Молодіжний туризм в Україні

Розділ 2. Основна частина.

 Молодіжний туризм в Україні.

2.1 Дитячий туризм.

 Дитячий  туризм являється одним із  видів туризму, який спрямований  на задоволення і дозвілля  дітей. Дитячий туризм — це насамперед пізнавальні екскурсії, дитячі табори, робінзонади; це веселі канікули, розширення світогляду, нові друзі і безліч вражень для дітей різного віку.

     

За експертними  спостереженнями, діти охоче беруть участь у подорожах, починаючи зі свідомого віку — тобто, з 4—5 років. Але це зовсім не означає, що їм протипоказані подорожі у віці 1 року або навіть раніше. При правильній організації можна здійснювати досить тривалі походи з дітьми у віці 2—3 років, і не тільки влітку, а й взимку.

Програм дитячого туризму під час шкільних канікул  та літнього відпочинку існує достатньо багато, це такі як:

1. активний відпочинок;
2. екологічні табори;
3. кінні тури;
4. трекінг та походи;
5. водний туризм і рафтинг;
6. робінзонади та освітні центри.

 Дитячий  туризм передбачає подорожі дітей,  в тому числі  школярів, у  віці від 7 до 15 років з різними цілями:

1. За тематичними напрямками пізнавальні подорожі школярів можна розбити на:етнографічні, геологічні, екологічні, історичні, археологічні та інші види виїздів.
2. За способом організації туристські подорожі поділяються на:

- Планові (здійснюються за програмами туристсько-екскурсійних установ);

- Самодіяльні. 

3. За тривалістю походів і подорожей розрізняють:

- Одно-дводенні ;

- Багатоденні. 

4. За ступенем складності спортивно-туристські виїзди ділять на:

- Некатегорійні;

- Категорійні  походи (1, 2, 3 ступеня складності).

 При організації  самодіяльних походів зі школярами  існують нормативи, що обмежують  вік учасників та їх підготовку.

 Наприклад, до тренувальних виїздів допускаються діти від 7 років з наданням одного керівника на 6 школярів, в походи 1-ої категорії складності допускаються учні від 12 років, 2-ої категорії - від 14 років, керівник супроводжує 12-15 дітей. У походи 3-ї категорії складності йдуть школярі від 15 років у супроводі одного керівника на 8-12 чоловік.

 У дитячому  туризмі існує особливість у класифікації на основі такого критерію як сезонність. Виділяються:

- Сезонний - канікулярний  період (осінь, зима, весна - 8-12 днів, літо - 3 місяці),

- Міжсезонний. 

 Всі ці  види дитячого туризму на практиці  зустрічаються як окремо, так і в поєднанні один з одним.

 Можна виділити  кілька основних видів дитячого  туризму, існуючих в даний час  в Україні, а саме:

1. Внутрішній  туризм:

- Екскурсії  для школярів;

- Спортивний  туризм (у т.ч. спортивно-туристські  змагання);

- Самодіяльні шкільні обміни;

- Пізнавальні  та рекреаційні дитячі тури  на комерційній основі;

- Оздоровлення  та відпочинок у дитячих таборах.

2. Виїзний туризм:

- Організація міжнародних безвалютних обмінів;

- Освітні, ділові  та заохочувальні виїзди для талановитих підлітків, переможців творчих конкурсів, олімпіад і т.д.;

- Пізнавальні  та рекреаційні тури на комерційній  основі;

- Виїзди в  міжнародні дитячі центри (табори).

 Сьогодні  у галузі дитячого туризму  одночасно працюють як комерційні, так і некомерційні організації.

 Комерційна сфера складається з туристичних фірм, туристських баз і приватних осіб, що працюють зі школярами.

 Некомерційна  сфера представлена:

• Державними та муніципальними органами управління;
• Державними і муніципальними освітніми установами, в тому числі установами додаткової освіти;
• Громадськими (самодіяльними) об'єднаннями (туристські клуби, спортивні секції, дитячі та молодіжні громадські організації та рухи).

В даний час  зустрічається і змішаний тип  організації дитячого туризму, який об'єднує державні дотації з фінансовими вкладеннями українських і міжнародних комерційних асоціацій, фондів, спілок.

