Бюджетний дефіцит

Однак спади і підйоми в економічному циклі можуть бути неоднаковими за тривалістю і глибиною. Наприклад, глибокий і тривалий спад в економіці може змінитися коротким періодом підйому. Тому поява значного дефіциту бюджету в період спаду може не покриватися невеликим профіцитом бюджету періоду підйому економіки. Отже, матиме місце циклічний дефіцит бюджету.

Третій підхід пов'язаний з концепцією функціональних фінансів, за якою метою державних фінансів є забезпечення збалансованості економіки, а не бюджету. Досягнення макроекономічної стабільності може супроводжуватися як профіцитом, так і дефіцитом бюджету. Таким чином, збалансованість бюджету в даній концепції є другорядною проблемою.

По-перше, податкові надходження в бюджет автоматично зростають у міру економічного зростання, а макроекономічна збалансованість стимулює це зростання. Отже, дефіцит бюджету автоматично зменшується і навіть ліквідується.

По-друге, уряд, що має визначені права встановлювати податки і випускати гроші, володіє практично безмежними можливостями фінансувати дефіцит бюджету.

Треба мати на увазі, що багаторічний бюджетний дефіцит призводить до суттєвого зростання державного боргу[23].

У цілому основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо[8].

Розглядаючи причини дефіциту бюджету, варто зазначити, що в нашій країні надмірно збільшена видаткова частина бюджету. Її збільшення відбувалося за рахунок дотацій, наданих державою таким галузям, як металургійна, енергетична, вугільна; шляхом поповнення за рахунок бюджету ряду матеріальних резервів і запасів на покриття зростаючих цін на енергоносії; за допомогою збільшення заробітної плати робітників матеріального виробництва, не підкріпленого зростанням продуктивності праці в цих галузях.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

В Україні, беручи до уваги, що економічний спад і інфляція є прямим наслідком кризового стану всього господарства, весь бюджетний дефіцит можна характеризувати як структурний. Тому навіть за наявності на сучасному стані формування ринкових умов господарювання не слід було б покладатись на сили ринкового саморегулювання в подоланні бюджетного дефіциту та інфляції. В цих обставинах вкрай необхідна політика уряду, спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ. Це передбачає наявність чіткої і обґрунтованої концепції виходу з кризового стану і розроблену у відповідності з нею бюджетну стратегію [9].

Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.

Отже, дефіцит державного бюджету зумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою та обмеженою базою оподаткування, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на підтримку неефективних галузей. Тому важливими є пошуки шляхів збільшення доходів державного бюджету, зокрема, розширення бази оподаткування за рахунок розвитку підприємництва.

 

 

 

 

 

3. Особливості фінансування бюджетного дефіциту

 

 

На відміну від класиків економічної теорії, які вважали, що головним завданням фінансової політики є досягнення і збереження бюджетної рівноваги, сучасні економісти переконані, що питання полягає не у збалансуванні державного бюджету, а в тому, щоб бюджет балансував економіку. У такому контексті державна політика має бути направлена на регулювання розмірів дефіциту бюджету і державного боргу, а відтак надзвичайної ваги набувають питання методів дефіцитного фінансування.

Проблема збалансування бюджету, на перший погляд, начебто, не складна – варто скоротити видаткову частину, якщо надходження недостатні і баланс буде досягнутий. Проте у реальному житті – згортати фінансування державних програм не тільки складно, а інколи й недоцільно. Наприклад, з економічної точки зору не можна скорочувати видатки на капітальні чи інноваційні проекти, з політичної точки зору – на соціальні програми, екологію, озброєння.

Розкриваючи питання управління дефіцитом бюджету слід наголосити що, цей процес триває як на стадії складання, розгляду, затвердження бюджету, так і під час його виконання. Управління бюджетним дефіцитом передбачає, перш за все, визначення його абсолютних і відносних показників та розробку методології їх розрахунку, а також вибір і оптимізацію джерел фінансування дефіциту бюджету, й шляхів його подолання.

Світовий досвід вказує три основні методи фінансування бюджетного дефіциту:

1. скорочення бюджетних витрат;
2. пошук джерел додаткових доходів;
3. монетизація.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетних витрат варто включити і послідовно проводити такі заходи:

1. Зниження воєнних витрат;
2. Зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм;
3. Заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами [10].

   До методів пошуку джерела додаткових доходів можна віднести такі заходи:

1. зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;
2. досягнення гнучкості податкової політики;
3. підвищення податкової дисципліни, звуження тіньового сектору економіки.

   Можливий й інший варіант – збільшити податкові надходження. Мова йде, зокрема, про рівень агрегованої податкової ставки або норми оподаткування в країні. Від її розмірів залежать як обсяги доходів бюджету, так і динаміка реального продукту.

