Шпаргалка по "Хозяйственное право"

34. Види процесуальних господарських строків.

Процесуальне  законодавство розрізняє два види процесуальних строків: а) строки, встановлені законом, для суду й осіб, які беруть участь у справі; б) строки, які встановлюються судом для осіб, які беруть участь у справі, а також для осіб, які не беруть участі у справі. Якщо строки окремих процесуальних дій не встановлено законом, вони встановлюються судом. Розрізняються також строки: а) здійснення певних процесуальних дій; б) завершення певної частини судового провадження.

Також у юридичній  літературі виділяють два види строків: строки господарського судочинства - строки, які звернені до суду та які встановлюють періоди часу, протягом якого здійснюються певні частини провадження у справі в господарському суді; строки окремих процесуальних дій - розрізняються за суб'єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, протягом яких мають бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюються законом і мають на меті надання провадженню в господарському суду оперативності.

Господарським процесуальним кодексом України  встановлені такі процесуальні строки: п'ятиденний строк для надсилання матеріалів справи за встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК України); п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 2 ст. 62 ГПК України); п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду (ч. 2 ст. 63 ГПК України); п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про порушення провадження в справі (ч. 1 ст. 64 ГПК України); двомісячний строк для вирішення спору (ч. 1 ст. 69 ГПК України); місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ч. 2 ст. 69 ГПК України); місячний строк для продовження строку вирішення спору у виняткових випадках. Рішення приймає голова господарського суду або його заступник (ч. З ст. 69 ГПК України); п'ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК України); п'ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Верховного Суду України з дня її ухвалення (ч. 4 ст. 111-10 ГПК України); двомісячний строк для перегляду за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора судового рішення господарського суду з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення (ст. 113 ГПК України); місячний строк для розгляду господарським судом заяви, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами з дня її надходження (ч. З ст. 114 ГПК України); п'ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору рішення, ухвали, постанови за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами з дня їх прийняття (ч. 6 ст. 114 ГПК України); тощо.

ГПК виділяє два основних види строків розгляду справи у господарському процесі: загальні та спеціальні.

Згідно зі ст. 73 ГПК  України встановлюється загальний  строк розгляду справи в господарському суді першої інстанції. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців. Початок строку визначається вказівкою на подію – одержання позовної заяви господарським судом. День одержання позовної заяви до господарського суду визначається датою реєстрації позовної заяви в канцелярії господарського суду. День надходження позовної заяви до господарського суду, відповідно до п. 2.3 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75, засвідчується в правому нижньому куті або вільному від тексту місці першого аркуша поставленням реєстраційного штампа, дати надходження до суду, реєстраційного номера.

ГПК або іншими законами можуть бути встановлені спеціальні строки розгляду справи в господарському суді.

Спеціальні строки розгляду справ про банкрутство встановлені  Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Спеціальні строки розгляду справи можуть коригуватися з урахуванням норм міжнародних договорів. На запитання, чи може господарський суд з урахуванням вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах розглянути справу у більш тривалий строк, ніж передбачено статтею 69 ГПК, у п. 12 інформаційного листа від 11.04.05 р. №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд України відповів, що Конвенція відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. № 2052-ІІІ набрала чинності для України з 26.11.2000 р. і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. За Конвенцією, зокрема, судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це буде здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту. У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може постановити рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

У частині 2 ст. 73 ГПК України  встановлено скорочений строк розгляду справи зі спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем: справа повинна бути розглянута в місячний строк з дня надходження позовної заяви до господарського суду. Встановлення скороченого строку розгляду справи про стягнення заборгованості за опротестованим векселем пояснюється тим, що доказом заборгованості є протест векселя, який у розгляді справи про стягнення заборгованості за цим векселем не може оспорюватися.

Частина 3 ст. 73 ГПК України  передбачає можливість розгляду справи у більш тривалий строк, ніж це встановлено частинами 1 та 2 коментованої статті. У виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць. Продовження строку розгляду справи не більш ніж на місяць відбувається з ініціативи судді, який розглядає справу. З урахуванням особливостей конкретної справи, її складності, великого обсягу доказів, кількості осіб, що беруть участь у справі, суддя може дійти висновку про необхідність продовження строку розгляду справи та звернутися до голови суду чи його заступника з метою вирішення питання про продовження строку. У цьому випадку питання про продовження строку розглядається головою суду (його заступником) без виклику сторін і незалежно від їхньої думки з цього питання.

