Боротьба українського народу проти монголо-татарської навили

Важливою особливістю політичного значення Києва протягом всього досліджуваного періоду було те, що в історичній традиції східнослов’янських народів Київ залишався стародавнім стольним містом, символом їхньої єдності, традиційним центром митрополії. З кінця XV ст. московські володарі претендували на Київ як на свою стару «вотчину». В очах сучасників володіння Києвом ідеологічно й юридично давало право на роль зверхника всіх колишніх давньоруських земель. Стольним містом залишався Київ навіть у свої найтяжчі часи й для всіх українських земель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах. Значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон. Найбільш спустошені були міста-центри економічного, політичного та культурного життя давньоруських земель. Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої  Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй  владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті. Крім того, населення повинно було виконувати інші платежі і повинності: поплужне (поземельна дань від плуга), корм (утримання ханських урядовців), ям (надання транспортних засобів ханським урядовцям), тамга (мито), війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід). Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов’язок прилюдно молитися за ханів.

Монголо-татарські загарбники намагались використити православну церкву в інтересах   зміцнення своєї влади на Русі. Найтяжче було князівствам розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім – Галицькому, Волинському, Київському – було трохи легше. Вони корилися хану, хоча у внутрішньому житті мали повну волю.

Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данини, хани призначали на руських землях баскаків (намісників) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту: від ханів і феодалів (князів і бояр). Руські феодали посилювали експлуатацію залежного від них населення, разом з тим перекладали на них і весь тягар монголо-татарських поборів.

Народні маси не раз повставали проти іга (1259 - в Новгороді; 1262 - в містах Північно-Східної Русі; Ростові; Володимирі;Суздалі; Ярославлі; 1231 і 1327 – в Твері).

Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Карл Маркс називав владу Орди над підкореними народами кривавим брудом монгольського іга, і підкреслював, що воно не тільки гнітило, а й ображало душу народу, який ставав його жертвою. Боротьба Русі проти іга описана і в Галицько-Волинському літописі.

Традиція, за якою Київ вважався столицею давньоруської держави, для нас надзвичайно важлива, оскільки вона багато в чому визначала своєрідність політичного становища Києва на багато століть уперед. Про це свідчать також пам’ятки літератури післямонгольського часу, іноземні джерела. Так, «Сказание о Мамаевом побоище» зафіксувало думку руських книжників XIV — XV ст. про політичне становище Києва. У творі «старі елліни» розповідають Мамаю «како Батий пленил Киев, и Владимир, и всю Русскую землю...». Тут першим названо Київ, а не Володимир, хоч останній був захоплений на два роки раніше. У даному випадку автор «Сказания» дотримується принципу ієрархічного старшинства руських міст, який ще добре знали наприкінці XIV — XV ст.

Плано Карпіні писав про «Київ, що був столицею Русі». Фрідріх II у своєму листі до англійського короля Генріха III (1241 р.) називав Київ «найбільшим з міст» Русі. Так же ставився до Києва й хан Батий, який передав його 1243 року як символ старшинства на Русі ("буди ти старей всем князем в Русском язице") князю Ярославу Всеволодовичу, а 1249 року його сину Олександру Невському ("Олександрови Киевъ и всю Русьскую землю").

У 14-15 столітті Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991. – 400 с.
2. Коляда І.А. Історія України. – К.: Магістр-S, 1995. – 96 c.
3. Кульчицький С.В. Розповідь канадського історика про минуле й сучасне України// Субтельний О. Україна :  історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.
4. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. Том 1.- К.: Основи, 1994. – 554с.
5. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV- початок ХХ ст.ст.). – К.: Генеза, 1994. – 352 с.
6. Сергієнко Г.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.) – К.: Освіта, 1993. – 256 с.
7. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь. 1993. – 720 с.
8. Шелухин С. Україна. – Дрогобич: Бескид, 1992. – 248 с.
9. Інтернет