Контрольная работа по "Адвокатура Украины"

Під час здійснення професійної  діяльності адвокат зобов'язаний неухильно  додержуватися вимог чинного  законодавства, використовувати всі  передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення. Законом України «Про адвокатуру» передбачено й інші обов'язки адвоката.

Адвокатура України  здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності (ст. 4 Закону[4]). Принципи адвокатської діяльності глибше розкрито в Правилах адвокатської етики[5].

Професійні права, честь  і гідність адвоката охороняє закон. Заборонено будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані  з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди Заборонено прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. 
Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката в справі.

Адвокату гарантовано рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальну справу проти адвоката може порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягти до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам і організаціям згідно з законом.

 

 

 

 

 

 

Тестове завдання

 

1. Вважають, що українській адвокатурі передувало:

а) судове представництво;

б) правозаступництво;

в) ораторство.

2. Професійна адвокатура в Україні сформувалася за часів:

а) звичаєвого права;

б) польсько-литовської доби;

в) гетьманщини.

3. За польсько-литовської доби захисників не називали:

а) речниками;

б) адвокатами;

в) прокураторами.

4. За часів польсько-литовського панування діяльність адвокатури в Україні регулювалася:

а) кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»;

б) Біблією;

в) Литовськими статутами.

5. Кодифікація українського права закінчилася кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»:

а) 1743 року;

б) 1843 року;

в) 1643 року.

 

 

 

 

 

 

 

Практичне завдання

 

У своїй промові захисник, наполягаючи на виправданні підсудного, обґрунтував висновок про те, що злочин, що приписується підсудному (зґвалтування), повністю був спровокований потерпілою, і почав у подробицях характеризувати етичну зовнішність потерпілої, малюючи його вкрай негативно. Головуючий зупинив захисника, вказавши, що він говорить не по суті справи і, крім того, порушує етичні норми. Адвокат заперечив, вважаючи, що він говорить про головні для справи обставини. Розберіть приведену ситуацію. Які вимоги висуває закон до змісту мов сторін?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Захисник-адвокат в своїй промові, природно, протистоїть стороні звинувачення в змагальному процесі. Але його участь у судових дебатах підпорядкована певним моральним засадам.

Закон України "Про адвокатуру"[4] передбачає дотримання Правил адвокатської етики[5] як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Правила адвокатської етики - це звід корпоративних норм, що вміщує обов'язкові для адвокатів та їх об'єднань етичні приписи.

Цими правилами закріплено зобов’язання адвоката використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання ефективної правової допомоги клієнту (ст.32 Правил[5]). Виступаючи на боці людини, обвинуваченої в порушенні закону, він сам повинен неухильно дотримуватися законів, користуватися тільки легальними засобами. Захисник має право застосовувати лише морально допустимі прийоми захисту. Зокрема, він не має права брехати суду, схиляти суд до неправди, хоча б це було вигідно його підзахисному.

Заяви та висновки захисника проти інших осіб можна вважати виправданими, якщо без цього не можна здійснити захист обвинуваченого, який довірив захиснику свою долю. Захисник повинен бути гранично тактовним і стриманим щодо тих обвинувачених, проти яких спрямована його аргументація.

Неприпустимо будувати захист на підкресленні негативних сторін особистості потерпілого, його негативних моральних якостей. Тим більше не можна принижувати гідність потерпілого. Якщо дії потерпілого дійсно сприяли вчиненню злочину, спровокували його, і це має юридичне значення, то ця обставина може і повинно бути освітлено в мові захисника. Але завжди слід пам'ятати, що потерпілий - жертва злочину, а судять того, хто звинувачується в заподіянні йому шкоди, горя, моральних страждань.

Так, згідно зі ст. 53 Правил[5] : «в ході судового розгляду справи адвокат не повинен…посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору; або на подані клієнтом докази, стосовно яких йому відомо, що вони є неправдивими, або докази, отримані з порушенням статті 29 цих Правил; а також на особисту обізнаність з обставинами справи, свою суб'єктивну, не обгрунтовану поданими доказами думку щодо правдивості, порядності та інших особистих якостей учасників процесу, свідків, експертів; а у виступі в судових дебатах - крім того, на обставини, які не були предметом дослідження під час судового розгляду (щодо яких адвокатом не заявлялися клопотання, спрямовані на доказування таких обставин) за винятком загальновідомих фактів».

У ситуації, яка приведена  в задачі, захисником була порушена ст. 53 Правил адвокатської етики[5]. Його висновок про те, що злочин, що приписується підсудному (зґвалтування), повністю був спровокований потерпілою, крім як описом негативної етичної зовнішності потерпілої нічим не підтверджувався. Тобто це була необґрунтована, суб’єктивна думка адвоката, яка не стосувалася справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - cт.141;
2. Кримінально-процесуальний кодекс України – Х.: «Одісей», 2008. – 264 с.;
3. «Про судоустрій і статус суддів»: Закон України від 07.07.2010 р. №2453-VI//Відомості Верховної Ради України. – 2010, № 41-42, № 43, № 44-45. – ст.529;
4. «Про адвокатуру»: Закон України від 19.12.92 р. №2888-XII/Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. -  ст.62;
5. «Правила адвокатської етики» схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999р. N 6/VI;
6. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: 36 нормат. актів; Коментар/Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432 с.;
7. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. – СПб.: Равенна: Альфа, 1995.;
8. Фіолевський Д.П. Адвокатура: Підручник. – К.: Алеута; Прецедент, 2006. – 486 с.;
9. Адвокатура України: Навч. посіб./ В.К. Шкарлупа, О.В. Філонов, А.М. Титов, Ю.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи. – К.: Знання, 2007. – 398 с.;
10. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студентів юрид. вищих навч. закладів і фак. – К.: Ін Юре. – 1997. – 224 с.;
11. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Ін Юре. – 1997. – 320 с.;
12. Аракелян М. Забезпечення конституційного права людини на захист прав і свобод судом // Право України. – 2006. - № 3. – С. 19-21.