Характеристика принципів кримінального процесу, які закріплені в Конституції України

Рівність громадян перед судом і законом виявляється і в тому, що при порушенні , розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ щодо, всіх громадян застосовується одне й те ж кримінальне і і(кримінально- процесуальне законодавство. Всі громадяни несуть рівну відповідальність перед судами, не маючи при цьому ніяких привілеїв і не .зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підслідність і підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом. Громадяни не отримують ніяких привілеїв,у тих випадках, наприклад, коли кримінальна справа розглядається по суті вищестоящим судом. Щодо всіх справ встановлений єдиний і обов'язковий для всіх судів, органів прокуратури і попереднього розслідування порядок кримінально- процесуального провадження. Державною мовою в Україні є українська мова (ч.І ст.10 Конституції).Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом (ч.5 ст.10 Конституції). Детально цей принцип врегульований в Законі України "Про мови", ст. 19 КПК.

Зміст принципу національної мови судочинства розкривається в таких положеннях:

1. Судочинство  провадиться українською мовою  або мовою більшості населення  даної місцевості (ч.І ст.19 КПК). Однією із вимог, що пред'являється до кандидатів у судді, є володіння державною мовою (ч.З ст.127 Конституції).

2. Особам, що  беруть участь у справі (підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, їх представниками, експертам, свідкам та іншим), і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ч.2 ст.19 КПК).

Хто є особою, яка. не володіє мовою судочинства, закон не вказує. Це оціночне поняття, тому питання про володіння або не володіння мовою судочинства в кожному конкретному випадку вирішує слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суд.

Володіння мовою  передбачає здатність особи добре  її розуміти і вільно нею висловлюватись.

3. Слідчі і  судові документи, відповідно  до встановленого законом порядку,  вручаються обвинуваченому в  перекладі на його рідну мову  або іншу мову, якою він володіє  (ч.З ст.19 КПК).

Обвинуваченому  вручаються в перекладі на його рідну мову тільки ті процесуальні документи, копії яких повинні обов'язково надаватися йому в силу прямої вказівки закону (наприклад, обвинувальний висновок - ст. 254 КПК, вирок - ст. 344 КПК).

Недотримання  принципу національної мови судочинства  тягне за особою скасування прийнятих  по справі рішень. Кримінальна справа підлягає поверненню для провадження додаткового розслідування, якщо порушені вимоги ст.19 КПК про забезпечення обвинуваченому, який не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, перекладача (підпункт "в" п.13 постанови №3 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування", від 25 березня 1988р.)

Якщо справу розглянуто без участі перекладача  в тих випадках, коли підсудний не володіє мовою на якій провадилось судочинство, це є істотним порушенням, відповідно до п.5 ч.2 ст. 370 КПК, кримінально-процесуального закону, який тягне безумовне скасування вироку.

3.9. Принцип гласності  судового процесу

Одним з принципів  судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п.7 ч.З ст. 129 Конституції).

Гласність кримінального  процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає  справи у відкритих засідання  у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників  засобів масової інформації, які  мають вільний доступ до залу судового засідання.

Кожний громадянин України, який досягнув 16-го віку, вправі бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись в пресі, по радіо, телебачення. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Частина 5 ст.20 КПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, проживання підсудного або потерпілого або за місцем вчинення злочину. Це так звана зовнішня гласність. Але навіть коли кримінальна справа слухається в закритому судовому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє так звана внутрішня гласність, що знаходить вияв у присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошується публічно. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобам масової інформації.

Однак у вироках  щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися  відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Діюче законодавство  передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються  інтереси державної таємниці, завжди провадяться у закритих судових  засіданнях (ч.І ст. 20 КПК),

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані  в законі України "Про державну таємницю".

Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси •безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Дія принципу гласності  при провадженні попереднього розслідування  обмежена, оскільки в цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 12,1 КПК 

Але особа, яка  провадить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони визнають можливим, мають право поінформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.2 ст.10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам.

Якщо судом  порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення  вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне  скасування вироку (п.9 ч.2 ст.370 КПК).

3.10. Принцип презумпції  невинності

Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину  і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.І ст.62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості в кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, не інакше як за вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.15 КПК).

Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:

1. Визнати особу  винуватою у вчиненні злочину  може тільки суд обвинувальним вироком, що ппбрап законної сили.

Презумпція невинуватості  є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження  по справі, а об'єктивно-правовим положенням.

Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер. можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.

2. Обвинувачений  не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане  положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить  дізнання, перекладати обов'язок доказування  на обвинуваченого.

3. Обвинувачення  не може ґрунтуватися на доказах,  отриманих незаконним шляхом, а  також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч.2 ст.327 КПК).

4. Недоведена  винуватість має юридично те  ж значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний  закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від  вимог презумпції невинуватості  веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів  громадян.

3.11. Принцип всебічного, повного і об'єктивного  дослідження всіх обставин справи

Злочин, який є  предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.

Слідчий приступає  до розслідування справи, а суд  до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.

Особа, яка провадить  дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі.

Частини 2 ст.22 КПК  покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Вимога всебічного дослідження означає, що по кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину та інше. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.

Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст.23,64,433 КПК).

Об'єктивність означає  неупереджене дослідження посадового особою всіх обставин справи.

Провадження по справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального ухилу.

Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в  тому числі правилами про відводи  зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними  внаслідок однобічності і неповноти  попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).

3.12. Принцип змагальності  сторін та свобода  в наданні ними  свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Пунктом 4 ч.З ст.39 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторі-н І свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у  стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.

Змагальність - це така побудова судового розгляду, в  якій функції обвинувачення і  захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.

Основними елементами змагальності є:

1) відокремлення  функцій обвинувачення і захисту  від функції правосуддя і здійснення  їх незалежними один від одного  суб'єктами;