Відповідно до частини 4 ст. 73 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з іншою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж установлено ч. 1 коментованої статті. Слід звернути увагу на те, що за клопотанням сторін може бути продовжено лише строк, установлений ч. 1 ст. 73 ГПК України. Продовження строку, встановленого ч. 2 ст. 73 ГПК України, за клопотанням сторін не передбачено. Для встановлення більш тривалого строку розгляду справи сторони мають право подати суду спільне клопотання. Клопотання може також подати одна зі сторін, погодивши його з іншою стороною. Господарський суд не наділено повноваженням на власний розсуд установлювати більш тривалий строк розгляду справи, якщо про це немає відповідного клопотання сторін.

У п. 3.5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» зазначається, що у строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. За наявності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою господарського суду або його заступником питання щодо продовження строку вирішення спору.

35. Закінчення процесуальних господарських строків.

Ст. 51 ГПК встановлює правила визначення дати закінчення процесуального строку. Ці правила застосовуються у випадках, коли процесуальний строк визначається часом, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія. Відповідно до ст. 50 ГПК строк може обчислюватися роками, місяцями, днями.

Згідно із частиною 1 Ст. 51 ГПК якщо строк обчислюється роками, то його закінчення припадає на відповідні місяць і число останнього року строку.

Частина 2 Ст. 51 ГПК встановлює, що процесуальний строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до частини 3 Ст. 51 ГПК якщо останній день строку припадає на неробочий день, останнім днем строку буде перший за неробочим робочий день. Стаття 67 Кодексу законів про працю встановлює, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Вихідними днями є субота і неділя.

За змістом частини 4 Ст. 51 ГПК за загальним правилом строк закінчується в останній день строку о 24-й годині цього дня. Однак у тому випадку, коли процесуальну дію слід учинити в господарському суді або в іншому державному органі чи на підприємстві, в установі, організації, процесуальний строк закінчується із закінченням робочого дня.

Певні процесуальні дії  можуть бути вчинені направленням відповідних документів (чи здачі грошових сум) через засоби зв'язку. ГПК у такому випадку встановлює, що коли позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, процесуальний строк не вважатиметься пропущеним. Ці документи може бути передано іншим засобам зв'язку. Під іншими засобами зв'язку можуть розумітися кур'єрська служба доставки чи інші аналогічні служби.

36. Продовження та поновлення процесуальних строків. Строки, що не підлягають поновленню.

Ст. 53 ГПК встановлює порядок вирішення питань, що виникають із відновленням пропущеного процесуального строку, а також подовження процесуального строку.

Частина 1 ст. 53 ГПК надає  господарському суду право відновити  пропущений процесуальний строк. Питання  про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Відновлення пропущеного строку можливо як для строків, установлених законом, так і для строків, що встановлює суд. Питання про відновлення строку може бути поставлене лише після закінчення процесуального строку.

З заявою про відновлення  пропущеного строку можуть звертатися лише сторони (треті особи, оскільки вони користуються правами сторони), прокурор. Будь-які інші особи не вправі звертатися з такими заявами.

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 107 ГПК касаційну  скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Такі особи користуються правами та несуть обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають право звертатися із заявами про поновлення пропущеного строку на подання скарги.

ГПК не встановлює випадків, коли пропущений процесуальний строк  відновленню не підлягає, тобто є  пресічним.

Втім відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

У деяких нормах ГПК міститься  обмеження строку, протягом якого  може бути відновлено пропущений процесуальний  строк.

Це стосується, зокрема, відновлення пропущених строків  на стадії апеляційного перегляду судових актів. Так, відповідно до ст. 93 ГПК відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги (внесення подання) можливе протягом трьох місяців від дня прийняття рішення місцевим господарським судом. На стадії касаційного перегляду час, упродовж якого можливе відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги, не обмежений.

Заява про відновлення  пропущеного строку розглядається  без виклику сторін.

Частина 2 ст. 53 ГПК встановлює, що про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Це означає, що суд  у випадку задоволення заяви  про відновлення пропущеного  процесуального строку не виносить окремого процесуального документа. Про відновлення пропущеного процесуального строку господарський суд зазначає в судовому акті, який виноситься за результатами розгляду відповідного питання. Так, про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної чи касаційної скарги суд зазначає в ухвалі про прийняття до розгляду відповідної скарги.

Водночас про відмову  у відновленні пропущеного процесуального строку виноситься ухвала, яка оформлюється окремим процесуальним документом.

Розгляд заяви про  відновлення пропущеного процесуального строку має передувати розгляду документа по суті. Документ розглядається по суті, якщо заяву про поновлення пропущеного процесуального строку судом задоволено.