Освітні установи (школи, гімназії, ліцеї і т.д.) в  даний час, як правило, теж включають  у свої навчальні плани елементи туристської діяльності.

 Установи  додаткової освіти можна поділити на різнопрофільні і спеціалізовані. Вони здійснюють свою діяльність або на базі шкіл та інших загальноосвітніх установ, або на власній базі.

 До першої  категорії належать численні  туристські гуртки та секції, які приписані до різнопрофільних установ додаткової освіти ( будинкам і центрам дитячої творчості, творчості юних і аналогічних).

 До спеціалізованих  установ можна віднести Станції юних туристів, Центри дитячого туризму й аналогічні організації. У більшості регіонів, в даний час, такі Центри також включають у сферу своєї діяльності супутні напрямки, наприклад, краєзнавство, екологію та ін.

 Ще однією  категорією спеціалізованих установ  можна вважати дитячі туристські  бази.

 Організація  відпочинку та оздоровлення в цих установах проходить, як правило, шляхом продажу путівок, причому в якості покупців виступають як органи освіти, так і установи соціального захисту, установи по справах молоді. Частина дитячих туристичних баз фінансується по лінії Фонду соціального страхування.

 Серед громадських  організацій, що розвивають дитячий  туризм, можна також виділити  спеціалізовані громадські організації  (туристські клуби) та багатопрофільні  об'єднання (військово-патріотичні,  скаутські організації і т.д., а також різні Спілки молоді). Відповідно до чинного законодавства, громадські об'єднання можуть  діяти без реєстрації або реєструватися як самостійні юридичні особи.

Складовим дитячого туризму є шкільний туризм (педагогічний туризм)— це туристсько-краєзнавча робота в школі, спрямована на задоволення рекреаційних потреб школярів.

В середовищі шкільного  туризму розрізняють два підвиди: мінімальний за обсягом та обов’язковий для всіх класів у школі — класний  туризм та гуртковий туризм — для  любителів подорожувати і захоплених краєзнавством. Шкільний туризм дуже різноманітний за формами: походи, що представлені різними видами туризму (піші, лижні і т.д.), різної тривалості, різних ступенів і категорій складності, місцеві і далекі, піші і транспортні екскурсії, заняття в гуртках, секціях, клубах, туристські збори, скаутинг (пластунство), різні види туристських змагань, семінари, конкурси, конференції, виставки, свята (вечори), туртабори, музеї...

У шкільному  туризмі (на противагу сімейному) діють  дві сторони — та, що бере участь (школярі) і та, що організовує , сприяє (адміністрація, вчителі школи). За цією ознакою шкільний туризм займає проміжне становище між плановим та самодіяльним туризмом. У чистому вигляді самодіяльний туризм в школі — це так звані “самовільні” походи і поїздки дітей без участі школи, таємно від вчителів і батьків. При цьому керівником (лідером) стає рядовий учасник, визнаний таким усіма іншими учасниками. Для школи такий туризм — явище негативне (тому що туристський захід проходить без контролю і впливу педагогів). Але, наприклад, у студентському середовищі такий туризм є основним і не є негативним.

У школярів і  у вчителів ставлення до туризму  різне, але не суперечить одне одному. Для дітей туризм — спосіб активного відпочинку, захоплююче заняття, наповнене романтикою незвичайного способу життя. А для учителів — засіб, спосіб краще, глибше пізнати своїх вихованців і активніше вплинути на їх розвиток. І ті й інші розуміють, що туризм не просто розвага, що в ньому не можна провести чітку роздільну межу між “справою і втіхою”. Однак, з огляду на різницю ставлення до туризму, треба знати, що своїх цілей у туристській роботі вчитель досягне швидше і легше тільки за умови задоволення інтересів дітей, які він повинен зрозуміти і прийняти, незважаючи на те, що вони на перших етапах, як правило, дуже примітивні (не вписуються у педагогічні вимоги та моральні установи ).

