Правові засади діяльності ЗМІ в Україіні

     Після того як продукція повністю готова, у процес вступає розповсюджувач. Розповсюджувачем є підприємство, яке продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розповсюджує тираж періодичного видання.

     Окрім суб`єктів видавництва важливим компонентом також є договір, що укладається між засновником, видавцем, розповсюджувачем та трудовим колективом. Цей договір визначає кількість грошей на утримання редакції, частину доходу від діяльності редакції, що надходить засновнику, редактору, працівникам; зобов`язання засновника і видавця щодо забезпечення виробничих та соціально- побутових умов життя та праці співробітників редакції.

     В останні роки українські видання  почали виходити на якісно новий рівень, а саме розширення читацької аудиторії  в світі. Через це в законодавстві  врегульовані всі питання, що можуть виникати в процесі співробітництва українських та закордонних ЗМІ. За законом усі редакції, журналісти та їх професійні об`єднання беруть участь у міжнародному співробітництві у сфері діяльності друкованих ЗМІ на основі угоди з організаціями інших держав, а також міжнародними організаціями. Оскільки зарубіжні ЗМІ теж мають право опановувати нові інформаційні ринки, українське законодавство встановлює також можливість розповсюдження іноземних друкованих ЗМІ на території України.

     З точки зору когнітивного підходу, слід відмітити, що сучасне інформаційне законодавство України має також ряд недоліків. По-перше, немає легальної чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечне тлумачення та застосування норм в практиці. По-друге, у зв'язку з тим, що різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймались у різні часи без узгодження понятійного апарату, вони мають ряд термінів, які недостатньо коректні, не викликають відповідну інформаційну рефлексію, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Наприклад, щодо інформаційних відносин зазначимо такі, як "інформація", "таємна інформація" і "таємниця", "документ" і "документована інформація", "майно", "власність", "володіння", "автоматизована система" тощо. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці [10, с.7].

     Велика  кількість законів та підзаконних  нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування. Має місце також розбіжність щодо розуміння структури і складу системи законодавства в сфері інформаційних відносин та підходи до їх формування. Нерідко в окремих законах в систему законодавства включають норми, що виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту. Нові правові акти в сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з раніше прийнятими, що призводить до правового хаосу [24].

     На  нашу думку, в основу систематизації норм інформаційного права повинні  покладатися відпрацьовані юридичною наукою та перевірені практикою інкорпоровані норми чинного інформаційного законодавства України.

     Отже, ми дійшли висновків, що суспільні відносини  у сфері друкованих ЗМІ регулюються  рядом законів, які становлять цілісну  систему. На її вершині знаходиться Конституція України, а також закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, основною засадою якого є конституційне право кожного громадянина на свободу думки, вільне вираження своїх поглядів, переконань. Але водночас це право не є абсолютним, адже абсолютна свобода породжує свавілля. Ми виділили також, що професійний співробітник друкованого засобу масової інформації є соціально захищеним, честь, гідність і недоторканість охороняються законом.

     Взагалі, рамочні умови діяльності національної преси є одним із найважливіших питань, які треба розв'язати для успішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазначити, що в законодавстві України приділяється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

Розділ 4. Професійна етика  у засобах інформації в Україні. 

     Проблема  професійної етики журналіста на сучасному етапі демократичного розвитку України проявляється при становленні нового, демократичного типу засобів інформації, що працюватиме як інформатор громадськості на засадах демократії.

     Тема  набуває актуальності завдяки появі  значного інтересу до загальних проблем етики спеціалістів різних гуманітарних галузей, у тому числі й журналістики. Такий інтерес має місце тому, що у сучасному світі надзвичайного значення набула професійна комунікація; інформаційний обмін перетворився на нову продуктивну силу. Комунікація як взаємодія свідомих та вільних індивідів ґрунтується на засадах демократії й потребує нормативності.  Питання журналістської етики в Україні посідає не останнє місце, адже зараз, як ніколи, нам потрібні справедливі і не заангажовані засоби масової інформації. Адже певним чином саме від них залежить думка громадськості.