Питання пошуку оптимальної ставки оподаткування постало давно. Теоретичним вирішенням проблеми стали розрахунки американського економіста А. Лаффера, які втілилися у теорію названу на його честь. За допомогою кривої Лаффера (рис. 1.1), що є основою цієї теорії, доведено, що коли висота податкових ставок сягає певного критичного рівня, подальше підвищення норми оподаткування (t) спричинятиме не збільшення, а навпаки – зменшення податкових надходжень (T).

Графік показує, що найбільші надходження до бюджету будуть за середніх податкових ставок (точка М), а надто-високі чи низькі податкові ставки зменшують ці надходження (у точках А і В податкові надходження однакові, хоч ставки різні). Саме встановлення цих низьких і частіше надвисоких норм оподаткування приводить до зниження надходжень до бюджету, а отже потенційно впливає на збільшення дефіциту.

Рис. 1.1 – Крива Лаффера [11]

Отже, підвищення податків має свої межі, а практика встановлення високих норм оподаткування засвідчує свою неефективність. Платники податків погоджуються сплачувати податки еквівалентні усередненим ставкам. Їх підвищення спонукатиме платників до ухилення від оподаткування, призведе до зростання доходів тіньової економіки, згортання легального бізнесу, а заодно й до скорочення податкової бази.

Але у цієї теорії є велика проблема. Ефекту від зниження податків слід очікувати занадто довго, а результат потрібен уже зараз. Таким чином, політика зниження податків у контексті збалансування бюджету може розглядатися радше у довгостроковому періоді, ніж бути моментальним вирішенням проблеми.

Монетизація бюджетного дефіциту може включати в себе такі заходи:

1. продаж державних активів;
2. випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
3. позика грошей у банків , господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

 Продаж державних активів для покриття дефіциту вважається досить рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Емісія грошей використовується тоді, коли за наявності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучення зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви центрального банку використані, у зв’язку з чим врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію. Додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу, що порушує пропорції, описані рівнянням Фішера (1.2):  

MV = PQ,                                            (1.2)

де М – пропозиція грошей; V – швидкість обігу грошей; Р – середні ціни; Q – пропозиція продукту.

У короткостроковому періоді ні швидкість обігу грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати приріст грошової маси. Тому найоперативніше у цьому випадку реагують ціни, зростання яких відвернути практично не можливо. Так запускається механізм інфляції. Ця, обставина змусила більшість країн включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування бюджетного дефіциту [12].

Проблем з неконтрольованою інфляцією вдається уникнути, використовуючи, як метод покриття дефіциту бюджету, державні запозичення. Державний кредит дає змогу будь-коли залучити кошти для фінансування додаткових програм. Але при цьому у суспільства «породжується оманливе почуття благополуччя, вважання себе багатшими, ніж це є насправді» [13].

Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки не мають інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок внутрішніх позик шляхом випуску цінних паперів, кількість товарів і послуг у народному господарстві не змінюється. Наслідки заборгованості залежать від економічної кон’юнктури, а також ринку праці і капіталу.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає можливість здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Повернення боргу та його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує відповідного збільшення імпорту товарів і послуг. Важливо мати на увазі, що за умов кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часті бюджетних витрат, частину яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням [1].

Отже, монетизація бюджетного дефіциту є вимушеним, неефективним і небажаним способом його фінансування.

Охарактеризовані способи фінансування бюджетного дефіциту підтверджують той факт, що кожен з них має відповідні позитивні і негативні якості, а ідеального методу покриття дефіциту немає [5].

 

 

 

 

 

2. МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНИМ ДЕФІЦИТОМ

 

1. Структура бюджетного дефіциту

 

 

Перш ніж розглядати структуру дефіциту бюджету, слід зрозуміти, як і на якій основі формується бюджет держави. Бюджет держави - це розпис його доходів, отриманих від збору податків, митних зборів, приватизацій, дивідендів належних державі пакетів акцій та інших джерел, та витрат на соціальні потреби, оборону, управління, дотації установам науки, культури, житлово-комунальному господарству та інше за певний період часу (звичайно за рік). Державний бюджет можна розглядати на стадії його остаточного затвердження законодавчою владою як суму очікуваних податкових надходжень і передбачуваних державних витрат. Особливий інтерес представляє собою аналіз виконання державного бюджету, в якому може наочно виявитися розбіжність між намірами уряду і фактичними потоками витрат і доходів.

Структура бюджету країни залежить, насамперед, від її державного устрою. Найважливіша характеристика проекту бюджету, його соціальна спрямованість.

Структура бюджету полягає в поділі його на дві основні частини: витрати і доходи. Складання і виконання бюджету базується на бюджетній класифікації, в якій виділяються цільові напрямки державної діяльності, що випливають з основних функцій держави.