Розвиток зеленого туризму в АР Крим

1.2. Чинники,  які сприяли появі зеленого туризму

      З початку XXI ст. зелений туризм, за визнанням  експертів Всесвітньої туристичної  організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно  зростають. Ідеї охорони навколишнього  середовища, що стали надзвичайно  популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, — зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

      Темпи росту зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить  за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму  сягає 10—15 % .[9]

      Тільки  один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму (EuroGites), на сьогодні складає  близько 2 млн. ліжко-місць. Український  ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. "зелених" туристів.

      У 1990-х pp. сільські місцевості України  зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою  заробітчанською міграцією, погіршенням  соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.

      Упродовж  останніх 15 років незалежного розвитку Україна має стійку негативну  тенденцію до скорочення кількості  сільських населених пунктів, тобто  вимирання сіл. З 1990 р. до початку 2006 р. Україна втратила 312 сіл. їхні назви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навіть із сучасних географічних карт.

      За  даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600 сіл, однак у 8,5 тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. А це означає, що такі села також приречені на "тихе" вимирання.

      Нині  українські демографи щораз частіше  оперують такими науковими поняттями, як "поселення, що зникають" та "занепадаючі  поселення". Для прикладу, лише у  Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційно зараховано 85 (4,6 %) сільських поселень. Це села з населенням до 50 осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населення пенсійного віку (60—80 %). У багатьох з цих малих сіл на сьогодні проживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатного передпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такі поселення надалі зникатимуть.[9]

      Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.

      Регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурно-ресурсну базу, що створює передумови для  його широкого використання у відпочинкових  цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.

      Зелений туризм на початку XXI ст. — один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському, Поліському, Подільському, Наддніпрянському регіонах. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.[10]

      Пріоритетність  розвитку зеленого туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:

• регіони  України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального  використання у відпочинково-туристичних цілях;

• збережена  етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною  конкурентною перевагою, що дозволить  нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті;

• розвиток зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави;

• поширення  в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо;

• практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля;

• ця форма  масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.[10]

      Також можна зазначити, що існує багато чинників, які впливають на розвиток зеленого туризму як в Криму, так і в Україні.  

1.3. Правові основи зеленого туризму

      На  жаль, з правової точки зору, такий  вид діяльності, як зелений туризм, у нас слабо врегульовано. І  це при тому, що ще в далекому 1999 році він відзначений в числі пріоритетних і перспективних напрямів розвитку туризму в Україну. Правда, в 2003 році до Верховної Ради надійшов Проект Закону «Про сільський та зелений туризм». Але довести його до пуття у законодавців, мабуть руки не доходять.

      Відсутність спецзаконодательства позначилося  і на тому, що на сьогодні немає встановлених критеріїв, за якими можна відрізняти сільський туризм від зеленого, а  зелений - від екологічного. Тому буде розглянуто ці різновиди туризму  під одним лупою, називаючи їх зеленим туризмом, і виходити з того, що правовідносини у цій сфері в будь-якому випадку підпорядковуються загальним законам: Конституції України, Цивільному та Господарському кодексам і іншим законам загальногосподарського і суспільного значення.

      Крім  загального законодавства, діяльність у сфері туризму підпадає під  регулювання спец закону - Законом  про туризм. У ньому виведені такі види туризму, як зелений (екологічний) та сільський, але більше ніяких особливостей не передбачає. Тим не менше він містить дуже важливу для організаторів зеленого туризму норму. У статті 5 серед суб'єктів туристичної діяльності названі:

- Підприємці, які надають послуги тимчасового  розміщення (проживання), харчування, екскурсійні,  розважальні та інші туристичні  послуги;

- Фізособи, які не є суб'єктами підприємницької  діяльності та надають тимчасового  розміщення (проживання), харчування.

      Причому, на відміну від тур операторів і тур агентів, такі суб'єкти не повинні  отримувати ліцензію на тур діяльність (згідно ст. 17 «Закону про туризм»).[8, с 3-4]

      Треба виділити те, що в Україні, тим більш  у Криму, не розвинена система  правових норм у сфері зеленого туризму. Питання щодо вирішення цієї проблеми, підприємцям треба звернутися у  Міністерство курортів і туризму  АРК. 

2. АНАЛІЗ  СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМИ  ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

2.1. Організація діяльності зеленого туризму

     Зелений туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської  діяльності, тобто вид підприємницької  діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

     Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній  ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері, обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.[1, с 120-121]

     У сусідній Польщі цей вид діяльності традиційно називається «господарська  гостинність». Держава підтримує  охочих розпочати діяльність у сфері зеленого туризму та тих, хто вже надає такі послуги відпочиваючим на базі своїх господарств. Ця підтримка полягає в тому, що на них не поширюється закон, який регулює підприємницьку діяльність. Тобто вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов’язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення:

     - до послуг зеленого туризму  треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов’язані з традиційною господарською діяльністю;

     - селянина, котрий має право надавати послуги з зеленого туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок;

     - надання агротуристичних послуг  у сільському господарстві означає  використання з цією метою земель, будівель, та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва.[1, с 121-122]

     Таким чином, конкретне визначення у законодавстві  Польщі понять «агротуристичні послуги», «селянин (господар)», «сільське (селянське) господарство» чітко відмежовує діяльність у сфері зеленого туризму від інших видів туристичних послуг, які надаються у сільській місцевості, які віднесені законодавством до сфери підприємницької діяльності.

     Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах зеленого туризму  як виду підсобної діяльності може займатися:

     - активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-єкскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

     - екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

     - мисливським туризмом;

     - культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянами та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

     Але основою зеленого туризму є власне сам селянин та його побут. Передусім, селянин запрошує до своєї оселі:[1, с 42-43]

     - людину з міста – подивитися на сільськогосподарське виробництво (як робиться сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються свині, корови, коні);

     - людину творчої, розумової праці – подивитися на майстерність ремісника (як робиться дерев’яний чи глиняний посуд, плететься ліжник тощо);

     - іноземців – побачити особливості національних традицій та самобутньої етнокультури.

     Варто ще раз наголосити: діяльність у  сфері зеленого туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.

     Звільнення  від оподаткування доходів, отриманих  від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах:

     - житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

     - житлові кімнати здаються відпочиваючим,  а не сезонним робітникам або  іншим особам на тривалий термін;

     - кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;