     Свобода слова в діяльності засобів масової  інформації є одним з найважливіших  інститутів демократії. Керуючись Загальною  декларацією прав людини, Всесвітньою  Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості [29].

     Головний  обов'язок журналіста – сприяти  забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

  При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел [33].

     Журналіст має право відмовитися від  виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної  правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

     Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях  та передачах образ з приводу  національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

     Журналіст у своїх повідомленнях не втручається  у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена  вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи [34].

     Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

     Журналіст у своїй професійній поведінці  не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необґрунтовані звинувачення, – неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок [15, c. 26].

     Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

     Журналіст покликаний постійно працювати над  підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю –  слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства [16].

     Журналіст поважає і відстоює професійні права  колег, дотримується норм і правил поведінки  у редакційному колективі. Він повинен  бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок – допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

     Отже, підсумовуючи сказане, необхідно зазначити, що сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який має ідентичні риси з відповідними періодами в історії багатьох сучасних країн. Таким чином, використовуючи зарубіжний досвід необхідно підвищити значущість професійної етики у ЗМІ, адже ця ситуація передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів інформації.

     У демократичній державі люди мають  право висловлювати свої погляди, переконання. Журналістика має формувати громадську думку конкретними фактами, об’єктивною й чесною інформацією, з яких читач, слухач чи глядач зможе краще побачити й оцінити дійсність.

     Відомо, що журналістика – це наука комплексна, і всі її складники окремо існувати не можуть. Проте разом, утворюючи спільність переконань, правил і норм, впливають на ті чи інші суспільні процеси. В ідеалі журналіст повинен бути не лише професійно грамотним, а й по-людськи великодушним. А етичні принципи та моральні закони мають бути найголовнішими постулатами журналістської професії. Зрозуміло, що силоміць когось щось змусити робити майже неможливо. І якщо журналісту щодня нагадують про його моральну збіднілість і неетичну поведінку, то користі від цих слів даремно чекати.

     Демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але журналісти несуть і велику відповідальність перед суспільством. І вона має базуватися, насамперед, на їхній етичній поведінці та моральній свідомості.

ВИСНОВКИ 

      У процесі написання курсової роботи було досліджено основні аспекти діяльності засобів масової інформації, а також правову базу, що регулює інформаційні відносини. Було досягнуто певної мети, що полягала у визначенні поняття правових засад діяльності засобів масової інформації в Україні та дослідженні основних положень та стану сучасної законодавчої бази у сфері інформації. Внаслідок написання даної роботи було визначено основні категорії інформаційного законодавства України, встановлена роль спеціальних законів, що регулюють інформаційні відносини. Ми дійшли висновків, що українське інформаційне законодавство є досить ефективною системою державного регулювання інформаційних відносин, а також визначили, що воно потребує підтримки держави, постійного вдосконалення, адже нормативна база має розвиватися синхронно з суспільством.

      Виходячи  з аналізу стану української  свободи слова можна зробитит висновок, що саме свобода преси  є однією з основних демократичних  свобод України. Хоча в нашій державі  фіксуються численні правопорушення, пов`язані з діяльністю журналістів, потрібно відзначити що Україна все ж таки опановує західну модель соціально відповідальної журналістики. Завдяки інтеграційним процесам українське суспільство, а разом з ним і журналістика, усвідомлює важливість достовірної інформації саме у час існування інформаційної цивілізації.

      У нашій роботі ми намагалися дослідити  усі форми засобів масової  інформації, тому у процесі вивчення нормативної бази діяльності телевізійних та радіо ЗМІ ми зробили висновок, що українське телебачення та радіомовлення є впорядкованим, врегульованим законодавством та суспільно відповідальним. З аналізу преси можна зробити висновок, що суспільні відносини у сфері друкованих ЗМІ регулюються рядом законів, які становлять цілісну систему. На її вершині знаходиться Конституція України, а також закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, основною засадою якого є конституційне право кожного громадянина на свободу думки, вільне вираження своїх поглядів, переконань. Але водночас це право не є абсолютним. Ми виділили також, що професійний співробітник друкованого засобу масової інформації є соціально захищеним, честь, гідність і недоторканість охороняються законом.