Шкільна екскурсія  відповідно є організованим виходом  учнів під опікою вчителя за межі школи. Кожна екскурсія, незалежно  від того, де, як довго й за допомогою якого виду транспорту організована, жадає від керівника старанної й всебічної підготовки. Її кінцеві ефекти вирішує тривала робота, що складається із планування, підготовки, реалізації й підведення підсумків.Складовою шкільного екскурсії можуть бути різні походи. Вони, спочатку короткі, згодом довгі повинні здійснюватися від найближчого до дитини оточення до місць, щораз більш віддалених від розміщення школи й будинку, від подорожей, які тривають кілька годин протягом одного дня до кількаденних, аж до перебування в таборі. У кожному випадку вони повинні враховувати вік і підготовку учасників, пору року, одяг, туристичний досвід, а також місце походу. Це місце визначає обкреслені типи активності. Чим більше він багатий, різноманітний, тим більший інтерес викликає в учасників походу.

У початковому  періоді туристичного навчання піші походи повинні бути урізноманітнені  іграми на повітрі, пізнанням навколишньої природи, а також проблемами, пов'язаними  з географією й історією пізнаваних місцевостей. Піші походи, мандрівки, які здійснюються на відстані від міст, на екологічно чистій місцевості, значним чином відновлюють самопочуття, додають радості, знімають напругу, загартовують і всебічно впливають на позитивну регенерацію організму.

Табл.1  «Піший туризм на рівнині»

Вік учасників (років)	Починаючі (км)	Середня підготовка (км)	Гарна підготовка (км)	Швидкість км/год
12-14	6-8	8-10	10-13	3-3,5
14-16	8-10	10-12	11-15	3, 5-4
16-18	10-12	12-14	15-20	4-4,5

 

Туристичні маршрути розробляються з метою визначення найцікавіших природно-краєзнавчих місць, охорони природи й безпеки туристів, які ними пересуваються.

На гірських маршрутах зустрічаються небезпеки. На всіх маршрутах застосовуються покажчики  й інформаційні таблички, які інформують про напрямки й відстані до найближчої бази (на рівнинах), а в гірській місцевості визначають час переходу.

Для безпеки  туристів і з метою відповідного планування траси подорожі додатково  визначаються гірські маршрути легкі, середньої важкості й важкі переходи. Легкий шлях проходить найчастіше по місцях, до 600 м над рівнем моря. Відстань між окремими етапними пунктами не перевищує 12 км.

Шлях середньої  ваги проходить місцевістю, що досягає  не більше 1000м над рівнем моря. Турист може сподіватися тут на зміни різниці гірських підйомів, які доходять до 750м. Наступний етапний пункт не може бути віддаленим більше, ніж 16 км. Важкий шлях вимагає підготовки й туристичного досвіду. Проходить він місцями, що розташовані вище 1000 м над рівнем моря й на яких різниця гірських підйомів може доходити до 1000 м. Відстань до найближчого пункту не може перевищувати 18 км .

Прийнята всюди  класифікація визначення ступеня важкості гірських маршрутів береться до уваги  при нормальних погодних умовах. Під  час коливань погоди, а також у зимовий період умови на маршруті підлягають негативним змінам, а тому маршрут стає ще більш важким.

У гірських походах  може брати участь шкільна молодь після 14 - літнього віку, що має туристичний  досвід у пригорних схилах.

Мандрівник у гірському середовищі повинен після переходу першого відрізка (майже 30 хвилин) зробити коротку перерву, потім перерви варто організовувати щогодини. Більш довгий відпочинок варто робити під час обіду. Він може тривати від 30 хвилин до двох годин.

Норми руху в  горах подаються в одиницях часу, а не відстані. Обчислюючи час переходу користуються правилам, які до кожним 100 м на гарній місцевості додається 5 хвилин до часу виходу, при середніх височинах - 10 хв., а при високих - 20 хв. Відповідно при сходженні дораховуються 5 і 10 хв.

Табл.2 «Подорожі  на гірській території (600 - 1000 м над  рівнем моря)»

Вік учасників (років)	Починаючі (год)	Середня підготовка (год)	Гарна підготовка (год)	Швидкість (км/год)
14-16	3	4-4,5	4,5-5	Відповідно  умовам
16-18	3,5	4,5	5-6