґенеза. Дві

визначні події  у Європі _ Велика французька революція  та перемога у Другій світовій

війні _ мали аналогічні наслідки: ідентичну гаму емоційних  переживань у

глобальному, масовому масштабі. Надзвичайної сили піднесення, зростання почуття

власної гідності згодом трансформується у глибоку  фрустрацію. І в першому, і в

другому випадках складається досить неочікувана  ситуація: зростання

матеріального благополуччя (бурхливий розвиток економіки, науки, а у ХХ столітті _

ще й техніки) супроводжується серйозною духовною кризою, на яку найгостріше

реагує молодь. Як у ХІХ, так і в ХХ столітті молоде покоління і, відповідно, нова

культура, яку воно продукує, постають своєрідними індикаторами цієї кризи.

Потреба заповнити  існуючий вакуум, нестача "духовного  кисню" у суспільстві, що

керується лише матеріальними  цінностями, протест проти брехні й фальшу (7)

породжують у  ХІХ столітті романтизм, а у ХХ столітті _ рок_культуру. Музична культура

ХІХ століття характеризується боротьбою з "філістерством", якому

протиставляється  нове мистецтво, гостро критичним ставленням до надбань

минулого, ХХ ж  століття _ рухом хіпі, знаменитим конфліктом батьків та дітей та

власним _ "антиакадемічним" _ мистецтвом.

Глобальна фрустрація в обох випадках пов'язана з негативним сприйняттям

оточуючої дійсності, гострим усвідомленням недосяжності ідеалу. Це породжує

ідентичний тип  митця. І композитор_романтик і рок_музикант поєднують в собі риси,

які, здавалося  б, важко узгодити в одній особі. З одного боку, митець обох культур

займає активну  соціальну позицію, це _ опозиціонер_полеміст, що критично реагує

на потворні сторони  дійсності. Водночас же він є аутсайдером, песимістом, котрий

єдиною сприятливою  для себе формою існування бачить "втечу від дійсності". Таке

"поєднання непоєднуваного" формує свого роду модус динаміки  життя, творчості,

характеру реагування на явища оточуючої дійсності: надзвичайне  напруження

духовних сил, найчастіше виражене у формі пориву, змінюється інертним спадом.

Цей модус реалізується на різних рівнях: _ в житті митця (активність на початку

життєвого шляху  часто супроводжується подальшими депресіями, деградацією,

суїцидом чи принаймні  суїцидними настроями); _ у його творчості (усе найяскравіше

часто народжується у ранній період, внаслідок стрімкого  творчого злету на початку

життя); _ в окремих  творах (9).

Хронічне почуття  самотності, замкненість на внутрішніх переживаннях,

негативне реагування на оточуючу дійсність _ усі ці риси відзначають і композитора_

романтика ХІХ століття і рок_музиканта ХХ століття і характеризують їх як митців_

ліриків. Обидві порівнювані культури носять яскраво виражені риси бардовості. Так,

у жанровому розмаїтті  музики романтиків ясно прослідковується тенденція

наближення до єдиної моделі _ пісні під власний  супровід (10). Перевага надається

262

камерній музиці, на перший план висувається п'єса_мініатюра (11) _ як вокальна, так

і інструментальна. Характерним у цьому зв'язку творчим  набутком романтиків є

також редукція трьох_ або чотиричастинного сонатно_симфонічного циклу до

одночастинного, де концентрація на одній думці реалізується на рівні

монотематизму. Не менш характерним є й насичення  пісенністю сонати, симфонії та

інших, менш масштабних жанрів (навіть етюду!).

Ліризм є характерною  рисою і рок_музики. Даний факт не одразу впадає у вічі,

оскільки ця музика не без підстав асоціюється передусім  з підвищеною гучністю

(12). Слід у цьому  зв'язку нагадати, що домінантою  у розумінні ліричного є,

насамперед, вираження  суб'єктивних почуттів, промова "від  першої особи", що

однаковою мірою  характеризує як романтизм, так і  рок_мистецтво. Наступна

характерна риса _ камерність _ є також завуальованою  і помічається не одразу.

Незважаючи на посилену динаміками потужність звучання електроінструментів,

внаслідок чого звучання однієї бас_гітари здатне перекрити симфонічний оркестр,

рок_музика є камерною за своєю суттю. Як правило, склад групи _ три_чотири

музиканти. Слід звернути увагу також іще на одну особливість: у складі рок_групи

зазвичай є соліст_співак (front man), якому фактично й акомпанують решта

музикантів. Ця обставина, а також той факт, що тексти переважної більшості рок_

композицій написані від першої особи і часто є  глибоко сповідальними за змістом (а,

отже _ ліричними), створюють у реципієнта враження, що соліст є лідером даного

колективу музикантів. Виникає ілюзія, ніби саме він генерує  основну ідею твору (що

не завжди відповідає дійсності). Даний факт свідчить про  надзвичайно суттєву

особливість рок_культури: її виконавська традиція виводить на перший план

особистість _ митця_лірика. Часто вокаліст рок_групи супроводжує  власний спів

грою на гітарі (скрипці, флейті, трубі (13)), що остаточно ототожнює його з образом

співця_барда.